Справа № 204/11969/22

Провадження № 1-кп/204/310/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді         ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання         ОСОБА_2 ,

прокурора         ОСОБА_3 ,

захисника         ОСОБА_4 ,

обвинуваченого         ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань кримінальне провадження № 12022041680000655, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 30.09.2022, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дніпропетровська, українця, громадянина України, з професійно-технічною освітою, офіційно не працевлаштованого, розлученого, утриманців не маючого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

-у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська перебуває вищевказана справа.

В судовому засіданні прокурор подав до суду клопотання про продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Клопотання прокурора обґрунтовано наявністю ризиків, передбачених п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які обумовлені тим, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого кримінального правопорушення, за вчинення якого КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі у вигляді понад 5 років, та з урахуванням тих обставин, що ОСОБА_5 офіційно не працевлаштований є підстави вважати, що він, усвідомлюючи невідворотність покарання з метою уникнення від відповідальності може переховуватися від органу досудового розслідування та суду. Враховуючи те, що на території України введено воєнний стан, є достатньо підстав вважати, що обвинувачений може покинути територію Дніпропетровщини та України. Обвинуваченим може чинитися незаконний вплив на свідків у кримінальному провадженні, оскільки йому відомі їх анкетні дані та місця мешкання, водночас ці особи не допитані в залі суду. Застосування до обвинуваченого іншого, більш м`якого ніж тримання під вартою запобіжного заходу не зможе запобігти зазначеним ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

В судовому засіданні прокурор подане клопотання підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити.

Обвинувачений в даному судовому засіданні звернувся до суду з клопотанням про зміну йому запобіжного заходу на домашній арешт, яке обґрунтував тим, що судом в попередніх ухвалах, якими вирішувалося питання про продовження йому строку тримання під вартою, зазначено, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, незважаючи на його неодноразові заяви про те, що він злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України не вчиняв. При розгляді кожного клопотання ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу на більш м`який, суд автоматично застосовує ризики визначені ч. 1 ст. 177 КПК України, тим самим виправдовує тримання його під вартою. ОСОБА_5 акцентував увагу, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався та просив врахувати, що в матеріалах справи зафіксовано те, що він сам викликав працівників поліції і не залишив місце події до їх прибуття, не мав наміру переховуватися від слідства; не чинив опору працівникам поліції, хоча вважає, що його затримання відбулось з грубим порушенням усіх норм існуючого законодавства; надав покази працівникам поліції на місці затримання, хоча ст. 63 Конституції України, йому роз`яснена не була. ОСОБА_5 не чинив жодних дій, які б давали підстави вважати, що він має намір переховуватись від суду, при цьому, оскільки він обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, це могло би бути розтлумачено, як визнання своєї вини.

Щодо ризику спроб знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей і документів, що мають значення для встановлення обставин кримінального провадження, то прокурором не доведено, що обвинувачений має реальну можливість на вчинення вказаних дій, а враховуючи, що ОСОБА_5 на даний час з моменту затримання перебуває під вартою, то такий ризик взагалі є абсурдним, тим більше, що всі докази у кримінальному провадженні знаходяться у сторони обвинувачення, до яких обвинувачений жодного доступу мати не може.

Також ОСОБА_5 зазначив, що він у даній справі стороною, яка зацікавлена у закінченні судового розгляду, тому не має будь-якого наміру чинити тиск на спеціалістів або свідків, присутність, яких у судовому засіданні вже протягом півтора року не може забезпечити сторона обвинувачення. Перешкоджати кримінальному провадженню в інший спосіб ОСОБА_5 намірів немає оскільки після закінчення судового розгляду має намір звернутися з позовом про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Отже, наявність спроб, яким слід запобігти, має бути підтверджена доказами. Припущення слідчого судді/прокурора про їх наявність, якщо вони не ґрунтуються на доказах, визначених ст. 84 КПК України не може вважатися належною метою обрання запобіжного заходу у розумінні ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки по суті є припущенням. Обґрунтованим є рішення ухвалене судом на підстав об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

З урахуванням наведених обставин, а також не доведення усіх ризиків, які стали підставою для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на думку обвинуваченого продовження застосування до нього виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не є виправданим, тому обрання альтернативного, більш м`якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту з покладенням відповідних процесуальних обов`язків на даному етапі кримінального провадження є можливим, доцільним, необхідним та достатнім для забезпечення виконання ОСОБА_5 покладених процесуальних обов`язків.

Захисник у судовому засіданні в повному обсязі підтримала клопотання підзахисного, просила суд відмовити у задоволенні клопотання прокурора, оскільки ризики наведені у клопотанні не доведені, більшість свідків у кримінальному провадженні допитані, просила суд змінити обвинуваченому запобіжний захід на домашній арешт.

Вислухавши позиції учасників процесу, суд доходить наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Згідно з положеннями статті 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу чи його продовження, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно з частиною 3 статті 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

У відповідності до положень статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити злочинну діяльність.

Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статті 177 КПК України.

Під час вирішення питання про доцільність продовження обвинуваченому строку дії міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.

Врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності певної особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 184 КПК України, під час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого встановлено обґрунтованість підозри та наявність ризиків, передбачених у частині 1 статті 177 КПК України.

При цьому, суд акцентує увагу, що на даній стадії судового розгляду не здійснює оцінку обґрунтованості підозри, оскільки обґрунтованість підозри вже була визнана при застосуванні до обвинуваченого запобіжних заходів, та не може на стадії судового розгляду надавати оцінку діям обвинуваченого.

Таким чином в контексті питання про зміну запобіжного заходу чи продовження його дії, суд оцінює як підстави, що слугували для обрання запобіжного заходу, так і їх чинність на етапі вирішення питання про його продовження, а так само оцінює обставини, на які сторона покликається в обґрунтування підстав для зміни та продовження запобіжного заходу на стадії судового розгляду.

На переконання сторони обвинувачення, очікування можливого суворого покарання саме по собі є реальним мотивом та підставою переховуватись від органів досудового розслідування чи суду.

При оцінці ризику переховування, в контексті вирішення питання про продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_5 чи його зміну, суд враховує той факт, що існування вищевказаного ризику знаходиться у взаємозв`язку з іншими факторами, зокрема відсутністю міцних соціальних зв`язків, оскільки обвинувачений не має неповнолітніх дітей або осіб з інвалідністю на своєму утриманні, не одружений, а також соціальне та матеріальне становище ОСОБА_5 , який офіційно не працевлаштований та немає доходів, що вказує на те, що він може переховуватись, як у межах території України, так і покинути її шляхом перетину державного кордону на території, що не контролюється державними органами через військову агресію.

Суд зазначає, що ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку, на що посилається прокурор, оскільки оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна, і необхідність в утриманні під вартою відсутня.

Автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження чи зміну обвинуваченому запобіжного заходу, суд враховує те, що в даному кримінальному провадженні  ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років, тобто обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення. Крім того, з урахуванням характеру висунутого обвинувачення достатньо підстав вважати що, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання останнього винним у інкримінованому злочині, обвинувачений може переховуватися від суду чи перешкоджати кримінальному провадженню, тобто наявний ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винним у вчиненні злочину, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. У той же час, тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується  ОСОБА_5 , а так само й покарання, яке може бути призначено, з урахуванням особи обвинуваченого, дає підстави вважати, що саме запобіжний захід, пов`язаний з ізоляцією від суспільства в цьому випадку зможе попередити встановлені судом ризики.

Слушними є доводи сторони обвинувачення, що  ОСОБА_5  перебуваючи на свободі та під загрозою можливого застосування тяжкого покарання, у разі визнання винуватим у вчиненні злочину може впливати на свідків, які наразі не допитані у судовому засіданні.

При цьому, суд відхиляє твердження ОСОБА_5 про те, що він не може чинити будь-який вплив на свідків, оскільки наразі тримається під вартою, оскільки даний ризик є існуючим з великою імовірністю, у разі перебування його на свободі.

У цій конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, що випливають з ч. 5 ст. 194 КПК України та забезпечити його належну поведінку.

На даній стадії судового розгляду кримінального провадження судом не встановлено обставин, які давали б підстави для застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, у тому числі і домашнього арешту. Обставини, на які посилався обвинувачений у клопотанні про зміну запобіжного заходу, а також, на які посилалася захисник у судовому засіданні не зменшують встановлені ризики та не є визначальними аргументами, які б могли бути запорукою належної процесуальної поведінки та надали б можливість застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, крім того ані обвинуваченим, ані його захисником, не наведено жодних обставин, які свідчили б про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, або про їх зменшення,відтак клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу на домашній арешт задоволенню не підлягає.

Крім того, посилання обвинуваченого на надмірне тримання під вартою, суд не приймає до уваги, оскільки тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Таким чином, суд дійшов висновку, що продовження тримання під вартою обвинуваченого є виправданим. Такий запобіжний захід відповідає завданням кримінального провадження, встановленим обставинам, особі обвинуваченого, меті застосування запобіжного заходу – запобіганню ризикам, передбаченим п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України та забезпеченню належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, який спричинив загибель людини.

За викладених обставин, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, забезпечення виконання ним належної процесуальної поведінки в умовах воєнного стану, суд вбачає підстави не визначати розмір застави у цьому кримінальному провадженні та згідно ст. 197 КПК України продовжити дію обраного запобіжного заходу на 60 днів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 110, 176-178, 183, 193-194, 197, 331, 369- 372, 376, 392-393 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів до 06 липня 2024 року включно.

У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт - відмовити.

Копію ухвали вручити учасникам кримінального провадження та направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» для виконання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали складено 09.05.2024 року.

Суддя                                                                         ОСОБА_1