233 № 233/9102/19      

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       24 червня 2024 року         Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді:                                         ОСОБА_1 ,

суддів                                                         ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

за участю

секретаря                                                 ОСОБА_4 ,

прокурора                                                 ОСОБА_5 ,

перекладача                                                 ОСОБА_6 ,

захисника                                                 ОСОБА_7 ,

обвинуваченого                                         ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні клопотання щодо запобіжного заходу, у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019050380001122 від 16 вересня 2019 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених, ст.128, п.9 ч.2 ст.115КК України, -

ВСТАНОВИВ:

       Прокурор, надавши суду письмове клопотання, яке підтримала у судовому засіданні, просила продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з підстав, викладених в клопотанні, зважаючи на те, що ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177КПК України станом на теперішній час не перестали існувати, а запобіжний захід, не пов`язаний з утриманням в умовах ізоляції, не надасть повної можливості контролювати обвинуваченого забезпечити повний та всебічний судовий розгляд кримінального провадження.

Обвинувачений – заперечував проти задоволення клопотання прокурора, вказував на те, що підстав для тримання його під вартою немає, посилався на безпідставність ризиків зазначених в клопотанні сторони обвинувачення, а також на відсутність доказів на підтвердження його винуватості у інкримінованому, до того ж зазначив про погіршення стану його здоров`я за період тривалого перебування в умовах ізоляції та просив суд врахувати, що він є громадянином іншої держави.

Захисник – повністю підтримав позицію обвинуваченого.

Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши заявлене прокурором клопотання, та його вимоги, враховуючи заперечення обвинуваченого підтриману його захисником, приходить до такого.

Відповідно до ч.1 ст. 331КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

За загальними правилами статті 331КПК України у разі спливу строку утримання обвинуваченого під вартою, суд, за наявним клопотанням, зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Ухвалою колегії суддів Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 01 травня 2024 року відносно обвинуваченого ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 29 червня 2024 року включно.

На даний час розгляд кримінального провадження триває і завершити його розгляд у судовому провадженні до спливу строку дії попередньої ухвали – не можливо.

Обговоривши з учасниками кримінального провадження питання доцільності продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та/або його зміни на більш м`який, стосовно ОСОБА_8 суд вважає, що на час розгляду справи у судовому засіданні не зникли ризики, передбачені п.п.1,3,5 ст.177КПК України, а саме те, що ОСОБА_8 може спробувати: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Розглядаючи зазначене питання, судом враховується, що за вимогами п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/ продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ, що узгоджується з вимогами ч.5 ст.9КПК України.

ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Згідно з ч.1 ст.177КПК України метою застосування запобіжного заходу є, зокрема, забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;  перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.

При вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178КПК України, зокрема тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення /зменшення/ ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Тримання під вартою, відповідно до ч.1 ст.183КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177КПК України, крім випадків, передбачених частиною п`ятою ст.176 цього Кодексу.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Така ж позиція відображена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року.

Тобто із зазначених рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, а тим більш у особливо тяжкому, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув`язнення може бути застосоване. Суд зобов`язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст.183КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості та законності застосованого до ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує, що останньому інкримінується вчиненняособливо тяжкого кримінального правопорушення, суворість покарання за яке передбачене у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років або довічного позбавлення волі, а тому зазначає, що можливість застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою передбачають вимоги п.5 ч.2 ст.183КПК України.

Крім того, судом враховується наявність вищезгаданих та, передбачених ст.177КПК України, ризиків.

Відповідно до вимог ст.177КПК України підставою для застосування та/або продовження запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Ризик - це невизначена подія, яка по суті, представляє собою ймовірність отримання несприятливих для суду подій, визначених у ч.1 ст.177КПК України.

Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний, обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

У конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку, коли така особа обвинувачується у вчиненні злочину: ризик того, що особа не з`явиться до суду; ризик того, що підозрюваний (обвинувачений), у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (справа «Пірузян проти Вірменії»).

Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Тож, зазначені та встановлені судом ризики виправдовують продовження відносно обвинуваченого виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного (обвинуваченого), а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, забезпечення яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Суд погоджується із стороною обвинувачення, що у разі застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, не можливо запобігти вищевказаним ризикам, оскільки всі інші запобіжні заходи передбачають перебування на волі, що дає можливість вчинити дії вказані у наведених ризиках, тим самим негативно вплинути на повне та всебічне встановлення об`єктивної істини у кримінальному провадженні та не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, який потребує постійного візуального контролю.

Обґрунтовуючи доцільність продовження обвинуваченому виняткового запобіжного заходу у вигляді тримання під варто, суд враховує, правову позицію Європейського суду з прав людини викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, де Суд вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від слідства.

Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, з урахуванням наявності ризиків переховування від суду, незаконного впливу на свідків та вчинення іншого кримінального правопорушення, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_8 , судом на теперішній час не встановлено. Не застосування такого запобіжного заходу, на переконання суду, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і запобігти наявним у кримінальному провадженні ризикам.

Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

Враховуючи, що кримінальне провадження неможливо завершити до закінчення строку дії попередньої ухвали про продовження запобіжного заходу, суд, не роблячи передчасних висновків щодо вини обвинуваченого, не даючи оцінки зібраним доказам, приймаючи до уваги тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання його винуватим у його скоєнні; дані про особу обвинуваченого, а також наявність ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений може здійснити дії, зазначені у ч.1 ст.177КПК України, вважає необхідним продовжити стосовно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів.

Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, суд зазначає, що наразі достатніми та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.

Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06.04.2000 р., тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

Тож, у суду не має підстав для зміни запобіжного заходу та/або його скасування, бо враховуючи все вищенаведене, позиція обвинуваченого, на думку суду, викликана самим лише досягненням бажаного результату у виді звільнення з під варти, що в жодному випадку не може бути підставою для скасування обраного раніше запобіжного заходу, а доводи сторони обвинувачення, враховуючи все вищезгадане, є більш пріоритетними під час вирішення питання щодо запобіжного заходу, в зв`язку з чим, суд вважає, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості кримінального правопорушення, що йому інкримінується, не дає можливості перешкоджати інтересам правосуддя, ухиленню від суду, а також відповідає практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, забезпечення яких вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

До того ж, офіційна інформація з приводу неможливості в повній мірі забезпечити перебування ОСОБА_8 , як громадянина іншої держави, в умовах ізоляції, ані за станом здоров`я, ані за неналежності самих умов утримування, суду не надана.

       З огляду на вищевикладене, суд вважає, що клопотання сторони обвинувачення про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою цілком підлягає задоволенню.

       З урахуванням положень ч.4 ст.183КПК України, зокрема те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчинення злочину, який спричинив загибель людини, відсутні підстави для визначення розміру застави у кримінальному провадженні.

Керуючись ст.331КПК України, суд,–

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора - задовольнити.

Продовжити строк дії обраного раніше запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених, ст.128, п.9 ч.2 ст.115КК України на строк 60 (шістдесят) днів, терміном до:

22 серпня 2024 року - включно.

Обвинуваченого ОСОБА_8 тримати під вартою в ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)».

Копію ухвали направити учасникам судового провадження, а також начальнику «ДУ «Дніпровська установа виконання покарань (№4)» для виконання та вручення обвинуваченому ОСОБА_8 , разом із перекладом на російську мову із отриманням від останнього особистої розписки з датою вручення йому копії ухвали суду.

Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора, який, з боку сторони обвинувачення, здійснює процесуальне керівництво даного кримінального провадження в суді.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту проголошення, а особою яка тримається під вартою з моменту отримання копії ухвали.

Головуючий суддя                                                                 ОСОБА_1

Судді                                                                                 ОСОБА_2

ОСОБА_3