Справа №2-1699/2010р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2010 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого – судді Вуїва О.В., при секретарі Кашарайло А.А.,

за участю: представника позивача – ОСОБА_1, представника відповідача –                ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства            «Банк «Фінанси та Кредит»», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4,  про визнання кредитного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»» про визнання кредитного договору недійсним в якому вказував, що 26 вересня 2007 року між ним та відповідачем (до перейменування - ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»») був укладений кредитний договір № v-66-kis-2007, відповідно до якого банк надав позивачу кредитні  кошти в розмірі 90 000 доларів США на строк до 25 вересня 2022 року, а останній зобов’язався вчасно повернути суму кредиту шляхом внесення щомісячних платежів, а також сплачувати проценти за користування ним в розмірі 15 % річних від суми залишку заборгованості.

Наслідками порушення його умов з боку позичальника є обов’язок останнього сплачувати пеню в розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення платежу, а також право банку вимагати дострокового повернення кредиту та внесення інших платежів.

Сторонами узгоджено й інші умови.

Проте кредитний договір не містить всіх умов, що згідно закону є істотними для даного виду договорів, а саме в ньому не зазначено мету видачі кредиту, суму кредиту в національній валюті, не містить умов щодо прав, обов’язків та відповідальності сторін, а також чітких передумов для зміни процентної ставки.

Разом з тим правочин порушує права позичальника, як споживача фінансових послуг, оскільки містить дискримінаційні, несправедливі умови, що значно погіршили його становище, як споживача  по відношенню до умов, встановлених чинним законодавством України, в тому  числі банк в порушення вимог Конституції України, Цивільного кодексу України, Законів України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та ряду підзаконних актів нормативного характеру вніс в договір умови щодо видачі кредиту в іноземній валюті, видавши кредит в долларах США без отримання індивідуальної ліцензії на здійснення такої дії.

Вказані обставини, а також світова економічна криза та значне знецінення національної валюти України призвели до дизбалансу інтересів сторін, оскільки договором саме на позичальника покладено всі ризики та негативні наслідки таких подій

Враховуючи вказані обставини та виходячи з неможливості виконання зобов’язання в повному обсязі з підстави тяжкого матеріального становища, ОСОБА_3 просив визнати оспорюваний кредитний договір недійсним.

В судовому засіданні, що проводилося без участі позивача, його представник – ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним в позові.

Представник відповідача – ОСОБА_2 як в наданому письмовому запереченні, так і в судовому засіданні, позовні вимоги не визнала, пояснивши, що банк на підставі генеральної ліцензії та відповідного дозволу на здійснення валютних операцій правомірно уклав з позивачем кредитний договір, предметом якого були грошові кошти в іноземній валюті, попередньо ознайомивши ОСОБА_3 з умовами кредитування.

В подальшому сторони уклали між собою договір, узгодивши всі його умови, в тому числі й ті, що передбачені законом, як істотні.

Також вказувала на те, що відсутність у позивача внаслідок кризи необхідних коштів не є підставою для невиконання зобов’язання та визнання кредитного договору недійсним.

Виходячи з цих обставин та принципу правомірності правочину, представник відповідача не вбачала жодних підстав для задоволення позову.

Третя особа без самостійних вимог – ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилася, судом належним чином про час та місце розгляду справи повідомлена, причину неявки суду не повідомила.

Оскільки матеріали справи містять всі необхідні відомості про права та взаємовідносини сторін, а тому суд вважав можливим розглянути справу без участі позивача та третьої особи.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи в межах вимог та на підставі наданих сторонами доказів, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що 26 вересня 2007 року між сторонами був укладений кредитний договір № v-66-kis-2007, відповідно до якого банк (до зміни найменування – ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»») надав позивачу кредитні  кошти в розмірі 90 000 доларів США на строк до 25 вересня 2022 року, а останній зобов’язався вчасно повернути суму кредиту шляхом внесення щомісячних платежів, а також сплачувати проценти за користування ним в розмірі 15 % річних від суми залишку заборгованості.

Наслідками порушення його умов з боку позичальника є обов’язок останнього сплачувати пеню в розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення платежу, а також право банку вимагати дострокового повернення кредиту та внесення інших платежів.

Сторонами узгоджено також й інші умови договору.

В обгрунтування свого позову ОСОБА_3 посилається на те, що кредитний договір не містить всіх умов, що згідно закону є істотними для даного виду договорів, а саме в ньому не зазначено мету видачі кредиту, суму кредиту в національній валюті, не містить умов щодо прав, обов’язків та відповідальності сторін, а також чітких передумов для зміни процентної ставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 628, ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Iстотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається зі змісту ст. 1054 ЦК України істотними умовами кредитного договору є його предмет, сума, строк повернення кредиту та розмір процентів.

Стаття 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вказує на те, що договір про надання фінансових послуг (в тому числі й кредитний договір) повинен містити також назву документа, назву, адресу та реквізити суб’єкта підприємницької діяльності, прізвище, ім’я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу, найменування, місцезнаходження юридичної особи, найменування фінансової операції, розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків, строк дії договору, порядок зміни і припинення дії договору, права та обов’язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору, інші умови за згодою сторін, підписи сторін.

Оспорюваний договір містить всі умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду та інші умови, узгоджені сторонами, зокрема щодо:

- розміру кредиту, що зазначений у валюті виданого кредиту;

- прав та обов’язків сторін. Хоча в договорі й відсутня окрема норма щодо цього, проте зміст договору в цілому такі умови містить;

- відповідальності сторін (зокрема в п. 7.7. договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства України).

Дійсно ч. 2 ст. 345 ГК України вказує на мету, як істотну умову кредитного договору, проте ця норма стосується лише договору, укладеного між суб’єктами господарювання.

В то й же час ця умова обов’язково зазначається в договорі лише в разі надання цільових кредитів (для придбання житла, транспортного засобу, на навчання, тощо) та необхідна лише для встановлення санкції за використання коштів не за цільовим призначенням.

Зі змісту договору вбачається те, що кредит не мав цільового характеру, надавався позичальнику для використання на власний розсуд, а тому відсутність такої умови жодним чином не впливає на чинність договору.

Не знайшли свого підтвердження й посилання позивача на відсутність чітких передумов для зміни процентної ставки, що повністю зазначені в п. 4.6 договору, тим більше що їх нечіткість, незрозумілість для однієї із сторін може бути усунута шляхом тлумачення правочину сторонами або судом, а не шляхом визнання його недійсним.

Інших доводів, в тому числі пов’язаних з перевіркою можливості одностороннього збільшення процентної ставки стороною договору позивач не зазначав, а тому суд їх не перевіряє та не дає їм оцінку.  

Також суд вважає необгрунтованими доводи ОСОБА_3 про дискримінаційність, несправедливість умов кредитного договору, що значно погіршили його становище, як споживача за кредитом по відношенню до умов, встановлених чинним законодавством України, а також те, що банк в порушення вимог закону вніс в договір положення щодо видачі кредиту в іноземній валюті, видавши кредит в долларах США без отримання індивідуальної ліцензії на здійснення такої дії.

Не погоджуючись з такими доводами суд виходить з того, що позивачем як в позовній заяві так і через представника в судовому засіданні не зазначено жодних умов договору, що носять дискримінаційний, несправедливий харектер та є підставою для його визнання недійсним в повному обсязі з врахуванням того, що невідповідність частини договору не завжди має наслідком визнання його недійсним в цілому.

Щодо посилання ОСОБА_3 на те, що кредит був виданий в іноземній валюті, то суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України дійсно є грошова одиниця України – гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

У своїй діяльності банки керуються Законом України «Про банки і банківську діяльність».  

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.  

Статтею 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що кредитними операціями є операції, серед іншого, зазначені в п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».  

Відповідно до п. З ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»  на підставі  банківської  ліцензії  банки  мають  право здійснювати такі операції, як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.  

Таким чином, операції із розміщення коштів є кредитною операцією, яка може здійснюватись банками на підставі банківської ліцензії.  

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» під коштами розуміється: гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.  

При цьому, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати операції з  валютними цінностями.  

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» валютними цінностями є валюта України, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в валюті України, іноземна валюта, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті, банківські метали.  

Валютними операціями, серед іншого, є операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України.  

Таким чином, видача кредиту в іноземній валюті  є одночасно кредитною та валютною операцією, оскільки пов’язана з переходом до позичальника права власності на іноземну валюту.  

Відповідно до п. 2.1 Постанови Правління НБУ №275 від 17 липня 2001 року «Про затвердження положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції, зокрема, як розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.  

Пунктом 2.3 цієї Постанови передбачено, що за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ банки, серед іншого, мають право здійснювати операції з валютними цінностями.  

Відповідно до п. «в» ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.        

Проте чинним законодавством не встановлено будь-яких обмежень щодо сум та термінів надання кредитів в іноземній валюті, таким чином з урахуванням положень ст.ст. 2, 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п.п. 2.1, 2.3 Постанови Правління НБУ №275 від 17 липня 2001 року та приймаючи до уваги лист НБУ за №13-210/7871-22612 від 07 грудня 2009 року суд дійшов  висновку, що банки мають право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті при наявності генеральної банківської ліцензії та  письмового дозволу НБУ, що відповідає  вимогам законодавства України.  

Судом встановлено, що на час укладення оспорюваного кредитного договору відповідач мав банківську ліцензію на здійснення операцій, визначених частиною 1 та пунктами 5-11 частини 2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та дозвіл НБУ на право здійснювати операції, визначені пунктами 1-4 частини 2 та частиною 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», тобто мав право на здійснення кредитних операцій в іноземній валюті.

Сторони своїм підписом підтвердили узгодження між собою умов видачі кредиту в тому варіанті, як зазначено в договорі, в тому числі й в частині валюти договору, а тому він є чинним та підлягає виконанню.

Світова економічна криза та значне знецінення національної валюти України, що призвели до дизбалансу інтересів сторін та тяжкого матеріального становища позичальника, не були наслідком умисних дій банку, а відбулися внаслідок об’єктивних, незалежних від волі сторін обставин, а тому не є підставами для визнання кредитного договору недійсним.

За такого позов не може вважатися обгрунтованим та підлягає відхиленню в повному обсязі.

В силу ст. 88 ЦПК України не підлягають також відшкодуванню й всі понесені позивачем судові витрати.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства  «Банк «Фінанси та Кредит»», третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4,  про визнання кредитного договору недійсним – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області через міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення,  можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

 Суддя:       /підпис/

Згідно з оригіналом: суддя: