АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-5531/10 Головуючий у 1-й інстанції: Стратій Є.В.
Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Осоцького І.І.
суддів : Мануйлова Ю.С.
Давискиби Н.Ф.
при секретарі: Бурима В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Жовтневого району м. Запоріжжя на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2007 року у справі за позовом ОСОБА_3 до орендного підприємства Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, товариства з обмеженою відповідальністю «Консорд», про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно,
ВСТАНОВИЛА:
У січні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОП ЗМБТІ, ТОВ «Консорд», про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2007 року позов задоволено.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 07.07.2006р., укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Консорл». Визнано за ОСОБА_3 право власності на нерухоме майно, а саме: спальний корпус літ. Н-2 площею 313,5 м.кв., корпус господарських приміщень літ. Л-2 площею 77,8 м.кв., пункт прокату човнів літ. О, які розташовані за адресою: Запорізька область, Запорізький район, Розумівська сільська рада, база відпочинку «Уют».
Зобов’язано ОП ЗМБТІ зареєструвати право власності ОСОБА_3 на вказане нерухоме майно.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, прокурор Жовтневого району м. Запоріжжя (далі-прокурор) подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та направити справу на новий розгляд.
Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою прокурора Жовтневого району м. Запоріжжя в інтересах держави. Прокурор зазначає, що судовим рішенням визнано право власності на нерухоме майно всупереч порядку, визначеному законом ,чим порушуються інтереси держави. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вислухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційної скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов’язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов’язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Проте ухвалене рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги ,суд виходив з доведеності вимог позивачів про те, що вони набули у власність майновий комплекс, який складається з будинку охорони під літерою «Б», складу під літерою «В», вбиральні під літерою «Г», адміністративно-торгівельної будівлі під літерою «Д», навісу під літерою «Нт», навісу під літерою «Нт-1», басейну під літерою «Е» , паркану № 1, воріт № 2, за договором купівлі- продажу від 16 грудня 2008 року, укладеним з ТОВ «Валена» , який має бути визнаний дійсним з підстав, передбачених ст.220 ЦК України.
Проте такі висновки суду суперечать нормам матеріального права.
Згідно з положеннями Конституції України , ст.ст.316,319,321 та 328 ЦК України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
У разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір в силу ч. 1 ст.220 ЦК України , є нікчемним.
Умови, за якими можна визнати такий договір дійсним, передбачені ч. 2 ст.220 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Відповідно до роз’яснень, наданих у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін .
Встановлено, що нотаріально посвідчений договір між позивачкою та ТОВ «Консорд» про купівлю нерухомого майна відсутній.
В договорі купівлі-продажу від 07 липня 2006 року, який позивачка просила визнати дійсним, зазначено, що предметом продажу є спальний комплекс літ.Н-2 площею 313, 5 кв.м., корпус господарських приміщень літ. Л-2 площею 77,8 кв.м., пункт прокату човнів літ. О, розташовані за зазначеною вище адресою.
В матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи ТОВ »Консорд» на зазначені вище об’єкти нерухомості, тобто вони є самовільними будівлями.
Відповідно до вимог ст. 658 ЦК України право продажу майна, крім випадків примусового продажу, та інших випадків, встановлених законом, належить власнику майна.
Згідно ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстроване відповідно до цього Закону.
Згідно ст. 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Проте суд на ці обставини та вимоги закону уваги не звернув, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору купівлі-продаж дійсним та визнання права власності на зазначені вище об’єкти нерухомості : спальний комплекс літ.Н-2 площею 313, 5 кв.м., корпус господарських приміщень літ. Л-2 площею 77,8 кв.м., пункт прокату човнів літ. О, розташовані за адресою: Запорізька область, Запорізький район, Розумівська сільська рада, база відпочинку «Уют».
за зазначеною вище адресою.
Договір купівлі-продажу від 16 грудня 2008 року в силу ст..210 ч.1 ст.220, ст.ст. 657, 640 ЦК України не є укладеним і не створив для сторін прав та обов’язків.
Визнання за ОСОБА_3 права власності на самочинно збудовані спальний комплекс, корпус господарських приміщень, пункт прокату човнів, розташовані за вищезазначеною адресою, без законних підстав порушує інтереси держави в цій сфері правовідносин, тому прокурор обґрунтовано порушив питання про перегляд судового рішення в апеляційному порядку відповідно до ч.2 ст.45 ЦПК України.
Оскільки при вирішенні позову фактичні обставини справи встановлені судом вірно, але неправильно застосовані норми матеріального закону, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до ст.309 ЦПК України судове рішення скасувати й постановити нове рішення про відмову в позові.
Керуючись ст.ст.307,309.314, 316,317,319 ЦПК України, колегія суддів ,-
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу Апеляційну скаргу прокурора Жовтневого району м. Запоріжжя задовольнити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 лютого 2007 року у цій справі скасувати.
Ухвалити нове рішення наступного змісту : «Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до орендного підприємства Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації, товариства з обмеженою відповідальністю «Консорд», про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно».
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України.
Головуючий: судді: