Справа № 22-ц-5355/2010                Головуючий у першій інстанції Шляхов В.І.

Категорія – цивільна                                                      Доповідач  – Горобець Т.В.  

                                                        Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 12 жовтня 2010 року                   м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді:                 ХРОМЕЦЬ Н.С.,

суддів:               ГОРОБЕЦЬ Т.В., ОСТРЯНСЬКОГО В.І.

при секретарі: ВАРЕНИК О.М.

за участю:

       розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 27 серпня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства „Райфайзен Банк Аваль” про захист прав споживача шляхом  визнання  недійсними умов кредитного договору,

в с т а н о в и в:

          У липні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсними пункти 6.2 та 9.1 кредитного договору № 014/0739/47537 від 10.08.2006 року, укладеного як споживчий кредит на придбання побутової техніки,  між ним та відповідачем ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”. Вважав, що умови цих пунктів є несправедливими зогляду на  положення п.п. 5, 11 ч. 3 ст.18 Закону України „Про захист прав споживачів” ( далі – Закон).    

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від  27 серпня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_6  відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Доводами апеляційної скарги є посилання на неправильне застосування судом положень   п.7 ст. 15 Закону України „Про захист прав споживачів”, на який послався суд, але  який спірні правовідносини не регулює. Апелянт також вважає помилковим висновок суду про те, що відсутні підстави вважати право позивача порушеним, оскільки відповідач фактично не скористався п.6.2 Договору щодо збільшення в односторонньому порядку відсоткової ставки.  

Безпідставною ОСОБА_6 вважає також відмову  суду визнати недійсним п.9.1 Договору. На думку апелянта, суд помилково дійшов висновку що розмір компенсації за порушення зобов”язань не буде перевищувати  на 50 відсотків вартості продукції.  

Крім того, апелянт вказує, що стягнення з нього  при ухваленні рішення про відмову у позові  судового збору на користь держави, суперечить положенням    ч.3 ст.22  Закону  та  ст. 88 ЦПК України.

    Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши  матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

         Судом першої інстанції встановлено, що 10 серпня 2006 року між ОСОБА_6 та ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” був укладений кредитний договір № 014/0739/47537 на суму 15000 грн. на споживчі цілі – придбання побутової техніки  строком на 36 місяців з 10 серпня 2006 року по 9 серпня 2009 року з встановленою ставкою за користування кредитом в розмірі 17 відсотків річних.

Пунктом 6.2 вказаного Договору встановлено, що відповідач має право у разі зміни кредитної політики внаслідок рішень законодавчої або виконавчої влади, Національного Банку України, а також Кредитора  змінити відсоткову ставку за  користування кредитом.

Пунктом 9.1 Договору встановлено, що за порушення строків повернення кредитної заборгованості та відсотків за користування кредитом Позичальник сплачує Кредитору  пеню в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

 Також  встановлено, що п.п. 6.2 та 9.1 Договору є несправедливими і в силу  положень ч.ч.1 та 2 ст.18 Закону України « Про захист прав споживачів» , такі умови  продавець ( виконавець, виробник) не повинен включати у договір. Проте, такий висновок суду є помилковим. Крім того, суд дійшов помилкового висновку , що порядок захисту порушеного права в даному випадку визначено в  п.7 ст.15 Закону   відповідно до якого,  споживач мав право розірвати такий договір в період його дії.

  Виходячи з того, що Банк не скористався таким правом , а крім того, посилаючись на те,  що відповідач не застосовував реально п.6.2 Договору щодо фактичного збільшення у односторонньому порядку відсоткової ставки, суд  у задоволенні позову у цій частині відмовив.

Такий висновок суду першої інстанції щодо мотивів та підстав для відмови у позові суперечить встановленим по справі обставинам та суперечить нормам права, які регулюють спірні правовідносини. Так, в силу положень абз.3 п.4 ст.11 Закону  допускається  можливість Банком зміни відсоткової ставки за кредитом залежно  від облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Тобто,  п. 6.2  Договору відповідає положенням Закону України « Про захист прав споживачів», отже відсутні підстави для визнання цього пункту, несправедливим ( дискримінаційним). Відповідно, не може бути задоволений позов, який не ґрунтується на законі, що регулює спірні правовідносини.

 Аналізуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні вимог про визнання недійсним п.9.1 Договору, апеляційний суд також погоджується  з рішенням щодо відмови у позові,  проте, вважає підстави підлягають більш чіткому викладенню, виходячи з встановлених апеляційним судом обставин та з аналізу правового обґрунтування як позову так і  самого рішення суду.  

 Оспорюючи , як несправедливий п.9.1 Договору, позивач стверджував, що визначений у даному пункті  розмір пені, тобто компенсації за порушене зобов”язання,( 0,5 % від суми порушеного зобов”язання за кожний день прострочення) є несправедливим, оскільки перевищує 50% вартості продукції.

Ухвалюючи рішення про відмову у позові в цій частині, суд першої інстанції не визначився у характері спору, не з»ясував порядку розрахунку конкретних  сум, які порівнювались між собою позивачем при визначенні розміру компенсації , як такого, що   перевищує 50 відсотків вартості продукції та без наведення правових мотивів і власних розрахунків, дійшов висновку, що за встановленим у п.9.1 Договору розміром пені,  компенсація не буде перевищувати   50 відсотків від вартості продукції. Таке рішення не може бути визнане законним та обґрунтованим. Не неповнота з”ясування обставин у справі та відсутність правового обґрунтування судового рішення  дає підстави апеляційному суду для його скасування та ухвалення  рішення в зазначеній частині також про відмову у позові, але  виходячи з обставин, встановлених апеляційним судом та на підставі правових норм, які регулюють спірні правовідносини.

Так, зміст, якому має відповідати  договір про споживчий кредит, визначений у ч.4 ст.11 Закону. Пункт  6 частини 4 ст.11 цього Закону  передбачає,  що цей Договір може мати і інші умови, передбачені законодавством. Умова п.9.1 Договору про застосування пені  ґрунтується на принципах Глави 49 Книги першої, розділу першого ЦК України, якою регулюється питання забезпечення зобов”язань. Отже, у конкретному випадку  саме норми ЦК України  підлягають застосуванню при вирішенні даного спору. Проте, оскільки  доводи позивача у частині зазначених вимог не мають чіткого формулювання правових підстав та мотивів  з яких виходить позивач та апелянт при тлумаченні поняття «вартість продукції» та «вартість кредиту»,а також  не містять конкретних розрахунків співвідношення вартості продукції з розміром компенсації у розумінні ч.3 п.5 ст.18 Закону, вимогу позивача у цій частині апеляційний суд вважає не доведеною.

Відповідно до положень ч.1 п.3 тап.4 ст. №309 ЦПК України,  встановлені апеляційним судом порушення  суду першої інстанції  є підставою для скасування такого рішення, як необґрунтованого та незаконного з відмовою у позові, але  з інших підстав, ніж зазначено у оскаржуваному рішенні суду.

          Крім того, апеляційний суд вважає, що  доводи скарги в частині неправильного вирішення питання відшкодування судового збору за рахунок позивача, який звільнений від сплати судового збору,  є обгрунтованими.

    Ч.3 ст. 22 Закону України „Про захист прав споживачів” передбачено звільнення споживачів від сплати державного мита за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав. Жодним нормативно-праовим актом не передбачено  стягнення з позивача, звільненого від сплати судового збору, судових витрат при ухваленні рішення про відмову у позові. Зазначені судові витрати компенсуються  відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК  України, ст.11,18 Закону України „ Про захист прав споживачів”, апеляційний  суд,

                                                              в и р і ш и в :

          Апеляційну скаргу ОСОБА_6– задовольнити  частково.

          Рішення Ріпкинського  районного суду Чернігівської області від 27 серпня    2010 року  скасувати.

          В задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовити.

          Судові витрати компенсуються за рахунок держави.

          Рішення суду набирає законної сили з моменту  проголошення але може бути оскаржене  в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання  законної сили.

  Головуючий:                                           Судді: