ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "29" серпня 2006 р.  09-30              Справа № АС-13/334-06

вх. № 8432/1-13

Суддя господарського суду Харківської області Водолажська Н.С.

за участю секретаря судового засідання Зіміна К.В.

представників сторін :

позивача - Блохін С. А., дов. б/н від 06.03.06 р.

відповідача - Степаненко О. Ф., дов. № 151/10/10-014 від 01.08.06 р.,

                    - Семенченко В. В., дов. № 98/10/10-014 від 14.07.06 р.

по справі за позовом  ДП "Дублянський спиртзавод", с. Дублянка   

до  ДПІ Краснокутського району, смт. Краснокутськ  

про визнання недійсним повідомлень-рішень  

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство „Дублянський спиртовий завод”, проситьвизнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ Краснокутського району Харківської області від 29.06.06 р. № 0000282310/0 про визначення зобов’язань по ПДВ в сумі 91064,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 46562,0 грн., № 0000292310/0 про визначення податкових зобов’язань по збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 539,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 270,0 грн., № 0000302310/0 про визначення податкових зобов’язань по земельному податку в сумі 129,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 859,0 грн., № 0000312310/0 про визначення зобов’язань по платежам за спеціальне використання водних ресурсів в сумі 345,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 173,0 грн., № 0000322310/0 про визначення зобов’язань по збору на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, в сумі 50,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 170,0 грн. як неправомірні, посилаючись на положення законів України „Про оподаткування прибутку підприємств”, „Про ПДВ”, „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, Постанови КМУ № 786 від 15.07.97 р.

Відповідач позовні вимоги не визнає, посилаючись на результати перевірки та інші обставини, вказані у відзиві на позов.

Справа розглядається в порядку КАС України.

Надані документи свідчать, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт від 15.06.06р. виїзної планової документальної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.05 р. по 31.03.06 р. В акті записано, що підприємство позивача засновано на державній формі власності, підпорядковане Міністерству аграрної політики України, взято на податковий облік 19.03.99 р., зареєстроване платником ПДВ, про о отримало свідоцтво № 27912941 від 30.09.04 р.

В оскарженому в даному провадженні податковому повідомленні-рішенні № 0000282310/0 від 29.06.06 р. вказано, що здійснені донарахування податкових зобов’язань пов’язане з виявленими порушеннями вимог п. 7.4.2 ст. 7 Закону України „Про ПДВ”. Як вказано в акті перевірки, порушення вказаної норми пов’язано з тим, що підприємство „відносило до податкового кредиту електроенергію та послуги по транспортуванню газу, які в свою чергу були списані на статтю витрат „ненормоване використання електроенергії”.

Перевіряючими при дослідженні місячних звітів „Про використання електроенергії” та при порівнянні їх з фактичним використанням електроенергії (проведенні відповідні розрахунки і в акті перелічені довідки про фактичне використання ненормованої електроенергії по окремим підрозділам підприємства) було виявлено, що розбіжності за 9 місяців 205 р. становлять 321095,16 кВт/год. на суму 121070,77 грн.

Також при перевірці було встановлено значне завищення норм витрат електроенергії на статтю власні потреби, що спричинило безпідставне списання  за 9 місяців 2005 р. електроенергії в кількості 893000,0 кВт/год. на суму 225590,99 грн.

Також перевіряючі вказують на безпідставне віднесення „до податкового кредиту послуги по транспортуванню газу на суму 113663,6 грн. (ПДВ 22732,72 грн.), який був списаний за 9 місяців 2005 р. на інші невиробничі потреби.

Аналогічні порушення перевіряючими були виявлені і за 1 квартал 2006 р.

Суд вважає необхідним відмітити, що відповідно положенням п. 7.4.2 ст. 7 Закону України „Про ПДВ”, в редакції, що діяла до внесення змін з 31.03.05 р., порушення якого встановлено перевіряючими, у разі коли платник податку здійснює операції з поставки товарів (робіт, послуг), що звільнені від оподаткування або не є об’єктом оподаткування згідно зі ст. ст. 3 та 5 цього Закону, суми податку, сплачені (нараховані) у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, відносяться відповідно до складу валових витрат виробництва (обігу) та на збільшення вартості основних фондів і нематеріальних активів і до податкового кредиту не включаються.  

При цьому, в ст. 3 Закону визначалося, що об’єктом оподаткування, зокрема, є операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення  кредиторської  заборгованості  заставодавця. В п. 3.2 цієї статті наведений перелік операцій, які не визнавалися об’єктом оподаткування ПДВ.

В ст. 5 Закону наведений перелік операцій, що звільняються від оподаткування ПДВ.

З аналізу наведених норм випливає, що жодна з ним і всі у сукупності не обмежували право платника ПДВ відносити до податкового кредиту суми податку, сплачені в ціні придбаного товару.

Після внесення змін до Закону України „Про ПДВ” ці норми також не обмежують право платника відносити до податкового кредиту суми податку, сплачені в ціні товару, в т.ч. електричної енергії та послуг по транспортуванню газу.

За таких обставин перевіряючими висновки щодо наявності порушень зроблені при застосуванні норми, яка не регулює дані правовідносини.

Проте перевіряючими не було взято до уваги те, що відповідно приписів п. 7.4.1 ст. 7 Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Внесені зміни до цієї норми суттєво не змінюють поняття податкового кредиту і також пов’язують його з придбанням товарів (робіт, послуг) для подальшого використання в господарській діяльності.

Відповідно приписам п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника  податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються)   таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п. 5.3-5.7 цієї статті. Жодних обмежень щодо включення до валових витрат вартості придбаної електричної енергії та оплати послуг по транспортуванню газу п. 5.3 – 5.7 ст. 5 не містять.

