АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-5119/10 Головуючий у 1-й інстанції: Гнатик Г.Є..

Суддя-доповідач: Гончар О.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2010 року                         м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді     Бондаря М.С.

суддів             Гончара О.С., Сапун О.А.

при секретарі         Белименко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 21 травня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2010 року ОСОБА_3 пред'явила в суд позов до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Зазначала, що до 11.02.2003 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є студентом денної форми навчання Київського національного економічного університету ім.В.Гетьмана.

Навчання сина є оплатним, вартість якого становить 11817 грн. в рік. У зв'язку з навчанням син не працює і знаходиться на її утриманні. Окрім цього вона несе витрати на оплату проживання сина в іншому місті та його харчування.

Посилаючись на те, що відповідач не надає матеріальної допомоги  дитині, позивачка просила стягнути з відповідача аліменти в розмірі 1000 грн. щомісячно до закінчення навчання сина в університеті.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 21 травня 2010 року позов задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто аліменти щомісячно по 400 грн. на утримання повнолітнього сина до досягнення ним 23 років.

Із зазначеним рішенням суду ОСОБА_2 не погодився, в зв'язку з чим звернувся в суд з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення районного суду скасувати.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право його змінити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач з огляду на незначний розмір його заробітної плати не в змозі сплачувати визначений судом розмір аліментів.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що мінімальний прожитковий мінімум на день ухвалення рішення становив 844 грн.. А тому суд визначив аліменти в розмірі половини прожиткового мінімуму, яку відповідач має сплачувати як батько дитини, що навчається.

    Проте погодитись із такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального й процесуального права.

Відповідно до ст. 199 СК України, я кщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів"  роз’яснено, що обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття  (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів : досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу .

Тобто однією з умов для задоволення позову є можливість платника надавати матеріальну допомогу.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 212, 213 ЦПК України належним чином не перевірив матеріального становища відповідача та не з'ясував можливості ним надавати сину необхідну матеріальну допомогу.

Лише та обставина, що на батьках лежить обов'язок утримувати повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, не може бути підставою для задоволення позовних вимог.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 зазначав, що його середньомісячний заробіток складає 417 грн., що є меншим ніж прожитковий мінімум, і він не має змоги надавати матеріальну допомогу сину в розмірі, що визначив суд. На підтвердження своїх заперечень відповідач надав довідку про доходи з свого місця роботи. (а.с. 20)

На порушення ст. 60 ЦПК України суд першої інстанції належним чином цих доводів відповідача не перевірив і не з'ясував, чи спроможний відповідач надавати матеріальну допомогу повнолітньому сину у визначеній сумі.

Позивач не спростувала наведених відповідачем заперечень і наданих цьому доказів.

Проте ОСОБА_2 визнав, що може виплачувати аліменти в сумі 150 грн.

Наведених обґрунтувань і обставин справи суд першої інстанції не прийняв до уваги, ухвалив рішення, яке на переконання судової колегії не відповідає в повній мірі вимогам закону, прийнято з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає зміні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 21 травня 2010 року в частині визначення розміру аліментів змінити з 400 грн. на 150 грн.

Решту рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя суддя суддя

Бондар М.С. Гончар О.С. Сапун О.А.