Справа № 301/2418/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.04.2024 м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участі секретаря: ОСОБА_4 ,

учасників судового розгляду: прокурора - ОСОБА_5 , обвинуваченого - ОСОБА_6 , адвоката - ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 11-кп/4806/181/23 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Іршавського районного суду Закарпатської області від 08 грудня 2021 року відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1

-у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.240 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Вироком Іршавського районного суду Закарпатської області від 08 грудня 2021 року ОСОБА_6 визнано винним та призначено покарання за ч. 2 ст. 240 КК України у виді обмеження волі строком на один рік і шість місяців.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням протягом однорічного іспитового строку з покладенням на нього на підставі ч. 1 ст. 76 КК України обов`язків: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь держави витрати, пов`язані із залученням експерта, в розмірі 18999,95 грн.

Речові докази: взірці піщано-гравійної суміші, які поміщено до спецпакету НПУ ГСУ № 2161462 та передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів відділення поліції № 1 Хустського РУП в Закарпатській області після набрання вироком законної сили ухвалено знищити.

Згідно з вироком, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

ОСОБА_6 напередодні 14 липня 2020 року, з метою реалізації свого злочинного наміру на здійснення незаконного видобування корисних копалин загальнодержавного значення - піщано-гравійної суміші, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, достовірно знаючи про відсутність у нього передбачених законодавством України дозвільних документів на видобування корисних копалин загальнодержавного значення та повноважень на проведення таких робіт, діючи всупереч вимогам ст.13 Конституції України, ст.ст. 19,56 Кодексу України про надра, ст.ст. 3,40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 59 «Про затвердження Положення про порядок надання гірничих відводів», домовився з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про здійснення незаконного забору піщано-гравійної суміші з русла річки «Іршавка», що в межах адміністративної території Брідської сільської ради, ввівши останніх в оману, а саме: повідомив їм про те, що всі необхідні документи для такої діяльності в нього наявні та все погоджено з відповідними державними органами.

14 липня 2020 року, біля 10 години, ОСОБА_6 показав ОСОБА_8 , який приїхав на транспортному засобі «КАМАЗ», номерний знак НОМЕР_1 та ОСОБА_9 , який приїхав на транспортному засобі - екскаваторі «LIEBHERR», номерний знак НОМЕР_2 , жовтого кольору, на місце забору піщано-гравійної суміші, а саме: русло річки «Іршавка» в межах адміністративної території Брідської сільської ради, що на відстані від краю проїзної частини дороги близько 57 метрів.

Після цього ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на вищевказаних транспортних засобах заїхали в русло річки «Іршавка», де ОСОБА_9 за допомогою ковша екскаватора «LIEBHERR», номерний знак НОМЕР_2 , здійснив видобування корисних копалин загальнодержавного значення з дна прибережної захисної смуги річки «Іршавка», а саме: сировини піщано-гравійної, яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 № 827 «Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення» відноситься до корисних копалин загальнодержавного значення та навантажив дану сировину на кузов автомобіля марки «КАМАЗ», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_8 , після чого останній відвіз та розвантажив вищевказану сировину на земельній ділянці з кадастровим номером 2121981200:07:001:0057, яка знаходиться в межах адміністративної території Брідської сільської ради с. Дешковиця, урочище «Нище Шішіна».

Продовжуючи свою діяльність та реалізуючи свою попередню мету щодо незаконного видобування корисних копалин загальнодержавного значення - піщано-гравійної суміші, 15 липня 2020 року ОСОБА_6 , перебуваючи в руслі річки «Іршавка», в межах адміністративної території Брідської сільської ради, що на відстані від краю проїзної частини дороги близько 57 метрів, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний та суспільно-небезпечний характер своїх дій, достовірно знаючи про відсутність у нього передбачених законодавством України дозвільних документів на видобування корисних копалин загальнодержавного значення та повноважень на проведення таких робіт, з допомогою ОСОБА_8 та ОСОБА_9 здійснив незаконне видобування корисних копалин загальнодержавного значення з дна прибережної захисної смуги річки «Іршавка», а саме: сировини піщано-гравійної, яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 № 827 «Про затвердження переліків корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення» відноситься до корисних копалин загальнодержавного значення та без відповідних дозвільних документів навантажив дану сировину на кузов автомобіля марки «КАМАЗ», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_8 , після чого останній відвіз та розвантажив вищевказану сировину на земельній ділянці з кадастровим номером 2121981200:07:001:0057, яка знаходиться в межах адміністративної території Брідської сільської ради с. Дешковиця, урочище «Нище Шішіна».

Загальний об`єм самовільно забраної піщано-гравійної суміші становить 114,48 м3.

Не погоджуючись зі вказаним вироком місцевого суду захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою та доповненням до неї, в яких просить вирок Іршавського районного суду Закарпатської області від 08.12.2021 щодо ОСОБА_10 скасувати, а провадження у даній справі закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

В обґрунтування апеляційної скарги захисник ОСОБА_7 посилається на те, що всі висновки місцевого суду щодо доведеності вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України ґрунтуються на припущеннях. Доказів винуватості ОСОБА_10 не здобуто, а ті докази, які досліджені під час судового розгляду не підтверджують та не доводять вину ОСОБА_11 .

Також захисник вважає, що під час судового розгляду даного кримінального провадження та дослідження доказів, а саме показів обвинуваченого та свідків, вина у вчиненні ОСОБА_12 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України не знайшла свого підтвердження відповідними доказами. Вважає, що судом не взято до уваги, те що ОСОБА_13 жодного відношення до земельної ділянки з кадастровим номером 2121981200:07:001:0057, на якій проводилися роботи, не має, йому вказана земельна ділянка не належить, власником земельної ділянки є ОСОБА_14 .

Крім того зазначає, що слідством не встановлено хто саме винаймав ОСОБА_8 та ОСОБА_9 для проведення робіт по розчистці русла ріки, досудове слідство з метою встановлення всіх обставин вчинення даного кримінального правопорушення навіть не спромоглося допитати ОСОБА_15 , який є власником земельної ділянки, куди відвозилися корисні копалини І загальнодержавного значення.

Таким чином, враховуючи викладене, захисник ОСОБА_7 вважає, що вина ОСОБА_10 жодним доказом, наданим стороною обвинувачення не доведена, судом винесено вирок виключно на припущеннях сторони обвинувачення.

Разом з тим захисник зазначив, що обвинувальний акт про обвинувачення ОСОБА_10 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, оскільки у вказаному обвинувальному акті не вказано органу, уповноваженого на здійснення функцій держави, якому, внаслідок самовільного користування надрами та порушенням природоохоронного законодавства завдано збитків, а також держава в особі певного конкретного органу, уповноваженого на здійснення функцій держави, не визнана потерпілою стороною у даному кримінальному провадженні.

Заслухавши суддю-доповідача, думки обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 в підтримку вимог апеляційної скарги та доповненні до неї в повному обсязі, прокурора ОСОБА_5 про законність, обґрунтованість вироку суду першої інстанції, та безпідставність апеляційних вимог, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд першої інстанції, розглядаючи провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України, не дотримався вказаних вимог Кримінально-процесуального законодавства з огляду на наступне.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Положення Конвенції щодо права особи на справедливий суд знайшли відображення у ст. 21 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

При цьому обвинувальний вирок, згідно вимог ч. 3 ст. 373 КПК, не може ґрунтуватися на припущеннях і може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 17 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 29.06.1990 року, з наступними змінами «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Між тим суд першої інстанції, постановляючи вирок, не дотримався вимог кримінального процесуального закону, виходячи з наступного.

Так, зміст оскаржуваного вироку свідчить про те, що під час розгляду даної справи у суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_6 свою вину не визнав та свою причетність до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення заперечив. При цьому обвинувачений ОСОБА_6 пояснив, що він не має земельної ділянки поблизу місця події та ніяких будівельних робіт не проводив, тому потреби в розчищенні русла ріки та заборі суміші не мав.

Обґрунтовуючи свої висновки про винність обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 240 КК України, суд першої інстанції вказав, що такі висновки повністю підтверджується показами свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_18 , так і дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами.

При цьому, суд критично поставився до показань обвинуваченого ОСОБА_6 , який заперечував свою вину у вчиненні інкримінованого злочину, оскільки такі показання на переконання суду першої інстанції повністю спростовано безпосередньо дослідженими у судовому засіданні та наведеними у вироку доказами та є способом захисту, спрямованим на уникнення покарання за вчинений злочин.

Однак, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції достатньо не вжив встановлених законом заходів для перевірки версії сторони захисту щодо не причетності обвинуваченого до вчинення злочину та прийшов до передчасного висновку, що винуватість обвинуваченого доведена сукупністю доказів, які узгоджуються між собою та не викликають будь-яких сумнівів.

Між тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що показанням свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 судом першої інстанції не надано належної оцінки, які в судовому засіданні показали, що ОСОБА_6 перший раз бачать, з ним не знайомі, він їх на розчистку русла річки «Іршавка» не наймав, розрахунки з ними не проводив.

З цього приводу Європейський суд з прав людини в контексті застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначав, що використання проти обвинуваченого показань, наданих свідком в обмін на імунітет від переслідування або інші переваги, ставить питання про справедливість розгляду, оскільки за самим характером такі показання вразливі до маніпуляцій і можуть надаватися виключно з метою отримати ці переваги чи з мотивів особистої помсти. Сумнівний характер таких показань і ризик, що особа може бути засуджена на підставі неперевірених та не завжди безкорисливих тверджень, не може бути недооціненим. Хоча самого по собі факту використання таких показань недостатньо, щоб перетворити судовий розгляд в несправедливий, однак їх вплив на справедливість судового розгляду залежить від обставин кожної справи.

Також судом першої інстанції не взято до уваги те, що ОСОБА_6 жодного відношення до земельної ділянки за кадастровим номером 2121981200:07:001:0057 на якій проводилися роботи не має, йому вказана земельна ділянка не належить, власником земельної ділянки являється ОСОБА_14 , тому потреби в розчищенні русла ріки та заборі суміші обвинувачений ОСОБА_6 не мав.

Більше того, слідством не встановлено, а судом першої інстанції не перевірено хто саме винаймав ОСОБА_8 та ОСОБА_9 для проведення робіт по розчистці русла ріки.

Як вбачається з кримінального провадження, ОСОБА_19 , який є власником земельної ділянки, куди відвозились корисні копалини загальнодержавного значення не було допитано, як на досудовому розслідуванні так і у суді першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції не надав належну оцінку доказам, наданим сторонами, тим самим не виконав вимог частини 3 статті 370 КПК.

Встановлені під час апеляційного розгляду порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними в розумінні статті 412 КПК та які перешкодили ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення у даному кримінальному провадженні.

Враховуючи визначені ч. 1 ст. 404 КПК особливості та межі апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості самостійно усунути порушення, допущені судом першої інстанції.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами сторони захисту щодо істотного порушення судом вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 409, ст. 415 КПК є підставою для скасування вироку суду та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Тому апеляційна скарга з доповненнями до неї захисника-адвоката ОСОБА_7 підлягають частковому задоволенню.

При цьому, згідно з положеннями ч. 2 ст. 415 КПК, призначаючи новий розгляд у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.

За таких обставин та враховуючи приписи ч. 2 ст. 415 КПК, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити без задоволення, як передчасні, доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо недоведеності вини обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оскільки вони повинні бути враховані та перевірені судом під час нового судового розгляду.

Під час нового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції необхідно повно й всебічно, з дотриманням вимог кримінального процесуального закону проаналізувати докази, надані сторонами, дати їм належну оцінку, й відповідно до вимог ст.370 КПК України ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 411, 412, 415, 418, 419 КПК, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Вирок Іршавського районного суду Закарпатської області від 08 грудня 2021 року щодо обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.240 КК України, скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції в іншому складі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді