Справа: 2 – 33/10

РІШЕННЯ

ІМ'ЯМ   УКРАЇНИ

    1 вересня 2010 року.                     Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі:

                головуючого – судді Томаш В.І.,

                при секретарі – Будахіній О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: міське комунальне підприємство «Житлово – експлуатаційне об’єднання» м. Орджонікідзе, Орджонікідзевський МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, виконавчий комітет Орджонікідзевської міської ради «про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням» та за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 «про вселення», -

ВСТАНОВИВ:

    В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 . та його представник ОСОБА_5 підтримали свої позовні вимоги, висловлені в позовній заяві та просять суд визнати відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням – АДРЕСА_1

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що з 1976 року він проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та є наймачем вказаної квартири. ОСОБА_2 є його донькою, а  ОСОБА_3 та ОСОБА_4 – її діти та його онуки. З 1979 року до цього часу ОСОБА_2 не проживає у вказаній квартирі, оскільки в 1979 році вона виїхала на постійне місце проживання в АДРЕСА_2. У 2003 році ОСОБА_2 виїхала на постійне місце проживання в Російську Федерацію. У березні 2003 року її діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виїхали до неї. З тих пір ні  вона, ні її діти ОСОБА_1 більше не дзвонили, не приїжджали, їх особистих речей в квартирі немає, за комунальні послуги вони не сплачують.

Зустрічні позовні вимоги щодо вселення відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в належну йому квартиру позивач ОСОБА_1 не визнав та просить в їх задоволенні відмовити.

            Відповідач ОСОБА_4  діючи в своїх інтересах та по довіреності в інтересах ОСОБА_2, ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти позову ОСОБА_1 та підтримала свою зустрічну позовну заяву у якій просить суд вселити їх в АДРЕСА_1

Обґрунтовуючи зазначені позовні вимоги ОСОБА_4 посилається на те, що в АДРЕСА_1 на протязі тривалого часу зареєстровані та постійно проживали вона (ОСОБА_4 з моменту народження), її дід ОСОБА_1, її мати ОСОБА_2 та  брат ОСОБА_3 В цій квартирі вони зареєстровані і ця квартира для них є постійним місцем проживання. В цій квартирі знаходяться їх особисті речі. На протязі тривалого часу ОСОБА_1 постійно чинить їм перешкоди в користуванні квартирою, створюючи неможливі умови проживання. Він навмисно відключив електроенергію та газ. Крім цього ОСОБА_1 скористався тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 тимчасово були відсутні за місцем реєстрації з поважної причини, так як їздили на заробітки за межі міста, а також і тим, що ОСОБА_4 була в пологовому будинку, навмисно замінив замок на вхідних дверях в квартирі і не надає їм ключі від неї. У зв’язку з цим на протязі тривалого часу вони не мають змоги війти до квартири та користуватися цим житлом. У зв’язку з тим, що ОСОБА_1 чинить перешкоди в користуванні квартирою ОСОБА_4 не має можливості зареєструвати своїх малолітніх дітей ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, за місцем своєї реєстрації.

    Представники третіх осіб в судове засідання не з’явилися, однак надали до суду письмові заяви про можливість розгляду справи в їх відсутність.

    Суд, вислухав пояснення позивача та його представника, відповідачки ОСОБА_4, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, дослідив матеріали справи і оцінив їх в сукупності, прийшов до висновку, що заявлені позивачем ОСОБА_1 та його представником ОСОБА_10 позовні вимоги необґрунтовані, свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли та не підлягають задоволенню, а заявлені позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обґрунтовані, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та підлягають задоволенню в повному обсязі за наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач по справі – ОСОБА_1 є рідним батьком відповідачки по справі – ОСОБА_2 та рідним дідусем її дітей – ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які зареєстровані в АДРЕСА_1 та є членами сім’ї наймача зазначеної квартири – позивача по справі.  

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підстави своїх вимог. Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь – які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В судовому засіданні позивач та його представник не довели суду та не надали до суду жодних доказів, які б свідчили про тимчасову відсутність відповідачів за зазначеною адресою понад встановлені строки, передбачені ст.. 71 Житлового кодексу України без поважних на то причин.

Голослівними та безпідставними на думку суду є доводи позивача, викладені в позовній заяві стосовно тих обставин, що ОСОБА_2 та її діти ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з 1979 року до цього часу не проживають у вказаній квартирі, оскільки в 1979 році ОСОБА_2 виїхала на постійне місце проживання за іншою адресою, а у 2003 році ОСОБА_2 виїхала на постійне місце проживання в Російську Федерацію, куди в березні 2003 року її діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виїхали до неї та з тих пір . З тих пір ні вона, ні її діти ОСОБА_1 більше не дзвонили, не приїжджали, їх особистих речей в квартирі немає, за комунальні послуги вони не сплачують.

Доводи позивача спростовуються поясненнями відповідачки, матеріалами справи в їх сукупності. Як встановлено в судовому засіданні, відповідачі були вимушені тимчасово виїхати з постійного місця проживання – з квартири позивача за умовами і характером роботи до Російської Федерації в 2003 році, однак кожні три місяці приїжджали до квартири позивача, приймали участь в утриманні квартири шляхом сплати за комунальні платежі, що підтверджується також дослідженими в судовому засіданні письмовими матеріалами справи не дивлячись на те, що позивач по справі всіляко робив та намагався робити перешкоди в цьому, які виражаються в наступному.

По перше, позивач в 2004 році звертався до Орджонікідзевського міського суду з позовом між тими самими сторонами про той же самий предмет спору і з тих самих підстав, однак ухвалою Орджонікідзевського міського суду від 30 листопада 2004 року провадження по справі було закрито в зв’язку з відмовою позивача від позову, наслідки якої позивачу роз’яснені згідно до вимог ст.. 228 ЦПК України.

Лише саме ця обставина вже є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог позивача відповідно до вимог ст.. 206 ч.3 ЦПК України, де зазначено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв’язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

По друге, позивач в 2008 році звертався до Орджонікідзевського міського суду з заявами про визнання безвісно відсутніми ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, де ввів суд в оману щодо не проживання відповідачів за зазначеною адресою та невідомості про місце їх знаходження і на підставі неправдивих свідчень позивача та заінтересованих свідків було винесено судом рішення, яке 4 листопада 2008 року ухвалами Орджонікідзевського міського суду були скасовані на підставі ст.. 45 ЦК України.

Ці дані свідчать про те, що позивач всіляко намагається позбавити відповідачів законного права на житло та переоформити належну сторонам квартиру на ім’я заінтересованої особи збоку позивача.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 71 Житлового кодексу України жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім’ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи, у тому числі за кордоном, — протягом усього часу виконання цієї роботи, а тому є безпідставними посилання позивача на вимоги зазначеної статі.

Згідно ст. 64 ЖК України, члени сім'ї наймача, користуються на рівні з наймачем усіма правами по користуванню житловим приміщенням.

            Згідно ст.817 ЦК України, особи, які вселились у житло набувають рівні з іншими особами права користування житлом.

Суд не в змозі позбавити відповідачів їх законного права на користування житловим приміщенням по АДРЕСА_1

Безпідставними є доводи позивача стосовно тих обставин, що відповідачка ОСОБА_4 має інше власне житло, оскільки наявність іншого житла не позбавляє її права на користування житлом, яке їй належить, оскільки, як встановлено в судовому засіданні, позивач також має інше житло, чого не має у відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 взагалі.

Суд також зазначає, що надані позивачем до матеріалів справи акти МКП «Житлово – експлуатаційне об’єднання від 03.01.2001 року, 26.02.2003 року, 09.07.2003 року, 10.09.2008 року, 18.11.2008 року та пояснення свідків в судовому засіданні щодо не проживання відповідачів в квартирі АДРЕСА_1 не можуть бути прийняті судом як доказ відсутності відповідача у спірній квартирі без поважних причин, оскільки вони свідчать лише про відсутність відповідачів, а не про причини їх відсутності у спірній квартирі та і сам позивач в засіданні пояснив, що відповідачі покинули його квартиру в березні місяці 2003 року, що суперечить наданим ним актам ЖЄО.

    Суд дає критичну оцінку поясненням свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, які виступали збоку позивача, оскільки вони не відповідають дійсності стосовно тих обставин, що відповідача взагалі не проживали за зазначеною адресою та спростовуються поясненнями самого позивача, відповідачів, дослідженими матеріалами справи в їх сукупності. Суд також звертає увагу на пояснення вказаних свідків з приводу їх явної зацікавленості, оскільки судом також встановлено, що зазначені свідки знаходилися та знаходяться у дружних стосунках з відповідачем по справі. Проведеним аналізом пояснень допитаних в судовому засіданні вказаних свідків збоку позивача встановлено про значну розбіжність їх пояснень щодо вказаного предмету спору.

Таким чином суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 та його представника в повному обсязі, а позовні вимоги відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 щодо вселення їх в АДРЕСА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки вимоги та доводи відповідачів, висловлені ними в позовній заяві та в судовому засіданні є такими, що відповідають вимогам закону, заслуговують судом уваги та є підставою для їх задоволення.          

    Керуючись ст. ст.. 64, 71, 72, 107 Житлового кодексу України, ст. ст.. 10, 11, 57, 60, 209 – 211, 213 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: міське комунальне підприємство «Житлово – експлуатаційне об’єднання» м. Орджонікідзе, Орджонікідзевський МВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, виконавчий комітет Орджонікідзевської міської ради «про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням».

Позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 «про вселення» задовольнити.

Вселити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8 в АДРЕСА_1  

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 – днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Орджонікідзевський міський суд.

Суддя Орджонікідзевського

міського суду                                              Томаш В.І.