Справа № 2-а-406/2010
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2010 року Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі: головуючого судді Вуїва О.В., при секретарі – Кашарайло А.А.,
за участю: позивача - ОСОБА_1, представника відповідача – Вознесенської міської ради – Пономаренко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вознесенську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вознесенської міської ради Миколаївської області, ОСОБА_3, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: відділ Державного комітету України із земельних ресурсів у м. Вознесенську Миколаївської області, Вознесенський міськрайонний відділ Миколаївської регіональної філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру», про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, припинення права власності на земельну ділянку та повернення її у державну власність та розпорядження органу місцевого самоврядування , -
ВСТАНОВИВ:
В липні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з таким позовом в якому (з врахуванням подальших уточнень) вказував, що з 1988 року йому належить 13/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1
Власником інших 12/25 часток будинку з 1982 року була ОСОБА_4.
Рішенням виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області від 21 вересня 1993 року за №237 останній в приватну власність для обслуговування належної їй частки будинку було передано земельну ділянку, площею 422 кв.м.
На підставі рішення було видано державний акт на ділянку, площею 853 кв.м.
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 померла.
Спадщину після її смерті прийняла ОСОБА_3, оформивши свої спадкові права на частку будинку шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину за законом.
Однак право власності на спірну ділянку, як спадкове майно не оформила.
В липні 2010 року позивач дізнався про порушення свого права.
Порушення вбачає в тому, що він, як співвласник будинку був позбавлений можливості на використання свого права на приватизацію земельної ділянки відповідно до розміру частки в житловому будинку.
Крім цього зазначений в державному акті розмір площі земельної ділянки, переданій ОСОБА_4 не відповідає площі ділянки, зазначеному в рішення, на підставі якого був виданий акт.
Виходячи з цих обставин позивач просив про повне задоволення позову.
В судовому засіданні ОСОБА_1 свої вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним в позові.
Представник відповідача – Вознесенської міської ради – Пономаренко Л.В. в судовому засіданні змінила думку щодо позову та визнала вимоги повністю.
Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилася, направивши на адресу суду заяву про розгляд справи без її участі та часткове визнання позову в частині незаконно переданої земельної ділянки.
Представник третьої особи - відділу Держкомзему в м. Вознесенську в судове засідання не з’явився, направивши на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі, питання щодо задоволення позову залишив на розсуд суду.
Представник третьої особи - Вознесенського міськрайонного відділу Миколаївської регіональної філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» в судове засідання не з’явився, судом належним чином про час та місце розгляду справи повідомлений, причину неявки суду не повідомив.
Оскільки матеріали справи містять всі необхідні відомості про права та взаємовідносини сторін, а тому суд вважав можливим проводити розгляд справи без участі осіб, що не з’явилися в судове засідання.
Заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.
Конституційний Суд України в своєму рішення від 01 квітня 2010 року по справі № 10-рп/2010 розтлумачив, що до компетенції адміністративних судів відносяться земельні спори фізичних або юридичних осіб з органом місцевого самоврядування, як суб’єктом владних повноважень, пов’язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Судом встановлено, що з 18 лютого 1988 року позивачу належить 13/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 9).
Власником інших 12/25 часток будинку з 10 жовтня 1982 року була ОСОБА_4 (а.с. 48).
Рішенням виконавчого комітету Вознесенської міської ради Миколаївської області від 21 вересня 1993 року за №237 на підставі заяви ОСОБА_4 останній в приватну власність для обслуговування належної їй частки будинку було передано земельну ділянку, площею 422 кв.м. (а.с. 6-7).
На підставі рішення 1 грудня 1993 року власнику було видано державний акт на ділянку, площею 853 кв.м. (а.с. 8).
ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 померла (а.с. 50).
Спадщину після її смерті прийняла ОСОБА_3, оформивши свої спадкові права на частку будинку шляхом отримання свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с. 9).
Однак право власності на спірну ділянку, як спадкове майно не оформила (а.с. 47).
В липні 2010 року позивач вирішив використати своє право на приватизацію земельної ділянки, необхідної для обслуговування належного йому житла, проте під час підготовки документів дізнався про порушення свого права, яке просить захистити.
Відповідно до ст. 60 ЗК України 1990 року, що підлягає застосуванню до цих правовідносин, громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) у розмірах, встановлених ст. 67 ЗК України 1990 року.
Проте ч. 1 ст. 42 ЗК України 1990 року встановлює особливості користування та розпорядження земельною ділянкою особами, що одночасно є співвласниками розташованого на ній житла.
Згідно норм цієї статті громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об’єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.
Вказані норми в своїй сукупності разом з положеннями чинних на той час постанови Верховної Ради України «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13 березня 1993 року, Декрету Кабінету Міністрів «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року, свідчать про те, що співвласники житла мають право на одержання у спільну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування належного їм жилого будинку пропорційно до розміру часток в праві власності на даний будинок.
Аналогічні норми містяться й в чинному Земельному кодексі України, зокрема ст.ст. 86, 89 цього Кодексу, згідно яких у спільній власності перебувають земельні ділянки співвласників жилого будинку.
Проте орган місцевого самоврядування, використовуючи надані йому чинними на той час Земельним кодексом України та Законом України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» повноваження на передачу у власність громадян земельних ділянок, таких обставин не врахував, передавши своїм рішенням від 21 вересня 1993 року за №237 ділянку, площею 422 кв.м. лише одному зі співласників житлового будинку АДРЕСА_1, а в подальшому з незрозумілих причин видав Державний акт на площу 0,0853 га., що не відповідає змісту його ж рішення.
Таким чином прийнятий відповідачем акт в цій частині порушує права позивача в сфері земельно-правових відносин.
Зі змісту ч. 2 ст. 144 Конституції України та ч.ч. 1, 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом, тобто в судовому порядку. Це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).
Проте згідно ст. 74 Закону органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичним и і фізичними особами, а тому не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. (рішення Конституційного суду України № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року).
Особа, на користь якої винесено оскаржуване рішення померла.
Разом з тим спадкоємець, що прийняв спадщину, право власності щодо переданої за ним земельної ділянки після смерті спадкодавця належним чином не оформив.
Тому суд прийшов до висновку, що рішення в оскаржуваній частині є протиправним та підлягає скасуванню в судовому порядку, а тому такі вимоги до органу місцевого самоврядування є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
За встановлених обставин не може бути визнаний таким, що відповідає вимогам закону й виданий на підставі оскаржуваного рішення Державний акт на право приватної власності на землю.
Оскільки приведення його у відповідність до вимог закону шляхом внесення відповідних змін неможливе та не допускається п. 2.9 «Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі» затвердженої наказом Держкомзему України від 04 травня 1999 року за №43 та зареєстрованої в Мін’юсті 04 червня 1999 року за №354/3647, а тому такий акт підлягає скасуванню в судовому порядку.
Що стосується інших вимог ОСОБА_1, то суд вважає їх зайвими, оскільки задоволення вимог позивача про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту автоматично, без окремого рішення, призводять до припинення всіх прав попереднього власника на земельну ділянку по вул. Кооперативній, 24 в м. Вознесенську Миколаївській області та повернення її у державну власність та розпорядження органу місцевого самоврядування.
Разом з тим спір носить публічно-правовий характер, виник між ОСОБА_1 та Вознесенською міською радою з приводу рішень та дій останньої.
В той же час спір лише опосередковано стосується прав та обов’язків ОСОБА_3, як спадкоємця власника ділянки, що на момент розгляду справи належним чином право власності щодо неї не оформив, а тому вимоги до цієї відповідачки також не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 158-163, 167 КАС України, суд,
В И Р І Ш И В :
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Вознесенської міської ради Миколаївської області, треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору: відділ Державного комітету України із земельних ресурсів у м. Вознесенську Миколаївської області, Вознесенський міськрайонний відділ Миколаївської регіональної філії державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру», про визнання протиправним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю - задовольнити.
Рішення виконавчого комітету Вознесенської міської ради народних депутатів Миколаївської області за № 237 від 21 вересня 1993 року «Про розгляд заяв громадян на будівництво, оформлення правовстановлюючих документів, впорядкування землекористувань в індивідуальному секторі» в частині закріплення в приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 422 кв.м., призначеної для обслуговування житлового будинку – визнати протиправним та скасувати.
Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий 01 грудня 1993 року виконавчим комітетом Вознесенської міської ради народних депутатів Миколаївської області на ім’я ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 0,0853 га., призначену для обслуговування житлового будинку, по АДРЕСА_1 зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 2011.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Вознесенської міської ради Миколаївської області про припинення права власності на земельну ділянку та повернення її у державну власність та розпорядження органу місцевого самоврядування – відмовити.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 – відмовити в повному обсязі.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Вознесенський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а суб’єктом владних повноважень, що не був присутнім під час проголошення постанови – протягом десяти днів з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання ним повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя: /підпис/
Згідно з оригіналом: суддя: