Справа №2-3953

                                                               2010 рік

Р І Ш Е Н Н Я

іменем У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2010 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:

головуючого: судді Князькова В.В.

при секретарі: Щукіній О.В.

за участі: позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Яроцької Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «СЕБ банк» про визнання кредитного договору недійсним, суд –

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 18.05.2010 року звернувся до суду із даним позовом до відповідача, посилаючись на наступні обставини: 7 жовтня 2008 року між ним - ОСОБА_1 (Позичальником) та Акціонерним банком «Факторіал - Банк» (Банк) укладено кредитний Договір №107-В75.

Зазначений Договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. На час укладання кредитного Договору Позичальником Банку була достовірно надана інформація про його фінансово-майновий стан та відповідно до умов надання кредитних коштів надана довідка про отримання доходу у національній валюті України за останні шість місяців, що передували місяцю отримання кредиту.

Відповідно до умов кредитного договору Банк зобов'язався надати Позичальникові кредитні кошти у розмірі 23000 доларів США, з цільовим призначенням на придбання автотранспортного засобу.

Кредитні кошти надавались шляхом перерахування з позичкового рахунку (Банка) на поточний (картковий рахунок) Позичальника, відкритого у Банку кредитора.

По-перше, зазначає позивач, правовідносини, вказані у кредитному договорі, не відповідають дійсним правовідносинам, які існували між сторонами договору та їх внутрішній волі, що полягала в отриманні гривневого кредиту, оскільки за цільовим призначенням кредит був отриманий на придбання автотранспортного засобу, для чого було перераховано Банком кошти TOB «Алекс Восток» (надалі авто салон). Тобто позичальник фактично отримав кредитні кошти у національній валюті України, а не в доларах США. Дійсні правовідносини за кредитним договором не спрямовані на реальне настання вказаних у ньому правових наслідків, а волевиявлення учасників правочину не відповідає їх внутрішній волі всупереч ч.ч.3, 5 ст.203 ЦК України, оскільки воля сторін полягала в отриманні (наданні) грошових коштів у національній валюті України, а не в доларах США.

Відповідно до ч.1 ст.234 ЦК України, вказаний кредитний договір є фіктивним і повинен визнатись судом недійсним згідно вимог ч.2 ст.234 ЦК України.

По-друге, правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов'язаннями, в якому одна сторона (Позичальник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (Банку) певну дію, або утриматися від певної дії, а Банк має право вимагати від Позичальника виконання його зобов'язань.

Відповідно до умов кредитного Договору, Позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачувати проценти за його користування щомісячно відповідно до графіку платежів та реальної процентної ставки, повернення кредитних коштів здійснюється у наданій валюті, тобто Позичальник повинен здійснювати повернення у доларах США.

Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов'язання та валюту виконання зобов'язань.

Відповідно зі ст.99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

Ст.524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст.35 Закону України «Про Національний банк України». гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, зазначає позивач, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України, є гривня.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері.

Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) шляхом перерахування з позичкового рахунку (Банка) на поточний (картковий рахунок) Позичальника, відкритого у Банку кредитора, та проведення кредитних коштів відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій), за своєю правовою природою є валютною операцією.

Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до статі 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно із п.п.в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», індивідуальної ліцензії потребують, у тому числі, операції щодо:

— надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

— використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Позивач зазначає, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю, пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу», одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.

Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов'язкового вираження зобов'язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 524 Цивільного кодексу України.

Крім того, на день укладання кредитного Договору курс іноземної валюти становив 1 USD = 4,87 грн., та на сьогоднішній день становить 1 USD = 7,95 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним Договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку Позичальнику необхідно сплачувати, в зв'язку із чим значно погіршився фінансовий стан Позичальника.

Згідно статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні їх нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямовані на забезпечення реалізації цивільних прав, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, а також меж здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її ставлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу).

Отже, подальше виконання кредитного договору базується вже на умовах, що діють на даний час с порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду Позичальника, споживача кредитних послуг. Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного Договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону Банк покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на Позичальника за кредитним Договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України.

Таким чином, зазначає позивач, використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний Договір пункту, що значно погіршує становище позичальника, як споживача порівняно з Банком у разі настання певних подій.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Таким чином, кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним.

Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України, правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Просив: визнати недійсним кредитний Договір №107-В75 від 7 жовтня 2008 року, укладений між Акціонерним банком «Факторіал - Банк» та ним - ОСОБА_1; зобов'язати Акціонерний банк «Факторіал - Банк» прийняти у нього - ОСОБА_1, отримані ним кредитні кошти за кредитним договором №107-В75 від 7 жовтня 2008 року у розмірі 112000 грн. з перерахуванням від дня отримання, та розстрочкою платежів на 60 місяців, на залишкову суму боргу за таких умов, що місячний платіж буде складати 792 грн. 14 коп. (з перерахунком за курсом НБУ який діяв на день укладання Договору)

У судовому засіданні позивач та його представник підтримували вимоги, викладені у позовній заяві. Просили позов задовольнити.

Ухвалою суду від 23.09.2010 року було замінено відповідача акціонерний банк «Факторіал-банк» на належного - Публічне акціонерне товариство «СЕБ Банк».

Представник відповідача ПАТ «СЕБ Банк» Яроцька Л.О. у судовому засіданні позов не визнала і суду пояснила, що 7 жовтня 2008 року між АБ «Факторіал Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №107-В/75 на отримання грошових коштів у розмірі 23000 доларів США на придбання автотранспорту.

До моменту видачі кредиту Позивач був письмово ознайомлений з умовами кредитування та наслідками їх невиконання, про що свідчить «Інформаційний лист про умови надання кредиту» від 12.08.2008 року. Позивачем була заповнена «Анкета-заявление о предоставлении кредита на приобретение автотранспортного средства» від 12.08.2008 року з проханням надати кредит у сумі 23000,00 доларів США.

Кредитним договором вбачається, що підписуючи цей договір, сторони підтверджували, що будь-які умови цього договору є істотними і підлягають виконанню в порядку, передбаченому цим договором.

З викладеного вбачається, що позичальник не знаходився під впливом омани, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу важких обставин. Сторони погодились, що з укладанням цього договору вони досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом цього договору.

Що стосується питань грошової одиниці України - гривні, зазначила представник відповідача, то українське законодавство пояснює наступне.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією Національного Банка України.

Відповідно до норми ч.1 ст.192 Цивільного кодексу України - законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України є гривня.

Однак, Цивільний кодекс не містить посилання на те, що грошова одиниця України є єдиним платіжним засобом на Україні.

Частина 2 ст.192 ЦК України чітко вказує на можливість використання в Україні іноземної валюти у   випадках і порядку, встановлених законом. А відповідно до ст.ст.47, 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банківські установи на підставі банківської ліцензії мають право здійснювати кредитні операції, у тому числі розміщувати залучені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. А термін «кошти» відповідно до ст.2 цього ж Закону визначається через поняття грошей у національній або іноземній валюті. Ст.2 також визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Як зазначено у ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Зазначає, що на думку банку, укладення договору кредиту в іноземній валюті не суперечить вимогам Цивільного кодексу України, підписаний сторонами договір свідчить про зобов’язання позивача повернути відповідачу позику - грошові кошти саме в іноземній валюті (доларах США) з врахуванням відсотків, в строки та на умовах, визначених сторонами в кредитному договорі.

Укладення договору кредиту в іноземній валюті не суперечить вимогам ст.ст.1054, 1046, 1049 ЦК України, ст.2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" і курси іноземних валют, в тому числі доларів США, не є фіксованими, що є загальновідомим фактом.

Відповідно до статті 36 Закону України "Про Національний Банк України", офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним Банком України.

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю", встановлюються Національним Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року №496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже,   незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь - яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Позивачем не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору   були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Вказує, що позивач зобов'язаний викочувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства.

Крім того, при укладенні кредитного договору в іноземній валюті та беручи на себе певні зобов'язання, сторони повинні були чітко усвідомлювати,   що курс національної валюти по відношенню до долара США не є незмінним та враховувати підвищений валютний ризик за таким кредитом. Ризик підвищення курсу долару США до гривні несе саме позичальник.

Згідно ст. 36 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його.  

Тобто, про зміну курсу долара США по відношенню до гривні банки України дізнаються після того, як це питання вирішується на рівні НБУ. Позивач, вирішуючи питання про одержання кредиту в іноземній валюті, діяв на власний ризик і достовірно знав про можливу нестабільність національної валюти гривні по відношенню до долара США.

Відповідно до п. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», валютні операції можуть здійснюватися виключно на підставі індивідуальної чи генеральної ліцензії НБУ.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Ч.2 ст.5 Декрету передбачає, що індивідуальні ліцензії потребують валютні операції з надання та отримання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо строки та суми таких кредитів перевищують строки, встановлені законодавством. У той час, як генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії.

Тобто, валютна операція здійснюється на підставі індивідуальної ліцензії або генеральної ліцензії у разі, якщо вона не підпадає під режим індивідуального ліцензування.

Таким чином, валютні операції Банк, на той час Донецька філія АБ «Факторіал Банк», здійснював на підставі генеральної ліцензії №37 від 01.12.1992 року, зареєстрована за номером 131.

Отримання індивідуальних ліцензій Банками при кредитуванні у іноземній валюті фізичних осіб законодавством не передбачено.

Згідно висновку науково-правової експертизи від 09.11.2006 р.№ 126/509, яка була проведена Інститутом держави та права ім.. В.М. Корецького HAH України на запит Національного Банка України, банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій,   мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Крім того, судова практика свідчить про правомірність надання кредитів у іноземній валюті.

Так, рішенням Колегії судців Судової палати у цивільній справі Верховного Суду України від 26.06.2010 року була задоволена касаційна скарга ПАТ «УкрСиббанка», стосовно визнання кредитного договору у іноземній валюті недійсним.

Таким чином, укладання кредитного договору в іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, а отже не може бути підставою для визнання його недійсним.

Просили у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним відмовити.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином і в строк, встановлений договором, відповідно до умов договору.

Згідно з ч.1 ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Крім цього, згідно з ч.2 ст.524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

7 жовтня 2008 року між АБ «Факторіал Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №107-В/75 на отримання грошових коштів у розмірі 23000 доларів США на придбання автотранспорту (а.с.13-18).

До моменту видачі кредиту Позивач був письмово ознайомлений з умовами кредитування та наслідками їх невиконання, про що свідчить «Інформаційний лист про умови надання кредиту» від 12.08.2008 року (а.с.19-21).

Позивачем була заповнена «Анкета-заявление о предоставлении кредита на приобретение автотранспортного средства» від 12.08.2008 року з проханням надати кредит у сумі 23000,00 доларів США (а.с.62-64).

Позивач, за кредитним договором зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути Банку вказані кредитні кошти у строки, зазначені в Кредитному договорі (зокрема, в п.1.1. п.1 Кредитного договору), а також сплатити відповідну платню за користування кредитом, в порядку та на умовах, що визначені в Кредитному договорі (зокрема, в п.2. Кредитного договору, з підпунктами).

Так, відповідно до умов п.п.2.3.1. п.2 договору кредиту, за користування кредитом позичальник сплачує проценти у розмірі 13 % річних у валюті кредиту, одноразову комісійну винагороду, щомісячну комісійну винагороду.  

Підпунктом 3.3.3. пункту 3 даного договору кредиту передбачене щомісячне часткове погашення кредиту в строки та в сумі згідно з Графіком погашення заборгованості за кредитом, у якому щомісячний платіж визначений у сумі 383 долари США (а.с.17-18).

Позивач, як на підставу для визнання договору недійсним, посилається на те, що у АБ «Факторіал-Банк» немає законних підстав для видачі кредитів в іноземній валюті, а також на те, що із боку банку мало місце порушення його прав, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів», а саме, що банк не ознайомив його позичальника з інформацією про всі умови кредитування.

Суд не може погодитись із даними доводами позивача.

Випадки і порядок використання іноземної валюти визначаються Законом України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 року і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року, виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.

У положеннях ч.2 ст.44 Закону України «Про Національний банк України», зазначено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема   видача та відкликання   ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.

Відповідно до листа НБУ від 07.12.2009 р. №13-210/7871-22612: «Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю.»

Згідно з положеннями ч.2 ст.5 Декрету, Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Відповідно до ч.3 ст.47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», на підставі лише банківської ліцензії, банки мають право здійснювати банківську операцію щодо «Розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик» (кредитування).

Акціонерний банк «Факторіал-Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «СЕБ банк») на момент вчинення оспорюваної угоди, мав банківську ліцензію №37 від 01.12.1992 року, зареєстровану за номером 131 на право здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»,   серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями (а.с.76).

Крім того, згідно з листом НБУ від 01.09.1994 р. №19013/2124 1. «Видавати кредити в іноземній валюті резидентам України може уповноважений банк України, в додатку до генеральної ліцензії якого передбачене таке право».

У Дозволі від 2.06.2006 року за №37-3 з додатком, що є невід'ємною частиною ліцензії №37, наведено перелік операцій, які має право здійснювати акціонерний банк «Факторіал-Банк» з валютними цінностями (а.с.77).

Відповідно до Додатку до дозволу №37-3 від 2.06.2006 року, Банк має право здійснювач операції з валютними цінностями, зокрема шляхом «Залучення та розміщення іноземної валюти ш валютному ринку України» (а.с.78).

Таким чином, суд не вбачає будь-яких правових перешкод для того, щоб акціонерний банк «Факторіал-Банк» мав право укладати кредитний договір та видавати кредити в іноземній валюті позивачу.

Суд також не може прийняти до уваги посилання позивача на те, що відповідач не мав права зазначати суми кредиту в іноземній валюті.

Так, відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Тому, сума в доларах США, що зазначена в кредитного договору - є грошовим еквівалентом зобов'язання в іноземній валюті.

В свою чергу відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Крім цього, згідно з ч.1 ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, валютою грошового зобов'язання є - гривня.

З цього зрозуміло, що у кредитному договорі, що укладений між сторонами, зазначено еквівалент гривні в доларах США.

Крім того, позичальник отримуючи дохід в гривні, усвідомлював, що може здійснювати виконання боргових зобов'язань у національній валюті за курсом на день платежу, відповідно до ч.2 ст.533 ЦК України: «Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу...».

Суд вважає з можливе зробити наступний висновок: той хто позичає речі визначені родовими відзнаками, той і несе ризики, що ці речі можуть змінити свою вартість.

Приймаючи рішення про одержання кредиту в доларах США, позивач свідомо прийняв на себе курсові ризики. Курс долара США до гривні формується на підставі принципів ринкової економіки, постійно змінюється та не є якоюсь фіксованою величиною. Коливання курсу є так званими курсовими ризиками які несуть всі учасники грошово-кредитних відносин самостійно. Тобто позивач йшов на цей ризик обізнано.

Враховуючи викладене, суд не находить підстав для задоволення вимог позивача та вважає за необхідне у задоволенні позову про визнання недійсним договору кредиту №107-В75 від 07 жовтня 2008 року на придбання автотранспорту, укладеного між Акціонерним банком «Факторіал - Банк» та позивачем, відмовити.

На підставі ст.ст.202, 203, 205, 207 ЦК України та, керуючись ст.ст.213-215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «СЕБ банк» про визнання недійсним кредитного договору №107-В75 від 07 жовтня 2008 року, укладеного між Акціонерним банком «Факторіал - Банк» та ОСОБА_1 - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через даний суд протягом 10 днів з дня його оголошення.

Рішення надруковане у нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Суддя Ворошиловського районного суду

м. Донецька                                                                                                                  Князьков В.В.