Справа №760/8349/23 2/760/4348/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.,

за участю:

секретаря судового засідання Хліменкової А. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт», про визнання незаконним наказу про призупинення дії трудового договору, поновлення дії трудового договору, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (далі - ДК «Укрспецекспорт»), в якому просить: визнати незаконним та скасувати наказ відповідача «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 27 квітня 2022 року № 39к в частині призупинення з ним дії трудового договору з 28 квітня 2022 року; зобов`язати відповідача поновити з ним з 28 квітня 2022 року дію трудового договору; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 квітня 2022 року по 06 лютого 2023 року в сумі 361 111,80 грн; стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за 19 днів невикористаної щорічної основної відпустки за період з 12 березня 2022 року по 06 лютого 2023 року в сумі 23 815,93 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що наказом ДК «Укрспецекспорт» від 27 квітня 2022 року № 39к було призупинено з ним дію трудового договору з 28 квітня 2022 року до відновлення можливості надання та виконання роботи, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану, відповідно до положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Наказом ДК «Укрспецекспорт» від 03 лютого 2023 року № 99-к «Про звільнення ОСОБА_1 », 06 лютого 2023 року його було звільнено з посади головного спеціаліста відділу реалізації контрактів № 3 Регіонального управління № 2 ДК «Укрспецекспорт», у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, скорочення чисельності і штату працівників, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Позивач вважає, що призупинення дії трудового договору з ним проведено не у відповідності до вимог діючого трудового законодавства, оскільки в оспорюваному наказі не зазначено підстав прийняття рішення про тимчасове призупинення з ним трудового договору, а є лише посилання на статтю 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», в тому числі, не вказано про виключення можливості надання та виконання ним роботи.

Зазначає, що у період з 28 квітня 2022 року та до дня звільнення він мав можливість виконувати роботу відповідно до вимог його посадової інструкції та ніколи не звертався до керівництва відповідача з ініціативою щодо призупинення дії його трудового договору, а також не отримував від керівництва подібних пропозицій та не погоджувався з ними.

Водночас, відповідач як станом на час початку збройної агресії РФ, так і станом на час винесення оскаржуваного наказу працював та продовжує працювати, а тому міг забезпечити його роботою, враховуючи, що в Україні було введено воєнний стан, Компанія є офіційно уповноваженою організацією на закупівлю озброєння та військової техніки і він працював головним спеціалістом у відділі реалізації контрактів № 3 Регіонального управління № 2, основними завданнями та функціями якого було, серед іншого, проведення маркетингу відповідних ринків озброєння, військової техніки, послуг військово-технічного призначення, підготовка договорів та інших необхідних документів для транспортування продукції та проходження митних процедур згідно з умовами правочинів.

Позивач вказує, що враховуючи предмет діяльності відповідача, функції та завдання відділу, в якому він працював, а також його посадові функції, простежується можливість відповідача надавати йому роботу та можливість ним виконувати її.

Зазначене вище також підтверджується тим, що на офіційному сайті відповідача у розділі «Новини» міститься повідомлення за 25 березня 2022 року, в якому повідомлено, що Компанія працює в усіх куточках країни та за її межами, що Компанія зберегла та навіть зміцнила відносини з її партнерами, та що остання підтримує ефективну систему внутрішніх комунікацій. Крім того, у звіті про управління за 2022 рік зазначено, що за результатами 2022 року Компанією забезпечено суттєве перевиконання основних показників затвердженого фінансового плану. У цьому звіті в розділі 8 вказано, що в нових реаліях керівництвом компанії переорієнтовано її діяльність на забезпечення потреб Збройних сил України та інших військових формувань в критичній номенклатурі озброєння, військової техніки, запасних частин та амуніції. Для реалізації зазначеного, Компанією укладаються державні контракти з Міністерством оборони України та відповідні імпортні контракти з нерезидентами-партнерами.

Наведене свідчить, що відповідач не перебував в таких обставинах, коли не міг надати роботу працівнику, а навпаки в результаті своєї діяльності в 2022 році суттєво перевиконав основні показники фінансового плану.

Окрім того, позивач вважає, що відповідач мав абсолютно рівні можливості щодо надання роботи всім працівникам, оскільки оспорюваним наказом від 27 квітня 2022 року було затверджено 4 окремих списків працівників, а саме: список працівників, які виконують свої посадові обов`язки на робочому місці; список працівників, які виконують свої посадові обов`язки дистанційно; список працівників, яким оголошено простій не з вини працівника; список працівників, дія трудових договорів з якими призупиняється з 28 квітня 20224 року.

Так, до списку працівників, дія трудових договір з якими призупиняється з 28 квітня 2022 року було включено лише частину працівників Регіонального управління № 2, в якому він працював, решта - продовжували виконувати свої посадові обов`язки, використовуючи виробничу інфраструктуру та робочі місця, що функціонують у нормальному режимі, деяким працівникам було оголошено простій. Відтак, трудові договори були призупинені щодо 4 працівників Регіонального Управління № 2, натомість, загальна кількість працівників Регіонального Управління № 2 становила 30 осіб. Водночас, у відділі реалізації контрактів № 3 Регіонального управління № 2 згідно зі штатним розписом 4 посади головного спеціаліста, натомість, дія трудового договору була призупинена лише з ним (головним спеціалістом), інші два головні спеціалісти відділу з ідентичними посадовими обов`язками були включені до списку працівників, які виконують посадові обов`язки дистанційно, що на його думку також свідчить про незаконність оспорюваного наказу.

Враховуючи наведене, наказ від 27 квітня 2022 року в частині, що стосується призупинення дії трудового договору, виданий всупереч вимогам чинного законодавства, тому підлягає скасуванню, а порушені відповідачем трудові гарантії мають бути відновлені шляхом поновлення дії трудового договору з 28 квітня 2022 року по 06 лютого 2023 року.

Крім того, у зв`язку з призупиненням відповідачем дії трудового договору йому було припинено виплату заробітної плати, тому він з метою відновлення порушених трудових прав має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який за період з 28 квітня 2022 року по 06 лютого 2023 року становить 361 111,80 грн.

Також, період призупинення дії трудового договору з ним не був зарахований до стажу його роботи для щорічної основної відпустки, тому з відповідача підлягає стягненню грошова компенсація за 19 невикористаних днів щорічної основної відпустки за період з 12 березня 2022 року по 06 лютого 2023 року в сумі 23 815,93 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 квітня 2023 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 21 квітня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін та надано відповідачам 15?денний термін для надання відзиву.

28 липня 2023 року до суду надійшов відзив, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що з 24 лютого 2022 року, після початку повномасштабної збройної агресії РФ проти України, діяльність відповідача у сфері експорту продукції і послуг військового призначення та подвійного використання, яка була основним джерелом доходів відповідача, фактично повністю зупинена. Державною службою експортного контролю України були скасовані усі дозволи на експорт продукції військового призначення. Натомість, в умовах повномасштабної збройної агресії РФ проти України Міністерством оборони України покладено на відповідача виконання завдань щодо забезпечення закупівель для Збройних Сил України та інших військових формувань сучасного озброєння та військової техніки з метою забезпечення національної безпеки і оборони держави. На виконання вказаних завдань відповідач бере участь у виконанні державного оборонного замовлення з імпорту озброєння, військової і спеціальної техніки, іншої продукції і послуг військового призначення та подвійного використання, як безпосередній виконавець державних контрактів, так і є стороною у зобов`язаннях, укладених на виконання державного оборонного замовлення.

Таким чином, прибуток відповідача від здійснення імпортних операцій із закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення, які на даний час є основним видом діяльності Компанії, становить не більше 3% вартості таких товарів, робіт і послуг, що неминуче впливає на фінансовий стан відповідача. Отже, внаслідок початку повномасштабної збройної агресії та введення в Україні воєнного стану фінансовий стан відповідача суттєво погіршився і продовжує погіршуватися.

21 березня 2022 року відповідачем був виданий наказ № 52 про особливості його роботи в умовах воєнного стану, яким, зокрема, було зобов`язано керівників структурних підрозділів у строк до 25 квітня 2022 року подати до управляння з роботи персоналом списки працівників, трудові договори з якими можуть бути призупинені та пропозиції щодо оголошення простою не з вини працівників.

На виконання зазначеного наказу, 21 квітня 2022 року начальник регіонального управління № 2 подав до управління роботи з персоналом службову записку, в якій зазначив, що ОСОБА_1 на цей час самостійно не виконується жодного експортного контракту. За своєю спеціалізацією зазначений працівник раніше супроводжував контракти з технічного обслуговування літаків типу Ан-72, Ан-74, але такі роботи вже з 2021 року виконуються Державним підприємством «Завод 410 ЦА» без залучення відповідача. Вказаний працівник виконував допоміжні функції при виконанні інших проектів, що стосуються військово-транспортної авіації, але у зв`язку із збройно агресією РФ проти України та закриттям повітряного простору усі потенційні іноземні замовники припинили не лише виконання існуючих проектів, але і переговори щодо потенційного та майбутнього ремонту авіаційної техніки в Україні. Зазначений працівник іноземними мовами не володіє. Таким чином, повністю відсутня робота, яка може виконуватись зазначеним працівником.

Так, на підставі пропозицій керівників структурних підрозділів наказом відповідача від 27 квітня 2022 року № 39-к призупинено дію трудових договорів з 74 працівниками, в тому числі, і позивачем.

Крім того, за результатами розгляду пропозицій начальника управління роботи з персоналом наказом від 26 листопада 2022 року № 115-ШР штатний розпис відповідача було скорочено більше ніж на 40%, в тому числі повністю ліквідовано одразу 4 контрактні управління, зокрема, і регіональне управління № 2, у якому працював позивач, оскільки деякі підрозділи фактично позбавлені відповідного навантаження, значна частина співробітників взагалі не має роботи. 06 лютого 2023 року позивача було звільнено, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці.

Частиною другою статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що наказ про призупинення дії трудового договору повинен містити кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові інші персональні дані відповідних працівників. Відтак, законодавець прямо передбачив, що призупинення дії трудового договору може відбуватись не стосовно всього персоналу, а відносно конкретних працівників.

Крім того, підставами для призупинення дії трудового договору може бути не лише абсолютна непрацездатність підприємства через його руйнування чи руйнування частини його інфраструктури, а й інші, викликані збройною агресією, фактичні та економічні чинники, які не дозволяють забезпечити працівника роботою, яку він виконував раніше, наприклад: скорочення замовлень чи обсягу послуг, які надаються підприємством, суттєве зниження доходів підприємства, неможливість виконання роботодавцем перед працівником зобов`язань з виплати заробітної плати та страхових внесків.

Відповідач вважає, що саме на керівництво підприємства покладаються дискреційні повноваження щодо визначення переліку працівників з якими необхідно призупинити дії трудових договорів, з самостійним визначенням відповідних трудових критеріїв для цього.

Таким чином, відповідачем повністю дотримано вимоги чинного законодавства під час видання оскаржуваного наказу. Посилання позивача на необхідність одночасного існування для обох сторін трудового договору неможливості його виконання стосується редакції статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яка набула чинності лише з 19 липня 2022 року, тобто не діяла на момент видання оскаржуваного наказу.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України, тобто такі вимоги є безпідставними.

Крім того, відповідач звернув увагу, що 06 лютого 2023 року позивача було звільнено, наказ про звільнення ним не оскаржувався. Разом з тим, в межах цього позову позивач фактично заявив вимогу про поновлення його на роботі, не ставлячи питання про законність його звільнення.

Враховуючи вищевикладене, відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

07 серпня 2023 року від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, яке ухвалою суду від 07 серпня 2023 року задоволено частково.

Цього ж дня позивачем було подано відповідь на відзив, яка також надійшла до суду засобами поштового зв`язку 09 серпня 2023 року, в якій зазначає, що відповідачем разом з відзивом не надано суду доказів, що на момент видання оспорюваного наказу в частині призупинення з ним дії трудового договору, існували обставини, які виключали можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором, тобто, що існувала абсолютна неможливість роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.

Крім того, твердження відповідача про фактичне зупинення діяльності компанії у сфері експорту продукції і послуг військового призначення та подвійного використання не свідчить про неможливість відповідача забезпечити його роботою, оскільки предметом його діяльності є не лише здійснення діяльності з експорту вищевказаної продукції і послуг, але й здійснення їх імпорту та інших видів діяльності.

Також, його освіта (має кваліфікацію військового техніка-механіка та кваліфікацію спеціаліста інженера-механіка) дозволяє виконувати завдання не тільки з організації надання послуг з постачання авіаційної техніки та організації всіх видів ремонту, модернізації тощо, а й виконувати завдання з поставки та ремонту бронетехніки і озброєння різних типів, а також поставки всіх типів боєприпасів для потреб Міністерства оборони України.

З урахуванням викладеного, відповідач не надав жодного доказу до відзиву, яким би довів, що був позбавлений можливості надати йому роботу, в тому числі, частково, дистанційно, шляхом встановлення скороченої тривалості робочого часу, дня, тижня, переведення на іншу роботу, яку здатен він виконувати відповідно до своєї кваліфікації та досвіду роботи.

До того ж, у зв`язку з великим обсягом роботи в Компанії було встановлено з 02 червня 2022 року шестиденний робочий тиждень тривалістю 48 годин, а зі Звіту про управління за 2022 рік вбачається, що за результатами 2022 року Компанією забезпечено суттєве перевиконання основних показників затвердженого фінансового плану, що спростовує твердження відповідача про погіршення його фінансового стану та про те, що на момент видачі оскаржуваного наказу була відсутня робота, яка може ним виконуватися.

Враховуючи вищевикладене, наполягає на задоволені позовних вимог.

07 серпня 2023 року відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що твердження позивача про те, що він у період з 28 квітня 2022 по 06 лютого 2023 року міг та бажав продовжувати працювати не підтверджені жодними доказами, зокрема, не надано доказів, що він у вищевказаний період звертався до керівництва з пропозиціями про вихід на роботу, скасування призупинення дії трудових договорів, виконання будь-якої роботи. Крім того, самі лише вказівки у посадовій інструкції позивача про те, що повинен вміти працювати із імпортними операціями не свідчать про існування у відповідача у вказаний період реальних імпортних контрактів.

Водночас, керівник управління чітко пояснив, що позивач на момент складання службової записки не мав жодної роботи, тому трудовий договір з ним було призупинено.

Посилання на те, що відповідачем у червні-липні 2022 року було змінено тривалість робочого дня не свідчить про збільшення обсягу роботи. Такі дії були здійснені для забезпечення роботи Компанії в такому режимі, який максимально відповідав режиму роботи основного замовника - Міністерства оборони України, та ніяким чином не пов`язані зі збільшенням обсягів роботи або навантаження на персонал, навпаки, у вказаний період обсяги роботи та навантаження послідовно зменшувалися. До того ж, наказом відповідача від 22 липня 2022 року було відновлено п`ятиденний робочий тиждень тривалістю 40 годин.

Крім того, зі звітів про фінансові результати відповідача за перше півріччя 2022 року, 9 місяців 2022 року, 2022 рік та перший квартал 2023 року вбачається, що неухильно зменшувався чистий фінансовий результат відповідача у порівнянні із показниками минулих звітних періодів. Перевиконання відповідачем показників фінансового плану, про яке зазначено у звіті про управління, свідчить лише про те, що Міністерство оборони України, яке затверджує фінансовий план відповідача, вже під час затвердження фінансового плану передбачає у ньому мінімальні показники прибутків, перевиконання яких аж ніяк не свідчить про покращення фінансового стану відповідача.

Також, відповідач звернув увагу на помилковість здійсненого позивачем розрахунку середнього заробітку, оскільки запровадження шестиденного робочого тижня та зміна тривалості робочого часу не потягла за собою зміну розмірів оплати праці працівників, тому 8 додаткових годин роботи у період з 02 червня 2022 року по 22 липня 2022 року не оплачувалися, а відтак, не можуть бути включені у розрахунок середнього заробітку.

07 серпня 2023 року відповідачем також було подано заяву про виклик свідка, яку ухвалою суду від 07 серпня 2023 року, занесеною до протоколу судового засідання було задоволено.

27 листопада 2023 року відповідачем подано до суду письмові пояснення, в яких зазначає, що підрозділ, в якому працював позивач був орієнтованим на експорт і у 2022 році виконував лише один імпортний контракт, а діяльність з експорту припинилася повністю, водночас, ділова активність підприємства після повномасштабного вторгнення знизилася в три рази, що виключає можливість перерозподілу роботи, про який зазначає позивач. Таким чином, припинення експортної діяльності стало причиною послідовного скорочення обсягів роботи у регіональному управлінні № 2 та, у подальшому, повної ліквідації цього підрозділу.

12 січня 2024 року до суду надійшли письмові пояснення сторони позивача, в яких зауважив, що у цій справі підлягає встановленню саме наявність абсолютної неможливості відповідачем надати роботи позивачу, а останнім виконувати її. З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що в період з 03 березня 2022 року по 06 лютого 2023 року ДП «Укрспецекспорт» укладено 203 контракти з імпорту, 6 контрактів з експорту, 283 контракти/договори з резидентами України, тому з урахуванням того, що до основних посадових обов`язків позивача належало, в тому числі, підготовка проектів договорів (контрактів) та інших документів і довідкових матеріалів для їх укладення, виконання імпортних та експортних зовнішньоекономінчних контрактів, відповідач мав можливість надати йому роботу, яка передбачена його ж посадовою інструкцією.

Крім того, відповідачем було надано інформацію, що лише в період з 01 січня 2021 року по 19 грудня 2022 року між ДК «Укрспецекспорт» та іноземними компаніями було укладено 20 контрактів з імпорту та 7 додаткових угод до них, супроводженням реалізації яких виступали працівники Регіонального управління № 2, що свідчить про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про те, що організаційна структура та підбір персоналу Регіонального управління № 2 були спрямовані виключно на здійснення експортної діяльності.

Також, у квітні 2022 року Управління безпеки на підставі рішення генерального директора Компанії проводило опитування працівників, в тому числі, його щодо готовності приступити до виконання трудових обов`язків на робочому місця, за результатами якого ОСОБА_1 повідомив про своє фактичне місце перебування в м. Києві та готовність до виходу на роботу.

Окрім того, спростовується твердження відповідача про те, що неможливість надання йому роботи була зумовлена тим, що Державною службою експортного контролю України були скасовані всі дозволи на експорт продукції військового призначення, проте, в період з 03 березня 2022 року по 19 грудня 2022 року Державною службою експортного контролю України для ДК «Укрспецекспорт» було надано 14 дозволів на право здійснення товарів військового призначення.

Разом з тим, працівники регіонального управління № 2, на яких покладені однакові функції з ним відповідно до посадових обов`язків продовжували працювати або їм було оголошено простій не з вини працівника, та трудові договори з ними не призупинялися, що свідчить про дискримінаційні дії відповідача по відношенню до нього. До того ж, в період з 28 квітня 2022 року по 06 лютого 2023 року було поновлені трудові договорі з 30 працівниками Компанії, та в період з 01 травня 2022 року по 19 грудня 2022 року з причин службової необхідності, увільненням працівників через призов на військову службу та проходженням служби у територіальній обороні, відповідачем було припинено простій для 54 працівників ДК «Укрспецекспорт».

Враховуючи вищенаведене, на момент видачі оспорюваного наказу не існувало абсолютної неможливості роботодавця надати роботу, а працівника - виконувати її.

18 січня 2024 року до суду надійшли заперечення відповідача, в яких зазначає, що серед 14 дозволів, наданих у 2022 році Державною службою експортного контролю України, лише один був отриманий для контракту, що супроводжувався регіональним управлінням № 2. Крім того, дія трудових договір у регіональному управлінні № 2 не поновлювалася. З огляду на викладене, просив відмовити в задоволенні позову.

12 березня 2024 року відповідачем подано до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, в обґрунтування якої зазначив, що чинним трудовим законодавством встановлений тримісячний строк з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, для звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору. Так, оскаржуваний наказ видано 27 квітня 2022 року, а до суду позивач звернувся майже через рік - 14 квітня 2023 року, водночас, у позовній заяві не наведено поважних причин пропуску вищевказаного строку, а міститься лише посилання на карантин, що діяв у вказаний час.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону Закон України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набув чинності 17 липня 2020 року процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

20-денний строк з часу набрання чинності Законом України від 18 червня 2020 року № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» закінчився 06 серпня 2020 року.

Враховуючи викладене, відповідач просив застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Цього ж дня, стороною відповідача подано письмові пояснення, в яких викладено посилання, на його думку, на релевантну до спірних правовідносин судову практику.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, однак 12 березня 2024 року його представник подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність та відсутність позивача, в якій зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, а заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності є необґрунтованою, оскільки Законом, на який посилається сторона відповідача були внесені зміни до процесуальних кодексів: ЦПК, ГПК, КАС, водночас, зміни до КЗпП України, який не є процесуальним законом, зміни не вносилися, що свідчить про те, що позивачем строк не пропущений.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, однак 12 березня 2024 року представник подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність сторін.

Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Отже, оскільки сторони в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось

Вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази в їх сукупності, суд виходить з наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частина перша статті 43 Конституції України). За змістом частини другої цієї статті держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта вказаної статті).

Судом установлено, що позивач перебував у трудових відносинах з ДК «Укрспецекспорт» та обіймав посаду головного спеціаліста відділу реалізації контрактів № 3 Регіонального управління № 2.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.

27 квітня 2022 року ДК «Укрспецекспорт» видано наказ №39к «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким затверджено список працівників Компанії, дія трудових договорів з якими призупиняється з 28 квітня 2022 року до відновлення можливості надання та виконання роботи, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану, відповідно до положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року.

Зі змісту вищевказаного списку вбачається, що з 28 квітня 2022 року дія трудового договору призупинена, в тому числі, з ОСОБА_1 .

Наказом відповідача від 03 лютого 2023 року № 99-к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено 06 лютого 2023 року ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу реалізації контрактів № 3 Регіонального управління № 2, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності і штату працівників, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан.

Дія воєнного стану неодноразово продовжувалася та триває по теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (частина перша статті 1 Закону).

Частинами другою та третьою статті 1 Закону (тут і далі в редакції на час винесення оспорюваного наказу від 27 квітня 2022 року) встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до статті 13 Закону призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.

Призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Наведена спеціальна норма права надає роботодавцю право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв`язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.

Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо (постанова Верховного Суду від 21 червня 2023 року по справі № 149/1089/22, провадження № 61-292св23).

За правилами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом установлено, що позивач, перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем обіймав посаду головного спеціаліста відділу реалізації контрактів № 3 Регіоналного управління № 2.

Відповідно до посадової інструкції головного спеціаліста відділу реалізації контрактів № 3 Регіонального управління № 2 Державної компанії «Укрспецекспорт» головний спеціаліст: здійснює своєчасну та якісну підготовку договорів (контрактів) та інших документів, які опрацьовуються відділом; забезпечує у встановленому порядку виконання договорів (контрактів), що ним супроводжуються; готує проекти документів і довідкові матеріали для укладання договорів (контрактів) щодо експорту, імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення; формує, з використанням даних маркетингових досліджень, інформаційно-довідкові матеріали стосовно відповідних ринків товарів військового призначення та подвійного використання; у встановленому порядку відвідує військові частини і підприємства; організовує за дорученням керівництва управління проведення переговорів з представниками іноземних суб`єктів господарської та іншої діяльності країн закріплених за Управлінням регіонів та представниками підприємств оборонного промислового комплексу України, бере участь щодо укладення договорів (контрактів); виконує інші доручення керівництва Відділу та Управління.

21 березня 2022 року ДК «Укрспецекспорт» видано наказ «Про особливості роботи Державної компанії «Укрспецекспорт» в умовах дії воєнного стану» № 51 відповідно до підпункту 7.2 пункту 7 якого керівникам самостійних структурних підрозділів Компанії наказано в строк до 25 квітня 2022 року подати до Управління роботи з персоналом списки працівників, трудові договори з якими можуть бути призупинені відповідно до статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року та пропозиції щодо оголошення простою не з вини працівників відповідно до статей 34 та 113 КЗпП України.

На виконання зазначеного пункту начальником Регіонального управління № 2 ОСОБА_4 надано начальнику управління роботи з персоналом ДК «Укрспецекспорт» службову записку від 21 квітня 2022 року, в якій запропоновано призупини дію трудового договору, в тому числі, з ОСОБА_1 , оскільки на час її складання він самостійно не виконує жодного експортного контракту. За своєю спеціалізацією він супроводжував контракти з технічного обслуговування літаків типу АН-72, АН-74, але такі роботи вже з 2021 року виконуються Державним підприємством «Завод 410 ЦА» без залучення ДК «Укрспецекспорт». Вказаний працівник виконував допоміжні функції при виконанні інших проектів, що стосуються військово-транспортної авіації, але у зв`язку зі збройною агресією РФ проти України та закриттям повітряного простору усі потенційні іноземні замовники повністю припинили не лише виконання існуючих проектів, але і переговори щодо потенційного та майбутнього ремонту авіаційної техніки в Україні. Іноземною мовою ОСОБА_1 не володіє. Таким чином, наразі повністю відсутня робота, яка може виконуватись зазначеним працівником.

З витягу зі штатного розпису ДК «Укспецекспорт» вбачається, що станом на 28 квітня 2022 року у відділі, в якому працював позивач передбачено 4 посади головного спеціаліста, а загальна кількість працівників Регіонального управління № 2 - 30. Водночас, відповідно до списку працівників Компанії, дія трудових договорів з якими призупиняється з 28 квітня 2022 року до відновлення можливості надання та виконання роботи, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану, відповідно до положень статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року, затвердженого оспорюваним наказом, трудові договори були призупинені лише з 4 працівниками зазначеного Управління, серед яких лише один працівник, який обіймав посаду головного спеціаліста у відділі № 3 , яким є позивач.

Разом з тим, в оспорюваному наказі відповідачем не наведено підстав прийняття рішення про призупинення дії трудового саме з позивачем, а лише міститься посилання на статтю 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Зокрема, не обґрунтовано неможливість виконання позивачем покладених на нього обов`язків з огляду на те, що працівники, які обіймали аналогічну посаду в тому самому відділі були переведені на роботу дистанційно або на простой не з вини працівника.

Крім того, в ході судового розгляду судом установлено, що відповідач продовжував свою діяльність та після початку повномасштабного вторгнення, його було передано до сфери управління Міністерства оборони України та покладено на нього виконання завдань щодо забезпечення закупівель для Збройних Сил України та інших військових формувань сучасного озброєння та військової техніки з метою забезпечення національної безпеки і оборони держави, що не заперечувалось сторонами.

Так, з відповіді ДК «Укрспецекспорт» від 26 вересня 2023 року за вих. № USE-13.1-8430 на адвокатський запит представника позивача вбачається, що в період з 03 березня 2022 року по 06 лютого 2023 року ДК «Укрспецекспорт» укладено 203 контракти з імпорту, 6 контрактів з експорту, 283 договори з резидентами України.

Крім того, у листі відповідача від 21 листопада 2023 року за вих. № USE-13.1-10330 на адресу Дарницького районного суду міста Києва зазначено, що в період з 01 січня 2021 року по 19 грудня 2022 року між ДК «Укрспецекспорт» та іноземними компаніями було укладено 20 контрактів з імпорту та 7 додаткових угод до них, супроводженням реалізації яких виступали працівники Регіонального управління № 2 ДК «Укрспецекспорт». Також, в період з 03 березня 2022 року по 19 грудня 2022 року Державною службою експортного контролю України для ДК «Укрспецекспорт» було надано 14 дозволів на право здійснення експорту товарів військового призначення.

З викладеного вбачається, що як на час видачі оспорюваного наказу про призупинення дії трудового договору, так і на час розгляду справи, ДК «Укрспецекспорт» здійснювала свій основний вид діяльності, а саме, з експорту та імпорту озброєння, боєприпасів, військової техніки і спеціальних комплектуючих виробів для їх виробництва, вибухових речовин, робіт і послуг військового та спеціального призначення.

Окрім того, як вбачається з відповіді відповідача від 26 вересня 2023 року № Вих.USE-13.1-8430 на адвокатський запит представника позивача на підставі рішення генерального директора Компанії, у квітні 2022 року Управління безпеки проводило опитування, в тому числі, ОСОБА_1 , зокрема, щодо готовності приступити до виконання своїх обов`язків на робочому місці.

Відповідно до витягу з додатку до службової записки від 22 квітня 2022 року № 15.4/2604 ОСОБА_1 під час вищевказаного опитування повідомив, що перебуває в м. Києві та про свою готовність вийти на роботу.

Таким чином, вищевикладеним спростовуються посилання відповідача на те, що позивачем не виявлялося бажання працювати. Також, з урахуванням викладеного, критично оцінюються судом твердження відповідача про те, що регіональне управління № 2 взагалі не мало роботи, виконувало лише один імпортний контракт, який супроводжувався головним спеціалістом ОСОБА_2 та експортну діяльність в цілому було припинено, оскільки відповідачем не обґрунтовано, чому з 30 працівників, які працювали в цьому управлінні, лише з 4 працівниками було призупинено трудові договори серед яких і позивач, якщо Управління за твердженням відповідача не мало взагалі роботи.

Крім того, відповідачем не обґрунтовано неможливість надання позивачеві іншої роботи або переведення його на роботу в дистанційному режимі, не надано доказів, що ОСОБА_1 пропонувалася інша робота, однак він від неї відмовився.

До того ж, посилання сторони відповідача на зменшення прибутку та погіршення в цілому фінансового стану Компанії як підставу для призупинення дії трудового договору з позивачем не доводить абсолютну неможливість відповідача забезпечити ОСОБА_1 роботою, з огляду на те, що відповідачем не обґрунтовано, за якими принципами роботодавець визначав з ким слід призупинити трудові відносини, з ким продовжити простій, а кого перевести на дистанційну роботу.

В ході судового розгляду було допитано свідка ОСОБА_3 , який повідомив, що у 2022 році він працював начальником відділу кадрів у відповідача, після повномасштабного вторгнення РФ робота Компанії суттєво змінилася, а саме - стало менше експортних контрактів, що відобразилося на фінансовому становищі підприємства, у зв`язку з чим, було скорочено штат працівників на 40%. Зазначив, що Регіональні управління відповідача були експортними і роботи в них не було, оскільки зі слів керівника структурного підрозділу експортні контракти були зупинені через війну. Пояснив, що теоретично Регіональні управління можна було перекваліфікувати, але це складно. Крім того, запровадження в Компанії шестиденного робочого тижня було пов`язане не зі збільшенням обсягів роботи, а з необхідністю забезпечити режим роботи Компанії, який би максимально відповідав режиму Міністерства оборони України, водночас, шостий робочий день не оплачувався та у подальшому був скасований.

Разом з тим, пояснив суду, що у ОСОБА_1 була спеціалізація в роботі, пов`язана з воєнно-транспортною авіацією, тому з початком повномасштабного вторгнення він не мав роботи, у зв`язку з чим, у квітні 2022 року з ним було призупинено дію трудового договору. Серед працівників Регіонального управління № 2 на простій були відправлені лише ті, хто займався форс-мажорами. Йому невідомо чи звертався ОСОБА_1 до керівництва з приводу надання йому роботи. Зазначив, що з приводу поновлення дії трудового договору не звертався. Також повідомив, що з ОСОБА_1 особисто не знайомий та ніколи не спілкувався.

Судом показання свідка оцінюються критично, оскільки вони співпадають з позицією відповідача та не знайшли свого підтвердження дослідженими в ході розгляду справи доказами.

Таким чином, в ході судового розгляду судом установлено, що у відповідача на час видання оскаржуваного наказу була можливість забезпечити позивача роботою, а у позивача її виконувати, тому призупинення дії трудового договору з позивачем є незаконним.

Що стосується вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, суд зазначає наступне.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

У КЗпП України відсутня норма права, яка б у цій ситуації регулювала питання виплати середнього заробітку за час незаконного призупинення дії трудового договору, так як це не є ні простоєм, ні звільненням працівника.

Водночас частиною дев`ятою статті 10 ЦПК України передбачено, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Враховуючи, що незаконні дії відповідача позбавили ОСОБА_1 можливості працювати та призвели до порушення його конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин норму частини другої статті 235 КЗпП України, яка регулює подібні за змістом відносини, та покласти на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час його перебування у вимушеному прогулі. Такий висновок узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом у постановах від 21 червня 2023 року в справі № 149/1089/22, від 31 січня 2024 року в справі № 161/8196/22.

Згідно положень пунктів 2, 8 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Згідно з наявної у матеріалах справи довідки-розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 , останніми повними місяцями роботи позивача були лютий 2022 року та березень 2022 року, в яких позивач отримав зарплату в розмірі - 24 651,88 грн за лютий та 32 094,14 грн за березень.

Загальна кількість відпрацьованих робочих днів у лютому та березні 2022 року становить 33 дні. Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 1 719,58 грн (56 746,02/33=1 719,58).

Водночас, суд враховує, що наказом відповідача № 63 «Про встановлення шестиденного робочого тижня на період дії воєнного стану» встановлено з 02 червня 2022 року шестиденний робочий тиждень тривалістю 48 годин працівникам ДК «Укрспецекспорт», які виконують свої посадові обов`язки на робочому місці та дистанційно. 22 липня 2022 року наказом відповідача № 76 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу ДК «Укрспецекспорт» від 02 червня 2022 року № 63» визнано таким, що втратив чинність вищевказаний наказ.

Таким чином, в період з 02 червня 2022 року по 22 липня 2022 року в Компанії було запроваджено шестиденний робочий тиждень, водночас, твердження відповідача про те, що шостий робочий день працівникам не оплачувався належними та допустимими доказами не доведено.

З огляду на викладене, з дня призупинення дії трудового договору з позивачем 28 квітня 2022 року по день звільнення останнього - 06 лютого 2023 року розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить: 1 719,58 грнх210 робочих днів=361 111,80 грн, який підлягає виплаті позивачу без урахування податків і зборів.

Відповідно до статті 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України), аналогічна норма міститься у статті 24 Закону України «Про відпустки».

Положеннями статті 4 Закону України «Про відпустки» встановлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням; 3) творча відпустка; 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях; 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв`язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи; 5) відпустки без збереження заробітної плати.

Судом установлено, що наказом відповідача від 03 лютого 2023 року № 99-к «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено 06 лютого 2023 року ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу реалізації контрактів № 3 Регіонального управління № 2, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, скороченням чисельності і штату працівників, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Із зазначеного наказу вбачається, що ОСОБА_1 виплачено грошову компенсацію за невикористані 46 календарних днів щорічної відпустки.

Разом з тим, пунктами 2, 3 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки» встановлено, що до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються: час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно із законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), крім випадків, коли за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігалися місце роботи і посада на підприємстві на час призову; час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

З урахуванням вищенаведених положень, а також того, що призупинення дії трудового договору з позивачем мало наслідком не отримання останнім допомоги по державному соціальному страхуванню та не збереження середнього заробітку, підставі для зарахування вказаного періоду до стажу роботи для щорічної відпустки у роботодавця були відсутні.

Відтак, беручи до уваги, що наказ про призупинення дії трудового договору з позивачем був визнаний судом незаконним та таким, що підлягає скасуванню, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про грошову компенсацію за 19 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, які мали б нараховуватись позивачу за період призупинення дії трудового договору з 28 квітня 2022 року по 06 лютого 2023 року, в сумі 23 815,93 грн.

Правильність розрахунку, наданого позивачем судом перевірена.

Щодо вимоги про зобов`язання відповідача поновити з 28 квітня 2022 року дію трудового договору з ОСОБА_1 , то суд не вбачає підстав для її задоволення, оскільки, як вже встановлено, 06 лютого 2023 року позивача було звільнено, наказ про звільнення ним не оскаржувався, тому поновлення дії трудового договору в цьому випадку є неефективним способом захисту порушених прав позивача, водночас, визнання такого наказу незаконним, його скасування, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є достатнім для поновлення порушених прав позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновків, що в ході судового розгляду доведено факт порушення відповідачем норм чинного трудового законодавства по відношенню до позивача та наявності підстав для визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору з позивачем, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, тому позов підлягає частковому задоволенню.

Разом з тим, вирішуючи заяву сторони відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, необхідно зазначити наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи законодавцем визначені у статті 235 КЗпП України.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» КЗпП України доповнено главою XIX такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Тлумачення наведених норм закону свідчить про те, що запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Заявляючи відповідне клопотання про поновлення встановленого законом строку, особа не повинна наводити конкретних причин пропуску такого строку, крім тих, що пов`язані з внесеними до КЗпП України змінами. Крім того, не є необхідним і заявлення такого клопотання, так як строк звернення до суду не пропущено.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин, який неодноразово продовжувався та діяв до 30 червня 2023 року.

Так, постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 233 КЗпП України продовжуються на строк його дії. Тому строк на звернення позивачем з цим позовом, заявленим у квітні 2023 року, тобто під час карантину, не сплив.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46 гс 22), постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480 сво 22).

Ураховуючи викладене, продовження строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, унормовано пунктом 1 глави XIX Прикінцевих положень КЗпП України,а тому позивач не повинен був обґрунтовувати поважність причин пропуску строку для вирішення трудового спору, як і подавати таку заяву, оскільки цей строк продовжується на строк дії карантину у силу закону.

Таким чином, заява про застосування наслідків строків звернення до суду є необґрунтованою, тому задоволенню не підлягає. Водночас, обґрунтовуючи свою заяву відповідач посилався на постанову Верховного Суду у справі № 552/4200/21, однак слід зауважити, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові у справі № 947/8885/21 від 11 грудня 2023 року відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2022 року у справі № 552/4200/21, оскільки запровадження на всій території України карантину є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, що визначено положеннями закону.

Крім того, частиною п`ятою статті 265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 133 та частиною першою статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем, що включають судовий збір у розмірі 1 073,60 грн за вимогу про визнання незаконним та скасування наказу в частині призупинення дії трудового договору, підлягають стягненню на його користь з відповідача.

Що стосується витрат на правничу допомогу, то позивач не позбавлений змоги подати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, оскільки в позовній заяві наводив попередній розрахунок витрат, пов`язаних із правничою допомогою, а також до закінчення розгляду справи зазначив, що відповідні докази будуть надані до суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтею 43 Конституції України, статтею 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», статтями 9, 24 Закону України «Про відпустки», статтями 74, 83, 233, 234, 235 КЗпП України, статтями 2, 10, 12, 13, 15, 141, 76?81, 89, 258, 263, 264, 265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» від 27 квітня 2022 року № 39к в частині призупинення дії трудового договору з 28 квітня 2022 року з ОСОБА_1 .

Стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 квітня 2022 року по 06 лютого 2023 року та компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку в загальній сумі 384 927,73 (триста вісімдесят чотири тисячі дев`ятсот двадцять сім гривень 73 коп.) гривень без вирахування податків та зборів.

Стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 073,60 гривень.

В іншій частині позову відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач - Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт», ЄДРПОУ: 21655998, місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 36.

Суддя Л. М. Ішуніна