Справа № 343/2043/23

Провадження № 22-ц/4808/629/24

Головуючий у 1 інстанції Монташевич С. М.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої                        Томин О.О.

суддів:                        Пнівчук О.В., Девляшевського В.А.,

за участю секретаря        Кочубей І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1  – адвоката Креховецької Надії Миколаївни на рішення Долинського районного суду від 20 лютого 2024 року, ухвалене в складі судді Монташевич С.М, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

в с т а н о в и в:

У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив розірвати шлюб між сторонами, зареєстрований у виконавчому комітеті Солуківської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити проживати з відповідачкою, а судові витрати по справі залишити за ним.

В обґрунтування позову зазначив, що 07.08.2003 року він уклав шлюб з ОСОБА_1 , у якому в них народилися сини: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спершу спільне життя складалося добре, однак поступово шлюбні відносини почали погіршуватись через різні погляди на сімейне життя. В результаті чого між сторонами зникло взаєморозуміння у спілкуванні, почали виникати сварки та конфлікти. Подружні відносини між ними припинились близько двох років тому. З того часу вони проживають окремо, відповідачка з дітьми виїхала до Республіки Чехія. Вказані шлюбні відносини носять лише формальний характер, оскільки сім`я фактично розпалася.

Тому просив задовольнити заявлені вимоги.

Рішенням Долинського районного суду від 20 лютого 2024 року позов задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 07 серпня 2003 року у виконавчому комітеті Солуківської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, актовий запис №8, розірвано.

На вказане рішення суду представник відповідачки – адвокат Креховецька Н.М. подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що у мотивувальній частині оскаржуваного рішення вказано, що відповідачка в судове засідання не з`явилася, хоча про розгляд справи була повідомлена у встановленому законом порядку шляхом направлення повідомлення на електронну адресу, з якої від її імені надходили письмові заяви, а також шляхом опублікування оголошення про виклик до суду на офіційному сайті судової влади України. Також про виклик до суду її повідомили за зареєстрованим місцем проживання. Однак, зі слів ОСОБА_1 , вона не направляла жодних письмових заяв на офіційну електронну адресу суду та, відповідно, не отримувала у електронному форматі повісток про виклик до суду чи будь-яких інших процесуальних документів.

Вказує, що коли ОСОБА_1 довідалася про подання цього позову, то, перебуваючи за кордоном, не маючи змоги самостійно відвідувати судові засідання та захистити себе, звернулася у телефонному режимі за професійною правовою допомогою до адвоката Кобилинець Тетяни Василівни, яка надавала їй професійну правову допомогу раніше у інших цивільних справах. Вказана адвокат запевнила ОСОБА_1 , що вступить яка її представник у цю справу та повідомлятиме її про рух справи, при цьому договору про надання правової допомоги саме у цій справі укладено не було. Після цього адвокат Кобилинець Т.В. кілька разів телефонувала до ОСОБА_1 і, зі слів останньої, запевняла, що ходить у судові засідання й відстоює інтереси відповідачки, за що вона оплачувала їй кошти. Про те, що адвокат Кобилинець Т.В. не вступала у справу як представник відповідачки, остання довідалась тільки з оскарженого рішення.

Наявні у матеріалах справи заяви: від 22.09.2023 року та про надання строку на примирення від 13.11.2023 року зі слів ОСОБА_1 вона не підписувала, не направляла на офіційну адресу суду першої інстанції та не володіла інформацією про їх зміст; вперше їх побачила 19.03.2024 року.

При цьому суд першої інстанції не звернув увагу на те, що повістки направлялися не на електронну адресу ОСОБА_1 , а на електронну адресу ОСОБА_4 . Отже надіслання таким чином повісток є неналежним інформуванням відповідачки по справі.

Щодо опублікування оголошення про виклик ОСОБА_1 до суду на офіційному сайті судової влади України, представник зазначає, що такий виклик відповідача у справі здійснюється якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи. Однак у цій справі отримано інформацію з Єдиного державного демографічного реєстру 22.08.2023 року, де зазначено місце реєстрації ОСОБА_1 . Тому виклик відповідачки у справі здійснено через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади всупереч нормам й вимогам процесуального законодавства.

Щодо повідомлень про виклик до суду за місцем реєстрації ОСОБА_1 , то зі слів останньої, вся кореспонденція отримувалася її матір`ю та сестрами, які її відвозили адвокату Кобилинець Т.В. Відповідачка ж виїхала за кордон ще у 2022 році і проживає у Республіці Польща, тому особисто вона не отримувала жодних поштових листів.

Вважає, що судом порушено право на захист відповідачки.

Крім того вказує, що після постановлення судом ухвали про поновлення провадження у справі від 14.02.2024 року адвокат Кобилинець Т.В. зателефонувала відповідачці та повідомила, зі слів останньої, що розгляд справи відбудеться 05 березня 2024 року. Однак вже 21.02.2024 року ОСОБА_1 побачила у Єдиному державному реєстрі судових рішень рішення по цій справі.

Також зазначає, що суд першої інстанції фактично вирішив тільки одну із позовних вимог, які були заявлені позивачем, - розірвання шлюбу, залишивши без розгляду вимогу про залишення малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживати з відповідачкою.

Позивач намагався ввести суд в оману, адже, у позовній зазначено, що у них в шлюбі народилося двоє синів, тоді як синів у них троє. Крім того представник позивача запевнив суд про відсутність спору щодо визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_5 . Однак такий спір існує, оскільки позивач, коли не бажає платити аліменти дітям, то говорить відповідачці, що підніматиме питання щодо визначення місця проживання сина ОСОБА_5 з ним. Жодних договорів щодо визначення місця проживання малолітньої дитини сторони не укладали.

Вважає, що суд першої інстанції повинен був ініціювати участь у справі органу опіки та піклування для захисту прав неповнолітньої дитини сторін.

Також зазначає, що, зі слів ОСОБА_1 , вона не проживає у Чеській Республіці як було зазначено представником позивача, а у Республіці Польща, і приїхала вона туди з трьома синами до ОСОБА_2 ще на початку березня 2022 року, який перебуває там же.

Стверджує, що сторони вели спільне господарство, жодного іншого чоловіка у відповідачки не було й немає, а адвокат позивача ОСОБА_6 поширює недостовірну інформацію щодо неї, чим принижує її честь, гідність та ділову репутацію.

Крім цього, у подружжя наявний спір щодо нерухомого майна, придбаного в шлюбі.

Щодо представництва позивача адвокатом Кажуком В.Б. зазначає, що Договором про надання правової допомоги від 16.08.2023 року не визначено конкретно його предметність, що не дає зрозуміти чи мав повноваження вказаний адвокат від імені ОСОБА_2 подавати позов про розірвання шлюбу. На думку ОСОБА_1 підпис на позовній заяві проставлений не ОСОБА_2 , а адвокатом Кажуком В.Б., або ж іншою невідомою їй особою. Однак суд першої інстанції не звернув на це увагу. Крім цього, у матеріалах справи є ордер серії AT №1048351, виданий 18.08.2023 року адвокатом Кажуком В.Б. на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_2 , однак адвокатом не заповнено обов`язкові реквізити ордера, а саме: відсутній номер посвідчення адвоката, дата його видачі і назва органу, що видав.

Із зазначених підстав представник відповідачки просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

В судове засідання апеляційного суду сторони та їх представники не з`явилися.

Апелянт повідомлена про дату, час та місце розгляду справи належним чином, зокрема, через підсистему «Електронний суд», оскільки про наявність такого електронного кабінету вказано в апеляційній скарзі.

Представник апелянта – адвокат Креховецька Н.М. вдруге подала клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку із її зайнятістю у інших справах. Колегія суддів вирішила, що вказане клопотання не підлягає до задоволення, оскільки перше подібне клопотання цього адвоката було задоволено судом та розгляд справи відкладено.

Позивач причини неявки суду не повідомив, повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, строку розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 07.08.2003 року між сторонами зареєстровано шлюб у виконавчому комітеті Солуківської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим повторно 15.08.2023 року. Прізвище відповідачки до реєстрації шлюбу - ОСОБА_7 , після - ОСОБА_8 (а.с. 4).

Згідно копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 , які видані повторно 15.08.2023 року, у батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - син ОСОБА_5 (а.с. 5, 6).

Також відповідно до копії Свідоцтва про народження від 20.10.2006 року серії НОМЕР_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 у сторін народився син ОСОБА_10 (а.с. 72).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що в судовому засіданні знайшло своє підтвердження те, що сторони припинили подружні відносини більше двох років тому, їхній шлюб носить формальний характер. ОСОБА_2 не бажає зберігати сім`ю, наполягає на розірванні шлюбу. Наданий судом строк на примирення не дав бажаного результату. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим. Спору щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір`ю між сторонами немає.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з частиною другою статті 104 та частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

За змістом частини третьої статті 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у рішенні суду у справі про розірвання шлюбу, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім`ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.

Таким чином, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Згідно зі статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Апеляційний суд зазначає, що згідно наявної в матеріалах справи заяви про надання строку на примирення за підписом ОСОБА_1 , яка надійшла на електронну адресу суду 13.11.2023 року з електронним підписом (а.с. 30-31), ухвалою від 13.11.2023 року судом було надано сторонам строк для примирення 3 місяці (а.с. 33). Однак примирення не відбулося.

Твердження сторони апелянта про те, що відповідачка таку заяву не підписувала і не направляла на офіційну адресу суду першої інстанції та не володіла інформацією про її зміст є нічим не підтвердженими. Крім того, не суперечать позиції відповідача в цій справі і не порушують її прав. Надання такого строку на примирення сторін є правом, а не обов`язком суду.

Таким чином суд першої інстанції, встановивши, що сторони разом не проживають, сімейні стосунки не підтримують, шлюб існує формально, примирення між сторонами неможливе, збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.

Схожі висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №522/4341/18 (провадження №61-6402св20).

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, про те, що судом порушено норми процесуального права щодо повідомлення сторін, відповідачка не була належним чином проінформована про розгляд справи, тобто судом порушено її право на захист, також не знайшли свого підтвердження.

Як вбачається з матеріалів справи, судом направлялися судові повістки та процесуальні документи на адресу реєстрації ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) згідно відповіді №193013 від 22.08.2023 року, 10:10:44 з Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 14) і такі отримані «за довіреністю» (а.с. 17, 25).

Апелянтом не заперечується, що такі повідомлення отримані її матір`ю та сестрами. А відповідно до ч. 3 ст. 130 ЦПК України якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.

Також суд не бере до уваги посилання апелянта на порушення норм процесуального права щодо безпідставного опублікування оголошення про виклик ОСОБА_1 до суду на офіційному сайті судової влади України.

Частино 11 ст. 128 ЦПК України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, а також заінтересована особа у справах про видачу обмежувального припису викликаються до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів, а у разі розгляду справи про видачу обмежувального припису - не пізніше 24 годин до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

Оскільки було встановлено, що відповідач певний час не перебуває в місці своєї реєстрації в Україні, виїздить за кордон, де місце її перебування невідоме, в суду були наявні підстави для виклику її до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 23, 45-46).

Крім того, в матеріалах справи містяться написані власноручно ОСОБА_1 розписки з її підписом про отримання особисто ухвали суду від 13.11.2023 року про надання судом строку на примирення (а.с. 36), а також про отримання копії рішення 20.02.2024 року (а.с. 51), а долучена до матеріалів апеляційної скарги копія паспорта для виїзду за кордон не містить всіх даних про час виїзду і повернення відповідачки в Україну.

Відтак, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 достеменно було відомо про розгляд даної справи, і вона не була позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права.

Твердження апелянта про те, що вона вважала, що її права захищатиме адвокат Кобилинець Т.В. жодним чином не підтверджені та не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду.

Також безпідставними є посилання представника апелянта на те, що позов поданий не позивачем, а іншою особою, а представник позивача не мав повноважень на подання позовної заяви і представлення інтересів ОСОБА_2 у цій справі.

Позовна заява підписана ОСОБА_2 , а в матеріалах справи міститься Договір про надання правової допомоги від 16.08.2023 року, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Кажуком В.Б., виданий на підставі цього Договору ордер адвоката на представлення інтересів клієнта у Долинському районному суді, копія Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_6 (а.с. 1-2, 7, 8, 9).

Відтак у суду не було підстав вважати відсутнім волевиявлення позивача на подання такого позову, а твердження апелянта з цього приводу є лише її припущеннями.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції фактично вирішив тільки одну із позовних вимог, які були заявлені позивачем, тобто тільки щодо розірвання шлюбу, залишивши при цьому без розгляду вимогу про залишення малолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживати з відповідачкою, і що до даної справи мав бути залучений орган опіки та піклування, то такі теж не заслуговують на увагу, оскільки судом не встановлено спору щодо визначення місця проживання дитини.

За наявності такого жодна із сторін не позбавлена права звернутися до суду з таким позовом.

Також ОСОБА_1 не позбавлена права звертатися з позовом до суду про поділ спільного майна подружжя за наявності такого.

Колегія суддів відхиляє і доводи апеляційної скарги про те, що позивач намагався ввести суд в оману, зазначивши у позовній, що у них в шлюбі народилося двоє синів, тоді як насправді їх троє, оскільки такі спростовано матеріалами справи, і вони не є підставою для скасування цього рішення про розірвання шлюбу.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, визначив характер спірних правовідносин, дійшовши правильного висновку про задоволення позову.

А доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Креховецької Надії Миколаївни слід залишити без задоволення, а рішення Долинського районного суду від 20 лютого 2024 року – без змін.

Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи про розірвання шлюбу є малозначними.

В силу пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Креховецької Надії Миколаївни залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду від 20 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуюча:                                                                О.О. Томин

Судді:                                                                        О.В. Пнівчук

                                                                               В.А. Девляшевський

Повний текст постанови складено 10 травня 2024 року.