Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________________________________________________________________________________

Справа № 490/2935/21

Провадження № 1-кп/490/40/2024

У Х В А Л А

03 квітня 2024 року

Центральний районний суд міста Миколаєва

У складі : головуючого                - судді ОСОБА_1

                       судді                        -         ОСОБА_2

                       судді                        -         ОСОБА_3

                при секретарі - ОСОБА_4

за участі прокурора                        - ОСОБА_5

        обвинуваченого                - ОСОБА_6 /в режимі відеоконференції/

        його захисника                - ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження № 12021150020000117 про обвинувачення

ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Трикрати Вознесенського району Миколаївської області, є українцем, громадянином України, мешкає за адресою: АДРЕСА_1

у вчиненні злочину, передбаченого пунктом 13 частини 2 статті 115 Кримінального Кодексу України, -

В С Т А Н О В И В :

І……Прокурор заявив клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні.

ІІ……Прокурор просив про продовження строку раніше обраного відносно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

1. В обґрунтування послався про те, що ризики, які були враховані під час обрання цього запобіжного заходу,а саме - ризик того, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення - наразі не усунуті та не зменшились.

2. Обвинувачений під час судового розгляду кримінального провадження проти задоволення цього клопотання заперечував.

Послався про те, що підтримує раніше наведені міркування.

Захисник під час судового розгляду проти задоволення клопотання прокурора заперечував.

Вказував про те, що вказані прокурором ризики, навіть у разі, якщо існували на момент обрання запобіжного заходу, наразі вже як не повною мірою зникли, то змінились такою мірою, що таке дозволяє змінити обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід на менш суворий.

З огляду на таке зауважив, що ОСОБА_9 має міцні соціальні зв`язки та постійне місце проживання.

Звернув увагу суду на ту обставину, що обвинувачений перебуває під вартою протягом тривалого проміжку часу.

Також зауважив, що наявні в розпорядженні суду матеріали доводять непричетність його підзахисного та вчинення стверджуваного злочину. Зокрема, звернув увагу колегії суддів на ту обставину, що, як на його (захисника) переконання, досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні здійснювалось некомпетентним органом.

Встановлені судом обставин із посиланням на докази        

1. З 20 квітня 2021 року в провадженні Центрального районного суду міста Миколаєва перебуває кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого пунктом 13 частини 2 статті 115 Кримінального Кодексу України.

2. Матеріали кримінального провадження свідчать про таке.

2.1. Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 20 червня 2014 року ОСОБА_6   засуджувався за частиною 1 статті 115 Кримінального Кодексу України до 10 років позбавлення волі та був звільнений від відбуття частини покарання умовно-достроково - з невідбутою частиною покарання 02 роки 05 місяців 10 днів.

2.2. Наразі ж органи досудового розслідування та публічне обвинувачення обвинувачують його у вчиненні злочину за таких обставин.

22.01.2021 в вечірній час доби, 6ільш точного часу в ході досудового розслідування встановити не надалося можливим, між ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в ході спільного вживання алкогольних напоїв, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з приводу аморальних дій останнього, виник конфлікт, який переріс в обопільну боротьбу.

Під        час боротьби ОСОБА_6 , хапаючи руками ОСОБА_10 за куртку, випадково виявив у внутрішній кишені кухонний ніж господарсько-побутового призначення.

Далі, 22.01.2021 біля 21.00 годин, більш точного часу в ході досудового розслідування встановити не надалося можливим, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на вулиці біля подвір`я господарства розташованого за адресою АДРЕСА_2 у ОСОБА_6 виник умисел на протиправне заподіяння смерті інші й людині, а саме ОСОБА_10

3 метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на умисне противоправне позбавлення життя ОСОБА_10 , 22.01.2021 близько 21.00 годин, більш точного часу у ході досудового розслідування встановити не виявилось можливим, ОСОБА_6 витягнув з внутрішньої кишені куртки ОСОБА_11 кухонний ніж господарсько-побутового призначення, який порахував зручним знаряддям вчинення злочину та таким, що володіє достатніми властивостями для досягнення мети злочину — умисного вбивства.

Після чого ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння смерті потерпілого ОСОБА_10 та бажаючи ix настання, нахилився над ОСОБА_10 , який внаслідок боротьби із ОСОБА_6 , перебував в лежачому положенні на землі, обличчям до останнього, та утримуючи ніж у руці, умисно наніс йому зверху до низу один колото-різаний удар у життєво важливий орган, а саме грудну клітину з ліва, внаслідок чого спричинив тілесні ушкодження у вигляді одного проникаючого колото-різаного поранення грудної клітини зліва з пошкодженням легені та серця.

Внаслідок зазначених дій ОСОБА_6 , потерпілий ОСОБА_10 перестав подавати ознаки життя та помер на місці скоєння злочину.

Відтак смерть ОСОБА_10 настала внаслідок одного проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки зліва з пошкодженням легені та серця, що супроводжувалося внутрішньо-плевральною кровотечею зліва (1100 мл. темної рідкої крові), а також тампонадою серцевої сорочки кров`ю, що ускладнювалося геморагічним шоком.

Усвідомивши, що мета злочинних дій досягнута - ОСОБА_10 перестав подавати ознаки життя, ОСОБА_6 зник з місця злочину.

2.3. Дії ОСОБА_6 органами досудового розслідування та публічним обвинуваченням кваліфіковані за пунктом 13 частини 2 статті 115 Кримінального Кодексу України - як умисне заподіяння смерті іншій людині (вбивство), вчинене особою, яка раніше вчинила вбивство.

3. В межах цього кримінального провадження за підозрою у вчинення вказаного злочину 23 січня 2021 року обвинувачений був затриманий.

3.1. Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 січня 2021 року відносно ОСОБА_6 був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Подальшими ухвалами слідчих суддів Центрального районного суду міста Миколаєва під час досудового розслідування строк тримання обвинуваченого під вартою продовжувався неодноразово, востаннє - до 23 квітня 2021 року.

3.2. Подальшими ухвалами Центрального районного суду міста Миколаєва, залишеними без змін відповідними ухвалами судів апеляційної інстанції, строк тримання обвинуваченого під вартою продовжувався неодноразово, в останнє - ухвалою від 29 грудня 2023 року - до 27 лютого 2024 року включно.

3.3. Під час винесення цих ухвал суди виходили з наявності ризиків того, що, перебуваючи на волі, обвинувачений може ухилитись від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення.

3.6. Строк тримання обвинуваченого під вартою наразі становить 03 роки 00 місяців 23 дні.

4. Протягом періоду з квітня 2021 року до 25 січня 2022 року справа розглядалась колегією суддів у складі: головуючого - судді ОСОБА_12 , суддів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 .

4.1. Під час судового розгляду кримінального провадження у цей період обвинувачений свою вину у вчиненні злочину не визнавав.

4.2. Протягом цього періоду суд після закінчення підготовчого провадження та підготовчих дій судового розгляду:

-допитав потерпілу ОСОБА_15 ;

-допитав потерпілу ОСОБА_16 ;

-допитав свідків ОСОБА_17 ; ОСОБА_18

-дослідив наявні в розпорядженні сторони обвинувачення документи.

4.3. При цьому обвинувачений, захисник та потерпіла ОСОБА_16 неодноразово заявляли безпідставні відводи колегії суддів, які розглядались у встановленому законом порядку.

4.4. Наразі матеріали кримінального провадження являють собою 3 томи загальним обсягом 582 аркуші та більше 10 томів наглядового провадження /листування із приводу доцільності перебування обвинуваченого під вартою/.

Показовим також є те, що 3 томи кримінального провадження містять порівняно значний обсяг листування із приводу заяв про відводи колегії суддів та застосування до обвинуваченого запобіжного заходу.

5. В подальшому рух кримінального провадження відбувався таким чином.

5.1. В зв`язку із звільненням судді ОСОБА_19 в зв`язку із поданням заяви про відставку 25 січня 2022 року розпорядженням керівника апарату суду № 33 від 01 лютого 2022 року було ухвалено про повторний розподіл цієї справи.

В подальшому - 02 березня 2022 року розпорядженням керівника апарату Центрального районного суду міста Миколаєва від 02 березня 2022 року - був уточнений порядок здійснення повторного автоматизованого розподілу цього кримінального провадження.

Внаслідок повторного автоматизованого розподілу справи, проведеного відповідно до вказаних розпоряджень 02 березня 2022 року автоматизованою системою діловодства суду для розгляду цього кримінального провадження була визначена колегія суддів у складі: головуючого - судді ОСОБА_13 , суддів ОСОБА_1 та ОСОБА_14 .

5.2. Відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду № 14/0/149-22 від 26 квітня 2022 року суддя ОСОБА_13 була відрядженою до Печерського районного суду міста Києва.

В зв`язку із таким розпорядженням в. о. керівника апарату Центрального районного суду міста Миколаєва № 300 від 02 травня 2022 року було ухвалено про повторний автоматизований розподіл цієї справи.

В подальшому - 16 червня 2022 року - розпорядженням в. о. керівника апарату Центрального районного суду міста Миколаєва № 690 - був уточнений порядок здійснення повторного автоматизованого розподілу цього кримінального провадження.

Внаслідок повторного автоматизованого розподілу справи, проведеного відповідно до вказаних розпоряджень 16 червня 2022 року автоматизованою системою діловодства суду для розгляду цього кримінального провадження була визначена колегія суддів у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_14 та ОСОБА_3 .

5.3. Відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду № 345/0/149-22 від 08 серпня 2022 року суддя ОСОБА_14 була відряджена до Приморського районного суду міста Одеси.

В зв`язку із таким на підставі службової записки головуючого у справі розпорядженням в. о. керівника апарату Центрального районного суду міста Миколаєва № 771 від 18 серпня 2022 року було ухвалено про повторне автоматизоване визначення члена колегії суддів для розподіл цієї справи.

Внаслідок повторного автоматизованого розподілу справи, проведеного відповідно до вказаних розпоряджень 18 серпня 2022 року автоматизованою системою діловодства суду для розгляду цього кримінального провадження замість члена колегії ОСОБА_14 членом колегії для розгляду цього кримінального провадження була визначена суддя ОСОБА_2 .

6. Під час розгляду кримінального провадження в новому складі обвинувачений заявив клопотання про розгляд кримінального провадження з початку.

6.1. З огляду на таке, суд вдруге розпочав судовий розгляд, під час якого прокурор оголосив обвинувальний акт, суд встановив особу обвинуваченого та визначив обсяг та порядок подальшого дослідження доказів.

6.2. Відповідно до встановленого судом порядку, докази у справи мають досліджуватись в такому порядку:

-допит потерпілих;

-допит свідків;

-дослідження документів;

-допит обвинуваченого.

6.3. Після цього суд у встановленому порядку:

-допитав потерпілу ОСОБА_15

-допитав свідків ОСОБА_17 ; ОСОБА_18

-дослідив документи, що зберігаються у томі 1 кримінального провадження.

7. Відповідно до статті 1 Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року (затвердженого Законом України № 2102- ІХ від 24 лютого 2022 року) /із змінами, внесеними Указами: від 14 березня 2022 року № 133/2022 (затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ); від 18 квітня 2022 року № 259/2022 (затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ), від 17 травня 2022 року № 341/2022 (затвердженим Законом України від 23 травня 2022 року № 2263-ІХ), від 12 серпня 2022 року № 573/2022 (затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-ІХ), від 07 листопада 2022 року № 757/2022 (затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738 - ІХ), від 06 лютого 2023 року № 58/2023 (затвердженим Законом України від 07 лютого 2023 року № 2915-ІХ), від 01 травня 2023 року (затвердженим Законом України від 02 травня 2023 року № 3057-ІХ), від 26 липня 2023 року № 451/2023 (затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-ІХ), від 06 листопада 2023 року № 734/2023 (затвердженим Законом України від 07 листопада 2023 року № 3429-IX), від 05 лютого 2024 року (затвердженим Законом України від 06 лютого 2024 року № 3564-ІХ)/ з 24 лютого 2022 року й до теперішнього часу в Україні безперервно діє військовий стан.

Положення закону, якими керувався суд під час постановлення ухвали.

Щодо подальшого руху кримінального провадження

1. Відповідно до частини 6 статті 9 Кримінального Процесуального Кодексу України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, суд, керуючись загальними засадами кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу, застосовує, зокрема, процесуальний закон, що регулює аналогічні правовідносини.

Велика Палата Верховного Суду сформулювала правову позицію щодо визначення подібності правовідносин, визначивши, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). /пункт 32 постанови від 27.03.2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 року у справі № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 року у справі № 910/24257/16.

2. Відповідно до статті 240 Цивільного Процесуального Кодексу України

…

Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

/частина 2/

…

Якщо в судовому засіданні було оголошено перерву, провадження у справі після її закінчення продовжується зі стадії, на якій було оголошено перерву.

/частина 6/

3.? ? Відповідно до статті 336 Кримінального Процесуального Кодексу України

Судове провадження може здійснюватися у режимі відеоконференції під час трансляції з іншого приміщення, у тому числі яке знаходиться поза межами приміщення суду (дистанційне судове провадження), у разі, зокрема:

-неможливості безпосередньої участі учасника кримінального провадження в судовому провадженні за станом здоров`я або з інших поважних причин (пункт 1);

-необхідності вжиття таких заходів для забезпечення оперативності судового провадження (пункт 4);

-наявності інших підстав, визначених судом достатніми (пункт 5).

/частина 1/

Суд ухвалює рішення про здійснення дистанційного судового провадження за власною ініціативою або за клопотанням сторони чи інших учасників кримінального провадження. У разі якщо сторона кримінального провадження чи потерпілий заперечує проти здійснення дистанційного судового провадження, суд може ухвалити рішення про його здійснення лише вмотивованою ухвалою, обґрунтувавши в ній прийняте рішення. Суд не має права прийняти рішення про здійснення дистанційного судового провадження, в якому поза межами приміщення суду перебуває обвинувачений, якщо він проти цього заперечує, крім випадків здійснення дистанційного судового провадження в умовах воєнного стану.

/частина 2/.

Застосовувані в дистанційному судовому провадженні технічні засоби і технології мають забезпечувати належну якість зображення і звуку, дотримання принципу гласності та відкритості судового провадження, а також інформаційну безпеку. Учасникам кримінального провадження має бути забезпечена можливість чути та бачити хід судового провадження, ставити запитання і отримувати відповіді, реалізовувати інші надані їм процесуальні права та виконувати процесуальні обов`язки, передбачені цим Кодексом.

/частина 3/.

Якщо особа, яка братиме участь у судовому провадженні дистанційно, тримається в установі попереднього ув`язнення або установі виконання покарань, дії, передбачені частиною четвертою цієї статті, здійснюються службовою особою такої установи.

/частина 6/.

Хід і результати процесуальних дій, проведених у режимі відеоконференції, фіксуються за допомогою технічних засобів відеозапису.

/частина 7/.

Щодо суті питання про доцільність подальшого перебування обвинуваченого під вартою

1. Відповідно до частини 1 статті 177 Кримінального Процесуального Кодексу України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1)переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою ж застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити перелічені дії.

При цьому відповідно до частини 3 статті 176 Кримінального Процесуального Кодексу України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя має переконатись, що жоден більш м`який, ніж запропонований слідчим, запобіжний захід не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.

2. Відповідно до частини 1 статті 176 Кримінального Процесуального Кодексу України запобіжними заходами є:

1)особисте зобов`язання;

2)особиста порука;

3)застава;

4)домашній арешт;

5)тримання під вартою.

Відповідно до статті 179 цього Кодексу особисте зобов`язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов`язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов`язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.

Відповідно до статті 180 Кримінального Процесуального Кодексу України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.

Відповідно до частини 1 статті 182 Кримінального Процесуального Кодексу України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов`язків.

При цьому відповідно до частини 5 цієї статті розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 181 Кримінального Процесуального Кодексу України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.

3. Відповідно до статті 199 Кримінального Процесуального Кодексу України строк тримання під вартою може бути продовженим у разі наявності вказаних вище обставин та додаткового доведення того, що завершити досудове розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали не є можливим, а раніше заявлені ризики не зменшились або з`явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

4. Відповідно до статті 81 Кримінального Кодексу України

До осіб, що відбувають покарання, зокрема, у виді позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

/частина 1/

…

У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.

/частина 4/

5. Відповідно до приписів статті 8 Кримінального Процесуального Кодексу України та норм статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Конвенція про захист прав та основоположних свобод /далі - Конвенція/ та практика Європейського суду з прав людини визнаються в Україні джерелом права

5.1. Відповідно до визначеного Європейським судом з прав людини поняттям під час вирішення питання щодо запобіжного заходу під обґрунтованою підозрою слід розуміти добросовісне припущення про вчинення особою певного діяння, яке ґрунтується на об`єктивних відомостях, які:

-можна перевірити у судовому розгляді;

-спонукали б неупереджену та розумну людину вдатися до практичних дій, щоб з`ясувати, чи є така підозра обґрунтованою.

Добросовісним можна вважати припущення, яке висунуте компетентним органом у встановленому законом порядку та ґрунтується на підході до справи, що характеризується правдивістю, сумлінністю та ретельністю.

5.2. У пункті 48 рішення у справі "Чеботарь проти Молдови" Європейський Суд з Прав Людини зазначив таке.

"Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання

При цьому у тому ж пункті Суд, посилаючись на свою прецеденту практику зазначає, що самого факту, що підозра є добросовісною, недостатньо. Словосполучення "обґрунтована підозра" означає наявність фактів або інформації, що здатні переконати об`єктивного спостерігача, що особо, можливо, вчинила злочин.

5.3. Європейський Суд з Прав Людини у своїй практиці обґрунтував підхід, відповідно до якого тримання особи під домашнім арештом, так само, як й триманні її під вартою, є позбавленням свободи у розумінні статті 5 Конвенції /див., окрім іншого, рішення у справах "Гуццарді проти Італії" (пункти 92 - 95); "Бузаджі проти Республіки Молдова" (пункти 103 - 110); "Корбан проти України (пункти 138 - 139) та інші/.

При цьому Європейський Суд з Прав Людини зазначає, що в більшості випадків домашній арешт передбачає меншу кількість обмежень та менший ступінь страждань та незручностей для затриманого, ніж звичайне ув`язнення у відповідній установі. Але цю обставину Європейський Суд з Прав Людини пов`язує з особливостями режиму, але - не з сутністю становища ув`язненого. /див., окрім іншого, рішення у справі "Бузаджі проти Республіки Молдова" (пункти 111 - 114); "Корбан проти України (пункти 138 - 139)/

5.4. Відповідно до правової позиції, що сформована Європейським Судом з прав людини, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Також суд вказав, що пункт 3 статті 5 Конвенції визначає право заарештованого на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, при цьому таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання. Сторона обвинувачення зобов`язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м`який.

Європейський суд з прав людини судом також відзначає, що "ризик втечі або уникнення правосуддя" зменшується з часом, адже включення строку запобіжного ув`язнення до строку покарання, якого мав підстави боятися заявник, зменшує це побоювання і його наміри втекти.

Далі відзначається, що таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув`язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов`язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою… Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції, визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні посадові особи зобов`язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на "розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження", а й передбачає, що "звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання".

/див. рішення у справі "Тодоров проти України" від 12.01.2012 року, "Пунцельт проти Чехії", "Харченко проти України" та інші/

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Летельє проти Франції" (рішення від 26.06.1991 року), "особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення принаймні, протягом певного часу. За виняткових обставинах цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право … визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути "формою очікування" обвинувального вироку" (п.51).

5.5. Відповідно до сталої практики Європейського Суду з прав людини, особа в будь-якому випадку повинна демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, які безпосередньо його стосуються, утримуватись від використання заходів, що затягують провадження у справі, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для пришвидшення процедури слухання.

5.6. Відповідно до статті 2 Конвенції право кожного на життя охороняється законом та нікого не може бути умисно позбавлено життя.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Андронікоу та Константіноу проти Кіпру", передбачене статтею 2 Конвенції право на життя «... є одним з найбільш фундаментальних положень Конвенції і охороняє одну з основних цінностей демократичного суспільства».

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини перше речення статті 2 Конвенції зобов`язує державу не тільки утримуватись від умисного або незаконного позбавлення життя, але також вживати відповідних заходів для захисту життя тих, хто знаходиться під її юрисдикцією. Обов`язок захищати право на життя за статтею 2 Конвенції визначається у поєднанні з загальним обов`язком держави за статтею 1 Конвенції, яка зобов`язує «гарантування кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції», також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування, коли особу вбито в результаті використання сили (див. mutatis mutandis рішення від 19 лютого 1998 року у справі «Kaya v. Turkey», 1998-I, п. 105). Головна мета такого розслідування полягає у забезпеченні ефективного виконання національних законів, які захищають право на життя.

Для того, щоб розслідування стверджуваного незаконного вбивства було ефективним воно має бути здатне привести до встановлення обставин смерті людини та встановлення і покарання відповідальних осіб

Прогалини ж у розслідуванні, які підривають його здатність встановити причину смерті або відповідальних осіб, чи то прямих виконавців створюють ризик недодержання такого стандарту.

/див. рішення Європейського суду з прав людини у справах

«Муравська проти України» «Гонгадзе проти України», «Шевченко проти України», "Меркулова проти України" та інші/

Мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.

Щодо подальшого руху кримінального провадження

1. Наразі, з огляду на позицію прокурора, подальше ефективне здійснення кримінального провадження не є можливим.

Відносини, що виникли в зв`язку із таким, та ті, що врегульовані у статті 240 Цивільного Процесуального Кодексу України, є повністю подібними, адже мають тотожні суб`єктний склад учасників відносин, об`єкт та предмет правового регулювання, а також умов застосування правових норм.

Таке доводить, що за обставин, що склались в межах цього кримінального провадження, у судовому засіданні слід оголосити перерву.

2. Далі, суд має визначити дату та час наступного судового засідання.

З урахуванням навантаження суду та сторін у справі, суд вважає за необхідне оголосити перерву до 30 травня 2024 року до 10:00 години.

Щодо суті питання про доцільність подальшого перебування обвинуваченого під вартою

1. Суд відзначає, що оскільки по справі триває судовий розгляд, наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у вчиненні злочину, що йому інкримінується на даній стадії судового розгляду не перевіряється, а встановлення його вини/невинуватості можливо лише під час ухвалення вироку по суті пред`явленого обвинувачення.

2. Разом із цим, з огляду на позицію обвинуваченого у справі, суд відзначає таке.

2.1. Припущення органів досудового розслідування у частині того, що в цьому випадку злочин відносно ОСОБА_10 (у той чи інший спосіб) був вчинений є обґрунтованим, адже воно підтверджується висновком судово-медичної експертизи, з якого вбачається, що йому були завдані поранення.

2.2. Припущення органів досудового про причетність ОСОБА_6 /тією чи іншою мірою/ до смерті ОСОБА_10 самим обвинуваченим не заперечується, зокрема - він не заперечує своєї присутності у місці, де відбувався кульмінаційний момент подій, що є предметом розгляду цього кримінального провадження, під час перебігу цього моменту.

Обвинувачений заперечує лише свою роль у подіях, що призвели до його смерті.

2.3. Суд погоджується із тим, що під час висунення версії про те, що саме ОСОБА_6 вчинив стверджуваний злочин, органи досудового розслідування та публічне обвинувачення, щонайменш, не повною мірою дотримувались правової процедури.

Разом з таким, суд відзначає, що на теперішній час відомості про те, що наявні недоліки є непоправними, матеріали кримінального провадження не містять.

2.4. З огляду на таке, твердження органів досудового розслідування про те, що саме обвинувачений завдав ударів, від яких сталась його смерть наразі не може бути ані - спростованим, ані - відкинутим.

Що ж стосується заперечень обвинуваченого, то результати їх перевірки можуть знайти своє втілення лише у вироку суду по суті висунутого йому обвинувачення та не можуть аналізуватись під час вирішення питання про доцільність його перебування під вартою.

2.5. Заперечення ОСОБА_6 , змістом яких є твердження про те, що оскільки його вина у вбивстві не є доведеною поза розумним сумнівом, він не може триматись під вартою, не можуть бути покладеними у підґрунтя судового рішення, адже на цій стадії кримінального провадження метою його тримання під вартою наразі є ніщо інше, як забезпечення можливості подальшого розслідування кримінальної справи, яке /подальше розслідування/ повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання.

Отже, висунута ОСОБА_6 "підозра" для мети вирішення питання про обрання запобіжного заходу слід вважати "обґрунтованою".

Стосовно наявності передбачених законом ризиків.

1. Попередніми ухвалами суду встановлена наявність ризику того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватись від суду.

1.1. Наявність цього ризику наразі випливає з того, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину проти життя людини, у разі визнання винуватим у вчиненні якого йому загрожує покарання у вигляді, зокрема, довічного позбавлення волі.

Та таке само по собі цілком здатне породити рішучість вчинити дії щодо втечі.

1.2. Додатковим підтвердженням такого ризику суд вважає те, що впродовж судового розгляду обвинувачений вочевидь зайняв позицію, зміст якої полягає у

-створенні суто організаційних перешкод для дослідження доказів та перевірці версій сторін по справі /зокрема - шляхом немотивованих заперечень можливості участі у судових засіданнях в режимі відеоконференції та висловлювання безпідставних скарг з цього приводу/;

-наполяганні на звільненні його з-під варти до розгляду усіх наявних у справі доказів.

Таке, окрім іншого, доводить, що обвинувачений в дійсності, всіляко уникаючи встановлення дійсних обставин справи, намагається у будь-який спосіб добитися свого звільнення з-під варти до ухвалення рішення по суті обвинувачення. Це, в свою чергу, не може бути поясненим інакше, ніж тим, що обвинувачений вживає усіх доступних йому заходів для уникнення суду, тобто - щодо переховування від суду.

1.3. Суд також відзначає, що поведінка обвинуваченого протягом тривалого часу носить демонстративний характер та її зміст полягає ні в чому іншому, як у відвертій демонстрації небажання конструктивно /тобто - шляхом висловлення своїх аргументів по суті висунутого обвинувачення/ брати участь у судових розглядах.

За такого, суд вважає що поведінка обвинуваченого доводить наявність на теперішній час високого ступеню ризику того, що він переховуватиметься від суду.

2. До того ж, ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у тому, що вчинив вбивство під час невідбутої частини покарання за вчинення попереднього вбивства.

До того ж обвинувачений не заперечує того, що під час невідбутої частини покарання свідомо перебував в умовах, що об`єктивно створюють підґрунтя для вчинення нових злочинів, а саме - вживав спиртні напої разом з особами, з якими можливі свари та бійки та спосіб життя яких не є цілком прийнятним.

Таке доводить, високий ступінь ризику того, що обвинувачений може вчинити новий злочин.

3. До того ж, доведена вище позиція обвинуваченого в межах цього кримінального провадження, а саме - те, що він вдається до заходів щодо ухилення від суду - природно тягне наявність ризику того, що він може вдатись до тиску на свідків та потерпілих у справі.

Та наявність цього ризику додатково підтверджується поясненнями потерпілої ОСОБА_15 , яка підтвердила, що незважаючи на те, що ОСОБА_6 тривалий час перебуває під вартою, вона побоюється помсти з його боку.

Стосовно можливості запобігти цим ризикам шляхом обрання запобіжного заходу, не пов`язаного із триманням під вартою.

Вирішуючи питання про можливість запобігти встановленим судом ризикам шляхом застосування запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, суд в цьому випадку виходе головним чином з особи обвинуваченого.

З огляду на таке суд відзначає, що обвинувачений, будучи звільненим від відбуття покарання, призначеного йому за вчинення вбивства, умовно-достроково, під час невідбутого строку покарання продемонстрував поведінку, що вочевидь не свідчить про його готовність вести прийнятний спосіб життя, а саме - до вживання спиртних напоїв у сумлінній компанії.

Та таке само по собі доводить, що він не бажає, або ж - не є здатним - ані - виправдовувати довіру суспільства, ані - належним чином самостійно спрямовувати свою поведінку таким чином, щоб це не завдавало шкоди суспільству.

Та це само по собі доводить, що забезпечити його безпечну для суспільства поведінку інакше, ніж шляхом його тримання під вартою, не є можливим.

Спростування заперечень захисту.

1. Посилання обвинуваченого та його захисника про те, що висунуте в межах цього кримінального провадження обвинувачення є безпідставним, як доведено вище, є неприйнятними.

При цьому суд повторює, що на цій стадії кримінального провадження не сутність обвинувачення, але - саме характер та ступінь актуальності ризиків поведінки обвинуваченого, здатної зашкодити здійсненню кримінального провадження /зокрема - й вирішенню питання про невинуватість обвинуваченого/ є вирішальними.

З огляду на таке суд повторно наголошує на тому, що на цій стадії кримінального провадження саме поведінка обвинуваченого та його ставлення до судового розгляду тягнуть за собою необхідність у його /обвинуваченого/ тримання під вартою лише для досягнення однієї мети - здійснення відносно нього кримінального провадження.

2. Стосовно посилання обвинуваченого та його захисника про відсутність ризиків, що зумовлювали б тримання ОСОБА_6 під вартою, спростовуються наведеними вище обставинами.

3. Стосовно посилань обвинуваченого про відсутність доказів наявності вказаних прокурором ризиків суд відзначає таке.

Ризик - це не факт дійсності /на чому наполягає обвинувачений/, але - невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих для досудового слідства та суду подій, визначених у ч. 1 ст. 177 КПК України.

Та така ймовірність в цьому випадку є доведеною наведеними вище доказами.

4. Посилання захисника про тривалість перебування обвинуваченого під вартою в цьому випадку не є прийнятними.

4.1. Так, як зазначалось вище, визнані самим обвинуваченим дії свідчать, що довіру суспільства він не виправдав, а строк його перебування під вартою наразі є меншим за строк невідбутого ним частини покарання.

4.2. Принагідно суд відзначає й ту обставину, що тривалість здійснення кримінального провадження в цьому випадку зумовлена вкрай неконструктивною позицією самого обвинуваченого, а саме - його фактичною відмовою від дій, що можуть мати наслідком встановлення дійсних обставин кримінального провадження та вчинення замість них дій, спрямованих на створення штучних перешкод у розгляді справи.

5. Додатково на спростування посилань обвинуваченого суд відзначає наступне.

В цьому випадку публічний інтерес полягає ні в чому іншому, як у захисті громадян та суспільства від свавільних дій щодо позбавлення життя.

При цьому, як зазначається у процитованих вище рішеннях Європейського суду з прав людини, здійснення такого захисту утворює фундамент демократичного суспільства, відсутність такого захисту позбавляє можливості для існування саме такого суспільства.

Держава ж є зобов`язаною захищати право на життя своїх громадян, такий захист становить мету її діяльності та зміст її /держави/ обов`язку

6. Окрім того, твердження захисту, ніби належна процесуальна поведінка обвинуваченого може бути забезпеченою шляхом застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту не можуть вважати обґрунтованими.

Так, описана вище поведінка обвинуваченого не дає підстав для висновку про можливість послаблення умов його утримання.

В зв`язку з таким суд доходе висновку про те, що підстави для зміни обраного відносно обвинуваченого запобіжного заходу є відсутніми, а його належну процесуальну поведінку можливо забезпечити лише шляхом подальшого застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Отже, клопотання прокурора підлягає задоволенню, а у задоволенні клопотання захисту та потерпілої слід відмовити.

Стосовно організації подальшого судового розгляду.

1. Враховуючи, що обвинувачений постійно перебуває у місцях попереднього ув`язнення, на території України запроваджений військовий стан, а ситуація на території міста Миколаєва не дозволяє здійснити його доставку у судове засідання, суд вважає за необхідне на підставі статті 336 Кримінального Процесуального Кодексу України забезпечити його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

2. Стосовно ж заперечень обвинуваченого про таку форму його участі у судовому засіданні суд в черговий разі відзначає, що вони не можуть бути покладеними у підґрунтя судового рішення.

2.1. Так, процитовані вище приписи статті 336 Кримінального Процесуального Кодексу України доводять, що під час дії воєнного стану, на відміну від інших періодів, позиція обвинуваченого із приводу можливості забезпечення його участі у судовому засіданні не тільки не не є вирішальною, але - юридичного значення не має.

Вирішальною ж для вирішення цього питання є оперативна обстановка у певній місцевості та можливості відповідних підрозділів здійснювати доставку обвинувачених до суду з урахуванням інших завдань, що покладаються на них в умовах воєнного стану.

2.2. З огляду на ці обставини суд в черговий раз наголошує на тому, що обов`язок щодо доставки обвинувачених до приміщення Центрального районного суду міста Миколаєва є покладеним на відповідні підрозділи Національної Гвардії України, які наразі є зайнятими виконанням завдань щодо захисті Незалежності та Територіальної цілісності України, з огляду на що не мають можливості забезпечувати доставку обвинувачених до суду.

2.3. Окрім того, оперативна обстановка у місці Миколаєві не дозволяє здійснювати доставку обвинувачених до Центрального районного суду міста Миколаєва з огляду на конструктивні особливості будівлі суду.

2.4. Суд також наголошує на тому, що на цій стадії кримінального провадження об`єктивні (тобто - ті, які існують в дійсності) перешкоди для участі ОСОБА_6 у судовому засіданні в режимі відеоконференції є відсутніми.

Що стосується наполегливого невмотивованого бажання, яке неодноразово висловлювалося обвинувачем, то під час дії військового стану вони є недоречними та не можуть слугувати підставами для зміни режиму роботи підрозділів, які виконують бойові завдання..

Керуючись ст.ст. 369-372; 376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

1.У судовому засіданні з розгляду кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого пунктом 13 частини 2 статті 115 Кримінального Кодексу України - оголосити перерву до 30 травня 2024 року до 10:00 години.

2.Клопотання прокурора - задовольнити

Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 - до 02 червня 2024 року включно.

3.У задоволенні клопотання захисту про зміну запобіжного заходу - відмовити.

4.Забезпечити участь обвинуваченого у наступному засіданні в режимі відеоконференції.

Доручити адміністрації Державної Установи "Миколаївський слідчий ізолятор" забезпечити 30 травня 2024 року о 10:00 годині участь обвинуваченого ОСОБА_6 у судовому засіданні у режимі відео конференції, а також виконати дії, передбачені частиною 1 статті 345 КПК України.

Викликати до судового засідання у приміщення Центрального районного суду міст Миколаєва /м. Миколаїв, вул. Декабристів, 41/12/ прокурора, захисника та потерпілих

Ухвала в частині продовження строку тримання обвинуваченого під вартою може бути оскарженою безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом 5 днів, в решті ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя                                                        = ОСОБА_20 =

Суддя                                                                        = ОСОБА_21 =

Суддя                                                                        = ОСОБА_22 =