Таким чином, підставою для віднесення відповідних сум до валових витрат і до податкового кредиту є використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності. Ні в акті перевірки, ні в подальших поясненнях відповідач не навів доказів того, що придбана електрична енергія та отримані послуги по транспортуванню газу не використовувалися в господарській діяльності.

Зважаючи на те, що дослідження питання про ненормоване використання електроенергії, яке входить в сферу цивільних правовідносин постачальника та споживача, не є компетенцією органів ДПС, роблячи висновки про наявність такого використання виходить за межи повноважень перевіряючих.

За таких обставин висновки акту перевірки в цій частині зроблені без дослідження всіх суттєвих обставин фінансово-господарської діяльності платника, на помилковому застосуванні норм чинного законодавства, а тому є неправомірними, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

До позову позивачем включені вимоги про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ Краснокутського району Харківської області від 29.06.06 р. № 0000292310/0 про визначення податкових зобов’язань по збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі 539,0 грн. у зв’язку порушенням підприємством вимог п. 4, п. 8, п. 10 та п. 13 Постанови КМУ № 303 від 01.03.99 р. „Про затвердження порядку встановлення нормативів зборів за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору”, № 0000312310/0 про визначення зобов’язань по платежам за спеціальне використання водних ресурсів в сумі 345,0 грн. у зв’язку з порушенням приписів п. 5, п. 13, п. 14 ат п. 20 Постанови КМУ № 1494 від 06.08.99 р. „Про затвердження порядку справляння збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору використання водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту”, № 0000322310/0 про визначення зобов’язань по збору на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету, в сумі 50,0 грн. у зв’язку з порушенням приписів п. 13 та п. 15 Порядку встановлення нормативів збору за ГРР, виконані за рахунок державного бюджету та його справляння”, № 0000302310/0 про визначення податкових зобов’язань по земельному податку в сумі 129,0 грн. у зв’язку з порушенням положень р. 1 ст. 5, р. 4 ст. 11, ст. 13 та ст. 14 Закону України „Про плату за землю”.

В позові та поясненнях представника в судовому засіданні позивач не спростовує наявність вказаних в акті перевірки фактів порушення спеціального законодавства, які спричинили нарахування податкових зобов’язань з вищевказаних податків та зборів, а тому суд, з урахуванням положень п. 3 ст. 72 КАС України, не досліджує обставини для визначення податкових зобов’язань по цим податкам та зборам.

Як вбачається з наданих до позову податкових повідомлень-рішень, у зв’язку з проведеним нарахуванням податків та зборів відповідачем до підприємства були застосовані фінансові санкції в порядку п. 17.1.3 ст. 17 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Позивач у позові, а його представник в судовому засіданні наполягають на неправомірності застосування фінансових санкцій, посилаючись на порушення у відношенні підприємства справи про визнання його банкрутом (справа № Б-39/21-06).

Як вказує позивач і це підтверджено даними Інформаційної бази „Діловодство господарського суду”, ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.03.06 р. по справі № Б-39/21-06 було порушено провадження у справі про банкрутство підприємства позивача по даній справі за заявою ТОВ „Укрнафтосервіс”, м. Донецьк. Даною ухвалою було визначено, що з моменту її прийняття вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, а саме: заборонено стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; заборонено нарахування неустойки (штраф, пеня) інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов‘язань і зобов‘язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

У відзиві на позов відповідач вказує на те, що застосування фінансових санкцій є правомірним, оскільки санкції були застосовані по зобов’язанням, які виникли (нараховані) за період, що передував введенню мораторію.

Суд вважає необхідним відмітити те, що згідно зі ст. 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” термін „мораторій на задоволення вимог кредиторів” вживається в цьому Закону у тому значенні, що це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі, про що зазначається в ухвалі Господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство. Відповідно абз. 2 ч. 4 ст. 12 Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховуються штраф і пеня, і цей проміжок часу відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів і розповсюджується на всі зобов’язання, яки виникли як в попередні періоди, так і після його введення і ніяк не пов’язаний з його суттю. Тобто, за змістом цієї норми боржник повинен виконувати зобов’язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються. (Постанова Верховного Суду України від 28.09.04 р. по справі № 24/127).

Зважаючи на вищенаведені обставини, у відповідача не було законного права застосовувати до підприємства фінансові санкції, а тому вище перелічені податкові повідомлення-рішення є неправомірними в частині застосування фінансових санкцій і в цих частинах позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями   4, 8, 9, 71, 86, 160- 163  Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково. Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ Краснокутського району Харківської області від 29.06.06 р. № 0000282310/0 про визначення зобов’язань по ПДВ в сумі 91064,0 грн. та застосування фінансових санкцій в розмірі 46562,0 грн., № 0000292310/0 в частині застосування фінансових санкцій в розмірі 270,0 грн. по збору за забруднення навколишнього природного середовища, № 0000302310/0 про застосування фінансових санкцій в розмірі 859,0 грн. по податку на землю, № 0000312310/0 про застосування фінансових санкцій в розмірі 173,0 грн. по платежам за спеціальне використання водних ресурсів, № 0000322310/0 про застосування фінансових санкцій в розмірі 170,0 грн. по збору на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету. В решті вимог в позові відмовити.

Стягнути з державного бюджету на користь ДП "Дублянський спиртовий завод" (код ЄДРПОУ 003752289) 3, 40 судового збору.

На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга може бути подана через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви
про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк,
встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі
заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови виготовлений 01.09.06 р.

Суддя                                                                                            Водолажська Н.С.