ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2010 року                               м. Київ                                        П-108/10

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді:                        Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),

суддів:                                              Розваляєвої Т.С.,

                                                   Рецебуринського Ю.Й.,

                                                        Сороки М.О.,

                                                        Черпака Ю.К.

при секретарі судового засідання Синюшку М.Л.

за участю представників:

від позивача:ОСОБА_1 - особисто

від відповідача:Сухова Н.І. –за дов. від 19 травня 2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заявуОСОБА_1

доВищої Ради Юстиції

проскасування рішення Вищої Ради Юстиції від 7 червня 2010 року № 458/0/15-10 «Про внесення подання Президенту України про звільнення ОСОБА_1. з посади судді Ковпаківського районного суду міста Суми за порушення присяги»,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся 14 червня 2010 року із адміністративним позовом (із урахуванням уточнень від 23 червня 2010 року –арк. справи 2-17, 28) до Вищої ради юстиції про визнання незаконним повністю рішення Вищої ради юстиції від 07 червня 2010 року № 458/0/15-10 «Про внесення подання Президенту України про звільнення ОСОБА_1. з посади судді Ковпаківського районного суду міста Суми за порушення присяги»(арк. справи 17-26).

Підставами заявлених позовних вимог позивач вважає безпідставний висновок відповідача щодо порушення ним, як суддею, присяги, неналежне застосування відповідачем конституційних засад судочинства, порушення відповідачем строків притягнення до дисциплінарної відповідальності. Вважає рішення відповідача упередженим та таким, що за своїм змістом порушує універсальні суддівські стандарти та є невиправданим втручанням в незалежність судді, а також таким, що ухвалене з порушенням гарантованих прав, встановлених законодавством.  

Правовими підставами заявлених позовних вимог позивач визначає положення статей 19, 61, 62, 126, 129, 131 Конституції України; статей 6, 10, 31 Закону України «Про статус суддів»; Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № (94) 12 від 13 жовтня 1994 року; Основних принципів незалежності судових органів, схвалених Резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада  та 13 грудня 1985 року; Рекомендації № 3 Консультативної Ради Європейських суддів щодо принципів суддівського управління, професійної поведінки, зокрема етики, неналежної поведінки та неупередженості; Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя; Бангалорських принципів поведінки суддів, схвалених резолюцією 20006/23 Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року; Підсумкового документу Копенгагенської наради Конференції по людському виміру ОБСЄ від 29 червня 1990 року; Підсумкового документу Московської наради Конференції по людському виміру ОБСЄ від 03 жовтня 1991 року.  

Відповідач у запереченнях на адміністративний позов та під час судового розгляду проти позову заперечує, доводить, що підстави для скасування рішення відсутні, просить залишити позов без задоволення. Зазначає, що спірне рішення відповідає критеріям, визначеним у частині третій статті 2 КАС України.  

      Ухвалою суду від 28 липня 2010 року зупинялось провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № П-153/10, яка вирішується Вищим адміністративним судом України, з підстав передбачених пунктом третім частини першої статті 156 КАС України.

     Ухвалю суду від 13 жовтня 2010 провадження у справі поновлене.        

     Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи позовної заяви, встановила наступне.

        Указом Президента України від 11 травня 2004 року № 514/2004 ОСОБА_1 був призначений на посаду судді Ковпаківського районного суду міста Суми строком на п’ять років (арк. справи 30-31).

        30 червня 2006 року ОСОБА_1. була прийнята присяга (арк. справи 105).

7 червня 2010 року Вищою радою юстиції прийняте рішення «Про внесення подання Президенту України про звільнення ОСОБА_1. з посади судді Ковпаківського районного суду міста Сум за порушення присяги»(далі –спірне рішення).

Правовими підставами прийняття зазначеного рішення визначені статті 126, 131 Конституції України; статті 27, 30, 32 Закону України «Про вищу раду юстиції»від 15 січня 1998 року № 22/98-ВР; підпункт а) пункту 4 параграфу 3.3, параграфу 4.3.2 Регламенту Вищої ради юстиції, який затверджений рішенням Вищої ради юстиції від 08 лютого 2006 року № 5 з наступними змінами.

Підставою для внесення подання про звільнення ОСОБА_1. з посади судді за порушення присяги Вища рада юстиції визначила те, що  вчинені суддею ОСОБА_1. дії при здійснені правосуддя порочать звання судді, викликають сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності, свідчать про несумлінне виконання суддею своїх службових обов’язків. Суть зазначених дій полягає у тому, що під головуванням судді ОСОБА_1. з вересня 2004 року по квітень 2008 року винесено 15 вироків, визнаних в подальшому апеляційним судом незаконними, внаслідок чого їх було скасовано. При цьому рішеннями Апеляційного суду Сумської області встановлено безпідставне виправдання позивачем, як суддею, десятьох осіб. Підставами скасування вироків стало порушення суддею норм матеріального та процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду Апеляційним судом Сумської області винесено чотири окремі ухвали про неналежне виконання суддею ОСОБА_1. професійних обов’язків.     

Вищою радою юстиції рішення прийняте за результатами перевірки відомостей, викладених у пропозиції члена Вищої ради юстиції від 11 квітня 2008 року про прийняття подання про звільнення ОСОБА_1. з посади судді, яка надійшла до Вищої ради юстиції 16 квітня 2008 року, за дорученням Голови Вищої ради юстиції від 21 квітня 2008 року (арк. справи 89). Перевірка здійснена членом Вищої ради юстиції Кудрявцевим В. В. Під час проведення перевірки ОСОБА_1 запропоновано надати пояснення щодо викладених у пропозиції відомостей, які він надав 22 грудня 2008 року, а також 15 квітня 2009 року.

За наслідками здійснення перевірки член Вищої Ради юстиції надав висновок 20 жовтня 2008 року та оновлений висновок 8 грудня 2008 року (арк. справи 90- 98), згідно з якими знайшли своє підтвердження дані про порушення суддею ОСОБА_1. присяги судді і внесена пропозиція прийняти подання про звільнення позивача з посади судді за порушення ним присяги.

Факти, що покладені Вищою радою юстиції в основу прийняття спірного рішення, полягають у тому, що суддею ОСОБА_1. неодноразово порушувались вказані вимоги закону, а саме: норми статті 327 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України), яка визначає види вироків, стосовно постановлення виправдувальних вироків, а також частини четвертої статті 334 КПК України стосовно мотивувальної частини виправдувального вироку. В результаті чого вироки скасовані судом апеляційної інстанції.

В рішенні вказується, що порушення зазначених процесуальних норм призвело до постановлення незаконних виправдувальних вироків, що встановлено у рішеннях суддів апеляційної інстанції по наступних кримінальних справах:

-          18 серпня 2005 року стосовноОСОБА_2, який органами досудового слідства обвинувачувався за частиною другою статті 342 Кримінального кодексу України (далі - КК України), тобто здійснення опору працівнику міліції під час виконання ним службових обов’язків;

-          15 серпня 2005 року у справі по обвинуваченню ОСОБА_3 за частиною першою статті 271 КК України (порушення вимог законодавства про охорону праці, внаслідок чого потерпілій ОСОБА_4 заподіяно тілесні ушкодження);

-          26 липня 2007 року винесено виправдувальний вирок у кримінальній справі стосовно ОСОБА_5., який обвинувачувався за частиною другою статті 125 КК України (умисне легке тілесне ушкодження);

-          15 жовтня 2007 року у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_6. за частинами першою та другою статті 309 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту), частиною першою статті 315 КК України (схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів), частиною другою статті 307 КК України (незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів);

-          23 жовтня 2007 року стосовно ОСОБА_7 який обвинувачувався за частиною другою статті 153, частиною третьою статті 152 КК України у зґвалтуванні неповнолітньої та задоволенні статевої пристрасті неприроднім способом;

-          4 квітня 2008 року постановлено виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_8, яка обвинувачувалася за частиною другою статті 309 КК України у придбані та зберіганні наркотичного засобу –макової соломки без мети збуту;

-          1 червня 2007 року направлено на додаткове розслідування кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_9. за частиною першою статті 309 КК України (зберігання без мети збуту наркотичних засобів). Після скасування зазначеної постанови судом апеляційної інстанції, при новому розгляді справи суд першої інстанції був змушений оголосити розшук ОСОБА_9.

-          3 вересня 2004 року стосовно ОСОБА_10 постановлено виправдувальний вирок, обвинуваченого за частиною другою статті 187 КК України у вчиненні розбійного нападу за попередньою змовою зі своїм братом ОСОБА_11 засудженим цим же вироком;

-          31 травня 2007 року кримінальну справу стосовно ОСОБА_12., обвинуваченого за частиною першою статті 164 КК України в ухиленні від сплати аліментів, повернуто прокурору Ковпаківського району м. Сум в порядку статті 249-1 КПК України для усунення порушень вимог статей 228-232 КПК України, без наведення підстав конкретних порушень, внаслідок чого постанова була скасована;

-          3 липня 2007 року постановлено вирок стосовно ОСОБА_13 яким засуджено підсудного за частиною першою статті 296 КК України (хуліганство із заподіянням легких тілесних ушкоджень) та виправдав за іншими статтями обвинувачення –частиною першою статті 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження), частиною другою статті 185 КК України (крадіжка), частиною другою статті 186 КК України (грабіж).

Колегія суддів погоджує висновки Вищої ради юстиції, що викладені обставини свідчать про систематичний вияв суддею ОСОБА_1. очевидної несумлінності при відправленні правосуддя, що дискредитує судову систему, ігнорування норм законодавства, нехтування зібраними досудовим слідством і дослідженнями в судових засіданнях доказами вини підсудних. Такі дії свідчать про порушення основ здійснення правосуддя.

На системний характер порушень Закону, що є ознакою несумлінності вказує той факт, що за порушення кримінального та кримінально-процесуального законодавства при розгляді кримінальних справ стосовно ОСОБА_14, ОСОБА_15 ОСОБА_16 ОСОБА_17, ОСОБА_18 позивача рішенням кваліфікаційної комісії суддів загальних суддів Харківського апеляційного округу від 30 травня 2008 року притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді догани. Позивач оскаржив дане рішення до Вищої ради юстиції, яка рішенням від 29 березня 2010 року залишила його скаргу без задоволення.

Правомірність рішень кваліфікаційної комісії суддів загальних суддів Харківського апеляційного округу від 30 травня 2008 року та Вищої ради юстиції від 29 березня 2010 року підтверджена постановою Вищого адміністративного суду України від 24 вересня 2010 року.

 Раніше, рішеннями кваліфікаційної комісії суддів Харківського апеляційного округу від 9 жовтня 2007 року та 26 грудня 2007 року голові ради суддів Сумської області у відкритті дисциплінарної справи відносно судді Ковпаківського районного суду м. Суми ОСОБА_1 відмовлено, з одночасним попередженням про недопущення порушень вимог кримінального законодавства та кримінально-процесуального законодавства при розгляді справ.

Поданням, за результатами розгляду якого прийняте спірне рішення, про звільнення ОСОБА_1. з посади судді, зазначено, що він несумлінно ставиться до своїх обов’язків,  протягом 2006 року та дев’яти місяців 2007 року у восьми випадках не забезпечив повного, всебічного та об’єктивного розгляду кримінальних справ, що призвело до скасування в апеляційному порядку восьми вироків відносно восьми осіб, і потягло за собою істотні наслідки, які полягають в порушення прав підсудних та потерпілих.  

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 14 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, яка здійснює свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що судді при здійснені правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Зазначена норма кореспондує з приписами статті 3 Загальної (універсальної) хартії судді, ухваленої 17 листопада 1999 року Центральною Радою Міжнародної асоціації суддів в Тайпеї (Тайвань), яка встановлює вимогу підкорення закону і означає, що в процесі здійснення своїх повноважень судді підпорядковуються лише закону та мають враховувати лише закон.

Колегія суддів зазначає, що при відправленні правосуддя за процесуальним законом право на прийняття судового рішення є компетенцією судді, прийняте рішення у будь-якій формі є способом реалізації владних функцій, специфіка яких є особливими, але у будь-якому випадку зазначені рішення повинні бути прийнятті на підставі і відповідно до закону.

Аналіз результатів розгляду судових справ доводить що, позивачем порушена законність, як  основна  засада судочинства, яка визначена статтею 129 Конституції України.

Порушення суддею ОСОБА_1. вимог кримінального та кримінально-процесуального законодавства при розгляді справ доводить несумлінність виконання обов’язків судді, що є порушенням присяги судді, зміст якої наведений статтею 10 Закону України «Про статус суддів»від 15 грудня 1992 року № 2868-12 та обов’язків судді, передбачених статтею 6 зазначеного Закону, за приписами якої суддя зобов’язаний при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об’єквтиний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків.   

З огляду на зазначене, колегія судді позбавлена можливості прийняти посилання позивача на приписи статті 31 Закону України «Про статус суддів», відповідно до якої скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у винесенні цього рішення, якщо при цьому не було допущено навмисного порушення закону чи несумлінності, що потягло за собою істотні наслідки. Аналіз скасованих вироків доводить наявність істотних наслідків внаслідок їх скасування.

Повноваження, організація, порядок діяльності Вищої ради юстиції –відповідно до статті другої Закону України «Про Вищу раду юстиції»визначаються Конституцією України, вказаним Законом та Регламентом Вищої ради юстиції.

Статтею 131 Конституції України та статтею 3 Закону України «Про Вищу Раду Юстиції»Вищій Раді Юстиції, серед іншого, надані повноваження щодо внесення подання про звільнення суддів з посад, в тому числі за особливих обставин, однією з яких є порушення суддею присяги. Таким чином, рішення про внесення подання є способом реалізації відповідачем, як суб’єктом владних повноважень, владних управлінських функцій.

Як зазначено пунктом сьомим Рішення Конституційного Суду України від 21 травня 2002 року № 9-рп/2002 (справа про Закон України «Про Вищу раду юстиції»), Вища рада юстиції здійснює перевірки звернень народних депутатів України, уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, звернень інших посадових осіб, органів державної влади і місцевого самоврядування, громадян, якщо в них містяться відомості про наявність передбачених частиною п’ятою статті 126 Конституції України підстав для звільнення судді з посади, і за результатами перевірки приймає відповідне рішення.

Порядок здійснення Вищою радою юстиції своїх повноважень щодо розгляду питання про звільнення суддів з посад за порушення присяги (пункт п’ятий частини п’ятої статті 126 Конституції України) встановлений статтею 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції».

У межах спірних відносин порядок, передбачений зазначеними нормами, відповідачем дотриманий і позивачем не спростовується.

Оцінюючи доводи позивача колегія зазначає наступне.

Посилання позивача на Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи (94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», які було ухвалено 13 жовтня 1994 року, пункт третій Принципу шостого яких наведений у позові, - щодо необхідності існування спеціального органу, який був би повноважним накладати санкції та вживати дисциплінарні заходи, - в контексті заявлених вимог є безпідставним, оскільки Вища рада юстиції і є саме таким конституційним органом зі спеціальним статусом.

