Справа № 2-4146/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2010 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого:                              судді Козлова Р.Ю.,

при секретарі:                             Адерейко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про поновлення на роботі, скасування наказів, визнання недійсним запису в трудовій книжці та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом про поновлення його на роботі, визнання незаконними і скасування наказів та визнання недійсним запису в трудовій книжці. Обґрунтовуючи заявлені вимоги посилається на те, що він перебував у трудових правовідносинах з відповідачем, займаючи посаду заступника генерального директора ДП «Украерорух» з льотної роботи. Наказом тимчасово виконуючого обов’язки генерального директора відповідача № 566/о від 18 листопада 2009 року позивача звільнено із займаної посади на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин. Наказом ДП «Украерорух» № 574/о від 20 листопада 2009 року наказ № 566/о від 18 листопада 2009 року скасовано. Наказом генерального директора ДП «Украерорух» №139/о від 15 березня 2010 року наказ ДП «Украерорух» № 574/о від 20 листопада 2009 року скасовано та фактично відновлено дію наказу № 566/о від 18 листопада 2009 року. Посилаючись на те, що вказані дії адміністрації ДП «Украерорух» не відповідають вимогам закону та порушують його трудові права, позивач просив суд задовольнити заявлені вимоги, визнати незаконними та скасувати накази № 566/о і №139/о, поновити його на роботі та визнати недійсним запис у трудовій книжці.

В ході розгляду справи представник позивача доповнив заявлені вимоги, також просив суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені вимоги.

Представники відповідача заперечували проти задоволення заявлених вимог.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що заявлені вимоги задоволенню не підлягають.

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових правовідносинах з відповідачем, займаючи посаду заступника генерального директора ДП «Украерорух» з льотної роботи.

Наказом тимчасово виконуючого обов’язки генерального директора відповідача № 566/о від 18 листопада 2009 року позивача звільнено із займаної посади на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Проте, 19 листопада 2009 року, тобто наступного дня після звільнення позивача, першим заступником Міністра транспорту та зв’язку України видано наказ №1191 про покладення на заступника генерального директора з льотної роботи ДП «Украерорух» ОСОБА_1 виконання обов’язків генерального директора цього підприємства з 20 листопада 2009 року.

20 листопада 2009 року позивач, як виконуючий обов’язки генерального директора ДП «Украерорух», видав наказ № 574/о про скасування вищевказаного наказу про звільнення № 566/о від 18 листопада 2009 року.

Наказом Міністра транспорту та зв’язку України №70-О від 13 березня 2010 року заступника генерального директора з льотної роботи ДП «Украерорух» ОСОБА_1 з 13 березня 2010 року увільнено від виконання обов’язків генерального директора даного підприємства та покладено виконання цих обов’язків на іншу особу.

15 березня 2010 року наказом виконуючого обов’язки генерального директора ДП «Украерорух» ОСОБА_2 № 139/о скасовано зазначений вище наказ № 574/о від 20 листопада 2009 року про скасування наказу про звільнення № 566/о від 18 листопада 2009 року.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти заявлених вимог представники відповідача посилаються на те, що оскільки позивач був звільнений згідно наказу від 18 листопада 2009 року, твердження заявника про припинення трудових правовідносин між сторонами даної справи у березні 2010 року є безпідставними.

Разом з тим, відповідно до норми статті 21 КЗпП України визначальними ознаками трудових правовідносин є те, що працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену трудовою угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець, у свою чергу, зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати належні умови праці.

Як встановлено в ході розгляду даної справи та чого не заперечували сторони, з 20 листопада 2009 року ОСОБА_1 був фактично допущений до роботи в ДП «Украерорух» та виконував свої трудові обов’язки по березень 2010 року. Пункт 2 оскаржуваного наказу №139/о від 15 березня 2010 року, згідно якого адміністрацією відповідача прийнято рішення про проведення з позивачем остаточного розрахунку по 12 березня 2010 року з урахуванням компенсації за 26 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, свідчить про ту обставину, що з 20 листопада 2009 року по 12 березня 2010 року на позивача поширювалася дія правил внутрішнього трудового розпорядку, заробіток позивача виплачувався за рахунок фонду заробітної плати відповідача. За результатами виконання наказу від 15 березня 2010 року позивачеві було вручено трудову книжку.

Оскільки правовідносини, які існували між позивачем та відповідачем в період часу з листопада 2009 року по березень 2010 року, мають всі визначені законом ознаки трудових, твердження позивача та його представника про те, що видаючи оскаржуваний наказ від 15 березня 2010 року адміністрація ДП «Украерорух» фактично прийняла рішення про припинення трудових відносин зі ОСОБА_3 з власної ініціативи, суд вважає обґрунтованими.

Між тим, згідно правила ч.1 ст. 233 КЗпП України у справах про звільнення працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позивач був ознайомлений з текстом наказу від 15 березня 2010 року та отримав трудову книжку 26 березня 2010 року, однак до суду з даним позовом представник позивача звернувся лише 10 травня 2010 року, тобто з пропущенням визначеного законом місячного строку. Посилання представника позивача про те, що з 13 квітня по 10 травня 2010 року позивач перебував на лікуванні в санаторії «Карпати» поза межами м. Києва суд вважає необґрунтованими, оскільки вказана обставина не може свідчити про поважність причин пропущення строку звернення до суду. Також суд надає оцінку тій обставині, що довіреність представника ОСОБА_4 на представництво інтересів позивача була видана останнім 02 квітня 2010 року, позовна заява датована 08 квітня 2010 року, а відтак позивач та його представник мали об’єктивну можливість звернутися до суду з даним позовом у визначений законом строк.

Таким чином, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом порушеного трудового права і будь-яких підстав для відновлення такого строку суд не вбачає, позовні вимоги в частині поновлення на роботі та скасування наказів задоволенню не підлягають.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні вимог про поновлення на роботі та скасування наказів, позов в частині визнання недійсним запису в трудовій книжці та стягнення середнього заробітку також підлягає залишенню без задоволення.

 На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 21, 233 КЗпП України, ст.ст. 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, – суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про поновлення на роботі, скасування наказів, визнання недійсним запису в трудовій книжці та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення.

СУДДЯ