Апеляційний суд Кіровоградської області

Справа № 22–5521/2010                                                                                              Головуючий у І-й інстанції – Франько М.Я.

Категорія - 57                                                                                                               Доповідач – Бубличенко В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

    6 вересня  2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючої судді -  Бубличенко В. П.

суддів                        Єгорової С.М.

           Сукач Т. О.

    при секретарі       -   Савченко Н.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді  справу за адміністративними позовами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до управління Пенсійного фонду України в місті Олександрії Кіровоградської області про стягнення недоплаченого підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за апеляційною скаргою  управління Пенсійного фонду України в місті Олександрії Кіровоградської області на постанову Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від  29 січня 2010  року і

в с т а н о в и л а :

      Постановою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 січня 2010 року адміністративні позови ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до управління Пенсійного фонду України в місті Олександрії Кіровоградської області, в яких позивачі просили стягнути на їх користь з відповідача недоплачене підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 9 липня 2007 року по 1 січня 2010 року та зобов’язати управління Пенсійного фонду проводити в подальшому нарахування та виплату  підвищення до пенсії відповідно до зазначеного Закону,   задоволено частково.

    Суд визнав протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в місті Олександрії Кіровоградської області щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачам підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 21 грудня 2008 року по 31 грудня 2007 року та з 1 січня 2009 року по 1 січня 2010 року відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і зобов’язав відповідача нарахувати та здійснити виплати позивачам зазначеного підвищення до пенсії за вказані періоди.

У задоволенні решти вимог суд відмовив.

У апеляційній скарзі управління Пенсійного фонду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

    Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення у визначених статтею 303 ЦПК України межах, колегія суддів вважає, що передбачених законом підстав для його скасування немає.

    Встановлено, що позивачі відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" набули статусу дитини війни.

    Статтею 6 зазначеного Закону передбачено, що дітям війни  пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.

    Наявність у позивачів права на призначення підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, гарантоване ст.46 Конституції України, є визначальною для вирішення даного спору.

У період з 2008 до 2010 роки управлінням Пенсійного фонду їм не нараховувалися кошти, передбачені ст.6  Закону "Про соціальний захист дітей війни", у встановленому цією нормою розмірі.

Враховуючи наведене, суд обгрунтовано зобов'язав  управління Пенсійного фонду України нарахувати та виплатити позивачам підвищення до пенсії,   виходячи  з  того,  що  рішенням  Конституційного  Суду України  №10-рп від 22 травня 2008 року положення Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік", яким було зупинено дію ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та внесено зміни до неї, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. У 2009 року дія ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не зупинялася.

Суд дійшов правильного висновку, що посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань на виплату підвищення до пенсії дітям війни не є підставою для відмови у позові, оскільки реалізація особою права, пов'язаного з отриманням бюджетних коштів, яке базується на чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може залежати від бюджетних асигнувань.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов’язків (справа «Кечко проти України», рішення від 8 листопада 2005 року).

Мінімальний розмір пенсії за віком згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону щодо застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною 1 цієї статті, тільки стосовно визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не є перешкодою для застосування даної величини для обрахування інших пенсій чи доплат, пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком.

Враховуючи наведене, не можна визнати обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо неправомірності застосування судом до спірних правовідносин положень ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Не можна погодитися з доводами апеляційної скарги щодо того, що управління Пенсійного фонду не є належним відповідачем по заявленим позивачем вимогам.

Відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 2007 року № 1261, та з урахуванням Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 року № 8-2, управління Пенсійного фонду в районах, містах, районах у містах забезпечує своєчасне і повному обсязі фінансування та виплату пенсій, безпосередньо призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства. Виходячи з наведеного, управління Пенсійного фонду є належним відповідачем за позовом про нарахування та виплату підвищення до пенсії.

Постанова суду відповідає обставинам справи та вимогам закону, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому вона не підлягає задоволенню.

            Керуючись ст.ст. 303, 304-1, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, п.1 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України № 2453-VІ від 7 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу управління  Пенсійного фонду України в місті Олександрії Кіровоградської області  відхилити.

Постанову Олександрійського  міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 січня 2010 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуюча  

Судді