Аналізуючи правила, наведеного позивачем шостого Принципу, колегія суддів зазначає, що даними положеннями передбачено, що коли судді не виконують своїх обов’язків ефективно та неупереджено, або коли мають місце дисциплінарні порушення, мають бути вжиті всі необхідні заходи, за умови, що такі заходи не впливають на незалежність правосуддя. Відповідно до конституційних принципів та правової традиції кожної з держав, можуть бути вжиті різні заходи. Незалежність правосуддя слід розглядати не виключно з боку особи, яка його відправляє, але й з точки зору реалізації права кожної людини на справедливий і відкритий судовий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом –як це передбачено статтею шостою Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Аналіз вищезазначених положень здійснений з огляду на всебічний, повний та об’єктивний розгляд справи. Разом з тим колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, КАС України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Враховуючи той факт, що перелік документів, наведений позивачем на обґрунтування своєї позиції, не містить жодного міжнародного договору України –в розумінні Віденської Конвенції «Про право міжнародних договорів»1969 року (набула чинності для України 14 квітня 1986 року та є частиною національного законодавства –з огляду на положення статті 9 Конституції України), - яка визначає міжнародний договір як «угоду, укладену між державами в письмовій формі і регульовану міжнародним правом,  незалежно від того, чи викладена така угода в одному документі, двох чи кількох зв'язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретного найменування», - колегія суддів не вбачає правових підстав для застосування положень зазначених документів до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Європейську Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду як джерело права. З огляду на те, що позивач, на обґрунтування своєї позиції, посилається на рішення Європейського суду з прав людини без вказівки на конкретні положення (пункти) зазначених ним рішень, а також не наводить, у чому саме зазначені ним рішення Європейського суду мають зв’язок із обставинами даної справи, колегія суддів не вбачає можливості застосувати таку практику.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що посилання позивача на факт існування рішень Європейського суду (без визначення конкретної практики, а також її зв’язку із обставинами його справи) не становить собою достатньої підстави для застосування таких рішень у межах спірних відносин –враховуючи проаналізовані вище норми національного законодавства.

Колегія суддів приймає правову позицію позивача, що факт зміни або скасування апеляційної інстанцією рішення судів першої інстанції не може бути підставою для ініціювання дисциплінарного провадження стосовно судді. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що, у межах спірних відносин, підставою для відкриття дисциплінарного провадження став не факт скасування судових рішень першої інстанції (і навіть не їх кількість), а грубі порушення суддею норм матеріального та процесуального права, що призвели до їх скасування –що в свою чергу прямо суперечить законодавчо встановленим професійним суддівським обов’язкам.

 Стосовно позиції позивача щодо нечіткості законодавчого врегулювання підстав для дисциплінарної відповідальності судді, колегія суддів зазначає, що така позиція позивача спростовується приписами норм 126, 129, 131 Конституції України, статей 31, 34 Закону України «Про статус суддів України»від 15 грудня 1992 року № 2862-12 –якими встановлено підстави для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. За висновком Вищої ради юстиції, викладеному у спірному рішенні, позивач проявив ігнорування норм чинного законодавства, що в результаті призвело до порушення розумних строків розгляду справ, права потерпілих, а в деяких справах і підсудних.

Відповідно до статей 6, 10 Закону України «Про статус суддів»судді зобов’язані при здійсненні правосуддя додержуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний, об’єктивний розгляд судових справ, не допускати вчинків і будь-яких дій, що порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об’єктивності, неупередженості та незалежності.

Як вбачається із матеріалів справи, відкриття дисциплінарного провадження стосовно відповідача було здійснене членом Вищої ради юстиції за результатом перевірки повідомлень відповідно до пункту третього частини першої статті 38 Закону України «Про Вищу раду юстиції». Посилання позивача на порушення відповідачем статті 30 вказаного Закону є безпідставним, оскільки серед суб’єктів звернення із пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади до Вищої ради юстиції можуть звертатися члени Ради.

Колегія суддів не приймає посилання позивача на порушення строків притягнення до дисциплінарної відповідальності, з огляду на те, що звільнення на підставі Конституції України є спеціальним видом притягнення до відповідальності, підставою припинення публічної служби і строки, встановлені для інших видів дисциплінарної відповідальності, на звільнення не розповсюджуються.

Враховуючи зазначене, колегія суддів не вбачає підстав для визнання незаконним спірного рішення Вищої ради юстиції.

        Керуючись статтями 9, 12, 18, 41, 122, 158, 159, 160, 161, 162, 163, 171-1, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

У позові ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним повністю рішення Вищої ради юстиції від 07 червня 2010 року № 458/0/15-10 «Про внесення подання Президенту України про звільнення ОСОБА_1. з посади судді Ковпаківського районного суду міста Суми за порушення присяги» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і не підлягає перегляду в апеляційному чи касаційному порядку.

Судді: