АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-4868/2010 Головуючий у 1-й інстанції: Прокопчук Т.С.
Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Осоцького І.І.
суддів : Мануйлова Ю.С.
Давискиби Н.Ф.
при секретарі : Бурима В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, за участю третіх осіб: ОСОБА_6, Запорізької державної нотаріальної контори №3, про визнання недійсним заповіту,
ВСТАНОВИЛА:
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_5 про визнання недійсним заповіту. В позові зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер його батько ОСОБА_7, який ще за життя 04 листопада 2004 року склав заповіт , за яким все своє майно заповів відповідачці ОСОБА_5 Вважає, що, як син, має право на спадщину після смерті батька. яВважає, що вказаний заповіт не був вільним волевиявленням його покійного батька, оскільки останній на момент укладення заповіту за станом здоров’я не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Просив з зазначених підстав визнати недійсним заповіт ОСОБА_7, посвідчений 04 листопада 2004 року державним нотаріусом Третьої Запорізької державної нотаріальної контори Коваленко В.В.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позов, просив його задовольнити.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2010 року у позові відмовлено.
ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
ОСОБА_3 та його представник належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, у судове засідання не з’явилися, причин своєї неявки не повідомили, у зв’язку з чим судова колегія вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер батько позивача ОСОБА_7 (а.с.50).
Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді всього належного спадкодавцю майна, на яке 04 листопада 2004 року був складений заповіт на користь ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом Третьої Запорізької державної нотаріальної контори Коваленко В.В. (а.с.510.
Згідно ч.2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Позовні вимоги про визнання вказаного заповіту недійсним ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, оскільки на момент складання заповіту його батько, зважаючи на характер наявних у нього хвороб, за станом здоров’я не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
Відповідно до роз’яснень, наданих у п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров’я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача на момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу( ст. 145 ЦПК).
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд виходив з недоведеності обставин, яким позивач обґрунтовував вимоги щодо відсутності вільного волевиявлення заповідача при складанні заповіту та невідповідності змісту заповіту його волі.
Як вбачається з матеріалів справи, за клопотанням позивача по справі була проведена судової медичної експертиза за медичними документами ОСОБА_7 для визначення стану спадкодавця на час складання ним заповіту.
За висновком судової медичної експертизи № 113/к від 17 грудня 2008 року за амбулаторною карткою ОСОБА_7 01 вересня 2004 року він був оглянутий отоларингологом, діагностований хронічний гнійний отит зліва, хронічний дерматит вушного ходу, тогоухість !У ступеню на обидва вуха, практична глухота.
У 2004 році ОСОБА_7 окулістом не оглядався. У записах терапевта немає посилань на ступінь втрати зору.
ОСОБА_7 був оглянутий психіатром на дому у 1998 та 2002 роках у зв’язку з направленням на МСЕК з метою встановлення групи інвалідності.
Встановити наявну можливість ОСОБА_7 в особливих умовах для сприйняття аудівізуальної інформації у вигляді гучності, темпу, роздільності мови, корекція за допомогою окулярів неможливо.
Можливість написання ОСОБА_7 короткого тексту самостійно та за яких умов він міг це зробити неможливо. Зважаючи на наявну у ОСОБА_7 диспиркуляційну постконтузійну та атеросклеротичну енцефалопатію Ш ступеня з вестибуло-атактичним синдромом, для вирішення цього питання необхідно проведення судово-психіатричної і криміналістичної почеркознавчої експертизи.
Встановити, чи страждав ОСОБА_7 хворобою, яка супроводжувалась органічним ураженням головного мозку неможливо через відсутність даних патоморфологічного дослідження померлого.
Як вбачається з матеріалів справи, за клопотанням позивача по справі була проведена посмертна судово-психіатрична експертиза для визначення психічного стану здоров’я спадкодавця на час складання ним заповіту.
За висновком судово-психіатричної експертизи № 694 від 06 листопада 2009 року ухвалити остаточне рішення щодо того, чи страждав ОСОБА_7 будь-якими хронічними психічними розладами, чи розумів він значення своїх дій та чи міг керувати ними на момент складання заповіту 04 листопада 2004 року неможливо. ( а. с. 174-181).
Дані медичних карток ОСОБА_7, які заповнювалися лікарями в період його життя, разом з іншими матеріалами справи були об’єктами дослідження зазначеної експертизи.
Інших доказів, які б спростовували зазначений висновок, позивач не надав і підстав для призначення повторної судово - психіатричної експертизи у зв’язку із сумнівами у правильності висновку судово-психіатричної експертизи від 06 листопада 2009 року суд не мав. Не заявлялося клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи в порядку ст. 150 ЦПК України і самим позивачем.
Посилання апелянта на те, що при складанні заповіту державним нотаріусом Третьої Запорізької державної нотаріальної контори Коваленко В.В. допущені порушення вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України щодо його форми та посвідчення, і суд у рішенні не дав їм належної оцінки, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це право, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Відповідно до роз’яснень, наданих у п.п.16, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема, недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача, а також заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із частиною першою статті 1257 ЦК є нікчемним, тому на підставі статті 215 ЦК визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається.
Відповідно до роз’яснень, наданих у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ
про визнання правочинів недійсними» в ідповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред’являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.
ОСОБА_3 заявив позов про визнання заповіту недійсним, пославшись на те, що при укладенні заповіту волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, тобто з підстав, передбачених ч.2 ст.1257 ЦК України, а не з підстав встановлення заповіту нікчемним, як складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, передбачених ч.1 ст. 1257 ЦК України. Тобто, обставини щодо підстав встановлення заповіту нікчемним не входять у предмет доказування по даній справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Так, відповідно до ст. 31 ЦПК України, крім прав, визначених у ст. 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, або відмовитися від позову.
Зазначена норма в поєднанні з нормою ст. 11 ЦПК України передбачає право позивача на власний розсуд розпоряджатись своїми правами щодо предмета спору, у зв’язку з чим виключно позивачу належить право вибору характеру своїх процесуальних дій:
змінити підставу чи предмет позову або відмовитися від позовних вимог в цілому чи в їх частині.
Зміна підстав чи предмета позову є самостійним процесуальним правом позивача.
Як убачається з матеріалів справи, позивач протягом часу розгляду справи як підстави, так і предмет позову не змінював, з вимогою про встановлення заповіту нікчемним не звертався і ця вимога судом не розглядалася.
Також не можуть бути прийняті до уваги посилання апелянта на те, що суд не прийняв до уваги, що два спадкоємці за законом померлого ОСОБА_7 –сини ОСОБА_7 і ОСОБА_6 на час укладення заповіту вже досягли пенсійного віку і були непрацездатними , а тому відповідно до ст.1241 ЦК України мають право на обов’язкову частку у спадщині, яка складає половину майна , яке заповідалось, ОСОБА_7 це було відомо і тому віддати все майно ОСОБА_5 він не міг, оскільки позивачем вимоги щодо визнання заповіту з цих підстав частково недійсним ним не заявлялись.
Відповідно до ч.3 ст. 10 та ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги проте, що суд не дав належної оцінки даним медичної картки ОСОБА_7 про стан його здоров’я, безпідставні, враховуючи, що зазначені дані були предметами експертного дослідження, і суд обгрунтовано не визнав достатніми для визнання заповіту недійсним.
Таким чином, розглядаючи спір, суд першої інстанції достатньо повно з’ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, дав їм належну оцінку. Рішення по справі ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 травня 2010 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте, може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
.
Головуючий:
судді: