РІШЕННЯ

Іменем   УКРАЇНИ.

Справа номер  2-560/2006р, номер 2-45/2007р.

01 лютого 2007 року Славутицький міський суд, Київської області в складі:

головуючого Малишенко Т. О. при секретарі Журавській Л.Ф.

за участю сторін:   позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_4

Розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2- про захист честі та гідності і стягнення моральної шкоди,

встановив:

Позивач звернулась до суду з позовною заявою про захист честі та гідності і стягнення моральної шкоди. В позовній заяві посилається на те, що на вхідних дверях магазину "Майстер" висіла об'ява, що ОСОБА_1, в магазині "Майстер" не обслуговується , вважає, що приватний підприємець ОСОБА_2, порушив її честь і гідність та спричинив їй моральну шкоду, яку вона оцінила у розмірі 30 000 гривень.

Як на попередньому слуханні справи, так і в судовому засіданні позивач і її представник позовні вимоги підтримали в повному об'ємі. В судовому засіданні уточнили, що в позовній заяві ними допущено опечатку, слід зобов'язати відповідача принести вибачення публічно через засоби масової інформації газету "Теледень-Славутич". Також просили стягнути моральну шкоду у розмірі 30 000 гривень і понесені судові витрати по справі, а також витрати на юридичну допомогу.

Відповідач і його представник як на попередньому слуханні справи, так і в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, вважають їх безпідставними. ОСОБА_2, суду пояснив, що дійсно він являється суборендатором приміщення, в якому розташований магазин "Майстер" і являється його керівником. На вхідних дверях магазину вивішено декілька об'яв, це розклад магазину, об'ява про перерву в магазині. Йому особисто невідомо хто повісив об'яву відносно позивача. Особисто він нікому ніяких розпоряджень відносно такої об'яви не давав. Усі об'яви у магазині робить він, дійсно у нього був папір рожевого кольору, на якому він розпечатав

2

об'яву про перерву. Про інцидент, який стався 06.10.2006 року в магазині, йому стало відомо від самої ОСОБА_1, яка йому телефонувала, а також від працівників магазину, предметом спору була ця об'ява та відмова продавців в продажу позивачці товару.

Допитаний у суді свідок ОСОБА_5, суду повідомив, що раніше він орендував це приміщення, в якому було розміщено магазин "Майстер", до 22.09.2006 року у нього працювала в магазині продавцем ОСОБА_6. ОСОБА_1 також була з ним у трудових відносинах. На даний час він до магазину не має ніякого відношення. На початку жовтня 2006 року, коли саме не пам'ятає, до нього зателефонувала ОСОБА_1 і спитала відносно об'яви про те, що її не обслуговують у магазині. Він зателефонував у магазин, спитав відносно об'яви, хтось із продавців йому повідомив, що такої об'яви немає. Він передзвонив ОСОБА_1 і повідомив, що їй нічим допомогти не може, так як вже там не працює.

Допитана у суді свідок ОСОБА_6, суду повідомила, що 06.10.2006 року вона була присутня у магазині на прохання ОСОБА_2, допомагала йому у роботі, але офіційно не була з ним у трудових відносинах. В приміщення магазину зайшла ОСОБА_1 і у гонористій формі звернулась до неї "ти обслуговувати мене будеш", оскільки їй не сподобалась її форма звернення, і вона не була продавцем , то мовчки вийшла з приміщення магазину до підсобного приміщення. В цей день була продавцем ОСОБА_7, яка сказала ОСОБА_1, щоб та стала в чергу. Також в магазині знаходився ОСОБА_8, який також допомагав ОСОБА_2. До об'яв в магазині вона немає ніякого відношення, оскільки в магазині "Майстер" усі об'яви друкуються на комп'ютері ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Свідок ОСОБА_8, суду повідомив, що на прохання ОСОБА_2 06.10.2006 року він перебував у приміщенні магазину "Майстер", розвішував лампочки. Дійсно, в приміщення магазину заходила ОСОБА_1, але він займався своєю роботою і не бачив, чи обслуговували ОСОБА_1 чи ні. Вона дійсно підходила до нього і просила підписати якусь заяву, але оскільки у нього була своя робота, то він попросив її не заважати йому працювати. Йому не відомо відносно якої об'яви йде мова, ОСОБА_1 до нього з цього приводу не зверталась.

Із пояснень свідка ОСОБА_9, слідує, що 05.10.2006 року вона побачила на вхідних дверях магазину "Майстер" об'яву, що ОСОБА_1, у магазині не обслуговувати. З цього приводу вона зателефонувала ОСОБА_1 і повідомила про об'яву. 06.10.2006 року вони разом із ОСОБА_1 прийшли до магазину і побачили, що об'ява продовжувала висіти. Вони разом із ОСОБА_1 зайшли у приміщення магазину. Продавці магазину, одна із них була ОСОБА_6, а іншої молодої дівчини вона прізвище не знає, відмовились обслуговувати ОСОБА_1. ОСОБА_6 повідомила ОСОБА_1, що її не будуть отоварювати, оскільки є вказівка ОСОБА_4 не обслуговувати її, друга дівчина   також сказала, що не буде отоварювати ОСОБА_1, так як є вказівка

3

адміністрації магазину, хай іде і читає. ОСОБА_8 в магазині щось робив, і коли вони зайшли із ОСОБА_1 до магазину, то ОСОБА_8 у грубій формі почав виганяти ОСОБА_1 з магазину, пославшись на те, що є вказівка не обслуговувати її в магазині. Оскільки поведінка продавців обурила ОСОБА_1, остання почала писати заяву у приміщенні магазину, але ОСОБА_8 не дав їй це зробити і вигнав, свою заяву вона дописувала біля приміщення магазину. Під'їхала міліція, і ОСОБА_1 звернула їх увагу на цю об'яву, працівники міліції зайшли у приміщення магазину, через деякий час вийшли і поїхали. Об'ява провисіла у магазині приблизно до 17.10.2006 року, після чого вона її вже більше не бачила.

Свідок ОСОБА_10 суду повідомила, що точного числа не пам'ятає, але у жовтні 2006 року вона разом із чоловіком прийшла до магазину "Майстер", що знаходиться в Чернігівському кварталі м. Славутича. На вхідних дверях магазину, з боку приміщення висіла об'ява, що ОСОБА_1, не обслуговується у магазині. її це дуже здивувало, біля приміщення магазину знаходилась ОСОБА_1, яка попросила її підписати заяву, в якій вона засвідчила про об'яву. Коли вона знаходилась у приміщенні магазину, то зайшли два міліціонери, які підійшли до ОСОБА_8 і про щось з ним розмовляли. Цю об'яву обговорювали усі покупці магазину, а оскільки містечко маленьке, то багато людей у місті знають ОСОБА_1 і про це говорили.

Із пояснень свідка ОСОБА_11, слідує, що ОСОБА_1, вона знає іще по роботі в ОРСі. Після цього ОСОБА_1 працювала у магазині "Майстер". У перших числах жовтня вона побачила об'яву на дверях цього магазину, про те що ОСОБА_1 в магазині не обслуговується. Вона зателефонувала ОСОБА_1 і повідомила про це. Об'ява провисіла до середини жовтня 2006 року, після чого вона її вже на бачила. Крім того, свідок повідомила, що неодноразово приходила у цей магазин для того, щоб придбати товар і її постійно обслуговувала продавець ОСОБА_6.

В судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_2, є приватним підприємцем і згідно договору суборенди від 22.09.2006 року узяв у суборенду приміщення, яке розташоване за адресою АДРЕСА_1 У даному приміщенні розташований магазин "Майстер". З 06.10.2006 року по 13.10.2006 року на центральних дверях магазину з внутрішньої сторони приміщення була вивішена об'ява такого змісту " ОСОБА_1, в магазине "МАСТЕР" не обслуживается. Администрация".

Заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що інформація, яка була вивішена на вхідних дверях магазину "Майстер", відноситься до позивачки і стосується її інтересів.

4

У відповідності до вимог ст. 275 ЦК України, фізична особа мае право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.

Відповідно до ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Зміст об'яви відноситься до негативної інформації, поширеної відносно позивачки. Вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Посилання відповідача і його представника на те, що дану об'яву розміщено без відома відповідача невідомою особою, спростовується як фотокартками так і показами свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10, які підтвердили в судовому засіданні, що інцидент, який виник між позивачем і працюючими особами в магазині 06.10.2006 року, виник саме   із-за об'яви відносно позивачки.

Оглянувши в судовому засіданні фотокартки з зображенням об'яви, суд прийшов до висновку, що зміст даної об'яви дискредитує і принижує репутацію ОСОБА_1 в очах мешканців міста Славутича. З фотокартки вбачається, що ця об'ява була розміщена на внутрішній стороні дверей магазину "Майстер". Знаходження на той час там же і інших об'яв, які теж зафіксовані фотооб'єктивом, а саме - об'ява, що вказує час перерви на обід, і яка була надрукована на такому ж рожевому аркуші паперу, що й об'ява стосовно ОСОБА_1, та об'ява про розпродаж товару, яка прикріплена до дверей магазину в такий же спосіб і тим же скотчем, що й вищезгадана об'ява, - є свідченням того, що об'яву, яка забороняє обслуговувати ОСОБА_1 в магазині "Майстер", було надруковано і розміщено особами, які мають безпосереднє відношення до даного магазину, тобто - самим підприємцем ОСОБА_2, або ж працівниками магазину. Сам ОСОБА_2 підтвердив в судовому засіданні, що станом на 06 жовтня 2006 року в нього був кольоровий папір, тобто такий, на якому надруковані вищевказані об'яви. Крім того, відповідач підтвердив, що об'яву, яка вказує час перерви в магазині і яка була розміщена разом з об'явою стосовно ОСОБА_1, друкував він особисто. А свідок ОСОБА_6 підтвердила, що в магазині об'яви і всю інформацію для покупців друкують тільки ОСОБА_4, та відповідач, і ніхто крім них.

Також суд вважає, що в судовому засіданні знайшло підтвердження те, що об'ява, зміст якої принижує честь та людську гідність ОСОБА_1, знаходилася на дверях магазину досить тривалий час. Так, перша фотокартка фіксує знаходження об'яви на дверях магазину 06 жовтня 2006 року в період робочого часу - о 16-10, а друга фотокартка - о пів на сьому годину ранку 13 жовтня 2006 року. Таким чином документально зафіксовано, що дана об'ява протягом тижня знаходилася на дверях магазину і її бачили як покупці, так і персонал магазину. А та обставина,

5

що об'ява знаходилася там саме о 6-30 ранку свідчить про те, що вона дійсно весь цей час знаходилася на вказаному місці і стороння особа без відома працівників магазину розмістити її там не могла, так як робочий день в магазині починається з 08 години ранку.

Намагання ОСОБА_2 та його представника довести суду, що дану об'яву було розміщено без відома відповідача і саме невідомою особою, повністю спростовується як фотокартками, так і свідченнями свідків про відмову продавців продати позивачці товар, що й було підтверджено в судовому засіданні свідками ОСОБА_9, ОСОБА_10. Крім того, сам ОСОБА_2 підтвердив в судовому засіданні, що йому було відомо про інцидент, який стався в магазині 06 жовтня 2006 року, і що предметом даного спору якраз і була ця заява та відмова продавців в продажу позивачці товару. Крім того, в судовому засіданні знайшло підтвердження те, що коли ОСОБА_1 дізналася від ОСОБА_5, що магазином керує вже не він, а ОСОБА_2, то звернулася до нього 06 жовтня 2006 року в телефонному режимі за роз'ясненням з приводу розміщення об'яви та відмови продавців продати їй товар, який реалізовувався в його магазині. ОСОБА_2 сам в судовому засіданні підтвердив як сам дзвінок позивачки, так і причину, по якій вона до нього телефонувала просила відповідача зняти цю об'яву. Але з боку відповідача взагалі не відбувається ніяких дій і об'ява, зміст якої дискредитував ОСОБА_1 в очах мешканців міста, порушував її права як громадянки України та принижував її честь і гідність, продовжувала висіти на видному для покупців місці ще протягом двох тижнів. Тому судом зроблено висновок, що відповідач навмисно і цілеспрямовано продовжував і надалі порушувати громадянські права ОСОБА_1, спричиняти їй душевні страждання та принижувати її честь та гідність. Згідно пояснень свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_11, встановлено, що станом на 17 жовтня 2006 року дана об'ява, все ще знаходилася на дверях магазину, про що вона й повідомила позивачку. Тому, як вбачається з наданих документів, ОСОБА_1 18 жовтня 2006 року змушена була звернутися за допомогою до голови міськвиконкому, за дорученням якого завідуюча відділом з питань захисту прав споживачів провела перевірку вищевказаних фактів.

Суд також вважає, що в судовому засіданні знайшло підтвердження того факту, що крім розміщення об'яви, зміст якої принижує честь і гідність позивача, неправомірними діями працівників магазину були порушені ще й громадянські права ОСОБА_1, гарантовані їй Конституцією України. А саме - 06 жовтня 2006 року коли вона звернулася до продавця магазину ОСОБА_6 з проханням продати товар, який реалізовувався в магазині, їй було категорично відмовлено в цьому. Даний факт вказує на те, що своїми діями ОСОБА_6, фактично виконуючи вказівки керівництва магазину, порушила право ОСОБА_1, як споживача, на отримання даної послуги. Це підтверджує і той факт, що цей працівник магазину діяв у відповідності до вимог змісту вищевказаної об'яви, яка забороняла обслуговувати ОСОБА_1 в даному магазині. А так як все це відбулося в

6

присутності інших покупців, то своїми неправомірними діями вона ще й принизила ОСОБА_1 в очах присутніх громадян та завдала їй моральних страждань. Той факт, що дана працівниця на той час не була офіційно оформлена на роботу, не дає підстав вважати її дії вчиненими не під час виконання нею своїх трудових обов.язків. Так, ст. 24 КЗпП України чітко вказує на те, що трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівник фактично був допущений до роботи. Те що ОСОБА_6 Об жовтня 2006 року працювала в даному магазині продавцем підтверджено показами свідка ОСОБА_9, яка в той день заходила до магазину і бачила як вона відпускала покупцям товар. Товарний чек від 23 листопада 2006 року, який виписала ОСОБА_6 на відпущений нею товар, ще раз засвідчує те, що дана особа дійсно на той час працювала в даного підприємця на посаді продавця неофіційно, оскільки зі змісту відповіді з Центру зайнятості, вбачається що в цей час вона перебувала там на обліку як безробітна. Крім того, свідок ОСОБА_11 засвідчила, що вона неодноразово купляла товар саме у продавця ОСОБА_6, в тому числі у вересні - листопаді місяці 2006 року. Свідок ОСОБА_5 показав, що ОСОБА_6 у вересні періодично працювала у нього в даному магазині і коли він передав магазин ОСОБА_2, вона залишалася працювати там і на далі. Свідок ОСОБА_9 засвідчила, що 06 жовтня 2006 року першою відмовила ОСОБА_1 в продажу товару продавець ОСОБА_6 і що при цьому вона послалася на те, що ОСОБА_4 категорично заборонив обслуговувати позивачку. А другий продавець теж відмовилась відпустити товар ОСОБА_1, пославшись при цьому на вказівку адміністрації та вказавши на об'яву, яка була розміщена на дверях магазину. Вищенаведене дає право суду зробити висновок, що працівники магазину "Майстер" знали про об'яву, згідно якої заборонялося обслуговувати ОСОБА_1 в магазині, і, виконуючи розпорядження "адміністрації", заподіяли ОСОБА_1 моральну шкоду саме під час виконання ними своїх трудових обов.язків.

Згідно вимог ст. 1172 ЦК України, саме юридична чи фізична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових обов.язків. Отже, суд прийшов до висновку, що позивач цілком правомірно звернулася до суду про стягнення спричиненої їй моральної шкоди з підприємця ОСОБА_2, адже він, як фізична особа -підприємець і власник даного магазину, несе повну відповідальність за дії своїх працівників.

Судом зроблено висновок, що вищенаведені обставини свідчать, що підприємець ОСОБА_2, як власник магазину, має пряме відношення до розміщення даної об'яви на вхідних дверях магазину, що в свою чергу вказує на наявність причинного зв.язку між шкодою і протиправним діянням відповідача та його вини в цьому, що й потягло за собою спричинення моральних страждань позивачці.

7

А відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Виходячи з характеру та ступеня спричиненої з вини відповідача моральної шкоди, тривалість та систематичність порушень її законних прав, честі та гідності, час та додаткові зусилля, які позивач повинна була прикладати для захисту її прав, суд вважає, що моральну шкоду у грошовому еквіваленті спричинено у сумі 5 000 гривень і вони підлягають стягненню.

Крім того, у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею судові витрати. Тому вимоги в частині стягнення з відповідача понесених судових витрат на користь позивача також підлягають задоволенню.

На підставі наведеного і керуючись ст. ст.275,277, 1167,1172 ЦК України ст. ст. 10,11,88,212,213,214,215,218 ЦПК України, суд

вирішив :

Позовні вимоги задовольнити частково.

ОСОБА_2принести публічно, протягом місяця, вибачення ОСОБА_1через засоби масової інформації газету "Теледень-Славутич".

Стягнути з ОСОБА_2на користь ОСОБА_1моральну шкоду в сумі 5 000 гривень, понесені нею витрати за інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 30 гривень, витрати за юридичну допомогу у сумі 500 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2судовий збір у розмірі 8 гривень 50 копійок.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Славутицький міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційної інстанції.