ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 296/2603/20

провадження № 51-3081км21

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),

прокурора ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 14 червня 2023 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Красний Лиман Донецької області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 ), не судимого,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 2583, ч. 2 ст. 260 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 14 червня 2023 року, залишеним 01 листопада 2023 року апеляційним судом без змін, ОСОБА_7 було засуджено за ч. 1 ст. 2583 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією всього майна, за ч. 2 ст. 260 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років без конфіскації майна, а на підставі ч. 1 ст. 70 цього Кодексу за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією всього майна.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_7 винуватим в участі у терористичній організації та сприянні її діяльності, а також в участі у не передбаченому законом збройному формуванні, що було вчинено за викладених у вироку обставин.

ОСОБА_7 , не сприймаючи державну владу України, підтримуючи злочинні наміри діючої на тимчасово окупованій території Донецької області терористичної організації «Донецька Народна Республіка» (далі - «ДНР», ТО), керуючись власними переконаннями, будучи обізнаним про її протиправну діяльність, добровільно вступив до її підрозділів та брав активну участь в її діяльності.

Так, керівниками терористичних груп, що діяли на території окремих районів Донецької області, 7 квітня 2014 року було утворено злочинну організацію «ДНР», яка відповідно до абз. 19 ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», є терористичною.

Для реалізації загального злочинного умислу, спрямованого на зміну меж території та державного кордону України шляхом відокремлення від України території Донецької області на порушення порядку, встановленого Конституцією України, у складі ТО утворено так звані «політичний» та «силовий» блоки, з визначенням лідерів та плану злочинної діяльності з чітким розподілом функцій учасників щодо його досягнення. Учасники згаданої ТО займаються вчиненням терористичних актів, залякуванням населення, вбивством громадян та вчиненням інших тяжких і особливо тяжких злочинів.

У складі «силового» блоку лідерами ТО спільно з іншими учасниками утворено розвідувальні підрозділи, завданням яких є збір та опрацювання інформації щодо місць дислокації, чисельності та маршрутів пересування підрозділів і військової техніки Збройних Сил України (далі - ЗСУ) й інших військових формувань України, задіяних у проведенні на території Донецької області антитерористичної операції (далі - АТО) та в подальшому операції Об`єднаних сил (далі - ООС).

На виконання загального злочинного умислу учасники ТО на території окремих районів Донецької області вчинили збройні напади на установи органів місцевого самоврядування, будівлі правоохоронних та інших державних органів, захопивши їх, та взяли під контроль зазначені території.

Достовірно усвідомлюючи наведені обставини, громадянин України ОСОБА_7 , не сприймаючи державну владу України, у період з квітня-травня 2014 року, діючи за власною ініціативою, керуючись ідеологічними мотивами, розуміючи суспільну небезпечність своїх дій та їх наслідків, поділяючи погляди та мету учасників ТО, у порушення вимог статей 17, 65 Конституції України вирішив брати участь у не передбачених законом збройних формуваннях вказаної ТО.

Так, у зазначений період часу при захопленні та взятті під контроль учасниками ТО м. Лиману Донецької області, ОСОБА_7 добровільно став її учасником та, будучи озброєним вогнепальною зброєю, здійснював охорону захоплених об`єктів цього населеного пункту.

Після звільнення силами АТО м. Лиману Донецької області ОСОБА_7 виїхав до м. Донецька цієї області, де у невстановлений досудовим розслідуванням період часу, однак не пізніше, ніж 15 жовтня 2015 року, добровільно вступив до підрозділу ТО - не передбаченого законом збройного формування «Окремий Краматорський комендантський полк 1 Армійського Корпусу Народної Міліції Донецької Народної Республіки, в/ч 08816» (далі - НЗФ), у складі якого став діяти під прізвиськом « ОСОБА_8 » та у псевдовійськовому званні «гвардії капітан».

При цьому, ОСОБА_7 , будучи учасником НЗФ, з невстановленого досудовим розслідуванням періоду часу, однак не пізніше, ніж з 15 жовтня 2015 року, перебуваючи на території Донецької області, став брати участь у діяльності цього формування відповідно до визначених за ним обов`язків, а саме:

- чинив збройний опір та незаконну протидію виконанню службових обов`язків співробітниками правоохоронних органів України і військовослужбовцями ЗСУ, задіяними у проведенні АТО та ООС, шляхом безпосередньої участі у бойових діях проти них;

-здійснював бойові чергування на позиціях НЗФ та у місцях його постійної дислокації;

- брав участь у проведенні військової, стройової та фізичної підготовки НЗФ, а також у заходах по нагородженню учасників НЗФ за ведення бойових дій проти сил АТО та ООС на території Донецької області.

Крім того, у невстановлений досудовим розслідуванням період часу, однак не пізніше, ніж 08 червня 2019 року, ОСОБА_7 вступив у злочинну змову із мешканкою м. Лиману Донецької області, кримінальне провадження відносно якої було виділено в окреме провадження, - ОСОБА_9 , котра надала свою добровільну згоду на вчинення дій по збиранню і передачі засудженому інформації про дислокацію та переміщення сил і засобів ООС в районі згаданого міста для її незаконного використання представниками ТО при плануванні та здійсненні своєї злочинної діяльності.

У подальшому, в період з 08 червня по 01 жовтня 2019 року ОСОБА_10 у завуальованій формі з використанням умовностей передавала ОСОБА_7 за допомогою засобів телефонного зв`язку зібрану нею відповідну інформацію, усвідомлюючи, що у такий спосіб сприяє діяльності ТО у реалізації злочинів відносно військовослужбовців підрозділів ЗСУ та інших військових формувань України, задіяних у проведенні ООС.

Згідно з даними, наданими об`єднаним командним пунктом Об`єднаних сил, інформація, зібрана ОСОБА_9 та передана нею засобами телефонного зв`язку ОСОБА_7 як учаснику ТО, є реальною та її розголошення противнику може завдати шкоди інтересам держави під час планування і проведення ООС, а також становить загрозу життю і здоров`ю особового складу та може бути використана під час організації та здійснення диверсійних і терористичних актів представниками терористичних організацій.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), скасувати постановлені щодо ОСОБА_7 вирок від 14 червня 2023 року та ухвалу від 01 листопада 2023 року і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. На переконання автора скарги, як убачається з її змісту, стороною обвинувачення не було надано жодного доказу, який би беззаперечно вказував на викладені в обвинувальному акті факти. ОСОБА_5 вважає, що висунуте ОСОБА_7 обвинувачення є некоректним і недеталізованим та не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, а висновки судів нижчих інстанцій ґрунтуються на припущеннях та сумнівних доказах. Крім іншого, сторона захисту зазначає про недотримання прав ОСОБА_7 внаслідок проведення судового розгляду в порядку спеціального судового провадження без участі останнього, оскільки, на думку захисника, відсутні беззаперечні докази на підтвердження того, що його підзахисний ухилявся від суду чи відмовився від свого права прибути в судове засідання. Також захисник зазначає, що з огляду на неналежне повідомлення ОСОБА_7 про дату і час судового розгляду, суд повинен був зупинити провадження до моменту встановлення місцезнаходження засудженого.На думку касатора суд апеляційної інстанції формально розглянув апеляційну скаргу сторони захисту і постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції захисник підтримав подану ним скаргу, прокурор заперечив проти її задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, міркування прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з приписами статей 433, 438 КПК у їх взаємозв`язку, при здійсненні перегляду суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм права, правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, оцінювати їх з точки зору достовірності, ревізувати оскаржені рішення на предмет неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при формуванні своєї позиції виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.

Захисник у касаційній скарзі, як убачається з її змісту, заперечує повноту судового розгляду, ставить під сумнів правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження та достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірка в силу ст. 433 КПК до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Натомість, як убачається з матеріалів цього кримінального провадження, перевіривши зібрані під час досудового розслідування фактичні дані, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення за ч. 1 ст. 2583, ч. 2 ст. 260 КК, суд з додержанням вимог ст. 23 КПК у вироку навів детальний аналіз усіх безпосередньо сприйнятих і досліджених під час судового розгляду доказів і, керуючись ст. 94 цього Кодексу, дав оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості, достовірності і достатності у своїй сукупності та взаємозв`язку.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: фактичних даних, що містяться у протоколах з дисками за результатами проведення негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) від 21 червня, 04 вересня, 07 жовтня, 11 листопада 2019 року, у протоколах пред`явлення свідкам ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та підозрюваній ОСОБА_13 для впізнання особи за фотознімками від 24 жовтня 2019 року, 23 та 29 січня 2020 року відповідно, а також на підставі наявних у справі експертних досліджень (фоноскопічної експертизи та експертизи звукозапису) № 71/4 від 25 листопада 2019 року та № 2/4 від 15 січня 2020 року,зміст яких докладно відображено у вироку.

Згідно з даними, що містяться у досліджених судом зазначених протоколах з дисками за результатами НСРД, а саме зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж з належного ОСОБА_7 мобільного терміналу за номером НОМЕР_1 , який перебував у користуванні засудженого, було зафіксовано розмови останнього з іншими особами, а також виявлено текстові файли його переписки з невстановленою особою. Під час такого спілкування ОСОБА_7 повідомляв, що він є військовим, проходить службу у військовій поліції в «Окремому Краматорському комендантському полку» (т. 3, а. п. 153-155, 157-161, 163-169). Також, під час спілкування зі слідчим СБУ, який повідомив ОСОБА_7 про підозру та викликав на допит, засуджений підтвердив про свою участь у «Окремому Краматорському комендантському полку» та його перебування на території «ДНР» і у м. Донецьку, що було відображено у протоколі за результатами НСРД від 11 листопада 2019 року (т. 3 а. п. 176-184).

Зафіксована у згаданих протоколах інформація підтверджує проходження ОСОБА_7 служби у воєнній поліції ДНР та отримування ним від ОСОБА_14 у завуальованій формі з використанням умовностей інформації щодо переміщення та дислокації ЗСУ в районі АДРЕСА_2 .

Як убачається з висновку наявної у матеріалах провадження та дослідженої судом фоноскопічної експертизи, мовлення особи, голос якої зафіксовано на оптичному диску належить одній особі (т. 3, а. п. 198-205).

Відповідно до висновку експертизи звукозапису, у розмовах, зафіксованих у аудіозаписах, що містяться на оптичному носії інформації бере участь особа, яка називає себе « ОСОБА_15 » (т. 3, а. п. 206-212).

Згідно з даними, що містяться у протоколах пред`явлення ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 для впізнання особи за фотознімками, вказанісвідки та підозрювана впевнено впізнали ОСОБА_7 , зокрема, ОСОБА_11 як його колишнього підлеглого та як особу, котру він навесні 2014 року декілька разів бачив з автоматичною зброєю в руках на блокпостах «ДНР» (між м. Лиманом та с. Зарічне) серед інших учасників указаної ТО; ОСОБА_12 - як особу на прізвисько « ОСОБА_8 », яка з 2014 року брала участь у так званому «ополченні ДНР» та яка служить у військовій поліції згаданої ТО; ОСОБА_13 - як особу на ім`я ОСОБА_15 , на прізвисько « ОСОБА_8 », якого вона бачила, у тому числі у військовій формі, у центрі цього міста біля готелю «Зоря», де розташовувався штаб бойовиків «ДНР» після захоплення ними м. Лиману навесні-влітку 2014 року, а також як особу, яка наразі проживає у м. Донецьку та якій підозрювана неодноразово впродовж червня-жовтня 2019 року повідомляла по телефону про рухи в районі м. Лиману колон із військовою технікою та авіації ЗСУ (т. 3 а. п. 186-197).

Як убачається з матеріалів справи сторона захисту на стадіях судового та апеляційного розглядів не заперечувала факту здійснення НСРД на підставі процесуальних рішень про надання дозволу на зняття інформації з каналів зв`язку та долучення стороною обвинувачення вказаних протоколів НСРД і інших письмових доказів до матеріалів кримінального провадження.

Дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані, оцінивши їх в аспекті ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст. 91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку доводять факт вчинення засудженим суспільно небезпечного діяння проти громадської безпеки.

Переконливих доводів, які би свідчили про протилежне, в касаційній скарзі не наведено.

За встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_7 мали активний характер і полягали в участі у терористичній організації і сприянні її діяльності та в участі у непередбаченому законом збройному формуванні, який є структурним підрозділом терористичної організації, та було правильно кваліфіковано судом за ч. 1 ст. 2583, ч. 2 ст. 260 КК.

Призначене засудженому покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Міркування захисника ОСОБА_5 про недотримання прав ОСОБА_7 внаслідок його неналежного повідомлення про слухання справи в суді та проведення судового розгляду в порядку спеціального судового провадження без участі останнього з огляду на недоведеність факту ухилення засудженого від кримінальної відповідальності й відсутність його прямої недвозначної відмови від прибуття в судове засідання не ґрунтуються на законі та спростовуються матеріалами справи.

Як убачається з матеріалів цього кримінального провадження, його розгляд відбувся за процедурою «inabsentia» відповідно до вимог КПК.

Зокрема, на адресу за останнім відомим місцем проживання ОСОБА_7 органом досудового розслідування неодноразово направлялися повістки про виклик до слідчого для повідомлення про підозру та проведення слідчих дій, проте жодного разу ОСОБА_7 до слідчого не прибув і причин неявки не повідомив. Крім того, після повідомлення ОСОБА_7 про підозру та виклику до слідчого на допит 28-30 жовтня 2019 року, що підтверджується протоколом про результати проведення НСРД від 11 листопада 2019 року, засуджений також не прибув до слідчого і про причини неявки не повідомив. Після встановлення факту перебування останнього на тимчасово окупованій території Донецької області і безпосередньої участі там у НЗФ, постановою слідчого від 08 листопада 2019 року ОСОБА_7 було оголошено у розшук. А на підставі ухвали слідчого судді Корольовського районного суду м. Житомира від 19 лютого 2020 року у цьому кримінальному провадженні здійснювалося спеціальне досудове розслідування.

Надалі за ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 24 листопада 2021 року розгляд справи судом здійснювався в порядку спеціального судового провадження. Зміст повісток про виклик ОСОБА_7 до суду оприлюднювався у спосіб, передбачений ч. 3 ст. 323 КПК, та був відкритим для загального ознайомлення, у тому числі й засудженому.

З огляду на зазначене, органи досудового розслідування й суд вжили всіх передбачених законом заходів для своєчасного сповіщення ОСОБА_7 про здійснення кримінального провадження і створення йому у такий спосіб умов для реалізації свого права на справедливий судовий розгляд, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в аспекті надання достатніх можливостей особисто захищати себе у змагальному процесі.

Крім того, інтереси ОСОБА_7 в суді представляв адвокат ОСОБА_5 , чим було забезпечено виконання вимог п. 8 ст. 52, ч. 3 ст. 323 КПК і реалізовано визначені статтями 20, 22 цього Кодексу засади змагальності кримінального провадження і забезпечення права на захист.

Натомість поведінка ОСОБА_7 , який після захоплення та взяття під контроль учасниками «ДНР» м. Лиману Донецької області перейшов на бік країни-агресора та добровільно став учасником ТО, а після деокупації вказаного міста залишив його і виїхав на непідконтрольну Україні територію, переконливо свідчить про те, що засуджений змінив місце проживання з метою уникнення відповідальності за скоєне.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що кримінальну справу щодо ОСОБА_7 було розглянуто за його відсутності (in absentia) з дотриманням усіх процесуальних гарантій справедливості судового розгляду і право засудженого на доступ до правосуддя порушено не було.

З огляду на зазначені обставини, колегія суддів не вважає обґрунтованими й твердження захисника про наявність у суду підстав для зупинення провадження до моменту встановлення місцезнаходження засудженого.

Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.

Аналогічні за змістом доводи, викладені у касаційній скарзі захисника, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Зазначені доводи, наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_5 , цей суд належним чином розглянув і, визнавши їх неприйнятними, відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши обґрунтування прийнятого рішення. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції не суперечить положенням статей 370, 419 КПК.

Зазначені в касаційній скарзі доводи не містять нових даних, які би ставили під сумнів законність та обґрунтованість судових рішень і давали підстави для їх скасування.

Істотних порушень норм матеріального та процесуального права у кримінальному провадженні при його перегляді судом касаційної інстанції не встановлено, а тому відсутні передбачені ст. 438 КПК підстави для скасування оскаржених вироку та ухвали.

Отже, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 14 червня 2023 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3