Справа №2-993/10 р.    

Рішення

Іменем України

19 жовтня 2010 року             Солом’янський районний суд м.Києва

у складі: головуючого судді-Букіної О.М.

при секретарях –Балагура О.С., Волошиній О.В., Дімаковій Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорноног Віталій Павлович про визнання договору дарування квартири недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

В січні 2010 року ОСОБА_1  звернулася до суду до ОСОБА_2 з позовом, в якому просила визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, який був укладений 16 січня 2009 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П.

Свої позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 було укладено в результаті помилки з її сторони, внаслідок невірного розуміння природи договору дарування, умов договору та обставин, які настануть після його укладення. При цьому, за твердженням позивачки, помилка виникла внаслідок збігу обставин, які виникли після того, як вона 04 грудня 2008 року потрапила в лікарню в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Скориставшись її хворобливим станом ОСОБА_2. 16 січня 2009 року привезла до квартири, де знаходилась позивачка, приватного нотаріуса Чорнонога В.П. і вона підписала договір, змісту якого позивачка не розуміла, помиляючись в правовій природі даного договору. Тільки значно пізніше вона зрозуміла, що помилялася, подарувавши квартиру відповідачці.

Позивачка зазначає, що укладаючи договір дарування мала навіяну відповідачем впевненість, що за це позивачці буде надаватися постійна матеріальна допомога та догляд аж до смерті. Відповідачка переконувала позивачку, що даруючи їй свою квартиру, вона буде отримувати постійний догляд та матеріальне забезпечення. При тому, без такої впевненості та надії, укладання даного правочину не було б здійснено.  На думку позивачки та її представника, ця обставина має істотне значення, оскільки в іншому випадку позивачка не підписала б спірний правочин.

Проте, після укладання договору дарування з відповідачкою погіршилися стосунки, остання перестала належним чином доглядати позивачку та відмовилася в переоформленні на користь позивачки квартири, яка належала відповідачці.

В судовому засіданні позивачка пояснила також, що приватний нотаріус суті та наслідки підписання даного договору під час його укладення не пояснив, оригіналу або копії договору не надав , про свою помилку  вона дізналась тільки влітку 2009 року.

Також підтвердила, що вона мала і раніше намір подарувати квартиру відповідачці, при умові постійного догляду. Вона була впевнена, що згідно оформленого документу відповідач буде до останнього її дня  доглядати та утримувати її, а квартира перейде у власність відповідачки після її смерті. Але вона зрозуміла , що допустила помилку, укладаючи договір дарування.

В судовому засіданні позивачка та її представник просили позов задовольнити та  договір дарування, укладений 16.01.2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнати недійсним.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник позовні вимоги позивача не визнали. Свої заперечення обґрунтовували тим, що 16 січня 2009 року між відповідачкою та позивачкою ОСОБА_1 було укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_1 здійснила дарування квартири, так як давно мала намір це зробити. При цьому ОСОБА_1 є рідною тіткою ОСОБА_2 і тривалий час вони проживали однією сім’єю. Відповідачка і її мати задовго до укладання договору дарування допомагали позивачці як родичі, здійснювали за нею догляд та допомогу під час її перебування в лікарні та  під час її домашнього лікування, так як інші родичі позивачки ніколи не опікувались її життям.

Також ОСОБА_2  пояснила суду, що договір дарування ОСОБА_1 підписувала самостійно. При цьому нотаріус роз’яснив їй суть договору та надав їй договір перед підписанням для ознайомлення. Ніяких умов щодо догляду до кінця життя між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не було, жодних умов щодо догляду чи утримання під час укладання договору дарування ОСОБА_1 не висловлювала. Один екземпляр договору дарування постійно знаходився у документах позивачки, що зберігалися за місцем її проживання.

Відповідачка зазначає, що позивачка не могла помилятися стосовно фактичних обставин спірного правочину, так як саме позивачка була ініціатором укладення договору дарування.

Пояснила, що підставою для звернення до суду з даним позовом стало те, що до позивачки почали навідуватися інші родичі, які і спонукали останню на звернення до суду.

Відповідачка та її представник в судовому засіданні проти позову заперечували та просили в його задоволенні відмовити.

Третя особа - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3  заперечуючи проти позову надав письмові пояснення де вказував, що договір дарування був укладений відповідно до діючого законодавства та Інструкції „Про вчинення нотаріальних дій” лише після того, як позивачу було надано відповідні  юридичні консультації по даному договору та суміжним договорам. Позивачці були роз”яснені наслідки, які настануть після укладення даного правочину і вона їх розуміла. Просив відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло виданого відділом приватизації Залізничної районної Ради народних депутатів  від 29.09.1995 р. позивачці ОСОБА_1 належала однокімнатна квартира АДРЕСА_1 (а.с.9).

Також встановлено, що позивачка  проживає та зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2, яка на праві власності належить відповідачці по справі та її чоловіку.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка проживає у квартирі АДРЕСА_2 з 2006 року, оскільки між сторонами було здійснено обмін житловими приміщеннями без оформлення правочину, що не заперечувалося сторонами  у судовому засіданні.

З пояснень сторін вбачається, що за позивачкою постійно  здійснювався догляд та піклування відповідачкою по справі та її матір’ю, тобто  рідною племінницею та рідною сестрою, що не заперечувалося сторонами в суді.

З матеріалів справи вбачається, що за своє життя позивачка  на користь відповідачки склала заповіт на все своє майно, що підтверджується копією заповіту від 19.06.1998 року ( а.с. 32).

З 04.12.2008р. по 16.12.2008 року позивачка перебувала на лікування в КМКЛ №7, внаслідок перенесених травм спричинених ДТП, а з 16.12.2009 року з подальшим дотриманням ліжкового режиму була виписана додому за адресою: Київ., АДРЕСА_2 ( а.с. 10).

Згідно договору дарування від 16.01.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорноногом В.П. – ОСОБА_1 - подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у дар АДРЕСА_1 ( а.с.6).

Із довідки Ф-3 виданої ВСП «Залізничний» від 10.02.2010 р. вбачається, що у спірній квартирі зареєстровані відповідачка та її син ( а.с. 28).

В судовому засіданні позивачка посилалася на те, що укладаючи договір дарування від 16.01.2009 року мала навіяну відповідачем впевненість, що за це позивачці буде надаватися постійна матеріальна допомога та догляд аж до смерті. Відповідачка переконувала позивачку, що даруючи їй свою квартиру, вона буде отримувати постійний догляд та матеріальне забезпечення. При тому, без такої впевненості та надії, укладання даного правочину (договору дарування) не було б здійснено.  Дана  обставина, на думку позивачки та її представника,  має істотне значення, оскільки в іншому випадку позивачка не підписала спірний правочин.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою,  п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Відповідно до ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пленум Верховного Суду України, п.19 Постанови від 06.11.2009 р. за №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” роз’яснив, що обставини, щодо яких  помилялася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним  повинна довести , що така помилка дійсно мала місце, що вона має істотне значення.

Оцінивши матеріали справи та пояснення сторін, суд не знаходить підстав для визнання недійсним договору дарування від 16.01.2009 року з підстав передбачених ст. 229 ЦК України, виходячи з наступного.

В судовому засіданні позивачка зазначала, що не мала наміру укладати договір дарування квартири і уклала його помилково, оскільки хотіла укласти договір довічного утримання квартири.

Вказані твердження позивачки ОСОБА_1 спростовуються наявними  матеріалами справи та поясненнями самої позивачки.

Так, у позовній заяві та своїх поясненнях в суді позивачка неодноразово посилалася на те, що підписувала саме договір дарування, а не договір довічного утримання.

Крім того, в своїх поясненнях позивачка  вказувала на те, що  відповідачка ОСОБА_2 .  постійно спонукала її до укладання договору дарування спірної  квартири. При цьому, зазначає, що підписуючи договір дарування   вона мала навіяну впевненість, що відповідачка буде за нею доглядати. Не маючи такої впевненості, вона  б не підписала договір дарування.  

В судовому засіданні 19.04.2010 року позивачка пояснила, що саме « дарування було її помилкою» . Підтвердила, що дала   згоду та підписувала саме договір дарування, тобто мала намір укласти саме договір дарування, а не договір довічного утримання.  Підтвердила, що нотаріус ОСОБА_3 та відповідачка показали бумагу, сказали прочитати.   Позивачка сказала, що   нічого не бачить тоді відповідачка дала окуляри, ознайомившись зі змістом договору, позивачка побачила своє та відповідачки прізвище , ім’я по-батькові,  що угода називалася «дарування» .

Приватний нотаріус ОСОБА_3 в судовому засіданні підтвердив, що надав  позивачці і відповідачці перед підписанням договору друковані екземпляри договору. ОСОБА_1 ніяких запитань йому як нотаріусу не задавала, сумнівів щодо змісту чи умов договору не заявляла. Сторонам було роз'яснено передбачені ст.717-722 ЦК України суть договору дарування та його безоплатний характер. Дарувальниця ніяких умов, які б супроводжували договір дарування, не вписувала.

Зібрані по справі докази свідчать про те, що позивачка добре усвідомлювала характер договору дарування, його правову природу та мала намір подарувати і раніше спірну квартиру відповідачці.

Так, в судовому засіданні позивачка підтвердила, що є рідною тіткою відповідачки, стосунки між ними добрі. Відповідачку позивачка знає з раннього дитинства, тривалий час вони жили однією сім’єю в одній квартирі

Вказані факти підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 Крім того, в судовому засіданні позивачка підтвердила, що розмова про дарування між нею та відповідачкою була ще й раніше, декілька років до того, коли відповідачка була ще вагітною .

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 вказав, що позивачка зверталася до нього  з приводу того, що відповідачка просить подарувати квартиру. Даний свідок підтвердив, що після ДТП позивачка сказала йому, що дала «дарственную» на користь відповідачки. Також свідок ОСОБА_9 підтвердив, що суть договору дарування роз’яснював позивачці ще років 8-10 тому, коли вона зверталася до нього за порадою.

Свідок ОСОБА_10 також підтвердила, що декілька років назад позивачка цікавилася в ДЕЖ про договір дарування.

З огляду на викладене та оцінюючи покази свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , суд вважає встановленим, що позивачка була обізнана з правовою природою та наслідками  укладання спірного  правочину, оскільки мала намір і раніше подарувати відповідачці спірну квартиру.

Крім того, в судовому засіданні 19.04.2010 року позивачка підтвердила, що розуміє відмінність договору дарування та договору довічного утримання. Пояснила, що помилялася в тому, що підписавши договір дарування, позивачка думала, що відповідачка буде за нею доглядати та згодом оформить на неї квартиру за адресою: АДРЕСА_2. Проте, вказаних подій не відбулося, а тому знаючи про це, позивачка не підписала б договору дарування.

Оцінюючи пояснення позиваки та досліджені в судовому засіданні матеріали справи, судом встановлено, що остання помилялася щодо мотивів  укладення  договору дарування спірної квартири, а не щодо обставин, які мають істотне значення для його укладання.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України від  06.11.2009 за N 9   зазначено, що не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка   внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення   однією зі сторін не  є  підставою для визнання правочину недійсним."

Доказів, які б свідчили про те, що позивачка на момент вчинення спірного правочину помилялася щодо правової природи спірного правочину та його істотних обставин суду  не надано.

Виходячи з викладеного, суд вважає, що вимоги позивачки є необгрунтованими та такими , що задоволенню не підлягають,  оскільки для визнання недійсним договору дарування недійсним з підстав передбачених ст. 229 ЦК України не має значення помилка щодо мотивів укладання правочину, на які посилалася позивачка.

Щодо посилань позивачки про те, що укладаючи договір дарування остання фактично обумовила його договором довічного утримання не приймається судом до уваги.

В ході розгляду справи позивачкою не було доведено належними доказами щодо досягнутої домовленість сторін щодо істотних умов договору довічного утримання, зокрема, про предмет та оцінку матеріального забезпечення відчужувача, а також про вид та обсяг утримання (та) або догляду.

Покази свідків ОСОБА_12., ОСОБА_5, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_8 судом не приймаються до уваги в підтвердження чи спростування позовних вимог позивачки, оскільки вони не були присутніми під час підписання договору дарування, а про обставини укладання вказаної угоди їм відомо лише зі слів як позивачки так і відповідачки.

Вирішуючи питання про відмову в задоволенні позову суд виходив з вимог ЦПК України, що регламентує диспозитивність цивільного процесу.

Суд звертає увагу позивача, що остання не позбавлена можливості звернутися з позовом про визнання недійсним спірного правочину з інших підстав передбачених чинним законодавством.

Керуючись ст.ст.203, 215, 229, 717 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”,  ст.ст. 3,4, 10,11, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа-приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорноног Віталій Павлович про визнання недійсним договору дарування  від 16.01.2009 року, -відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м.Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: