АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
справа 22-1420 суддя 1 інстанції Хісматуліна О . П .
категорія суддя-доповідач Яресько А.В
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2006 року, серпня місяця, 08-го дня у місті Луганську колегія судців судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Луганської області у
складі:
головуючого судді Яресько А.В.,
суддів Маляренко І.Б., Борисова Є.А.
при секретарі Тихоновій В.С.
за участі прокурора Смішливої Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області апеляційну скаргу Перевальської центральної районної лікарні на рішення Перевальського районного суду Луганської області від 24 листопада 2005 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Перевальської центральної районної лікарні про стягнення матеріальної та моральної шкоди, третя особа на боці відповідача ОСОБА_2
встановили:
У апеляційній скарзі апелянт просить апеляційний суд скасувати оскаржуване ними рішення суду першої інстанції як постановлене із порушеннями процесуального законодавства, просять направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Оскаржуваним апелянтами рішенням Перевальського районного суду Луганської області від 24 листопада 2005 року було задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та з Перевальської центральної районної лікарні на його користь було стягнуто матеріальну шкоду 1378 гривень 94 копійки, моральну шкоду 20000 гривень.
На обґрунтування заявлених у апеляційній скарзі вимог апелянт вказує на те, що місцевий суд не об'єктивно дослідив доводи по справі, не встановивши достовірно експертним шляхом наявність причинно-наслідкового зв'язку між отриманою травмою стравоходу та діями лікаря, що проводив ЕФГДС, наявними захворюваннями ЖКТ у пацієнта, все ж таки постановив рішення по справі без проведення комплексної судово-медичної експертизи, порушивши цим вимоги п. 2. 4 інструкції Міністерства охорони здоров'я України №6 від 17.01.1995 року. Наголошують у скарзі на тому, що зазначеними діями суд фактично визнав лікаря ОСОБА_2 винним у скоєнні злочину, хоча слідство по справі прокуратурою ще не закінчено. У судовому засіданні представники апелянта доводи скарги підтримали у повному обсязі, рішення суду просили скасувати та повернути справу для нового розгляду до суду першої інстанції, наголошуючи на тому, що не виключеного того, що тілесні ушкодження - перфорацію стравоходу - позивач міг отримати і не у зв'язку із проведенням ЕФГДС. Третя особа ОСОБА_2. доводи апелянта підтримав, скаргу просив задовольнити, рішення суду просив скасувати та повернути для нового розгляду до суду першої інстанції.
Позивач апеляційну скаргу не визнав, просив суд її відхилити, рішення суду просив залишити без змін, наголошував на тому, що відповідачами було порушено вимоги нормативних актів щодо проведення ЕФГДС, йому не було роз'яснено можливих наслідків та ускладнень при його проведенні, різке погіршення стану свого здоров'я він відчув вже при проведенні ЕФГДС, він дав знати про це лікарям, просив припинити процедуру, проте її було продовжено силоміць та проти його волі - йому становилося все гірше та гірше, належну медичну допомогу він отримав лише у обласній лікарні у місті Луганську, де йому діагностували пробиття стравоходу та зробили операцію. Прокурор просив скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін.
Колегія судців, вислухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, прокурора, дослідивши матеріали справи, наявні в них докази, обговоривши доводи апеляційної скарги, приходить до наступного.
Статтею 11 ЦПК передбачено те, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 213 ЦПК встановлено те, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачено те, що кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає зокрема і право на достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь; відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди. Статтями 36, 43 цього ж Закону передбачено те, що лікар зобов'язаний пояснити пацієнтові в доступній формі стан його здоров'я, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі наявності ризику для життя і здоров'я, що медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов'язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров'ю пацієнта, а медичне втручання, пов'язане з ризиком для здоров'я пацієнта, допускається лише як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров'я пацієнта іншими методами неможливе. При цьому ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування визнаються допустимими, якщо вони відповідають сучасним науково обгрунтованим вимогам, спрямовані на відвернення реальної загрози життю та здоров'ю пацієнта, застосовуються за згодою інформованого про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта, а лікар вживає всіх належних у таких випадках заходів для відвернення шкоди життю та здоров'ю пацієнта.
Між тим, судом першої інстанції було встановлено те, що позивач ОСОБА_122 квітня 2004 року був направлений на процедуру езофіброгастродуоденоскопії (ЕФГДС) і що її було проведено йому у той же день у Перевальській центральній районній лікарні лікарем ОСОБА_2. Судом першої інстанції було достовірно встановлено те, що перед проведенням процедури ЕФГДС позивачеві не було роз'яснено його прав пацієнта, не було попереджено про можливі негативні наслідки, не було
отримано інформованої письмової згоди на обстеження. Судом було також встановлено і те, що незважаючи на значне рухове збудження хворого при проведенні фіброгастроскопії лікар не відмовився від продовження дослідження, а довів процедуру до кінця, між тим, як у випадку виникнення загрози негативних наслідків лікар був зобов'язаним відмовитися від дослідження або перервати його.
Доводи апеляційної скарги щодо неможливості розгляду справи по суті без проведення комплексної судово-медичної експертизи, закінчення розгляду кримінальної справи не заслуговують на увагу, адже відповідно до ст.. 57 ЦПК доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, тобто ці дані встановлюються на підставі усієї сукупності досліджених матеріалів та обставин по справі, зокрема пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.
При цьому ст. 60 ЦПК передбачено те, що доказуванню підлягають лише ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. У ст. 66 ЦПК зауважено те, що висновок експерта- це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом. Посилання апелянта на п. 2. 4 інструкції Міністерства охорони здоров'я України №6 від 17.01.1995 року не спростовує висновків та дій суду, оскільки ця Інструкція передбачає участь кількох експертів при проведенні лише кспертиз у справах про притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за професійні правопорушення, а предметом судового розгляду є питання відшкодування завданої пацієнту шкоди у цивільно-процесуальному порядку, суд при розгляді справи керується процесуальним законодавством, статтею 145 ЦПК передбачено, що призначення експертизи є обов'язковим лише у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами, а також у тих випадках, якщо у справі необхідно встановити характер і ступінь ушкодження здоров'я.
У матеріалах справи є наявним акт судово-медичного дослідження №219 від 23.03.2005 р. та висновок судово-медичного експерту №302 від 21 квітня 2005 р., у якому наявні висновки про характер і ступінь ушкодження здоров'я: «ушкодження спричинені тупим твердим предметом, діагностовано травматичну перфорацію шийного відділу стравоходу, пневмомедіастинум, підшкірну емфізему шиї, час завдання травми -22.04.2004 р.», ступінь тяжкості - тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх спричинення (а.с. 177 т.1), є наявним висновок про те, що розрив стравоходу міг з'явитися як в момент проведення ЕФГДС, так і через певний проміжок часу після дослідження від розриву травмованої при дослідженні стінки стравоходу (а. с. 47 т. 2). Зазначені висновки експерта були перевірені у судовому засіданні, експерт допитувався під час судового розгляду та повністю підтримав свої висновки, не викликають вони сумнівів і у суду. - апелянт та третя особа теж не оспорюють їх по суті. Міркування апелянту та третьої особи щодо можливості розриву стінку стравоходу у ОСОБА_1. не у зв'язку із проведенням ЕФГДС у зазначеному випадку є надуманими, адже факт проведення ЕФГДС саме 22.04.2004 р. та різке погіршення після нього стану здоров'я пацієнта, що призвело до звернення за медичною допомогою, госпіталізації у той же день ніким не заперечуються.
Так, з письмової відповіді головного лікаря Перевальської ЦРБ на запит суду вбачається, що завдана пацієнтові травма кваліфікована лікарняно-консультаційною комісією Перевальської ЦРБ як ускладнення при проведенні пацієнту фіброгастроскопії (а.с. 149 т. 1), проведене комісією управління охорони здоров'я службове розслідування встановило, що при проведенні діагностичного ЕФГДС пацієнту ОСОБА_1. мало місце ятрогенне ушкодження шийного відділу стравоходу, яке було діагностовано та у торакальному відділенні обласної лікарні було проведено операцію. Зазначені висновки не оскаржувались у встановленому законом порядку, не суперечать вони і матеріалам справи.
Отже, факт спричинення тілесних ушкоджень позивачеві внаслідок проведення діагностичних маніпуляцій ЕФГДС - співробітником Перевальської ЦРБ та факт порушення при цьому медичними працівниками Перевальської ЦРБ правил проведення зазначених діагностичних маніпуляцій знайшли своє повне підтвердження під час судового розгляду у суді першої інстанції, не викликають вони сумнівів й у суду апеляційної інстанції. При апеляційному розгляді справи та у тексті самої апеляційної скарги не містилося клопотання до апеляційного суду про призначення комплексної судово-медичної експертизи при апеляційному розгляді справи, вказані у апеляції підстави не є передбаченими процесуальним законом для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Висновок суду про наявність зв'язку між проведеним Е ФГДС та ускладненнями після цього не може бути розцінений як визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, з огляду на цивільно-процесуальну форму судового розгляду та відсутність преюдиціального значення подібного висновку для розслідування кримінальної справи.
Доводи апелянта у апеляційній скарзі не знайшли свого належного підтвердження та не спростовують висновків суду, при встановленні фактів, на яких ґрунтується рішення, суд не припустив таких порушень норм матеріального чи процесуального права, що давали б підстави для скасування рішення суду. Відповідно до вимог частини 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи до уваги викладене вище та керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу Перевальської центральної районної лікарні відхилити.
Рішення Перевальського районного суду Луганської області від 24 листопада 2005 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення, її може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції: Верховного Суду України.