Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-7837/10 Головуючий у 1 інстанції: Кучеренко Н.В.
Суддя-доповідач: Бабак А.М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Крилової О.В.
Суддів Бабак А.М.
Спас О.В.
При секретарі: Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 серпня 2010 року
у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9
про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю, визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, визнання права власності на частину житлового будинку, виділ цієї частини в натурі та визнання порядку користування земельною ділянкою, -
В С Т А Н О В И Л А :
У березні 2002 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_9 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, визнання права власності на частину житлового будинку, виділ цієї частини в натурі та визнання порядку користування земельною ділянкою.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 27.12.1985 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 У період шлюбу, 18.03.1988 року відповідачу за рішенням виконкому Мелітопольської міської Ради було виділено земельна ділянка площею 600 кв.м. для будівництва житлового будинку за адресою:АДРЕСА_1. На вказаній земельній ділянці, на спільні кошти в період з 1988 по 1990 роки ними було збудовано житловий будинок, який був зареєстрований на ім’я відповідача.
Наприкінці 1991 року вона, за сімейними обставинами, вимушена була виїхати до м. Ташкент та повернулася до м. Мелітополя в 1996 році та стала разом з відповідачем однією сім’єю. 07.10.2000 року народила йому дитину, яка померла при пологах. У 2002 році шлюбні відносини між ними були припинені.
05.02.2001 року ОСОБА_3 стало відомо, що відповідач 01.11.1994 року розірвав з нею шлюб та 14.12.1994 року продав спірний будинок ОСОБА_6, яка 12.02.2000 року продала цей будинок матері відповідача – ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1
Посилаючись на зазначені обставини просила, поновити строк позовної давності, визнати недійсним договори купівлі-продажу укладені між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 та між ОСОБА_6 і ОСОБА_10 Визнати за нею право власності на Ѕ частину спірного будинку, виділивши їй цю частину в натурі та визнати порядок користування земельною ділянкою, яка надана для обслуговування будинку.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Після скасування Мелітопольським міськрайсудом 10 січня 2006 року заочного рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 23 листопада 2005 року, у лютому 2006 року ОСОБА_9 подав зустрічний позов до ОСОБА_3 про визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин (т. 1 а.с. 185-186) .
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що дійсно перебував у шлюбі з відповідачкою з 27.12.1985 року до 01.11.1994 року. З вересня 1989 року до розірвання шлюбу між ними фактично припинились шлюбні відносини, відповідачка залишила сім’ю і повернулася до своїх батьків з якими фактично проживала з вересня 1989 року по серпень 1996 року. За час спільного проживання сторонами ніякого спільного майна нажито не було, ОСОБА_3 не дбала про матеріальне забезпечення сім’ї та не вносила свій заробіток до сімейного бюджету. З 1989 року він проживав один у своїх батьків, шлюбних відносин не відновлювали. В період часу 1990-1994 р.р. він за власні кошти, за допомогою родичів, побудував спірний будинок вартістю 25 000 грн., при цьому відповідачка гроші для будівництва будинку не надавала.
Просив суд визнати за ним право приватної власності на спірний житловий будинок та на земельну ділянку площею 277,95 кв.м.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 липня 2006 року позовну заяву ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_9 відмовлено через пропуск строку позовної давності, яке ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2006 року залишено без змін.
Ухвалою Верховного суду України від 19 серпня 2009 року рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 07 липня 2006 року та ухвала апеляційного суду Запорізької області від 29 листопада 2006 року скасовані, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
13.07.2010 року ОСОБА_9 подав до суду заяву про залишення його позову без розгляду (т. 2 а.с.148), у зв’язку з чим ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2010 року зустрічний позов ОСОБА_9 до ОСОБА_3 про визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин – залишено без розгляду.
В процесі повторного розгляду справи ОСОБА_3 неодноразово змінювала та уточнювала позовні вимоги та 21.07.2010 року подала остаточний позов (т. 2 а.с. 154-158) в якому додатково зазначала, що правочин від 14.12.1994 року є недійсним та вона має право на витребування спірного майна з чужого незаконного володіння за правочином від 12.02.2000 року, тобто у ОСОБА_10, а після її смерті у третіх осіб у справі, які прийняли спадщину після її смерті.
У зв’язку з цим, просила визнати що житловий будинок АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_9
Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку від 14.12.1994 року, визнавши право власності на цей будинок за ОСОБА_9, та стягнути з нього на користь ОСОБА_6 одержані по даній угоді гроші у сумі 5 655 372 крб.
Визнати за нею право власності на Ѕ частину спірного будинку, виділивши їй цю частину в натурі
Визнати порядок користування земельною ділянкою, згідно належних часток у спільній сумісній власності.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 серпня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано, що житловий будинок АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_9
Визнано недійсним договір купівлі-продажу зазначеного житлового будинку,що укладений 14.12.1994 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 та визнано право власності на цей будинок за ОСОБА_9
Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 одержані по даній угоді гроші в сумі 1 150,52 грн.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 52/100 частини зазначеного житлового будинку.
Виділено ОСОБА_3 у користування приміщення по першому варіанту розділу приміщення 1-2, площиною 13,7 кв.м., 1-3, площиною 12,9 кв.м., 1-4, площиною 9,0 кв.м., загальною вартістю 10 722 гривень, що на 0,65 кв.м. більше ідеальної долі, ніж належить.
Надвірні прибудови: частину веранди, площиною 7,7 кв.м., вартістю 1 802 грн., частину водопроводу літ. „№ 2", вартістю 226 гривень, частину огорожі, вартістю 524,50 гривень, загальною вартістю по надвірним прибудовам - 2 552,5 грн., що на 398,00 грн. більше, ніж належить.
Зобов’язано ОСОБА_5 виконати наступне переобладнання:
закласти дверні прорізи між приміщеннями 1-2 та 1-1, 1-1 та 1-4;
між приміщеннями 1-3 та 1-4 зробити дверний проріз;
в приміщенні 1-2 встановити перегородку, завширшки 0,15 метрів з улаштуванням дверного прорізу, переобладнавши таким чином в приміщення:
коридор, площиною 6,6 кв.м., кухню, площиною 6,6 кв.м. (ширина кухні ,
має бути не менше 1,7 метрів);
перенести двірний проріз між 1-2 та 1-3 в сторону знов спорудженої
коридору;
з віконного прорізу в 1-2 влаштувати дверний проріз для виходу в
веранду;
обладнати квартиру самостійною системою опалення та електропостачання.
Виділено ОСОБА_3 в користування земельну ділянку, площиною 277,95 кв.м., в т.ч. під спорудами 51,8 кв.м., на схемі замальовано жовтим кольором.
Визнано за ОСОБА_9 право власності на 48/100 частки зазначеного житлового будинку. Виділено ОСОБА_9 в користування квартиру № 2 по першому варіанту розділу житлового будинку та надвірних споруд:
приміщення 1-1, площиною 6,6 кв.м.;
приміщення 1-5, площиною 27,7 кв.м., загальною площиною по будинку
34,3 м. кв., на суму 10 330 гривень, що на 0,65 кв. м. менше, ніж належить .
Надвірні прибудови:
частину веранди, площиною 4,3 кв.м., вартістю 1 006 гривень;
частину водопроводу, літ. „№2", вартістю 22 6 гривень;
частину огорожі, вартістю 524,50 гривень, загальною вартістю по на
двірним спорудам - 1 756 гривень 50 копійок, що на 398 гривень менше,
ніж належить.
Зобов’язано ОСОБА_9 виконати наступне переобладнання :
веранду розділити перегородкою, завширшки 0,15 м., на приміщення площиною 5,0 кв.м., та 4,2 кв.м.;
для виходу надвір замість віконного прорізу на веранді обладнати дверний з установкою подвійної двері;
приміщення 1-5, розділити перегородками завширшки 0,15 м., з обладнанням дверних прорізів, переобладнати таким чином, в приміщення: коридором, площиною 2,71 кв. м.; кухню, площиною 8,3 кв.м; житлову кімнату, площиною 15,7 кв.м;
обладнати квартиру самостійною системою опалення та електропостачання.
Виділено ОСОБА_9 в користування земельну ділянку, площиною 277,95 кв.м., в т.ч. під спорудами 50,4 кв.м., на схемі замальовано зеленим кольором.
В загальне користування ОСОБА_3 та ОСОБА_9 виділено земельну ділянку площиною 44,1 кв.м., на схемі замальовано червоним кольором.
Стягнуто с ОСОБА_3 на користь ОСОБА_9, грошову компенсацію у розмірі 594,00 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_9, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 58,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, має місце невідповідність обставин, що мають значення для справи, при ухваленні рішення судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, та не враховано, що на той час, коли позивач та відповідач перебували у шлюбі право власності на житловий будинок ні за одним із них не було зареєстровано, а тому будинок не може бути їх спільною сумісною власністю в рівних частках. Крім того, позивач пропустила строк позовної давності, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно п.2 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та визнаючи житловий будинок АДРЕСА_1 Запорізької області спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 і здійснюючи поділ його , суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок був побудований ними в період шлюбу, на спільні кошти в період з 1988 року по 1990 рік На момент переїзду сім’ї до будинку, він був повністю придатним для проживання, залишалося доробити внутрішні опоряджувальні роботи в одній кімнаті, а після від’їзду ОСОБА_3 в будинку вже нічого не добудовувалося, тому був зданий в експлуатацію 22.11.1994 року в тому є стані, в якому він був на кінець 1991 року, тобто на момент від’їзду ОСОБА_3, а тому є їх спільною сумісною власністю.
Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитися не може.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, при його ухваленні судом неповно з’ясовані обставин, що мають значення для справи, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим, рішення суду підлягає скасуванню у відповідності до вимог ст.. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення з наступних підстав.
Відповідно п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України 2004 року, до цивільних правовідносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно зі ст. 22 Кодексу про шлюб та сім’ю України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
З матеріалів справи вбачається. що будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 Запорізької області було розпочато у 1988 році та будинок побудований у 1994 році, про що свідчить технічний паспорт на будинок (т.1 а.с.216-218), а прийнятий в експлуатацію 22 листопада 1994 року (т.1 а.с.219), та зареєстрований за ОСОБА_9, що не заперечується сторонами.
Відповідно пояснень ОСОБА_3, вона виїхала до м. Ташкент на початку 1992 року, коли будинок повністю не був побудований, та залишалося зробити внутрішні роботи, та до повернення у 1996 році, участі у будівництві будинку не приймала.
Таким чином, встановлено, що сторони проживали однією сім’єю до кінця 1991 року, та будівництво житлового будинку на цей період не було закінчено, а тому не можна визнати, що будинок є спільною сумісною власністю в рівних частках подружжя, оскільки такий висновок суду суперечить положенням ст.. 22, 24 КпШС України, чинного на період відносин, що виникли між сторонами.
Крім того, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, суд пославшись на те, що відчуження будинку було здійснено без письмової згоди ОСОБА_3 залишив поза увагою, що на момент відчуження житлового будинку та укладання договору купівлі-продажу 14.12.1994 року шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_3 був розірваний (т.1 а.с. 9), а визнавши договір купівлі-продажу від 14.12.1994 року, що укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 недійсним та стягнувши на її користь грошові кошти, що отримані по угоді, не звернув уваги, що ОСОБА_6 на момент ухвалення рішення не є власником спірного житлового будинку.
Відповідно договору купівлі-продажу від 12.02.2000 року ОСОБА_6 продала житловий будинок АДРЕСА_1 Запорізької області ОСОБА_10, та право власності за нею зареєстровано 01.02.2002 року (т.1 а.с.6,216).
Встановивши, що ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.23), а спадщину ніхто на момент розгляду справи не прийняв, суд не визначився з належним відповідачем по справі, та орган місцевого самоуправління в особі Мелітопольської міської ради до участі у справі не залучив.
За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення суду не можна визнати законним та обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню. Враховуючи всі наведені обставини справи, та оцінивши їх в сукупності згідно вимог ст. 10,60,212 ЦПК України, судова колегія прийшла до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3
Керуючись ст. ст. 307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 серпня 2010 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_9 про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю, визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, визнання права власності на частину житлового будинку, виділ цієї частини в натурі та визнання порядку користування земельною ділянкою відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: