КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №367/4466/22Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1

Провадження №11-кп/824/3618/2024

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря ОСОБА_5 ,

учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_6 ,

захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

обвинуваченого ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження, сформованого з кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022116050000006, по обвинуваченню:

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 ч.2 ст. 111, ч.3 ст. 289, ч.2 ст. 125 КК України;

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 ч.2 ст. 111, ч.3 ст. 289 КК України,

за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 квітня 2024 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 квітня 2024 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 строк тримання під вартою на 60 днів, до 01 червня 2024 року включно.

В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 просить скасувати ухвалу суду, вважаючи її незаконною, через невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги зазначає, що в клопотанні про продовження строку тримання під вартою відсутні посилання на об`єктивні дані, які підтверджували б наявність відповідних ризиків того, що обвинувачений ОСОБА_10 може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків чи вчинити інше кримінальне правопорушення.

Як вважає апелянт, посилання прокурора в поданому клопотанні на наявність ризиків, передбачених пунктів 1-5 частини першої статті 177 КПК України, без доказів на їх підтвердження, свідчить про порушення практики Європейського суду з захисту прав людини, якою встановлено, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на підставі тяжкості вчиненого злочину та покарання, яке загрожує обвинуваченому. При цьому звертає увагу суду, що ОСОБА_10 свою винуватість у вчиненому злочині заперечує, а висунуте йому обвинувачення не підтверджується зібраними доказами.

Також, за доводами апелянта, подане клопотання не містить обґрунтування того, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених законом, не зможе запобігти ризикам, визначених статтею 177 КПК України.

Вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, судом не враховано наявність у обвинуваченого міцних соціальних зав`язків, зокрема, дружини та дітей, відсутність будь-яких доказів, що підтверджували б наміри ОСОБА_10 ухилятися від суду.

Також посилається на порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо надмірного тримання особи під вартою.

За результатами апеляційного перегляду просить оскаржувану ухвалу суду про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_10 під вартою скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю.

В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу суду, вважаючи її незаконною.

В обґрунтування поданої апеляційної скарги обвинувачений просить врахувати, що в ухвалі суду відсутні будь-які посилання на неможливість застосуванні до нього іншого більш м`якого запобіжного заходу.

Посилається на те, що застосування виключно такого запобіжного заходу, як тримання під вартою,до осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258- 258-6, 260, 261,437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, не відповідає Конституції України та суперечить усталеній практиці Європейського суду з прав людини.

За доводами апелянта, задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, суд не надав належної оцінки тому, що застосоване прокурором формулювання «перехід на бік ворога» не підтверджено жодними даними, які б вказували на його вступ до військового формування збройних сил Російської Федерації.

Також обвинувачений вказує на відсутність ризиків його неналежної поведінки, а наведені прокурором у клопотанні ризики є лише припущеннями.

За результатами апеляційного перегляду просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, якою застосувати відносно нього запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою.

Заслухавши доповідь судді, доводи захисників, та обвинуваченого ОСОБА_9 , які підтримали подані апеляційні скарги та просили їх задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг та вважав оскаржуване судове рішення законним, обґрунтованим та вмотивованим, вивчивши матеріали сформованого контрольного провадження та проаналізувавши апеляційні доводи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з наданих до апеляційного суду матеріалів сформованого контрольного провадження, на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28 ч.2 ст.111, ч.3 ст.289, ч.2 ст.125 КК України, ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.28 ч.2 ст.111, ч.3 ст.289 КК України та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 ч.2 ст.111, ч.3 ст.289 КК України, в якому здійснюється судовий розгляд.

Прокурор звернувся до суду з клопотаннями про продовження строку тримання під вартою щодо кожного обвинуваченого, без визначення розміру застави, які обґрунтовував тим, що ОСОБА_10 та ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.28 ч.2 ст.111, ч.3 ст.289 КК України, які відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжкими злочинами, за вчинення яких законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком на п`ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацію майна. Вважає, що на даний час продовжують існувати ризики того, що обвинувачені можуть вчинити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, продовжити вчиняти інші кримінальні правопорушення. Вказує, що застосування іншого, більш м`якого запобіжного заходу у цьому кримінальному провадженні не забезпечить запобіганню ризикам, наведеним у клопотанні.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 квітня 2024 року задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 строк тримання під вартою на 60 днів, до 01 червня 2024 року включно.

Ухваливши рішення про задоволення клопотання прокурора та продовження обвинуваченим строку тримання під вартою, суд визнав обґрунтованим продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшились і не зникли, а саме те, що обвинувачені можуть переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інші кримінальні правопорушення.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду про продовження обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 строку тримання під вартою, з огляду на наступне.

За приписами ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до вимог ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інші кримінальні правопорушення.

Судом першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку тримання обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 під вартою обґрунтовано враховано, що вони обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.28 ч.2 ст.111, ч.3 ст.289 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжкими злочинами, за вчинення яких законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком на п`ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацію майна.

Також судом враховано, що на даному етапі судового розгляду обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_9 показань суду не давали і судом продовжується дослідження доказів, що не виключає мотивацію для незаконного впливу обвинувачених на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, а тому суд визнав доведеними існування ризиків того, що ОСОБА_10 та ОСОБА_9 можуть вчинити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, у тому числі переховуватися від суду.

Європейський суд з прав людини неодноразово в своїх рішення наголошував, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд у відповідності до вимог ст.178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини враховує тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до положень ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає, що ухваливши рішення про продовження обвинуваченим запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд обґрунтовано врахував тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_10 та ОСОБА_9 та інші обставини, передбачені ст.178 КПК України, які в сукупності можуть свідчити про продовження існування ризиків,передбачених ч.1 ст. 177 КПК України.

Оскільки наведені у клопотанні прокурора ризики є реальними і вони на момент розгляду клопотання про продовження ОСОБА_10 та ОСОБА_9 строку тримання під вартою не зменшилися, суд обґрунтовано визнав, що більш м`які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не здатні запобігти вказаним ризикам.

Колегія суддів враховує і той факт, що у відповідності до ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-2, 260, 261, 437-442 КК України, за наявність ризиків, зазначених у ст. 177 КК України, застосовується запобіжний захід, визначений п.5 ч.1 цієї статті - тримання під вартою.

При вирішенні питання про продовження строку тримання обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 під вартою суд також врахував дані, які характеризують особи обвинувачених, а також інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі і ті, на які містяться посилання в поданих апеляційних скаргах.

Предметом судового розгляду були і ті обставини, на які посилаються захисник ОСОБА_10 та обвинувачений ОСОБА_9 в поданих апеляційних скаргах, в тому числі посилання на можливість застосування інших, більш м`яких запобіжних заходів.

Виходячи з рішення Конституційного суду України №4-р/2019 від 13 червня 2019 року у справі за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України, предметом апеляційного розгляду в даному провадженні є лише ухвала суду про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

В даному рішенні Конституційний Суд України констатував, що положення статей 3, 21, 29 Конституції України у системному зв`язку з частиною першою її статті 55 зобов`язують орган законодавчої влади при здійсненні регулювання обмеження права особи на свободу та особисту недоторканність у кримінальному судочинстві гарантувати такій особі право на судовий захист, у тому числі можливість оскарження в апеляційному порядку будь-яких форм та способів обмеження її конституційного права на свободу та особисту недоторканність, з обов`язковим збереженням справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, дотриманням вимог процесуальної дієвості, ефективності, швидкості процесу тощо.

За таких обставин, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в частині продовження обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 строку тримання під вартою на стадії судового розгляду, суд апеляційної інстанції в межах апеляційного розгляду не може вдаватися до оцінки обґрунтованості висунутого обвинувачення, яке вже є предметом розгляду судом першої інстанції, а також вирішення питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину.

Розумність строку тримання під вартою не піддається абстрактній оцінці. Законність тримання під вартою необхідно оцінювати, виходячи з особливостей конкретної справи. Проте продовження строку тримання під вартою можна виправдати, коли є конкретні ознаки існування реальної суспільної потреби, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають вимогу права, передбаченого ст. 5 Конвенції (рішення у справі "Lavents v. Latvia" п. 70).

Відповідальність за дотримання розумних строків тримання підозрюваного під вартою покладається в першу чергу на національні судові органи (рішення у справі "Геращенко проти України" п. 100).

Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

На переконання колегії суддів, судом першої інстанції дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , досліджені всі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження такого запобіжного заходу. При цьому, в оскаржуваній ухвалі докладно наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.

З огляду на те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідно до вимог ст.370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 квітня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 строк тримання під вартою на 60 днів, до 01 червня 2024 року включно, залишити без змін, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 залишити без задоволення.

Ухвала в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Судді:

________________ ________________ _______________

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4