Справа № 22ц-17562/10 Головуючий у 1 інстанції: Кротінов В.О.
Категорія: Доповідач: Соломаха Л.І.
_____________________________________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого – судді Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Голубинського А.М.
при секретарі Голубцові А.В.
за участю:
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 13 липня 2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, -
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 13 липня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково. З ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 стягнуто за договором позики 19 878 грн. 80 коп., проценти – 3 985 грн. 20 коп. та пеня – 14 506 грн. 40 коп. (а.с. 56-582).
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову (а.с. 65-69).
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2, яка діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності, доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити.
П редставник позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_1, який діє на підставі договору про надання правової допомоги, проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Позивач ОСОБА_4, відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав:
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що 01 вересня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був укладений письмовий договір позики, згідно якого ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_4 гроші у сумі 2 000 евро строком на 6 місяців та зобов’язався повернути суму боргу до 01 березня 2009 року.
Згідно договору позичальник зобов’язався щомісяця до 5 числа кожного поточного місяця строку дії договору сплачувати позикодавцю проценти в розмірі 5% від суми позики, що складає 100 евро.
За прострочення строку погашення суми позики позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі 0,2% від суми позики за кожний день прострочення (а.с. 23).
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 гроші в сумі 2 000 евро отримав, зобов’язаний був повернути борг до 01 березня 2009 року, проте до теперішнього часу свої зобов’язання за договором позики не виконав - суму боргу не повернув, проценти за весь час користування позикою сплатив частково - в розмірі 250 доларів США, в зв’язку з чим стягнув з відповідача на користь позивача суму позики 19 871 грн. 80 коп., проценти за 6 місяців за вирахуванням сплачених 250 доларів США, що склало 3 985 грн. 20 коп., та пеню за один рік – 14 506 грн. 40 коп. В решті вимог позивачу відмовлено з тих підстав, що вони не ґрунтуються на законі та умовах договору.
Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України п ід час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до п. 15 п останови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 сторонами не оскаржується.
Висновок суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 є законним та обгрунтованим.
Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. ст. 1046 - 1051 ЦК України.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Представник відповідача ОСОБА_3 визнає, що 01 вересня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 дійсно був укладений письмовий договір позики. Зазначений договір позики підписаний особисто ОСОБА_3 та гроші в сумі 2 000 евро за цим договором позики ОСОБА_3 отримав.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.
Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Представник відповідача ОСОБА_3 визнає той факт, що теперішнього часу позичальник ОСОБА_3 гроші за договором позики ОСОБА_4 в сумі 2 000 евро не повернув.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача боргу за договором позики в розмірі 2000 євро.
Відповідно до ст. 192 ЦК України з аконним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до п. 14 п останови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні.
У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.
Саме з цих вимог законів і виходив суд, стягуючи суму боргу за договором позики з відповідача на користь позивача в грошовій одиниці України – гривні.
Заборгованість за договором позики з відповідача судом стягнута, виходячи з офіційного курсу евро до української гривні, встановленого Національним банком України на час ухвалення судового рішення – на 13 липня 2010 року.
Доводи відповідача про те, що стягуючи заборгованість у гривні, суд в порушення вимог ст. 11 ЦПК України вийшов за межі заявлених позовних вимог, є необґрунтованими.
Відповідно до частини 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до п. 4.3, п. 4.4 договору позики позичальник щомісячно до 5 числа поточного місяця строку дії договору сплачує позикодавцю проценти від суми позики шляхом передачі готівки в розмірі 5 % від суми позики, що складає 100 евро (а.с. 23).
Саме з цього розміру процентів і виходив суд, стягуючи з відповідача на користь позивача проценти, обмежившись лише 6 місяцями.
Доводи відповідача про те, що в п. 4.3 договору йдеться посилання на те, що розмір процентів визначається п. 5.4 договору, який в договорі відсутній, не спростовують висновків суду. Дійсно в договорі позики відсутній п. 5.4 договору, проте розмір процентів визначений в п. 4.4 договору, а в п. 4.3 допущена описка.
Доводи відповідача про те, що в п. 4.4 договору не зазначено, що проценти в розмірі 100 евро сплачуються щомісяця, а тому за весь строк дії договору він винен сплатити позивачу проценти лише 100 евро, не заслуговують на увагу.
По-перше, в п. 4.3 договору зазначено, що проценти сплачуються щомісячно, що відповідає частині 1 ст. 1048 ЦК України.
По-друге, представник відповідача визнає, що відповідачем вже сплачено позивачу процентів 250 доларів США, що є більше, ніж 100 евро, що спростовує пояснення відповідача про те, що загальна сума процентів за договором складає 100 евро.
Доводи відповідача про те, що позикодавець ОСОБА_4 є фізичною особою, а тому відповідно до ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» не мала права надавати позику з одержанням від позичальника процентів від суми позики, не ґрунтуються на законі. Цивільним законодавством, а саме, ст. 1048 ЦК України передбачено надання позики під проценти та відсутні обмеження за суб’єктним складом.
Відповідно до ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору.
Відповідно до п. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити навіть від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.
Відповідно до частини 1 ст. 548 ЦК України в иконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до п. 5.2 договору позики за порушення строку погашення суми боргу позичальник сплачує позикодавцю пеню в розмірі 0,2% від суми позики за кожний день прострочення.
Зазначена умова договору відповідає вимогам ст. 611 ЦК України, згідно якої у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Доводи відповідача про те, що пеня не може обраховуватися, оскільки в п. 5.2 договору мається неточне визначення її розміру, а саме цифрами зазначено розмір пені – 0,2 %, а прописом – два проценти, не спростовують висновків суду.
Дійсно в п. 5.2 договору позики зазначено розмір пені 0,2% (два проценти). Проте суд виходив з меншого розміру – 0,2%. Описка допущена в договорі позики не є підставою для визнання цієї умови договору недійсною.
Стягуючи пеню, суд виходив з вимог п. 1 частини 2 ст. 258 ЦК України, згідно якої до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік.
Розмір пені, стягнутої судом на користь позивача, відповідає умовам договору та вимогам закону.
Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування або зміни рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст. 307, ст. 308, ст. 314, ст. 315 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 13 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до С удової палати з розгляду цивільних справ Верховного Суду України, який до 01 листопада 2010 року до створення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ здійснює його повноваження.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
А.М. Голубинський