КОПІЯ  

Категорія: 44                       Справа № 2-366/2010  

РІШЕННЯ  

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ  

 17 вересня 2010 року                                                м.Золочів

Золочівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Левика Я.А.

при секретарі – Гавришків М.І.

 з участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Хоманського В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області про зобов’язання до вчинення дій, -

  в с т а н о в и в :  

 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області у якому просив зобов’язати відповідача включити його в додаткові списки на отримання належної йому земельної частки (паю) на території Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області. В обґрунтування позову у заяві та під час розгляду справи зазначив, що він у період з серпня 1992 року по листопад 1997 року працював машиністом екскаватора в спілці кооперативів колгоспу «Княже» с. Княже Золочівського району Львівської області. При цьому з моменту вступу на роботу (7.08.1992 року) по 14.02.1997 року він був також членом вищевказаного сільськогосподарського підприємства. З березня 1997 року він знаходився на стаціонарному лікуванні у м.Львові, після чого йому у 1997 році була встановлена друга група інвалідності. За станом здоров’я та у зв’язку з інвалідністю він припинив роботу у вказаній, на той час вже, спілці кооперативів колгоспу «Княже» та 7.11.1997 року був звільнений з займаної посади з підстав передбачених п.1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку з ліквідацією господарства. У зв’язку з цим, як член сільськогосподарського підприємства відповідно до вимог п.2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8.08.1995 року №720/95 має право на отримання на території Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області земельної частки (паю). З цього приводу він неодноразово звертався до відповідача, проте той усі його звернення ігнорує. Просив позов задовольнити.

 Представник відповідача позов заперечив та пояснив, що, на його думку, позивач звернувся до суду із пропуском строку на таке звернення, оскільки питання включення в списки осіб для отримання земельного паю вирішувалось у 1995-1997 роках і він знаючи, що його не включили у списки міг у той період звертатись до суду. Крім цього, вважає, що позивача вірно не включили у списки осіб на отримання земельної частки (паю) на території Княжівської сільської ради, оскільки у нього протягом трьох років не було «вихододнів» на роботу та у зв’язку з цим він був виключений із членів колгоспу.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

З пояснень осіб, що беруть участь у справі, копії трудової книжки позивача, довідок Княжівської сільської ради від 22.12.1997 року №453, від 14.02.2005 №65, від 9.09.2010 року № 126, 6.09.2010 року №156, виписки з рішення загальних зборів членів спілки кооперативів колгоспу «Княже», виданої 6.04.2000 №73 ПАП «Княже», довідки СКК «Княже» №127 від 22.12.1997 року, протоколів засідання правління СКК «Княже» від 5.05.1992 року, від 4.02.1995 року, від 17.03.1994 року, від 14.02.1997 року, проекту роздержавлення і приватизації земель ССГ «Княже» і ССГ ім. Д.Галицького на території Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області вбачається, що позивач ОСОБА_1 працював машиністом екскаватора у СКК «Княже» з 7.08.1992 року та був прийнятий у члени вказаного колгоспу із вказаної дати. 14.02.1997 року позивач рішенням загальних зборів СКК був виведений з членів колгоспу у зв’язку із відсутністю вихододнів. Крім цього, ОСОБА_1 був звільнений з роботи з СКК «Княже» 7.11.1997 року за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв’язку із ліквідацією господарства.

Крім цього, з наведених вище, досліджених судом доказів, вбачається, що на час коли позивач працював та був членом СКК «Княже», а саме 12.04.1995 року ухвалою сесії Княжівської сільської ради народних депутатів Золочівського району Львівської області було затверджено список осіб, які мають право на середню земельну частку на території Княжівської сільської ради, у які ОСОБА_1 внесено не було. Дізнавшись про невнесення його у згаданий список ОСОБА_1 звернувся з заявою до СКК «Княже» про внесення його у додаткові списки на отримання середньої земельної частки (паю). Рішенням приватизаційної комісії по паюванню і приватизації землі по Княжівській сільській раді від 15.08.1997 року позивачу у включенні в додаткові списки на середню земельну частку (пай) відмовлено у зв’язку з тим, що загальними зборами членів СКК «Княже» від 14.02.1997 року він виведений з членів колгоспу по причині відсутності вихододнів з 1993 по 1997 рік без поважної причини.  

Як ствердив позивач йому про вказану відмову у включенні в додаткові списки на отримання середньої частки (паю) стало відомо у 2000 році, на самому засіданні у 1997 році він присутнім не був. Протягом більш ніж десять років він не звертався до суду, оскільки вважав, що таке звернення не матиме сенсу. Лише після тривалих переконань дружини та колишнього голови правління СКК «Княже» ОСОБА_3 вирішив звернутись до суду лише у 2010 році.

Відповідно до змісту ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність, тобто строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено строною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З наведеного вище вбачається, що позивач звернувся з даним позовом до суду про захист порушеного на його думку згаданого права через більш ніж чотирнадцять років (тобто з часу коли було затверджено список осіб, які мають право на середню земельну частку на території Княжівської сільської ради) коли він міг довідатись про порушення його права та більш ніж через десять років (як ствердив сам позивач) коли він дізнався про порушення свого права у 2000 році. Жодних доводів, підтверджених відповідними доказами, які б стверджували про пропуск позивачем згаданого строку з поважних причин ним не наведено та такі у матеріалах справи відсутні. А як вбачається із пояснень представника відповідача такий просить відмовити у задоволенні позову і, зокрема, з підстав пропуску строку позивачем на звернення до суду.    

Враховуючи наведене у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити у зв’язку із пропуском позивачем передбаченого законом строку на звернення до суду.  

Керуючись ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 253-257, 260, 261, 267 ЦК України, ст. 6 ЗК України (від 18.12.1990 р.), Указом Президента України від 8.08.1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», -

  в и р і ш и в:  

 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Княжівської сільської ради Золочівського району Львівської області про зобов’язання до вчинення дій – відмовити у зв’язку із пропуском позивачем передбаченого законом строку на звернення до суду.  

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення апеляційної скарги.

  Суддя:                                       /ПІДПИС/

 Копія вірна.

 Суддя Золочівського районного суду                          Я.А. Левик