УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

01 травня 2024 року

м. Київ

справа №380/22761/23

адміністративне провадження № К/990/14893/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у Львівській області

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2024 року

у справі №380/22761/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції у Львівській області

про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якій просив:

- визнати протиправною відмову Головного управління Національної поліції у Львівській області не здійсненні перерахунку вислуги років ОСОБА_1 , який зараховується на пільгових умовах, за період безпосередньої участі в АТО та ООС на території Донецької та Луганської області у період з 08 лютого 2015 року по08 березня 2015 року, з 29 березня 2018 року по 30 квітня 2018 року, з 30 квітня 2018 року по 30 травня 2018 року, незарахуванні ОСОБА_1 до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії та до стажу служби в поліції, вислугу в пільговому обчисленні, тобто періоди служби за посадами дільничного інспектора міліції, інспектора-чергового ізолятора тимчасового тримання затриманих та взятих під варту осіб та період, коли позивач приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, перебуваючи безпосередньо на території проведення АТО та ООС, згідно листа Головного управління Національної поліції у Львівській області від 15 серпня 2022 року №З-66/Аз/05/13-2022;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Львівській області провести перерахунок вислуги років ОСОБА_1 , який зараховується на пільгових умовах, за період безпосередньої участі в АТО та ООС на території Донецької та Луганської області у період з 08 лютого 2015 року по 08 березня 2015 року, з 29 березня 2018 року по 30 квітня 2018 року, з 30 квітня 2018 року по 30 травня 2018 року, зарахувати ОСОБА_1 до календарної вислуги років, яка дає право на призначення пенсії та до стажу служби в поліції, вислугу в пільговому обчисленні, тобто періоди служби за посадами зазначеними у листі Головного управління Національної поліції у Львівській області від 15 серпня 2022 року №З-66/Аз/05/13-2022, а саме: дільничного інспектора міліції, інспектора чергового ізолятора тимчасового тримання затриманих та взятих під варту осіб та період, коли ОСОБА_1 приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, перебуваючи безпосередньо на території проведення АТО та ООС.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2024 року, позов задоволено частково.

Визнано відмову Головного управління Національної поліції у Львівській області у зарахуванні ОСОБА_1 пільгової вислуги років до календарної вислуги років до стажу служби в поліції, викладену у листі від 01 вересня 2023 року протиправною.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до календарної вислуги років до стажу служби в поліції його пільгову вислугу років.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Національної поліції у Львівській області (далі - скаржник, відповідач) 17 квітня 2024 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №380/22761/23, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України, якщо: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі №725/1959/17, від 31 серпня 2023 року у справі №200/4951/22, від 07 вересня 2023 року у справі №560/9478/22, від 11 вересня 2023 року у справі №15 вересня 2023 року у справі №380/10714/22, від 18 жовтня 2023 року у справі №360/17/23, від 14 листопада 2023 року у справі №600/3836/22-а; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для позивача.

Крім того, касаційна скарга містить доводи щодо необґрунтованого застосування судами першої і апеляційної інстанцій висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 березня 2021 року у справі №805/3923/18-а.

Позиція (правовий висновок) Верховного Суду, діючи разом з відповідною нормою права, є обов`язковою для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності таку норму, лише протягом часу її чинності та виникнення у цей період відповідних суспільно-управлінських відносин. Відступ від позиції (правового висновку) Верховного Суду після зміни норми права, на якій така позиція ґрунтується, за загальним правилом, не допускається.

Отже, після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 16 лютого 2022 року №119 (набрала чинності 19 лютого 2022 року), якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб" від 17 липня 1992 року №393 позиція Верховного Суду у справі 805/3923/18-а, яка головним чином ґрунтувалася на положеннях зазначеного Порядку у попередній редакції, з 19 лютого 2022 року втратила актуальність, що підтверджується, зокрема, позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 серпня 2023 року у справі №200/4951/22.

Однак у цій справі позивач набув право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "а" статті 12 Закону №2262-XII - 15 лютого 2022 року, тобто до прийняття постанови КМУ від 16 лютого 2022 року №119 (набрала чинності 19 лютого 2022 року), якою внесено зміни до постанови КМУ №393, а тому відповідач зобов`язаний стосовно позивача застосувати практику Верховного Суду у справі №805/3923/18-а.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Станом на день винесення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих у постанові від 03 березня 2021 року у справі №805/3923/18-а висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав і колегія суддів також не вважає за потрібне відступати від зазначеного висновку. Крім того, така необхідність належним чином не обґрунтована скаржником у касаційній скарзі.

Таким чином Суд вважає необґрунтованим посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 31 серпня 2023 року у справі №200/4951/22, від 07 вересня 2023 року у справі №560/9478/22, від 11 вересня 2023 року у справі №15 вересня 2023 року у справі №380/10714/22, від 18 жовтня 2023 року у справі №360/17/23, від 14 листопада 2023 року у справі №600/3836/22-а, оскільки обставини цієї справи та справ, зазначених скаржником з метою обґрунтування підстави касаційного оскарження, виникли за іншого правового регулювання спірних правовідносин та у різні періоди часу, тобто після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 16 лютого 2022 року №119 (набрала чинності 19 лютого 2022 року) та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей та прирівняних до них осіб" від 17 липня 1992 року №393.

Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Разом з тим, Суд вказує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Крім того, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в постанові від 03 березня 2021 року у справі №805/3923/18-а з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону №2262-ХІІ в частині призначення пенсії за вислугу років, враховуючи пільгове нарахування стажу, вважав за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі №725/1959/17, від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17. При цьому Верховний Суд зазначив про необґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції про те, що визначальною для набуття права на призначення пенсії за вислугу років є саме календарна вислуга років, оскільки цей висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Таким чином, з огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведені скаржником постанови та оскаржувані у даній справі судові рішення прийняті з урахуванням різного правового регулювання та у різні періоди часу, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.

Крім того, використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Щодо тверджень скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес Суд зауважує, що вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме щодо цієї конкретної справи й вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником належним чином не обґрунтовані у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд в ухвалах від 14 червня 2022 року у справі №500/4875/21, від 30 червня 2022 року у справі №480/4173/21.

Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2024 року у справі №380/22761/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа