Справа № 22-ц-298 Головуючий у 1-й інстанції Бойко В.Б.
Категорія 20 Суддя-доповідач Сибільова Л.О.
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
7 квітня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області у складі :
головуючого – Маслова В.О.
суддів - Сибільової Л.О., Дубровної В.В.,
з участю секретаря судового засідання – Назарової О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 грудня 2009 року
у справі за позовом прокурора Зарічного району м. Суми
в інтересах ОСОБА_2 ОСОБА_3
до ОСОБА_4 ОСОБА_1,
треті особи: Сумська міська рада, управління житлової політики, комунального господарства та благоустрою Сумської міської ради,
про визнання договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення недійсними,
в с т а н о в и л а:
Оскаржуваним рішенням суду позов прокурора задоволено частково.
Визнано недійсними договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (підвалу) площею 79,4 кв. м в будинку АДРЕСА_1укладений 20 грудня 1996 року в м. Суми між приватним підприємством «Гарольд» та ОСОБА_4 та договір купівлі-продажу вказаного приміщення, укладений 24 серпня 2005 року в м. Суми між ОСОБА_4 та ОСОБА_1.
Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в дольовому порядку з кожного по 18 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та на користь держави з кожного по 8 грн. 50 коп. судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити прокурору у задоволенні позову. Вказує, що на момент подачі позову ОСОБА_2 не була власником квартири АДРЕСА_2. Прокурором пропущений строк позовної давності. Відсутні підстави для звернення прокурора з позовом в інтересах вказаних осіб. Договір купівлі-продажу підвального приміщення, укладений між ПП «Гарольд» та ОСОБА_4 20 грудня 1996 року, не може бути визнаний недійсним, так як ПП «Гарольд» ліквідоване. Суд не врахував рішення третейського суду, яким визнане його право власності на спірне приміщення, не застосував наслідки недійсності правочинів.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1, який підтримав скаргу з мотивів, в ній викладених, заперечення проти скарги інших осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
В жовтні 2008 року прокурор Зарічного району м. Суми звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 і ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3. як власників квартир в будинку АДРЕСА_1 мотивуючи вимоги, які уточнив в подальшому, тим, що до прокуратури звернулись мешканці будинку АДРЕСА_1 з скаргою на незаконне заволодіння підвальним приміщенням цього будинку. Було встановлено, що між ПП «Гарольд» та ОСОБА_4 20 грудня 1996 року був укладений письмовий договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (підвалу) площею 79,4 кв. м у вказаному будинку. ПП «Гарольд» не було власником спірного приміщення, документом, на підставі якого було вчинено договір, була довідка про балансову вартість приміщення, видана від імені директора вказаного підприємства, не була дотримана нотаріальна форма посвідчення договору, договір не реєструвався в міській раді. Жилий будинок знаходиться у комунальній власності, порушені права мешканців будинку на це приміщення, яким вони користувались протягом всього часу і у власність нікому не передавали. Просив визнати недійсним вказаний договір купівлі-продажу на підставі ст. ст. 47, 48, 227 ЦК УРСР.
Крім того, прокурор просив визнати недійсним на підставі ст. 229 ЦК України договір купівлі-продажу вказаного нежитлового підвального приміщення, укладений 24 серпня 2005 року в м. Суми між ОСОБА_4 та ОСОБА_1., посилаючись на те, що вказаний договір порушує публічний порядок, конституційні права мешканців будинку, спрямований на незаконне заволодіння чужим майном. Нотаріально він не посвідчувався, не реєструвався в БТІ (а.с.1-3, 30-32, 59).
Ухвалою суду до участі в справі в якості третіх осіб залучені Сумська міська рада та управління житлової політики, комунального господарства та благоустрою міської ради (а.с.136, 218).
Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані договори купівлі-продажу нежитлового приміщення (підвалу) житлового будинку АДРЕСА_1 вчинені з порушенням вимог закону, порушують права співвласника квартири АДРЕСА_3 вказаного будинку ОСОБА_3. на користування та отримання у власність допоміжних приміщень будинку. Щодо позову в інтересах ОСОБА_2 суд вказав, що на час звернення прокурора з позовом вона вже не була власником квартири АДРЕСА_2 в цьому будинку, подарувавши її 29 лютого 2008 року ОСОБА_5 а тому відсутні підстави для захисту її прав за позовом прокурора.
Цей висновок суду узгоджується з матеріалами справи та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Ст. ст. 47 ч.1, 48, 225, 227 ЦК УРСР, який діяв на час укладення в 1996 році першого оспорюваного договору, передбачали, що нотаріальне посвідчення угод обов’язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. По недійсній угоді кожна з сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі – відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
Згідно ст. ст. 215 ч.1, 228 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 відноситься до комунальної власності, балансоутримувачем є управління житлової політики, комунального господарства та благоустрою Сумської міської ради (а.с.64, 84-113,173).
ОСОБА_3. є співвласником приватизованої квартири АДРЕСА_3 цього будинку. 20 червня 2008 року мешканці будинку звернулись до прокурора з заявою про незаконність продажу підвального приміщення їх будинку (а.с.33, 35, 37, 39, 128-134, 149-152, 154-157).
З копії письмового договору купівлі-продажу, укладеного 20 грудня 1996 року в м. Суми, вбачається, що ПП «Гарольд» продало ОСОБА_4 нежитлове приміщення (підвал) площею 79,4 кв. м в будинку АДРЕСА_1 на підставі довідки про балансову вартість приміщення, виданої від імені директора підприємства Потрясова О.О. (а.с.18, 22 - 26).
ПП «Гарольд» на час укладення цього договору не було власником проданого приміщення, докази про це в матеріалах справи відсутні. Ця обставина підтверджується, крім документальних доказів, і показами свідків про те, що вказане приміщення ніколи ПП «Гарольд» не належало. Суд обґрунтовано визнав, що довідка про балансову вартість (а.с.23) не є правовстановлюючим документом щодо права власності.
З тексту копії письмового договору від 24 серпня 2005 року вбачається, що ОСОБА_4. продав ОСОБА_1 вказане підвальне приміщення. Договір не містить посилань на правовстановлюючий документ продавця.
Рішенням постійно діючого третейського суду при Сумській міжрегіональній товарній універсальній товарній біржі від 27 травня 2008 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 визнано дійсним договір купівлі-продажу від 24 серпня 2005 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1., і визнане за останнім право власності на спірне приміщення. Дія рішення третейського суду зупинена ухвалою третейського суду від 18 червня 2008 року (а.с.15-17, 19-21, 80).
Державна реєстрація права власності на спірне приміщення на підставі вищевказаних договорів не проводилась, нотаріально вони, всупереч ст. 227 ЦК УРСР, ст. 657 ЦК України, не посвідчувались (а. с.13).
10 липня 2007 року проведена державна реєстрація припинення юридичної особи – ПП «Гарольд» в зв’язку з банкрутством (а.с.61-63).
В провадженні органів досудового слідства знаходиться кримінальна справа, порушена за фактом підробки та використання вищевказаних договорів купівлі-продажу та інших документів (а.с.52, 172, 174-175).
В рамках іншої кримінальної справи, порушеної відносно ОСОБА_4, його оголошено в розшук (а.с.5, 50,51).
Таким чином, встановивши, що при укладанні договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення в житловому будинку були порушені права ОСОБА_3. як співвласника квартири АДРЕСА_3 цього будинку на користування та отримання у власність допоміжних приміщень будинку, суд обґрунтовано визнав необхідним захистити її права шляхом визнання оспорених договорів недійсними на підставі вищезазначених норм закону.
Висновки суду про те, що право власника квартири підлягає захисту, узгоджуються з ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно якої власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання; допоміжні приміщення (кладовки, сараї та ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
Не ґрунтуються на вимогах закону доводи в апеляційній скарзі про те, що справа за позовом до ПП «Гарольд» підлягає закриттю в зв’язку з припиненням цієї юридичної особи, оскільки в даному спорі іде мова про захист порушеного спірним договором права інших осіб, які не були стороною в договорі і звернулись за захистом своїх прав в порядку, визначеному законом, обравши спосіб захисту свого права, передбачений ст. 16 ЦК України.
Посилання в апеляційній скарзі на пропуск позовної давності є безпідставними, оскільки позивач не була стороною в оспорюваних договорах, і доказів про те, що про порушення свого права на користування спірним підвальним приміщенням та отримання його у власність вона дізналась чи мала можливість дізнатись раніше, чим була подана прокурору скарга з цього питання мешканцями будинку в червні 2008 року, в справі відсутні.
Відповідач, який подав апеляційну скаргу, не просив застосувати наслідки недійсності правочину, взагалі заперечував проти задоволення позову, і не позбавлений можливості за необхідності вирішити з іншою стороною договору питання щодо застосування цих наслідків, а тому його доводи в цій частині також не є підставою для скасування рішення суду.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків суду. Обставини, на які є посилання в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і отримали об’єктивну оцінку.
Суд вірно встановив обставини справи і відповідні їм правовідносини, рішення суду узгоджується з цими обставинами, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 21 грудня 2009 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий підпис
Судді підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Сумської області Л.О.Сибільова