ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/418/23Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/817/259/24 Доповідач - ОСОБА_2

Категорія - продовження строків

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2024 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - ОСОБА_2 ,

суддів -  ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю - секретаря    ОСОБА_5

    прокурора     ОСОБА_6

   обвинуваченого  ОСОБА_7 ,

    захисника   адвоката ОСОБА_8

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі в режимі відеоконференцзв`язку, матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 ,

в с т а н о в и л а:

Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області розглядається кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12022211040001526 від 02 жовтня 2022 року по обвинуваченню ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України.

       Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2024 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, до 01 серпня 2024 року до 23 год. 59 хв.

       Суд мотивував своє рішення тим, що не вбачає доцільності у зміні раніше застосованого щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу, оскільки будь-яких нових даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно останнього більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, на даний час не встановлено.        

       В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 вказує, що не погоджується із оскаржуваною нею ухвалою суду, оскільки вважає її такою, що постановлена всупереч вимог процесуального законодавства.

На думку сторони захисту, наведені у спірній ухвалі мотиви не можуть слугувати підставою чергового продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Апелянт не погоджується з посиланням суду на тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 як на головний чинник при оцінці ймовірних ризиків, передбачених ст.177 КПК України.

Стверджує, що сам по собі факт вчинення інкримінованого ОСОБА_7 правопорушення та ймовірність призначення йому суворого покарання, за відсутності конкретних фактів ухилення його від слідства та суду, переховування, перешкоджання досудовому розслідуванню у будь-який спосіб, не свідчить про недостатність більш м`якого запобіжного заходу, а прокурором в свою чергу, не було додано доказів, які б підтверджували факти ухилення ОСОБА_7 від слідства та суду.

Захисник вважає, що відсутність сім`ї не може ставитись в обтяження обвинуваченому, оскільки це не є обов`язком і не завжди залежить від самої людини, а відсутність офіційного працевлаштування зумовлено тим, що ОСОБА_7 вже тривалий час тримається під вартою.

Окрім цього, звертає увагу, що обвинувачений ОСОБА_7 неодноразово вказував на вкрай незадовільний стан його здоров`я, неможливість отримання належного лікування в умовах перебування його в Чортківській установі виконання покарань.

Що стосується вказівки суду про попередню асоціальну поведінку обвинуваченого, то апелянт зазначає, що ОСОБА_7 в судовому засіданні вказував, що у випадку зміни йому запобіжного заходу, він виконуватиме всі покладені на нього судом обов`язки.

Стосовно характеризуючих даних, вважає, що судом не було взято до уваги покликання ОСОБА_7 щодо наявності у нього постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , а тому у випадку зміни запобіжного заходу на нічний домашній арешт, такий запобіжний захід він відбуватиме за місцем проживання, вказаним вище.

Також звертає увагу, що суд першої інстанції не врахував, що обвинувачений перебуває під вартою майже 12 місяців і постійно скаржиться на незадовільний стан здоров`я і проблеми із серцем, на підтвердження чого він надав суду відповідну медичну довідку.

Просить скасувати ухвалу Тернопільського міськрайонний суду Тернопільської області від 03 червня 2024 року та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою та змінити йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт в нічну пору доби.

       За змістом апеляційної скарги, поданої обвинуваченим ОСОБА_7 , апелянт, не наводячи аргументованих доводів щодо незаконності рішення суду про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, вважає, що оскаржувана ним ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст.370, 372, 376, 392, 395 КПК України.

       Зазначає про процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції щодо розгляду кримінального провадження про його обвинувачення.

       Заслухавши суддю-доповідача; обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника адвоката ОСОБА_8 , які підтримали подані апеляційні скарги та, з наведених у них мотивів, просить скасувати оскаржувану ухвалу місцевого суду та постановити нову, якою змінити запобіжний захід обвинуваченому з тримання під вартою на домашній арешт; міркування прокурора, який вважає ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою і тому просить відмовити в задоволенні апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника; дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, виходячи з таких підстав.

       Висновок, викладений в ухвалі Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2024 року щодо підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону, а при розгляді питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд не допустив таких порушень кримінального процесуального закону, які були б підставою для його скасування.

       Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

       Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

       Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

       Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

       Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років, яке за ступенем тяжкості є тяжким злочином.

       Апеляційний суд враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Окрім того, згідно рішення ЄСПЛ у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» стандарт доказування «обґрунтована підозра» передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об`єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення.

       Аналіз матеріалів кримінального провадження та безпосередньо оскаржуваного апелянтами рішення місцевого суду, дає підстави колегії суддів для висновку, що на даній стадії кримінального провадження, при вирішенні питання про продовження підозрюваному запобіжного заходу, стандарт доказування «обґрунтована підозра» дотримано як прокурором, який звернувся до суду з відповідним клопотання, так і судом, яким обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою.

       Судом правильно враховано конкретні обставини справи, характер та обставини вчинення інкримінованого обвинуваченому ОСОБА_7 діяння, як вони сформульовані у обвинуваченні, зокрема: асоціальну поведінку обвинуваченого, який протягом тривалого часу вчиняє корисливі злочини та, будучи неодноразово судимим за вчинення таких кримінально караних дій, не прийняв заходи щодо виправлення своєї поведінки, а натомість обвинувачується у вчиненні злочинів під час іспитового строку.

       Також судом враховано дані, що характеризують особу обвинуваченого, а саме: ОСОБА_7 немає постійного місця роботи та джерела доходу, не одружений, без місця реєстрації, на утриманні неповнолітніх дітей чи осіб похилого віку немає, що вказує на відсутність міцних соціальних зв`язків у ОСОБА_7 .

       Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що наведені обставини свідчать про наявність обґрунтованих ризиків, передбачених п. п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, обсяг яких не зменшився і вони продовжують існувати.

       Твердження захисника про відсутність ризиків передбачених ст. 177 КПК України колегія суддів вважає непереконливими, оскільки судом першої інстанції наведено аналіз ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, а також враховано тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим і використано стандарт доказування “обґрунтованої ймовірності”, згідно з яким інші більш м`які запобіжні заходи, ніж окреслені прокурором по відношенню до обвинуваченого, не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.

       Апеляційний суд враховує, що у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.

       Також колегія суддів приймає до уваги, що згідно практики ЄСПЛ, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

       Тому, мотиви наведені в ухвалі судді щодо тяжкості покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винним у вчиненні злочину, як одну з підстав продовження строку запобіжного заходу, на думку колегії суддів, є обґрунтованими.

       Надаючи оцінку того, що ОСОБА_7 може вчинити інше кримінальне правопорушення, суд бере до уваги те, що обвинувачений неодноразово раніше вчиняв умисні корисливі злочини проти власності. Однак, незважаючи на неодноразове притягнення його до кримінальної відповідальності, він не зробив належної оцінки своїм діям, на шлях виправлення та перевиховання не став, а продовжує їх вчиняти, нехтуючи наявними в суспільстві встановленими правилами поведінки.

       При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_7 обвинувачується у кримінальному правопорушенні, яке він вчинив під час дії іспитового строку, встановленого вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25.08.2022 року, яким він був засуджений за аналогічний умисний злочин проти власності.

       Доводи апеляційних скарг захисника та обвинуваченого про те, що у обвинуваченого ОСОБА_7 наявне постійне місце проживання за адресою АДРЕСА_1 , не спростовують того факту, що існує ймовірність переховування обвинуваченого від суду з метою уникнення покарання.

       Оскільки заявлені ризики не зменшились та продовжують існувати, а завершити місцевим судом розгляд кримінального провадження до закінчення строку тримання під вартою обвинуваченого не є можливим, з метою уникнення обвинуваченим суду та, враховуючи відсутність обставин, які б вказували на можливість скасування запобіжного заходу обвинуваченому або його заміни на більш м`який запобіжний захід ніж тримання під вартою, колегія суддів вважає, що місцевий суд прийшов до правильного висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 .

       На думку колегії суддів, продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, судом першої інстанції у повній мірі та у визначеному законом порядку враховано особу обвинуваченого, його соціальні зв`язки, характер та тяжкість інкримінованого злочину, а також всі обставини справи, з якими закон пов`язує вирішення такого питання.

       Також місцевий суд дійшов правильного висновку, що застосування на даній стадії більш м`яких запобіжних заходів не є можливим, так як вони не зможуть запобігти ризикам передбаченим ст. 177 КПК України.

       Що стосується доводів сторони захисту про тривале утримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, то суд вважає, що раніше застосований відносно обвинуваченого запобіжний захід, з урахуванням його тривалості, у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення та неможливість із об`єктивних причин на даний час завершити розгляд кримінального провадження судом першої інстанції, не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

       Крім цього, колегія суддів погоджується із висновком місцевого суду, що тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 є виправданим заходом, оскільки справжній інтерес суспільства, який полягає у забезпеченні законності та запобігання порушенню прав осіб (потерпілих), незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважає інтереси забезпечення права обвинуваченого на свободу.

       За наведених обставин, доводи апелянта про недоведеність ризиків, визначених ст.177 КПК України та відсутність підстав для продовження терміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів вважає необґрунтованими.

       Що стосується доводів сторони захисту про незадовільний стан здоров`я обвинуваченого ОСОБА_7 , як підстави для скасування ухвали місцевого суду про продовження строку дії запобіжного заходу та зміни запобіжного заходу на більш м`який, колегія суддів зазначає наступне.

       Так, згідно ст.ст.3,49 Конституції України, ст.6 Основ законодавства про охорону здоров`я кожний громадянин України має право на охорону здоров`я. Відповідно до ст.ст. 7,11 Закону України “Про попереднє ув`язнення” в місцях попереднього ув`язнення відповідно до законодавства про охорону здоров`я організуються і проводяться медичний огляд осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою, їх медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота.

       Отже, у випадку захворювання чи погіршення стану здоров`я обвинуваченого, йому буде забезпечена відповідна медична допомога, а отже такий довід апелянтів не є підставою для скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та скасування по суті правильного судового рішення. Також, сама по собі наявність у особи хронічного захворювання не може бути свідченням неможливості перебування особи в умовах установи слідчого ізолятора.

       Долучені до матеріалів провадження медичні документи щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , які досліджено судом апеляційної інстанції, не містять відомостей, які б свідчили про наявність у останнього захворювань, що перешкоджають його утриманню під вартою.

       За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що місцевий суд дійшов правильного висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 .

       Порушень вимог КПК України, які б могли стати підставою для скасування ухвали суду, по справі не встановлено.

       З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, а тому підстав до її скасування, про що ставлять питання апелянти, не вбачає.

       На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, —

       у х в а л и л а :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника — адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2024 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 — без змін.

       Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Головуючий

Судді