Справа № 2-395/2010 р.                                                                                                              

РІШЕННЯ

іменем України

(вступна та резолютивна частина)

22 вересня 2010 року Казанківський районний суд  Миколаївської області в складі:

головуючого – судді       Біцюка А.В.,

при секретарі                   Шадорській С.О.,

за участю

позивача             ОСОБА_1

відповідачів         ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Казанка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутого майна,

В С Т А Н О В И В:

    ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_2 7700 доларів США та з ОСОБА_3 6000 доларів США, в якому зазначив, що він проживав в Росії, звідки в січні 2006 року вислав переводом своєму сину ОСОБА_2 4700 доларів США для придбання житла, в якому мав намір проживати разом з дружиною після повернення в Україну. Крім того в лютому 2006 року позивач передав ОСОБА_2 3000 доларів США для придбання будинків в с.Володимирівка Казанківського району Миколаївської області. ОСОБА_2 житло не придбав, а отримані кошти витратив а власний розсуд.

Крім того, позивач вказав, що в лютому та березні 2006 року він передав 5000 доларів США дружині ОСОБА_2 – ОСОБА_3 для внесення на рахунок в банк. Але вказані кошти вона витратила на свої потреби та відмовляється їх повернути.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

В судовому засіданні відповідачі позов не визнали просили відмовити у задоволенні позову, оскільки кошти отримані від позивача вони витратили за розпорядженням позивача, нічого не привласнювали. Крім того ОСОБА_2 зазначив, що він вважав, що кошти йому позивач давав як батько сину, при цьому розмови про повернення коштів не було.

Суд заслухавши думку учасників судового засідання приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 визнав, що отримав від позивача переказом кошти у сумі 4700 доларів, які витратив на придбання будинку. Пізніше, в зв’язку з тим, що придбаний будинок не підійшов позивачу продав його, а отримані кошти витратив на позивача та на лікування дружина позивача.

Крім того, позивач визнав, що ще отримував від позивача не 3000 доларів США, а 1000 доларів США, яки витратив на придбання будинку, в якому позивач зараз проживає. Позивач підтвердив цю обставину.

Відповідач ОСОБА_3 визнала, що отримувала від позивача не 6000 доларів США, а тільки 3000доларів США, які позивач наказав покласти на рахунок в банк на її ім’я на «чорний день», що вона і зробила. Коли позивач зробив розпорядження любою ціною доставити його контейнер із Росії до с.Володимирівка Казанківського району Миколаївської області, вона передала зазначені кошти ОСОБА_2 для доставки контейнера з речами позивача в позивачу. Після розмитнення та транспортування контейнер був доставлений в с.Володимирівка. На виконання вказаних дій було витрачено 3000 доларів США. Позивач визнав, що давав розпорядження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 любою ціною доставити контейнер з його речами в с.Володимирівка та  що вказане розпорядження було виконане. ОСОБА_3 заперечила, що, крім зазначених, отримувала ще 3000 доларів США від позивача.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень, крім випадків, коли сторону звільнено від доказування.

Згідно ч.1 ст.61 ЦПК Обставини, визнані сторонами не підлягають доказуванню.

Відповідно до положень ст. 719 ЦК України, договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 виникли правовідносини відповідно до яких позивач доручив ОСОБА_2 виконати певні юридичні дії, а останній прийняв на себе зобов’язання виконати певні юридичні дії від імені та за рахунок позивача (укладено договір доручення). Для виконання доручення ОСОБА_2 отримав від позивача кошти в сумі 4700 доларів США, придбав будинок для позивача, а потім, за вказівкою останнього, продав його. Кошти від продажу будинку в сумі еквівалентній 4700 доларів США позивачу не повернув.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.1006 повірений зобов’язаний передати довірителеві все одержане у зв’язку з виконанням доручення. Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_2 доказів повернення позивачу отриманих коштів від продажу будинку не надав, тому позов в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів в сумі еквівалентній 4700 доларів США підлягає задоволенню. Посилання позивача, що він вважав кошти в сумі 4700 доларів подарунком до уваги не беруться, оскільки він не надав суду належних доказів того, що позивач подарував йому зазначені кошти – договір дарування укладений в письмовій формі та нотаріально посвідчений.

Що стосується вимог позивача про стягнення з ОСОБА_3 3000 доларів США, то його вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, оскільки ОСОБА_3 витратила зазначені кошти на виконання доручення позивача стосовно доставки його контейнера з речами з Росії в с.Володимирівка.

Підстави для стягнення з ОСОБА_2 1000 доларів, які позивач передав йому для придбання будинку відсутні, оскільки ОСОБА_2 витратив вказані кошти відповідно до розпоряджень позивача та останній цю обставину підтвердив.

Що стосується вимог позивача в частині стягнення з ОСОБА_2 ще 2000 доларів США, крім зазначених вище, та з ОСОБА_3 ще 3000 доларів США, крім зазначених вище, то ці вимоги задоволенню не підлягають з огляду на те, що позивач відповідно до вимог ст.63 ЦПК України, не надав суду доказів, того що він передавав відповідачам вказані кошти.

Відповідно до вимог ст.533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях, а якщо вказано грошовий еквіваленти, що підлягає сплаті, зобов’язання визначається за офіційним курсом відповідної валюти.

Станом на 22 вересня 2010 року офіційний курс 100 доларів США встановлений НБУ складає 791,92 грн.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь позивача судові витрати пропорційно  сумі задоволених позовних вимог  (мито – 37,22 грн.; витрати на ІТЗ – 37,43 грн.).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 37220 (тридцять сім тисяч двісті двадцять) гривень 24 коп.

ОСОБА_1 в задоволенні решти позовних вимог до ОСОБА_2 відмовити.

ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 74 (сімдесят чотири) гривні 65 коп.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Казанківський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги  в десятиденний строк з дня проголошення рішення

Суддя: