24.05.24

22-ц/812/820/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 484/5649/23

Провадження № 22-ц/812/820/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2024 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючого – Темнікової В.І.,

суддів – Крамаренко Т.В., Тищук Н.О.,

із секретарем судового засідання – Біляєвою В.М.,

за участі апелянта ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Панькова Д.А. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Первомайської міської ради Миколаївської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2023 року позивачка через свого представника звернулася до суду з позовом про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами та на земельну ділянку площею 0,0489 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку.

Зазначений вище житловий будинок та земельну ділянку ОСОБА_4 разом із матір`ю ОСОБА_5 , успадкував після смерті свого батька, ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , але за життя не оформив спадкових прав.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 , спадщину після смерті якої прийняв ОСОБА_4 , але спадкових прав не оформив. Інших спадкоємців крім ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_4 немає.

На момент смерті ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично з 2016 року проживав постійно однією сім`єю із заявницею за адресою: АДРЕСА_2

ОСОБА_4 був одинокою особою, дітей не мав.

Разом з ОСОБА_3 вони упродовж семи років вели спільне господарство, були пов`язані спільним побутом, приймали участь у спільних витратах спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї, придбання їжі, одягу, мали спільний бюджет. Також позивачка понесла витрати на поховання ОСОБА_4 .

Викладені обставини підтверджуються довідками Мигіївської сільської ради від 23.08.2023 року, голови квартального комітету № 56 від 22.08.2023 року, показами свідків, які можуть підтвердити зазначені обставини в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

У п.6 рішення від 03 червня 1999 року № 5-кк/99 Конституційний Суд України зазначив, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках.

ОСОБА_3 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини як спадкоємець IV черги за законом.

Оскільки місце реєстрації спадкодавця відрізняється від місця реєстрації ОСОБА_3 , нотаріус виніс постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16.05.2023 року, у зв`язку з чим позивачка вимушена звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на день смерті однією сім`єю не менше п`яти років.

Отже, у заявника виникла необхідність встановити даний юридичний факт, від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Посилаючись на положення ст. 1268, 1269 ЦК України, а також постанову від 10.01.2019 року у справі № 484/747/19 ВС, просила визнати факт постійного проживання позивачки разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_4 однією сім`єю не менше п`яти років та визнати за ОСОБА_3 право власності після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами, та на земельну ділянку площею 0,0489 га, що розташована по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_3 до Первомайської міської ради Миколаївської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_3 разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім`єю не менш як п`ять років. Визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0489 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 .

Позивачка ОСОБА_3 проживала тривалий час з 2016 року за життя та на момент смерті ОСОБА_4 зі спадкодавцем разом за адресою АДРЕСА_2 , вела спільне господарство, доглядала його по день смерті та здійснила його поховання, що підтверджується довідками Мигіївської сільради, квартального комітету та товарним чеком про витрати на поховання.

Крім того, наведені у позові обставини підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 - сусіди ОСОБА_3 у с. Бандурка.

З огляду на викладене та у відповідності до ст. ст. 1264, 1268 ЦК України, суд першої інстанції вважав, що позивачка відноситься до четвертої черги спадкування після смерті ОСОБА_4 , яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а тому вважається такою, що прийняла спадщину.

Також судом першої інстанції було встановлено, що після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на належне йому за життя майно, а саме житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, та земельну ділянку, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Інших спадкоємців після смерті ОСОБА_4 немає.

Проаналізувавши положення ст. ст. 328, 392, 1216, 1218 ЦК України, а також п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування», суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивачки є обґрунтованими та законними, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

24 квітня 2024 року на адресу апеляційного суду від ОСОБА_1 - особи, яка не брала участі у справі, але вважає що вказаним рішенням порушені її права, надійшла апеляційна скарга на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року, в якій посилаючись на незаконність і необґрунтованість рішення, неправильне встановлення обставин, які мають значення для справи, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 зазначає, що згідно рішення суду, суд першої інстанції, виходячи із тексту позову, наявних документів в справі та показів свідків ухвалив рішення, яким задовольнив позовні вимоги позивачки, чим порушив права ОСОБА_1 та позбавив її права на спадщину, як спадкоємця другої черги.

Так, факт відсутності інших спадкоємців судом встановлено зі слів позивачки, проте позивака свідомо ввела суд в оману, знаючи про існування рідної сестри спадкодавця.

Також вказує, що ОСОБА_3 приховала факт смерті спадкодавця від ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який був близьким другом покійного та який неодноразово приїздив до спадкодавця. Пояснення ОСОБА_13 суперечать показам свідків, які були допитані в суді першої інстанції щодо спільного проживання спадкодавця із ОСОБА_3 однією сім`єю.

16 лютого 2024 року ОСОБА_1 отримала смс-повідомлення через соціальну мережу Фейсбук від невідомої особи, яка повідомила їй про смерть брата - ОСОБА_4

28 лютого 2024 року в присутності трьох свідків адвокатом апелянта було проведено телефону розмову з ОСОБА_3 , в якій було запропоновано повернути оригінали документів на майно, яке належить батькові апелянта, який помер в 2012 році, та які її рідний брат - ОСОБА_4 , що помер в травні 2022 року, залишив на зберігання у ОСОБА_3 , законному спадкоємцю другої черги, а саме апелянту. У відповідь ОСОБА_3 підтвердила, що документи на будинок знаходяться у неї та пообіцяла зустрітися з представником апелянта через декілька днів.

05 березня 2024 року представник апелянта зателефонувала ОСОБА_3 щоб нагадати про зустріч, але остання перестала відповідати на телефонні дзвінки.

На момент коли апелянт дізналась про смерть брата в Первомайському міськрайонному суді розглядалась цивільна справа за заявою ОСОБА_3 до Первомайської міської ради Миколаївської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, про що апелянту взагалі не було відомо.

Вважає, що своїми діями ОСОБА_3 навмисно приховала від ОСОБА_1 факт розгляду її заяви в Первомайському міськрайонному суді. В судовому засіданні ОСОБА_3 повідомила про відсутність інших спадкоємців, чим позбавила апелянта права на спадщину за законом, як спадкоємця другої черги.

З огляду на викладене, вважає, що вищезазначені обставини, щодо яких судом першої інстанції було допущено неповноту встановлення, підлягають встановленню, тому просить скасувати рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Від позивачки надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона посилається на те, що ОСОБА_1  до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті  ОСОБА_4  не зверталась. Дізнавшись, як вона стверджує 16.02.2024 року про смерть брата, в суд для визначення додаткового строку для прийняття спадщини також не звернулась до теперішнього часу. Тому її права рішенням суду не порушені.

Також заперечує аргументи апелянта, що вона свідомо ввела суд в оману, знаючи про існування рідної сестри спадкодавця, вважає їх припущенням, оскільки за весь час проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю останній не повідомляв позивачку, що в нього є сестра, ОСОБА_1 ніколи не дзвонила йому, не відвідувала його, навіть коли померла його мати не прийняла участь у її похованні.

Свідчення близького друга ОСОБА_14 , якого опитала адвокат в якості свідка, суперечать показанням свідків, які були допитані в судовому засіданні щодо факту спільного проживання з ОСОБА_4 , більш того, вони не можуть бути взяті до уваги судом, так як такі докази не передбачені ЦПК України.

Порядок застосування письмового опитування передбачено ст. 93 ЦПК України. Законодавець встановив строк та порядок застосування такого інституту доказування. Крім того, у поясненнях свідка не відображено про його обізнаність зі змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих відомостей і про готовність з`явитись до суду на його виклик для підтвердження своїх показань.

Стверджує, що посилання представника апелянта, що вона мала розмову з нею по телефону, також не відповідає дійсності. Копія скріншотів викликів на її телефон 28.02., 05.03 не є підтвердженням її розмови з представником позивача.

Із змісту апеляційної скарги не зрозуміло які саме норми процесуального права порушив суд при ухваленні рішення, в чому полягає неповнота встановлених обставин. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги. Крім того, пояснила, що з 1992р. по 2022р. вона постійно проживала в м. Києві, потім у зв`язку з воєнною агресією виїхала до м. Львів, а 08 травня 2022р. до Швейцарії. З братом спілкувалася по телефону, але потім телефонні розмови припинилися і вона думала, що брат загубив телефон. Про те, що брат помер дізналася 16 лютого 2024р. із смс-повідомлення невідомої їй особи. Після смерті батька та матері вона спадщину не приймала, так як була домовленість з братом, що спадок прийме він. За життя в 2014р. брат зареєстрував шлюб з ОСОБА_15 , деякий час проживав з жінкою однією сім`єю, але як довго не може сказати, так як не втручалася в його особисте життя. Їй відомо, що в с. Бандурка він працював у позивачки, але не проживав з нею однією сім`єю. Вона зверталася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті брата, але їй відмовлено, так як вона пропустила строк звернення з заявою про прийняття спадщини. Крім того, вона зверталася до суду з позовом про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, але рішення не прийнято.

Представник апелянта також підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, надавши пояснення аналогічні змісту апеляційної скарги. Крім того пояснила, що суд залишив без розгляду позов про встановлення додаткового строку апелянту для прийняття спадщини після смерті брата за її заявою, так як вони з апелянтом вирішили, що спочатку треба переглянути рішення у даній справі в апеляційному порядку, а потім звертатися з позовом про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.

Інші учасники процесу до судового засідання не з`явилися, про час і місце розгляду прави повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, пояснення апелянта та її представника, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 слід закрити з наступних підстав.

Ст.14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи, а у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Чинний ЦПК України містить декілька норм, що регулюють участь в апеляційному перегляді учасників справи та осіб, які не брали участі у справі.

Стаття 17 ЦПК України передбачає, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У ст. 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі- Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Підстави для не прийняття до розгляду і повернення апеляційної скарги, викладені в ст. 357 ЦПК України, а підстави для відмови у відкритті провадження передбачені ст. 358 ЦПК України і їх перелік є вичерпним.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. Якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

При цьому колегія суддів враховує правові висновки, викладені в постановах Касаційного Цивільного Суду від 13 березня 2019 року у справі №2-681/2007, від 27 лютого 2019р. у справі № 360/1938/16, від 01 листопада 2018р. у справі №2-о-14/11.

Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилалася на те, що оскаржуваним рішенням порушуються її права як спадкоємця другої черги.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 02 травня 2024 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, апеляційним судом встановлено, що позов у даній справі було заявлено ОСОБА_3 , а відповідачем була визначена Первомайська міська рада Миколаївської області.

ОСОБА_1 до участі у справі у якості учасника справи залучена не була.

Отже, необхідною умовою для набуття ОСОБА_1 , яка не брала участі у справі, права апеляційного оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків цієї особи.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, особа, не залучена до участі у справі, повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо з судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому судове рішення повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є апелянт, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Таку правову позицію щодо застосування правил частини 1 статті 352 ЦПК містить постанова Верховного Суду (КЦС) від 29 жовтня 2020 року у справі №200/6831/18.

Це питання має вирішуватись апеляційним судом, виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.

Так, з матеріалів даної цивільної справи вбачається, що предметом спору, заявленого ОСОБА_3 , є встановлення факту її постійного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_4 однією сім`єю не менше п`яти років та визнання за ОСОБА_3 як спадкоємиці четвертої черги спадкування, права власності після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на житловий будинок АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами, та на земельну ділянку площею 0,0489 га, що розташована по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку.

Питання про наявність або відсутність прав на спадкування після смерті ОСОБА_4 у інших осіб, в тому числі апелянта, судом першої інстанції в межах заявленого позову не досліджувалось.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилалася на те, що рішенням суду порушено її право на спадкування як спадкоємиці другої черги.

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. (ч.1 ст.1225 ЦК України).

