Справа №  2-511\2010  

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М                    У К Р А Ї Н И

    06 квітня 2010 року Котовський міськрайонний суд Одеської області      

                                      у складі головуючого судді –Нікітішина В.П.

                                                              при секретарі –Бондаренко Н.І.

                 розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Котовську Одеської області позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про порушення правил добросусідства та відшкодування моральної шкоди

                                                              ВСТАНОВИВ:

         Позивач 04.04.2008 року  звернувся в суд з цим позовом до відповідачки, вказуючи, що є власником житлового будинку по АДРЕСА_1, а власником сусіднього будинку №68 з 2007 року є відповідачка у справі. Свого часу,  попереднім власником  будинку №68, по межі між земельними ділянками були збудовані два дерев’яні сараї, які тепер є її власністю. Задні стінки цих сараїв фактично розміщені по лінії самої межі. На протязі тривалого часу між сторонами склалися неприязні стосунки. Причиною цьому є те, що ці сараї дають затемнення його городу, що робить неможливим використання його частини для вирощування овочів. Крім цього крівля цих сараїв має уклон на його город, що призводить до підвищеного зволоження ґрунту, що також не сприяє вирощуванню овочів.  На його законні вимоги знести ці самовільно збудовані сараї, відповідачка не реагує. Своїми протиправними діями вона завдала йому моральної шкоди, яка полягає у тому, що із-за цього спору і агресивної поведінки відповідачки він втратив спокій та душевну рівновагу, вимушений звертатись до різних державних органів для врегулювання цього конфлікту.  Розмір грошової компенсації за завдану моральну шкоду вона визначила в сумі 1700 грн. Тому просив постановити рішення суду, яким зобов’язати відповідачку знести самовільно збудовані сараї та в подальшому не будувати інших на межі між земельними ділянками,  стягнути з відповідачки на його користь грошову компенсацію завданої моральної шкоди у розмірі 1700 грн. та понесені ним судові витрати у справі.

    В ході розгляду справи позивач підтримав свій позов у повному обсязі. Додатково пояснив, що ці сараї за його згоди збудувала попередня власниця будинку для тимчасового користування. З нею він улагоджував всі спірні конфлікти. Однак нинішня власниця будинку веде себе грубо. Він не має наміру терпіти всі ці порушення його прав землекористувача. Тому наполягає тільки на знесенні цих сараїв.

   Відповідачка позов не визнала. Пояснювала, що є власником цілого житлового будинку й відповідних господарських будівель по вул.Залізничній, 68 з 2007 року згідно договору купівлі-продажу. За цей час ніякого будівництва не проводила. Спірні сараї були збудовані попередньою власницею цього будинку багато років тому назад. Огорожу між суміжними земельними ділянками встановив сам позивач до придбання нею будинку. Тому своєї вини у спричинені позивачу будь-якої шкоди не вбачає. В зв’язку з цим просила відмовити у позові у повному обсязі.  

       Вислухавши пояснення сторін та дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку про наступне.

        Встановлено, що сторони у справі є сусідами. Проживають відповідно у своїх власних будинках відповідно за АДРЕСА_1 Поблизу межі між цими земельними ділянками на території домоволодіння №68 побудовано два дерев’яні сараї відповідачки під літ. «Г»та «Е», 1975 року забудови. Ці обставини не заперечуються сторонами у справі та підтверджуються письмовими доказами які є в матеріалах справи.         

       Розглядаючи вимогу позивача, щодо зобов’язання відповідачки по знесенню самовільно збудованих сараїв, суд виходить з наступного.

       Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

      Як вбачається із письмових доказів у справі відповідачка згідно договору купівлі-продажу придбала у власність житловий будинок з відповідними господарськими будівлями, в тому числі і спірними сараями, 18.11.2005 року. Її право власності на цю нерухомість зареєстовано Котовським МБТІ в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно. Відповідно до цього вона є належним власником цієї нерухомості.

Таким чином доводи позивача про самовільну забудову цих сараїв не підтверджено належними доказами у справі. Більш того відповідачка не була їх забудовником, тому не може нести цивільно-правову відповідальність з цього приводу.         

Згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст.346 ЦК України право власності припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам’яток історії та культури;

6) викупу земельної ділянки у зв’язку із суспільною необхідністю;

7) викупу нерухомого майна у зв’язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

8) звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

 Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Тому законих підстав для задоволення позову в частині знесення сараїв, тобто, фактичного позбавлення відповідачки її права власності на цю нерухомість суд не находить.

Суд також зазначає, що для предявлення позову з цієї підстави збіг встановлений законом трирічниї сток позовної давності. Що є додтковоюпідставою для відмови у позові

згідно ст.80 ЦК України (в редакції 1963 року).

         Розглядаючи цю вимогу позивача з огляду на порушення його прав як землекористувача, суд виходить з наступного.

Згідно ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Доводи позивача у спричинені порушення його прав, як то затемнення чи заволоження земелної ділянки не можуть бути усуненні шляхом позбавлення особи права власності на нерухомість з вище вказаних підстав. Позивач не просить суд в інший спосіб вирішити його питання землекористування, крім знесення сараїв відповідачки. Вибраний позивачем спосіб захисту своїх прав, є прямим порушенням конституційних прав відповідачки на власність.

Суд також бере до уваги, що на прилеглій до сараїв земельній ділянці позивач висадив фруктові дерева, на котрі, як загально відомо, вказні позивачем негативні фактори не впливають.    

Тому суд вважає, що позивачем не педставлено належних доказів неможливості використання своєї писадибної земельної ділянки для вирощування овочів із-за несприятливого впливу сараїв відповідачки.

Крім цього суд враховує на те, що наявна присадибна земелььна ділянка позивача площею 0.771 га, за своїм цільовим використанням не є землею сільськогосподарського призначення, а має використовуватись для обслуговуваня житлового будинку й відповіідних господарських будівель. Тому у цьому випадку є взагалі відсутнім порушеня його прав на відповідне землекористування.

З цієї підстави позов у частині знесення сараїв також не може бути задоволений судом.

Не підлягає задоволеню вимога позивача, щодо заборони відповідачці надалі зводити господарські будівлі поблизу його земельної ділянки, оскільки суд не вправі приймати віртуальні рішення на захист прав особи, за відсутності події порушення таких прав.

Вирішуючи позов у частині грошового відшкодування моральної шкоди суд виходить з наступного:

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

      Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

       Позивач не надав доказів спричинення йому моральної шкоди з вини відповідачки, яка в цьому випадку у своїй більшості є похідною від дій (бездіяльності) особи, щодо порушення прав позивача стосовно землекористування. Тому ця вимога не підлягає задоволенню.        

       У зв’язку з відмовою у задоволені позову у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у справі суд відносить на його рахунок.

  Керуючись ст.ст.5,103,152,158,211 ЗК України, ст.ст.23,1167 ЦК України, ст.ст.10,60,88,212-215  ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

       Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без задоволення.

       Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.223 ЦПК України.

       Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області протягом 10 днів з дня його проголошення, шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження, а на далі  апеляційної скарги в наступні 20 днів.

                             Суддя-