Справа № 2-148/2010 р                                                      

РІШЕННЯ

   ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня  2010 року                                                    м. Новомиргород

Новомиргородський районний суд Кіровоградської області в складі:

                                     головуючого судді - Іванова Д.Л.,

                                     при секретарі - Горбуліній О.В.,  

                                     за участю позивача - ОСОБА_1,  

                                     представника позивача - ОСОБА_2,

                                     представника відповідача - адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Новомиргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про встановлення факту що має юридичне значення, визнання недійсним договору купівлі - продажу житлового приміщення,

ВСТАНОВИВ:

     У березні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 в якому просить встановити факт спільного проживання з ОСОБА_5, визнати договір купівлі - продажу квартири укладеного      02 листопада 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - недійсним та зобов’язати відповідача повернути квартиру у власність ОСОБА_5.

     В судовому засіданні позивачка позов підтримала, просила суд його задовольнити і в обґрунтування позовних вимог зазначила, що 03 червня 1992 року вона одружилась з ОСОБА_5, від спільного проживання сторони мають сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у грудні 2001 року шлюб між ними було офіційно розірвано, однак вони підтримували шлюбні відносини, проживали разом у будинку її матері і за спільні кошти придбали у листопаді 2003 року в м. Новомиргороді однокімнатну квартиру, яку оформили на ОСОБА_5

     У лютому 2005 року знов вирішили одружитися і зареєстрували шлюб, проживали у придбаній квартирі до липня 2007 року, зробили поточний ремонт, вона з сином були прописані за іншою адресою.

     Через деякий час після розлучення їй стало відомо, про те, що ОСОБА_5 без її згоди, у листопаді 2005 року переоформив квартиру на свого батька ОСОБА_6, вважає що ОСОБА_5 не мав права самостійно розпоряджатися цією квартирою, оскільки вона придбана під час її проживання з  ОСОБА_5 за спільні кошти.  

                 Представник позивачки за дорученням ОСОБА_2 позов ОСОБА_1 підтримав, просив його задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, крім того зазначив, що ОСОБА_5, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 розпорядився спільним майном без її згоди та без згоди органу опіки та піклування, тим самим позбавив позивачку та свого неповнолітнього сина - ОСОБА_7 права користування житловим приміщенням, крім того при оформленні договору купівлі - продажу представив нотаріусу недостовірну інформацію, про те, що дана квартира не являється об’єктом права спільної сумісної власності.

                Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з’явився у зв’язку з хворобою.

                Залучений у справу в якості співвідповідача ОСОБА_5 позов ОСОБА_1 не визнав і пояснив суду, що дійсно перебував з позивачкою у шлюбі до 2001 року, після розлучення проживав у свої матері ОСОБА_6, працював по найму за межами України,   заробітну плату заощаджував на придбання власного житла, частину коштів віддавав колишній дружині ОСОБА_1 на утримання дитини.

                 У листопаді 2003 року за власні кошти придбав однокімнатну квартиру в                 м. Новомиргород та оформив її на себе, шлюбні відносини з позивачкою з грудня 2002 року до початку 2005 року не підтримував.

                 У лютому 2005 року вони знов одружилися і зареєстрували шлюб, протягом трьох місяців 2005 року проживали разом у його квартирі, після чого у липні 2007 року офіційно розлучились.  

                  Представник відповідача - адвокат ОСОБА_3 позов ОСОБА_1 в частині визнання договору купівлі - продажу квартири недійсним визнав повністю, вказуючи на те, що ОСОБА_5 перебуваючи у шлюбі з позивачкою дійсно не мав права розпорядитися житлом без її згоди та без погодження з органом опіки та піклування, в частині встановлення факту проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_1 однією сім’єю заперечував, мотивуючи тим, що його довіритель протягом 2002 - 2003 років працював по найму за межами України,  фактично проживав у своєї матері ОСОБА_6, квартиру придбав за власні кошти в той час коли з позивачкою не проживав та не перебував з нею у шлюбних відносинах.

          Заслухавши пояснення сторін, покази свідків, представника у справах дітей Новомиргородської райдержадміністрації, дослідивши матеріали справи суд, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

          Суд встановив, що сторони з червня 1992 року перебували  у шлюбі, який зареєстрований відділом ЗАГСу Новомиргородської районної державної адміністрації, актовий запис  № 32 ( а.с 8 ), від спільного проживання мають сина - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про його народження виданого 08 квітня 1994 року Новомиргородським відділенм РАГСу у Кіровоградській області, актовий запис № 50 ( а.с 10 ).

          18 грудня 2001 року шлюб між сторонами розірвано, про що у книзі реєстрації актів цивільного стану зроблено запис № 144, свідоцтво про розірвання шлюбу видано        14 січня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Новомиргородського районного управління юстиції ( а.с 29 ).

          05 листопада 2003 року ОСОБА_5 прибав за договором купівлі - продажу однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 у                            м. Новомиргород та в органах БТІ зареєстрував право власності, що підтверджується довідкою з Новомиргородської дільниці БТІ № 34 від 24 березня 2009 року ( а.с. 11 ).

         10 лютого 2005 року між ОСОБА_5 з ОСОБА_1 укладено шлюб, який  зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Новомиргородського районного управління юстиції, актовий запис № 06 ( а.с 4 ).

          02 листопада 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, даний посвідчений державним нотаріусом Новомиргородської нотаріальної контори ОСОБА_8 реєстраційний запис № 1630, при цьому до підписання угоди ОСОБА_5 у заяві адресованій нотаріусу зазначив, що він у шлюбі не перебуває і відчужувана ним квартира не є спільною сумісною власністю.

          Наведені обставини повністю підтверджуються дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, показами свідків і ніким з учасників судового розгляду не заперечуються.

          За змістом ст. 60 ч.1, 63, 65 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

          Дружина та чоловік мають рівні права володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

          Дружина, чоловік, розпоряджається майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договір одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її згод, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

          Спільною сумісною власністю, відповідно до ч.4 ст. 368 ЦК України, також є майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, якщо  інше не встановлено письмовим договором між ними.

          Згідно ч.1 ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

           Із змісту позовних вимог ОСОБА_9 вбачається, що питання про визнання спірної квартири об’єктом спільної сумісної власності нею не ставиться, при тому, що позивачка в судовому засіданні стверджує, що нерухоме майно придбане нею і         ОСОБА_5 за спільні кошти під час сумісного проживання.

           Разом з тим, суд вважає, що ОСОБА_5 не мав право без її письмової згоди, або без виділення « ідеальних « часток укласти договір купівлі - продажу з ОСОБА_6, оскільки перебував з ОСОБА_1 у шлюбі.

           Така заборона зумовлена необхідністю охорони інтересів другого з подружжя, оскільки неможливо допустити продаж одним із подружжя своєї частки в однокімнатній квартирі і поселення у цю квартиру іншого власника.

           Крім того, ОСОБА_5 при укладенні правочину були порушенні вимоги закону щодо його дійсності.

           Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦК України, правочин, що вчиняється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх дітей.

           Згідно ст. 176 СК України батьки зобов’язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюється  законом.

           Частиною 3 ст. 17 Закону України « Про охорону дитинства» встановлено, що батьки не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню, здійснювати відчуження майна.

            Як пояснила в судовому засіданні представник у справах дітей Новомиргородської райдержадміністрації ОСОБА_11, ОСОБА_5 до органу опіки та піклування з приводу відчуження нерухомого не звертався, дозволу не отримував, вважає, що в даній ситуації батько, який  розпорядившись квартирою позбавив дитину права користування нею.

           Згідно положень ст. 215, 216 ЦК України нікчемний є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом,  підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною вимог, які встановлені частиною шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий  правочин може бути визнаний судом недійсним. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

           Таким чином, укладений ОСОБА_5 договір купівлі - продажу спірної квартири без дозволу органу опіки та піклування відповідно до ст. 224 ЦК України є нікчемним.

            Що стосується вимог ОСОБА_1 щодо встановлення факту її проживання з ОСОБА_5 однією сім’єю,  то її доводи не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи по суті, суперечать фактичним обставинам справи і констатуються позивачкою та її представником формально.

Керуючись ст.ст. 60, 65, 176 СК України,

ст. 17 Закону України « Про охорону дитинства»,

ст. ст. 203, ч.1, ч. 6, 215 ч.1,  216 ч.1,  224, 236, 208-218 ЦПК України, суд

 ВИРІШИВ:

                   Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про встановлення факту що має юридичне значення, визнання недійсним договору купівлі - продажу житлового приміщення - задовольнити частково.

       Договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 02 листопада 2005 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідченого державним нотаріусом Новомиргородської нотаріальної контори ОСОБА_8, зареєстрованого в реєстрі за       № 1630 визнати недійсним з моменту його укладення, а квартиру повернути у власність ОСОБА_5.

       В  решті задоволення позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

                   Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області  через  Новомиргородський районний суд Кіровоградської області шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання цього рішення.

Суддя Новомиргородського районного суду

Кіровоградської області                                                                      Іванов Д.Л.