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, не прийняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.1261 ЦК України). У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ст.1262 ЦК України). У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ст. 1268 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (ст.1269 ЦК України).

Згідно ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ст.1272 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що для отримання права на спадкування за законом спадкоємець, який на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини протягом 6 місяців, відлік яких починається з часу відкриття спадщини.

Часом відкриття спадщини згідно ч.2 ст. 1220 ЦК України є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу), а місцем відкриття спадщини відповідно до ст. 1221 ЦК України є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Апелянт є рідною сестрою померлого ОСОБА_4 , тобто спадкоємицею другої черги, яка на час смерті останнього не проживала з ним, так як проживала спочатку у м. Київ, а потім за кордоном. Отже, апелянт мала прийняти спадщину шляхом подачі заяви про прийняття спадщини нотаріусу або в сільському населеному пункті – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування у межах визначеного законом 6-місячного строку, чого зроблено нею не було, так як про смерть брата вона з її слів дізналася тільки 16 лютого 2024 року від невідомої особи, отримавши від неї смс-повідомлення через соціальну мережу Фейсбук.

Як убачається з постанови приватного нотаріуса Первомайського районного нотаріального округу Миколаївської області Бойчук С.І. від 05 квітня 2024р.,  ОСОБА_1  05 квітня 2024 звернулася з заявою про видачу свідоцтва про спадщину за законом після смерті її брата  ОСОБА_4 . Однак, їй було відмовлено, так як вона пропустила строк для прийняття спадщини, а також через те, що спадкове майно належало  ОСОБА_6 , який помер  ІНФОРМАЦІЯ_2 , після його смерті спадщину прийняли дружина  ОСОБА_5  та син  ОСОБА_4 , але не оформили спадкових прав.  ІНФОРМАЦІЯ_6  померла ОСОБА_5 , спадщину після якої прийняв ОСОБА_4 , але не оформив спадкових прав.

Як убачається з ухвали Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області у справі № 484/2076/24 апелянт ОСОБА_1  17 квітня 2024 року звернулася до суду із позовом до Первомайської міської ради Миколаївської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_4 , який помер  ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області у справі № 484/2076/24 від 10 травня 2024р. її позовна заява за заявою її представника була залишена без розгляду.

Отже, на даний час апелянт не прийняла спадщину після смерті рідного брата в установленому законом порядку, що своїм наслідком має неможливість вимагати у суді захисту свого права як спадкоємиці другої черги, а тому не є за законом особою, яка має право на оскарження рішення суду у даній справі, так як її права даним рішенням не порушені.

За такого, встановлені обставини свідчать про те, що оскаржуване рішення безпосередньо не стосується прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_1 ; судом не вирішувався спір про право у правовідносинах, учасником яких, не прийнявши в установленому законом порядку, на момент розгляду справи та прийняття рішення судом була апелянт; а рішення не містить судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах (у праві спадкування після смерті ОСОБА_4 ).

Не впливає на це також той факт, що ОСОБА_4  за життя зареєстрував 22 листопада 2014р. шлюб з  ОСОБА_16 , так як матеріали справи не містять даних про те, що ця особа прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 . Якщо ж ОСОБА_17 прийняла спадщину, то вона є спадкоємцем 1 черги, що виключає право на спадкування апелянта, як спадкоємця другої черги.

Як уже зазначалося, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1  не може вважатись порушенням принципу доступу до правосуддя та права на судовий захист, що передбачено, поряд з процесуальними нормами,  статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки ОСОБА_1  не позбавлена права на судовий захист шляхом звернення до суду з самостійним позовом до належних відповідачів про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_4  та вирішення після цього спору про спадкування,  в тому числі, але не виключно, і про перерозподіл спадщини.

Проаналізувавши зазначені вище обставини у справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційне провадження у даній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 слід закрити, так як оскаржуваним рішенням питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки не вирішувалося.

Керуючись ст. ст. 362, 367, 368, 374, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 лютого 2024 року - закрити.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий

Судді

Повний текст ухвали складено 24 травня 2024 року.