П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  677/222/24

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шовкун В.О.   

Суддя-доповідач -  Мойсюк М.І   

23 травня 2024 року                                                                                           м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:  Мойсюка М.І

суддів:  Сторчака В. Ю.  Граб Л.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

9 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови.

Посилався на те, що 5 лютого 2024 року інспектор 2 взводу 2 роти 1 батальйону управління патрульної поліції у Хмельницькій області Семенюк В.М.  виніс постанову серії ЕНА №1379310, якою притягнув позивача  до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 121 Кодексу про адміністративні правопорушення (далі-КУпАП) та наклав стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень.

Зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що 5.02.2024 року біля 11 години 12 хвилин, в м. Хмельницький по вул. Грушевського, 55 позивач керуючи транспортним засобом марки «Mercedes-Benz, 312 D здійснив зупинку ближче 10 метрів від заїзду з прилеглої території, чим порушив вимоги п. 15.9 (й) Правил дорожнього руху України (зупинка забороняється), внаслідок чого вчинив адміністративне правопорушення передбачене частиною першою  статті 122 КУпАП.

Оскаржувану постанову відповідача ОСОБА_1 вважає незаконною і такою, що не відповідає дійсним обставинам справи та вимогам закону, а тому посилаючись на ці обставини просив про задоволення позову.

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2024 року позов задоволено.

Скасовано оскаржувану постанову відповідача та закрито провадження в адміністративній справі.

Стягнуто з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1  605 гривень 60 копійок судового збору.

В апеляційній скарзі Департамент патрульної поліції посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права просить рішення суду скасувати та відмовити у позові.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вважаючи, що суд першої інстанції встановив дійсні обставини справи та правильно застосував норми матеріального права просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції-без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не відповідає вимогам закону.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що постановою серії EНА №1379310 від 5.02.2024 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень.

Постанова мотивована тим, що 5.02.2024 року біля 11 години 12 хвилин, в м. Хмельницький по вул. Грушевського, 55 позивач керуючи транспортним засобом марки «Mercedes-Benz, 312 D здійснив зупинку ближче 10 метрів від заїзду з прилеглої території, чим порушив вимоги п. 15.9 (й) Правил дорожнього руху України (зупинка забороняється), внаслідок чого вчинив адміністративне правопорушення передбачене частиною першою  статті 122 КУпАП.

Стаття 6 КАС України визначає принцип верховенство права, згідно з частинами 1 і 2 якої суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене кореспондується зі статтею 7 КУпАП відповідно до якої ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до приписів статті 14 Закон України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 № 3353-XII (далі – Закон № 3353-XII), учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Наведені норми кореспондуються з Правилами дорожнього руху, затверджені постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року № 1306 «Про правила дорожнього руху» (далі – ПДР України, Правила).

Так, пунктом 15.9 ПДР України визначено, що зупинка транспортними засобами забороняється ближче 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду.

Приписами статті 23 Закону України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-УІІІ (далі-Закон №580-УІІІ) визначені основні повноваження поліції, згідно з пунктом 11 частини першої цієї норми поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що притягуючи позивача до адміністративної відповідальності була порушена процедура, зокрема, право на захист.

Згідно з приписами статті 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач намагався скористатися правовою допомогою при розгляді справи про адміністративне правопорушення, проте його клопотання залишені без вирішення, хоча таке гарантується особі статтею 268 КУпАП. Відповідно до цієї  норми, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

При цьому, саме на суб`єкті владних повноважень лежить обов`язок забезпечити особі такі права.   

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Порушення фундаментальних прав особи, яка притягується до відповідальності тягне собою скасування адміністративного акту.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась у рішеннях Верховного Суду від 15.03.2019 по справі №686/11314/17, 19.02.2020 по справі №204/8036/16-а, 15.02.2019 по справі №537/2088/17, 18.02.2023 по справі №524/9827.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про невідповідність оскаржуваної постанови вимогам закону.

Разом з тим, на думку колегії суддів, оскаржувана постанова не відповідає вимогам закону і по суті кваліфікації адміністративного правопорушення.

Згідно приписів частини першої і другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до приписів частини першої статті 122 КУпАП і пункту 15.9 ПДР України, адміністративним правопорушенням вважається порушення вимог зазначеного пункту ПДР України,  зупинка транспортного засобу ближче 10 метрів від виїздів з прилеглих територій і безпосередньо в місці виїзду, тобто зазначене є кваліфікуючою ознакою.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів порушення позивачем цих приписів, оскільки працівником поліції відповідних замірів не здійснено, а тому без встановлення цих обставин правових підстав для притягнення особи до відповідальності не було.

Статтею 251КУпАП вказано, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність прийнятого рішення.

Згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду в постанові від 25 червня 2020 року у справі №520/2261/19, визначений статтею 77 КАС України обов`язок відповідача суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції встановив дійсні обставини справи, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги  висновки суду не спростовують, а тому підстав для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не вбачає.

Не може бути скасоване правильно по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно з п. 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.  

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 11 квітня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий  Мойсюк М.І

Судді    Сторчак В. Ю.  Граб Л.С.