Дата документу 05.06.2024 Справа № 332/4827/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 332/4827/23 Головуючий у 1-й інстанції: Яцун О.С.

Провадження № 22-ц/807/667/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Трофимової Д.А.

суддів: Онищенко Е.А.

Подліянової Г.С.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , Запорізької обласної прокуратури на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями та бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями та бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури.

В обґрунтування позову зазначав, що вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.07.2022 по справі № 336/652/18 він за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України, виправданий через відсутність в його діях складу кримінального правопорушення. Прокурор не погодився із зазначеним вироком та подав апеляційну скаргу. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 21.02.2023 по справі № 336/652/18 вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01.07.2022 залишений без змін. Ухвала Запорізького апеляційного суду від 21.02.2023 набула законної сили 21.02.2023.

28.04.2017 позивачу було вручено повідомлення про підозру, таким чином, з 28.04.2017 по 21.02.2023, впродовж 69 місяців та 24 днів, він перебував під незаконним кримінальним провадженням. З огляду на викладене, в результаті незаконного притягнення позивача до кримінальної відповідальності органом досудового розслідування та прокуратурою йому завдана моральну шкоду, що полягає у тому, що він упродовж майже 6 років перебував під слідством та судом. При цьому, з урахуванням положень ч. 3 ст. 254 ЦК України, а також того, що, відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», обчислення розміру моральної шкоди провадиться виходячи саме із кількості місяців, врахуванню судом підлягає кількість повних місяців перебування позивача під слідством та судом, що складає 69 місяців та 24 дні. Отже, в даному випадку мінімальний розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, складає 69 місяців * 6 700,00 грн. = 462 300,00 грн., 23 дні: 6 700,00 грн. * 23 / 30 = 5 360,00 грн., всього 467 660,00 грн.

Внаслідок переживань під час та після кожного судового засідання, брехні й цинічних звинувачень у вчиненні корупційного злочину, якого позивач не вчиняв, він вимушений був виправдовуватись, давати пояснення своїм співробітникам, батькам, дружині та іншим близьким родичам, сусідам, друзям, знайомим тощо. Вказані незаконні дії правоохоронних органів завдали позивачу значних душевних страждань, що виразились у порушенні нормальних життєвих зв`язків, погіршенні стосунків із сім`єю, близькими людьми та оточуючими, приниженні честі та гідності, негативних змінах в емоційному стані, що надає йому право на отримання компенсації на підставі положень ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь майнову шкоду в сумі 64 000,00 грн., моральну шкоду в розмірі 467 660,00 грн. та судові витрати (витрати на правничу допомогу) у розмірі 30 000,00 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2024 року позов ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Головного управління національної поліції в Запорізькій області про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури та суду, задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 494 397,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

У задоволенні інших вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині стягнення з Державного бюджету України витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн., та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимоги щодо стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги представник Державної казначейської служби України зазначає, що суд першої інстанції не здійснив розподіл судових витрат між сторонами, без жодної правової підстави стягнув судові витрати з Державного бюджету України. Державний бюджет України (за жодною бюджетною програмою) не передбачає асигнувань для виплати витрат на правничу допомогу адвоката у цивільній справі.

Крім того, звертають увагу, що Державну казначейську службу України визначено учасником судового процесу виключно у зв`язку з тим, що відповідно до чинного законодавства у справах про відшкодування шкоди з Державного бюджету України одним з учасників судового процесу має бути орган Державної казначейської служби України. Державна казначейська служба України не порушувала прав позивача і жодним нормативним актом або договором не передбачено цивільно-правової відповідальності органів Державної казначейської служби за дії або бездіяльність посадових осіб правоохоронних органів. Тож, скаржник вважає, що такі судові витрати мають бути покладені на орган, яким позивачу завдано шкоду, а не на Державний бюджет України.

Звертають увагу, що оскаржуваним рішенням позовні вимоги задоволено частково, проте суд, всупереч вимогам ст. 141 ЦПК України, ухвалив рішення про стягнення з Державного бюджету України витрат на правничу допомогу в повному обсязі - 30 000,00 грн.

Також, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог; судові витрати покласти на позивача.

Узагальненими доводами апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Запорізькій області є те, що позивачем до матеріалів справи не додано належних і допустимих доказів вручення повідомлення про підозру, як 27.04.2017 року, так і 03.05.2017 року. Крім того, Запорізькою обласною прокуратурою також не долучалась копія підозри позивача, з якої б вбачалась дата вручення - 03.05.2017 року.

Крім того, вважають, що позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди. Незаконність дій чи бездіяльності, що стали передумовою завдання моральної шкоди, повинна бути доведена у законному порядку.

На переконання представника Головного управління Національної поліції в Запорізькій області сума 30 000 грн., стягнута судом в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу, не відповідає складності справи та виконаним адвокатом роботам (наданим послугам) та часу, витраченому адвокатом на участь у цій справі. Позивачем не надано всіх передбачених законодавством документів для підтвердження понесених витрат.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення матеріальної шкоди, адвокат Трачук Н.І., яка діє в інтересах ОСОБА_2 , подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині відмови у стягненні матеріальної шкоди у розмірі 64 00,00 грн. скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення цієї суми.

Вважає, що позивачем надані належні докази (ордер, у якому є посилання на відповідний договір про надання правничої допомоги, який зберігається у кримінальному провадженні в архіві Шевченківського районного суду м. Запоріжжя) на підтвердження понесених витрат у кримінальному провадженні, надано квитанцію від 21.02.2023 року, у якій зазначено номер кримінальної справи, тобто, зазначена квитанція є належним та допустимим доказом витрат позивача, понесених ним у конкретній справі. Тому, у суду були законні підстави для стягнення згідно п. 4 ст. 3 Закону № 266/94-ВР сум, що були сплачені позивачем у межах кримінальної справи, як матеріальна шкода, а не витрати на правничу допомогу, передбачені ст.ст. 133, 137 ЦПК України. Застосування судом норм ст.ст. 137-141 ЦПК України щодо матеріальної шкоди у розмірі 64 000 грн. є порушенням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення у цій частині та ухвалення нового рішення.

З рішенням суду першої інстанції не погодилась також і Запорізька обласна прокуратура, представник якої подав апеляційну скаргу, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить: рішення суду першої інстанції змінити, зменшити стягнутий розмір моральної шкоди на користь ОСОБА_2 за рахунок коштів Державного бюджету України; змінити розподіл судових витрат; компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений судовий збір на користь Запорізької обласної прокуратури.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що мінімальний розмір заробітної плати, який береться в основу розрахунку моральної шкоди, визначається станом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції.

Так, період перебування ОСОБА_2 під кримінальним переслідуванням з 03.05.2017 року (дата повідомлення про підозру) по 21.02.2023 року (набрання законної сили реабілітуючим рішенням) становить 69 місяців та 18 днів.

Суд першої інстанції для обрахунку розміру моральної шкоди відповідно до ст. 13 Закону застосував ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», якою у 2024 році установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня становить 7100,00 грн.

Так, з 01.01.2024 року у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», змінилося правове регулювання визначення розміру мінімальної заробітної плати. Зокрема в загальному випадку такий розмір встановлений у 7 100,00 грн. (з 01.01.2024) та 8 000,00 грн. (з 01.04.2024), але окремо визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, на рівні 1 600 грн.

Таким чином, виходячи з положень статті 13 Закону, мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача, який гарантовано державою, становить 111 360,00 грн. (69 місяців * 1600 грн. = 110 400,00 грн.; 18 днів = 18 * 1600 /30 = 960,00 грн.).

На думку скаржника рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Державного бюджету України витрат на правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн. ухвалено з порушенням норм п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд дійшов помилкового висновку, що при частковому задоволенні позовних вимог судові витрати підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Від ОСОБА_2 на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, та відзив на апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури, у яких він просить залишити апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратурибез задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що викладені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури слід задовольнити частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , - задовольнити, з таких підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам Закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2022 року по справі № 336/652/18 ОСОБА_2 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу даного кримінального правопорушення.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 21.02.2023 по справі № 336/652/18 вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2022 року щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

ОСОБА_2 повідомлення про підозру було вручене 03.05.2017 року, що підтверджується копією ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09.11.2017 в рамках справи № 336/5664/17 (провадження № 1-кс/336/898/2017).

Отже, ОСОБА_2 перебував під слідством з 03.05.2017 року (повідомлення про підозру) до 21.02.2023 року (набрання законної сили вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2022 року після його перегляду Запорізьким апеляційним судом), що становить 69 місяців та 19 днів.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка спричинена ОСОБА_2 незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» N 3460-IX від 09.11.2023, мінімальний розмір заробітної плати з 01.01.2024 становить 7100 грн., розмір відшкодування моральної шкоди на користь позивача становить 494 397,00 грн. (69 місяців х 7 100,00 грн. = 489 900,00 грн., 19 днів * 7 100,00 грн. / 30 днів = 4 497,00 грн.).

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктом п`ятим статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, яка зазначила що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Подібний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 27 липня 2023 року у справі № 568/499/16.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Разом з тим, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено мінімальні гарантії держави на відшкодування моральної шкоди, оскільки зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 4 цього Закону провадиться за рахунок державного бюджету.

В апеляційній скарзі Запорізька обласна прокуратура посилалась на неправильне визначення судом першої інстанції розміру шкоди, який підлягає стягненню з державного бюджету на користь позивача.

Розрахунок шкоди, яка була завдана ОСОБА_2 здійснювався судом першої інстанції із врахуванням кількості днів та місяців, які позивач перебував під слідством та судом та встановленого розміру мінімальної заробітної плати Законом України «Про державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року.

Звертаючись до суду, позивач вказував на те, що через протиправні дії органу досудового розслідування він незаконно перебувала під слідством та судом з 28.04.2017 (вручення повідомлення про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України) до 21.02.2023 (дата набрання законної сили виправдувальним вироком суду), тобто 69 місяців та 23 дні. На думку позивача, це дає підстави вважати доведеним факт наявності в нього моральної шкоди в наступному розмірі: 69 місяців х 7 100,00 грн = 489 900,00 грн, 23 дні * 7 100,00 грн / 30 днів = 5 443,30 грн. Загальна сума становить 495 343,00 грн.

Визначаючи період, за який підлягає відшкодуванню моральна шкода за час перебування позивача під судом та слідством, суд першої інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_2 перебував під слідством з 03.05.2017 року (повідомлення про підозру) до 21.02.2023 року (набрання законної сили вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2022 року після його перегляду Запорізьким апеляційним судом), що становить 69 місяців та 19 днів.

Встановивши, що позивач незаконно перебував під слідством з 03.05.2017 року по 21.02.2023 року, відповідно до виправдувального вироку Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2022 року, який залишено без змін ухвалою Запорізького апеляційного суду від 21 лютого 2023 року, суд дійшов правильного висновку про те, що позивач довів право на відшкодування завданої йому моральної шкоди у зв`язку з безпідставним кримінальним переслідуванням.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок незаконного пред`явлення обвинувачення, перебування під слідством і судом, суд правильно виходив з того, що з огляду на мінімальний розмір заробітної плати (2024 рік), мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за 69 місяців та 19 днів перебування під слідством та судом дорівнює 494 397,00 грн.: (69 місяців х 7 100,00 грн. = 489 900,00 грн.) + (19 днів * 7 100,00 грн. / 30 днів = 4 497,00 грн.).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що визначений розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 494 397,00 грн. є достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків немайнового характеру, цей розмір є цілком достатнім для розумного задоволення вимог позивача, як потерпілої особи. Вказана сума відповідає принципам розумності і справедливості.

Доводи Запорізької обласної прокуратури стосовно того, що розмір моральної шкоди має бути обчислений із розрахункової величини для обчислення виплат за рішенням суду на рівні 1 600,00 грн. не заслуговують на увагу, оскільки вказані доводи суперечать вимогам Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», який є чинним та при вирішені вказаних спорів є пріоритетним у застосуванні ніж нормативні акти.

Щодо доводів апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Запорізькій області про те, що позивачем до матеріалів справи не додано належних і допустимих доказів вручення повідомлення про підозру, як 27.04.2017 року, так і 03.05.2017 року, колегія суддів погоджується з висновками суду, що ОСОБА_2 повідомлення про підозру було вручене 03.05.2017 року, що підтверджується копією ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09.11.2017 в рамках справи № 336/5664/17 (провадження № 1-кс/336/898/2017). Крім того, вказана обставина визнається позивачем, представником Запорізької обласної прокуратури.

Доводи апеляційної скарги Головного управління Національної поліції в Запорізькій області стосовно того, що позивачем не доведено факту заподіяння моральної шкоди, спростовані під час апеляційного розгляду справи.

Колегія суддів вважає, що у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди на підставі пункту 1 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР, оскільки щодо позивача постановлено виправдувальний вирок. Закон № 266/94-ВР передбачає безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

При оцінці доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 , яка підписана адвокатом Трачук Н.І., щодо стягнення витрат на правову допомогу, надану під час розгляду кримінального провадження, колегія суддів виходить з наступного.

Право на відшкодування сум, сплачених громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, передбачено пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Отже, визначені наведеним вище Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, не є тотожними витратам на правничу допомогу, які передбачені статтею 137 ЦПК України, а тому потрібно виходити зі спеціальної норми закону, якою передбачено таке відшкодування.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20.

Верховний Суд зауважував, що встановивши факт понесення витрат у зв`язку з наданням юридичної допомоги, суд стягує витрати саме за час перебування під слідством і судом.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

У Рішенні Конституційного Суду України від 30вересня 2009року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідні правові висновки викладені у постановах від 28 жовтня 2020 року у справі № 303/3973/17 (провадження № 61-12505св19), від 07 липня 2021 року у справі № 335/10173/19 (провадження № 61-5223св21) від 09 червня 2022 року у справі № 759/2952/20 (провадження № 61-16694св21).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим .

На підтвердження витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні позивачем надано: ордер, акт приймання виконаних робіт, квитанцію б/н від 21.02.2023 на загальну суму 64 000,00 грн. (т. 1, а.с. 138, 139, 141).

Отже, визначені пунктом 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.

Тому сплачені позивачем суми у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення на його користь витрат, які були понесені ним на правничу допомогу під час розгляду кримінального провадження, є обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 , яка підписана адвокатом Трачук Н.І., стосовно доведеності витрат, понесених позивачем під час розгляду кримінального провадження.

За таких обставин рішення суду першої інстанції у цій справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нової постанови щодо стягнення з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 64 000,00 грн.

Стосовно доводів апеляційної скарги Державної казначейської служби України про стягнення грошових коштів безпосередньо з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі ст. 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

У пунктах 5.4, 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110цс18) вказано, що у випадку, коли шкода завдається органом державної влади, його посадовою або службовою особою, відшкодовувати таку шкоду зобов`язана держава, яка бере участь у справі через відповідні органи: орган, дії, бездіяльність якого призвели до негативних наслідків, та орган Державної казначейської служби України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.

Відповідний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21).

З огляду на вказане правильним є стягнення витрат на юридичну допомогу та моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», безпосередньо з Державного бюджету України, оскільки кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.

Стосовно доводів апеляційних скарг Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури щодо помилкового висновку суду першої інстанції про стягнення витрат на правову допомогу в цивільній справі в повному обсязі в розмірі 30 000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Встановлено, що правнича допомога позивачу у даній справі надавалась адвокатом Трачук Н.І.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу у цій справі в суді першої інстанції сторона позивача надала: договір про надання правничої допомоги та представництво, що укладений 01.08.2023 між ОСОБА_2 та адвокатом Трачук Н.І. (т. 1, а.с. 18); ордер серії АР №1135351 (т. 1, а.с. 138); акт приймання виконаних робіт від 23.11.2023 на суму 30 000,00 грн. (т. 1, а.с. 140); квитанцію № 355654 від 01.08.2023 на суму 30 000,00 грн. (т. 1, а.с. 141).

Відповідно до умов укладеного договору про надання правничої допомоги та представництво (п. 3.1), вартість послуг виконавця визначається за домовленістю сторін та складає 30 000 грн. (1 година роботи виконавця оцінюється сторонами у 3 000 грн.). Вартість додаткових витрат (технічні засоби, відрядження) відшкодовується окремо (п. 3.2).

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України).

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону № 5076-VI, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 8 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) викладено висновок, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Матеріалами справи встановлено, що представники Державної казначейської служби України, Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області у відзивах на позовну заяву наводили заперечення щодо заявлених до стягнення судових витрат на правничу допомогу, спростовували розумність та співмірність заявлених до стягнення судових витрат, що не було враховано судом першої інстанції.

Враховуючи положення ст. 137 ЦПК України, суд приходить до висновку, що підлягають до стягнення витрати позивача на правову допомогу в частині підготовки позовної заяви у цій справі та участі у трьох судових засіданнях (04.10.2023, 23.11.2023,17.01.2024), однак, зважаючи на складність справи, з врахуванням часу, необхідного на фактичне виконання адвокатом робіт (наданих послуг) по даній позовній заяві в такій категорії справ, обсягу наданих послуг та з урахуванням заперечень представників відповідачів, апеляційний суд вважає, що сума на відшкодування витрат на правову допомогу підлягає зменшенню до 15 000,00 грн. На переконання колегії суддів, саме така сума відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості, реальності, розумності та пропорційності до предмета спору.

Зазначення у відзивах на апеляційні скарги про те, що у суму витрат на правову допомогу в розмірі 30 000 грн. входять також оплачені послуги щодо оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 11.08.2023 року по справі № 336/8033/23, на підготовку апеляційної скарги на рішення суду у цій справі, на підготовку відзивів, не приймаються і не розглядаються колегією суддів, оскільки не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Отже, зважаючи на викладене вище, рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат слід змінити, зменшити суму стягнутих на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу з 30 000 грн. до 15 000 грн. В іншій частині оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2024 року у цій справі в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди скасувати та прийняти в цій частині нову постанову:

Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 64 000 (шістдесят чотири тисячі) грн. 00 коп.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2024 року у цій справі в частині стягнення судових витрат змінити, зменшити суму стягнутих на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу з 30 000 грн. до 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн.

В іншій частині рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 14 червня 2024 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: Е.А. Онищенко

Г.С. Подліянова