РІШЕННЯ іменем України.

Справа номер 2-182/2007р.

12  квітня  2007  року  Славутицький  міський  суд,   Київської області  у складі: головуючої Малишенко Т.О. при секретарі Журавській Л.Ф. за участі представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Стужної В.М.,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1до Державного спеціалізованого підприємства «ЧОРНОБИЛЬСЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ» - про стягнення заробітної плати,

встановив:

Позивач звернулась до суду із позовною заявою про стягнення заробітної плати. В позовній заяві вказує на те, що працювала на ДСП „Чорнобильська АЕС", яке розташоване у зоні відчуження. Підставою звернення є порушення відповідачем оплати праці на території відчуження. Посилається на те, що оскільки вона працювала в зоні відчуження, то за весь час роботи у зоні відчуження їй повинна була виплачуватись доплата за роботу у зоні відчуження відповідно до ст.39 Закону України від 28.02.1991 року „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Розмір цієї доплати у період з 01 січня 2003 року до 01 січня-2006 року визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 137 "Про доплати і компенсації особам, які працюють в зоні відчуження і зоні безумовного( обов'язкового) відселення після повного відселення жителів" і дорівнює 9-ти кратному розміру доплати, встановленої для громадян, які працюють у зоні безумовного (обов'язкового ) відселення, плюс премія в розмірі 50 відсотків від цієї суми. Відповідно до ст.39 Закону України „Про статус І соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" доплата громадянам, які працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення становить три мінімальні заробітні плати. Позивач вважає, що виходячи із положень ст.39 Закону України „Про статус і соціальний •• захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Постанови КМ України від 29 січня 2003 року № 137 розмір щомісячної доплати за роботу в зоні відчуження дорівнює 27 мінімальних заробітних плат плюс 50 відсотків премії від цієї суми. Вона вважає, що із збільшенням розміру мінімальної заробітної плати повинен був збільшуватись відповідно і розмір доплат. Тому просила стягнути з відповідачів заборгованість по заробітній платі у сумі 339 821 гривню 73 копійки.

На попередньому судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, в судове засідання позивач не з'явилась, надала письмову заяву, підтримала свої позовні вимоги, надала доручення іншій особі для представлення її інтересів в судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, підтримав позовні вимоги позивача в повному об'ємі і просив їх задовольнити, оскільки вважав, що, незважаючи на наявність вищевказаних законодавчих актів, які регламентують розмір доплати за роботу в зоні відчуження, встановлюючи його в залежності від розміру мінімальної заробітної  плати,  адміністрація  підприємства  неправомірно  сплачувала

2

позивачу доплату за роботу в зоні відчуження в розмірі лише 118 гривень 80 копійок. (13 грн.20 коп. х 9 = 118 грн. 80 коп.) плюс 50 відсотків від цієї суми. При цьому вважає, що адміністрація підприємства безпідставно посилається на Постанову КМ України від 26 липня 1996 року № 836 " Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". В даному випадку необхідно керуватись Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", який визначив суму доплати за роботу у зоні безумовного ( обов'язкового відселення) в залежності від розміру мінімальної заробітної плати, яка визначається законом, встановлено конкретні розміри таких доплат. Тому виходячи із засад пріоритетності Законів над урядовими постановами, представник позивача вважає застосування зазначеної постанови для визначення розміру доплати за роботу в зоні відчуження неможливим. Тому представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену частину заробітної плати за роботу в зоні відчуження за період із 01.01. 2003 року по 01.01.2006 року у сумі 339 821 гривню 73 копійки.

Представник відповідача ДСП „ЧАЕС" СТУЖНА В.М., позов не визнала в повному об'ємі, посилаючись на те, що нарахування і виплату грошових коштів позивачу вони проводили відповідно до чинного законодавства. Вони пояснили, що підприємство повинно виконувати постанови уряду, які відповідно до ст.117 Конституції України, є обов'язковими для виконання, в тому числі і діючу постанову КМ України від 25.07.1996 року № 836.

Представник третьої особи Управління праці, соціального захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Виконавчого комітету Славутицької міської Ради в судове засідання не з'явився. До суду надано письмове заперечення, просили розглянути справу без їх участі, позовні вимоги не підтримали.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

В судовому засіданні було встановлено, що ПОЗИВАЧ працювала в зоні відчуження на Державному спеціалізованому підприємстві „Чорнобильська АЕС" з 04.09.1995 року на різних посадах по 24.01.2006 року.

Згідно ст.39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраджали внаслідок Чорнобильської катастрофи", громадянам, які працюють у зоні безумовного(обов'язкового ) відселення, провадиться доплата в розмірі трьох мінімальних заробітних плат. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 62 вказаного Закону, роз'яснення порядку застосування цього Закону проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості і форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 137 "Про доплати і компенсації особам, які працюють в зоні відчуження і зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів" встановлено, що у період з 01.01. 2003 року по 01.01. 2006 року особам, які постійно працюють у зоні відчуження проводиться доплата у 9-ти кратному розмірі доплати, встановленої для громадян, які працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення.

3

Постановою КМ України від 26 липня 1996 року № 836 " Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлено, що громадянам які працюють у зоні безумовного ( обов'язкового) відселення встановлюється доплата в розмірі 1 320 тисяч карбованців. (Після грошової реформи - це відповідно 13 гривень 20 копійок).

Вказана Постанова була прийнята відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленому постановою Верховної Ради України від 11.10.1995 року. Вона була введена у дію з 01.08.1996 року і не втратила чинності.

Крім того, зазначена постанова прийнята відповідно до норм та вимог, встановлених постановою Верховної Ради України від 20.02.1996 року № 49/96 „Про порядок введення в дію статей 10, 33, 34 Закону України „Про оплату праці" та встановлення мінімального розміру пенсій за віком", пунктом 3 якої передбачено, що до внесення відповідних змін до чинного законодавства виплати, крім пенсій, тарифні ставки та оклади, розраховані на основі мінімальної заробітної плати, здійснюються (застосовуються) у розмірах, які діють станом на 01.02.1996 року.

Пунктом 1 Постанови Верховної Ради України від 20.02.1996 року № 49/96 встановлено з 01.03.1996 року мінімальний розмір заробітної плати у розмірі 1 мільйон 500 тисяч карбованців. Вказано, що мінімальний розмір переглядається відповідно до законодавства України а • метою поступового його наближення до межі малозабезпеченості, затвердженої у встановленому Законом порядку.

Пунктом 4 зазначеної постанови зобов'язано Кабінет Міністрів України до 01.10.1996 року внести до Верховної Ради України пропозиції щодо приведення актів законодавства України у відповідність з цією постановою.

Ні Закон України „Про встановлення мінімальної заробітної плати на 2002 рок" від 13.12.2001 року № 2896-111, ні Закони України „ Про Державний бюджет України" на 2003, 2004, 2005 роки, які встановлювали мінімальну заробітну плату на відповідні роки, не передбачали внесення змін для обрахування розміру соціальних виплат, та скасування постанови Верховної Ради України від 20.02.1996 року.

Законом України „Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік" в ст. 2 передбачено, що до прийняття Верховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, Кабінет Міністрів України здійснює перегляд цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини бюджетів на ці роки, тому введені розміри мінімальної заробітної  плати не застосовуються як розрахункова величина для визначення доплат допомоги, компенсаційних виплат та інших виплат.

Ст.2 Закону України від 26.12.2002 року № 372-ІУ „Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік" вказує, що до 01.03.2003 року Кабінету Міністрів України слід було внести пропозиції про поетапне наближення розміру мінімальної заробітної плати до прожиткового мінімуму та про внесення змін до Законів України, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата. Оскільки це не було в послідуючому зроблено, то відповідно застосовуються чинні на час прийняття та застосування відповідних законів норми законодавства України.

Ст. 4 ч.2 Бюджетного Кодексу України від 21.06.2001 року № 2542-Ш зазначає, що „при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього кодексу та Закону України „Про Державний бюджет України". Ст. 23 ч.1 вказує, що „Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідних бюджетних призначень" (які відповідно встановлюються

4

Законом про Державний бюджет України і порядку, визначеному цим кодексом).

Посилання позивача на зміни розміру мінімальної заробітної плати, як підставу для збільшення пільгових виплат, згідно ст. 39 Закону України „Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є безпідставним, оскільки на час прийняття даного Закону мінімальна заробітна плата мала один розмір, а її збільшення відповідно до чинного законодавства не передбачало автоматичного застосування нової мінімальної заробітної плати при нарахувані і виплаті соціальних виплат.

Суд вважає, що при здійсненні вищевказаних грошових виплат позивачу, відповідач виплати проводив згідно діючого законодавства, а отже у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 213, 214-218 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1до Державного спеціалізованого підприємства "ЧОРНОБИЛЬСЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРОСТАНЦІЯ" - про стягнення заробітної плати - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Славутицький міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20-ти днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.