Справа № 2-86/10  

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

         26 серпня 2010 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:  

головуючий, суддя                                               Сухоруков А.О.,

при секретарі                                                         Сядро Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1  до Комунального закладу «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня», ОСОБА_3, Комунального закладу «Дніпропетровська міська лікарня №14», про відшкодування моральної шкоди , спростування діагнозу, зобов’язання принести вибачення та зняття з консультативного обліку,

В С Т А Н О В И В :

04 квітня 2008 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Комунального закладу «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня», ОСОБА_3, про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач вказав, що в двадцятих числах березня 2008 року, до нього додому, на АДРЕСА_2 прийшов відповідач ОСОБА_3  Квартирою АДРЕСА_3 володіють чотири особи: він, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Він запитав, з якою причиною прийшов ОСОБА_3, на що останній відповів, що в свій будинок він може приходити коли йому заманеться. Після цього, він, позивач, пішов на кухню та продовжив готувати собі обід, ОСОБА_3 в цей час залишився сидіти в прихожій, при цьому він з кимось розмовляв по телефону. Через нетривалий проміжок часу, у вхідних дверях пролунав дзвінок. Тоді ОСОБА_3, попередньо не поцікавившись хто очікує з тієї сторони дверей, відчинив їх і в квартиру увійшли три чоловіка. Три незнайомці відрекомендувались як працівники обласної психіатричної лікарні, і повідомили його, що ОСОБА_3 подав заяву і він, ОСОБА_1 має проїхати з ними до психіатричної лікарні. Зміст даної заяви йому не повідомили, чи є вона в дійсності він також не знає. На їх пропозицію він відповів відказом, повідомив, що є повністю здоровою людиною. Від подальших розмов він відмовився, попрохав покинути його квартиру. Тоді, працівники психіатричної лікарні накинулись і почали заламувати йому руки. Після чого, зазначені працівники почали його душити і він ледь не втратив свідомість. Тоді працівники психіатричної лікарні зв’язали позаду нього його руки. ОСОБА_3 приймав безпосередню участь в указаних діях. Після цього, вони вивели його на вулицю і посадили у мікроавтобус «Медичної допомоги», після чого відвезли його до обласної психіатричної лікарні. По дорозі до лікарні, ОСОБА_3, який поїхав разом з ними, дуже люб’язно спілкувався із працівниками психіатричної лікарні, які всіляко намагалися йому догодити. В лікарні лікар попрохав його повідомити паспортні дані, що насправді, на його думку мало мету вступити з ним у бесіди, щоб у подальшому упіймати його на якісь безглуздій фразі, щоб хоча б від чогось відштовхуватися для постановлення діагнозу. Він відповів на більшість поставлених питань, внаслідок чого лікарю не вдавалось зачепитися хоча б за щось. До ранку його тримали без води і харчів. В лікарні йому сказали, або він дасть добровільну згоду на лікування або його будуть примусово лікувати, в любому випадку, він скоро звідти не вийде. Повідомили, що на суд сподіватися не варто. Увечері його прив’язали з чотирьох сторін до ліжка, йому робили якісь уколи, давали приймати ліки, хоча він був абсолютно здоровий. Із-за цих ліків, його мозок втратив свою мозкову активність, він став перетворюватися на слабоумного. Крім того, його морили голодом. На четвертий день до нього прийшов ОСОБА_3, який приніс йому їжу і необхідні речі. В той же день його повідомили, що відбудеться виїздне судове засідання Самарського районного суду м. Дніпропетровська. ОСОБА_3 залякував його, казав щоб він добровільно погодився на лікування. На виїзному засіданні суду заяву КЗ «ДОКПЛ» відхилили, його з лікарні відпустили.

ОСОБА_3 був лікарем невропатологом і мав зв’язки і лікарнях, тому на його думку, він навмисно домовився із лікарями психіатричної лікарні, щоб його визнали психічно хворим. В цей час ОСОБА_3 переоформив квартиру. Так, ОСОБА_3 підробив документ домашньої угоди, за якою він, ОСОБА_1 та інші власники квартири АДРЕСА_1, продали ОСОБА_3 вказану квартиру. Насправді даної угоди не було. Через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська, який постановив у справі заочне рішення, ОСОБА_3 визнав угоду купівлі – продажу дійсною, одноособово набувши при цьому право власності на квартиру. Він, ОСОБА_1, навіть не здогадувався що у Жовтневому районному суді м. Дніпропетровська триває провадження по даній справі. В той час, коли його, повністю психічно здорового чоловіка, насильно лікували у психіатричній лікарні, ОСОБА_3 уклав договір купівлі – продажу спірної квартири. Після того, як за рішенням суду його відпустили із лікарні, 02 квітня 2008 року до нього в квартиру почали вриватися ОСОБА_3 та його друга дружина, ОСОБА_6, разом із якимись людьми, в кількості близько семи – восьми осіб. Тоді він зателефонував до міліції, однак міліція довго не приїжджала. Тоді вищеозначені особи, увірвались в квартиру і почали його бити, міняти на квартирі замки. Невідомі йому люди почали говорити, що вони нові власники квартири, на що він повідомив, що це абсурд. Через деякий час прийшов сержант міліції, який забрав його і інших осіб до райвідділу. Там вони написали пояснення і заяви. В той час поки вони були в райвідділі, начебто нові власники змінили замки. Коли він звернувся до квартири, до неї він потрапити не зміг. Тоді він повторно викликав міліціонерів, але той відмовився йому допомогти. Він дізнався про існування цього рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська і нас сьогоднішній день воно скасовано, провадження по справі триває.

Крім того, він вказав, що в дійсності у вересні 2003 року у відношенні нього було порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину ч. 1 ст. 296 КК України. Обвинувачення йому було пред’явлено 27.11.2003р. і в цей же день було призначено судово – психіатричну експертизу, на його думку безпідставно. Судовий експерт визнав його неосудною особою і як наслідок кримінальну справу було закрито за відсутності складу злочину. Він подавав клопотання про проведення повторної експертизи, але слідчий йому відмовив. Тоді він оскаржив постанову слідчого про закриття у відношенні нього кримінальної справи, намагаючись при цьому довести справу до суду, щоб саме суд визнав його невинним. Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, яка була залишена буз змін  ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області, його скарга на постанову слідчого про закриття у відношенні нього кримінальної справи за відсутності подій складу злочину – була залишена без змін.

Також позивач зазначив, що ОСОБА_3 не є його біологічним батьком, а тому він не міг успадкувати психіатричні хвороби.

На підставі цього, він вважає, що ОСОБА_1 навмисно вступив у змову із лікарями КЗ «ДОКПЛ», щоб безпідставно покласти його до психіатричної лікарні, в самому в цей час переоформити домоволодіння. Лікарі – психіатри обласної психіатричної лікарні прямо порушили свої обов’язки, незаконно утримували його в психіатричній лікарні, шпигували його ліками, робили уколи двічі на день, знущались над ним і він відчував себе не людиною. Декілька днів після того, як його за рішенням суду випустили із лікарні, він був під дією ліків, не міг дійти до магазина, щоб придбати харчі, його обличчя в довільно конвульсувало, виражало незрозумілі гримаси.

31.05.2010 року ОСОБА_1 уточнив вимоги,  залучивши також відповідачем Комунальний заклад «Дніпропетровська міська лікарня №14».

На підставі цього, позивач просить стягнути із Комунального Закладу «Дніпропетровська обласна психіатрична лікарня» грошову суму у розмірі 200000,00 грн. за спричинену моральну шкоду внаслідок незаконного діагнозу, постановленому під час судово – психіатричної експертизи у 2003 році, стягнути із ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 100000,00 грн. за спричинену моральну шкоду внаслідок завідомо хибних свідчень про його психіатричний стан, стягнути із Комунального Закладу «Дніпропетровська обласна психіатрична лікарня» грошову суму у розмірі 100000,00 грн. за спричинену моральну шкоду внаслідок незаконного тримання у психіатричній лікарні, зобов’язати Комунальний Заклад «Дніпропетровська обласна психіатрична лікарня» офіційно спростувати діагноз СПЕ, принести йому вибачення, стягнути з Комунального закладу «Дніпропетровська міська лікарня № 14» моральну шкоду в розмірі 100000 грн., зобов’язати зняти його із консультативного обліку (т. 1 а.с.а.с.5 - 42, т. 1 а.с.а.с. 84 – 125, т. 1 а.с.а.с. 181 – 194, т. 2 а.с.а.с. 125 - 133, т. 2 а.с.а.с. 130 - 133, т. 3 а.с.а.с. 1 – 74).

16 березня 2010 року відповідач ОСОБА_3 подав до суду заперечення проти позову в якому вказав, що ОСОБА_1 є його сином. З 1993 року він є громадянином Австралії, так як раніше, 1991 року, він разом із сином і дружиною переїхав туди на постійне місце проживання і проживав до 2001 року. У 1998 році він приїхав до нього в гості і оманою отримав паспорт громадянина України. Тобто, на сьогодення ОСОБА_3 є власником двох паспортів: паспорту громадянина України та паспорту громадянина Австралії, що є недопустимо згідно Конституції України. У 2001 році ОСОБА_3 приїхав до України, з дружиною він розлучився, вона разом із сином залишилась проживати в Австралії і жодного разу на територію України не приїжджала. Він впевнений, що його син є хворою людиною. Був випадок, коли ОСОБА_1 напав на працівника прокуратури, вважає, що є «агентом зовнішньої розвідки». З 2001 року безперервно веде листування із органами міліції і прокуратури, Служби безпеки України, вимагає визнати себе ветераном вказаних силових структур, припзначити йому пенсію. Позивач почав погрожувати йому і його дружині, під ліжком зберігав сокиру та стамеску. Стан позивача постійно погіршувався, у відношенні нього тривала провадженням кримінальна справа за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, але була закрита у зв’язку з тим, що тяжке психічне захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню провадження у справі. На прохання пройти курс лікування позивач не реагував, його стан погіршувався, внаслідок чого він звернувся із заявою до психіатричної лікарні з проханням госпіталізувати його сина. На підставі викладеного, відповідач просить суд відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову (т. 2 а.с.а.с.112 - 113).

07 квітня 2010 року представник відповідача ОСОБА_3,ОСОБА_8, подав до суду заперечення проти позову, в якому зазначив, що ОСОБА_1 не навів жодних доказів того, що йому було спричинено моральну шкоду, його твердження є надуманими та ні чим не підтверджуються (т. 2 а.с.а.с. 123-125).

25 серпня 2010 року представник відповідача, Комунального закладу «Дніпропетровської обласної клінічної психіатричної лікарні», подав до суду письмове заперечення проти позову. В своєму заперечені вони зазначили, що 19.03.2008р. ОСОБА_1 був госпіталізований до психіатричної лікарні за заявою батька. За рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2008р., ОСОБА_1 був виписаний із КЗ «ДОКПЛ». При огляді хворого, жодних порушень норм чинного законодавства не було, лікарських помилок не вчинено (т.3 а.с.а.с. 86-88).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, обґрунтував їх підставами, викладеними в позовній заяві. Також зазначив, що ніхто не впевнювався в тому , чи є він, ОСОБА_1, працівником служби зовнішньої розвідки, чи ні.

Відповідач ОСОБА_3 та його представники в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову ОСОБА_1, вказали, що він є психічно хворим, його позовні вимоги не відповідають дійсності та нічим не підтверджуються. ОСОБА_1 багато років ніде не працює, метою госпіталізації було як його лікування, так і встановлення групи інвалідності. Також щодо продажу квартири по вул. Гоголя, 1 у центрі міста, ОСОБА_3 бажав придбати замість неї дві, в тому числі для ОСОБА_1

Представник відповідача, Комунального закладу «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня», в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог позивача, вважали їх надуманими, такими, що не відповідають дійсності. Вказали, що жодних порушень норм чинного законодавства та лікарських помилок, вони не допускали.

Представник відповідача, Комунального закладу «Дніпропетровська міська лікарня № 14» в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог позивача, зазначили, що ОСОБА_1 потребує лікування, а тому і знаходиться на консультативному обліку в їхній лікарні, жодних лікарських помилок вони не допускали.

Вислухавши доводи та пояснення позивача ОСОБА_1, доводи та пояснення відповідача ОСОБА_3, пояснення представника відповідача, Комунального закладу «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня», пояснення представника відповідача, Комунального закладу «Дніпропетровська міська клінічна лікарня № 14», суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з наступних підстав, встановлених у судовому засіданні.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2008р. у справі №2-о-77/08 за заявою Комунального закладу «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня», заінтересована особа – ОСОБА_1, про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку, доводить ту обставину, що в задоволенні заяви про надання психіатричної допомоги ОСОБА_1 в примусовому порядку, було відмовлено (т. 1 а.с. 44).

Я вбачається із тексту зазначеного судового рішення, ОСОБА_1, 19.03.2008р. о 18год. 25 хв., був госпіталізований до психіатричного стаціонару, йому було постановлено попередній діагноз – шизофренія, параноїдна форма, безперервний перебіг, галюцинаторно – параноїдальний синдром. Суд підстав для задоволення заяви не знайшов, так як не було доведено ту обставину, що ОСОБА_1 не в змозі задовольняти свої життєві потреби, або несе небезпеку для себе та оточуючих.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області зазначене рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2008р. було залишено без змін (а.с. 45).

Сертифікат серії 2 МММ № 834615 від 25.03.2008р. виданий наркологом міської поліклініки № 5 та сертифікат серії 2 ААЖ № 286788 від 25.03.2008р. виданий психіатром Дніпропетровської міської лікарні № 14 – доводять те обставину, що ОСОБА_1 не має протипоказань для роботи охоронником без зброї (т. 1 а.с.46, 47).

Заява про вчинення злочину від ОСОБА_1 доводить ту обставину, що ОСОБА_1 звертався до прокуратури Дніпропетровської області з приводу незаконного його утримання в психіатричній лікарні (т. 1 а.с.а.с.49-79).

Лист прокуратури Самарського району м. Дніпропетровська № 189с-08 від 09.07.2008р. доводить ту обставину, що за заявою ОСОБА_1 про незаконне його утримання в психіатричній лікарні, кримінальну справу порушено не було (т. 1 а.с. 48).

Листом – відповіддю Генеральної прокуратури України № 04/1-6007-03 від 11.02.2005р. доведена та обставина, що кримінальна справа у відношенні ОСОБА_1, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України,  була закрита за відсутності складу злочину, у відповідності до п. 2 ст. 6 КПК України (т. 2 а.с. 45), крім того, дана обставина підтверджується постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 27.04.2005р., якою було відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні скарги, на постанову слідчого про закриття кримінальної справи у відношенні нього, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, за відсутності подій складу злочину, у відповідності до п. 2 ст. 6 КПК України (т. 2 а.с. 49).

Отже, кримінальна справа була закрита не у зв’язку з психічним захворюванням та неосудністю ОСОБА_1, як він це стверджував, а за відсутністю складу злочину.

Даючи правову оцінку дослідженим в судовому засіданні доказам, суд доходить висновку про те, що в дійсності 19.03.2008 року ОСОБА_1 був госпіталізований каретою швидкої допомоги до Комунального закладу «Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня».

Посилання ОСОБА_1 про те, що його тримали в психіатричній лікарні близько трьох днів, а на четвертий день, після судового засідання, його випустили – свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли спростовуються рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 20.03.2010р., в якому вказано, що ОСОБА_1 було госпіталізовано 19.03.2010р. о 18 год. 25 хв.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Крім того, вказане твердження позивача, спростовується його ж листами, написаними від 19.03.2010 р. на ім’я заступника начальника управління Генеральної прокуратури ОСОБА_9 та на ім’я Уповноваженого Верховної Ради України по права людини (т. 3 а.с.а.с.89, 90).

Належність вказаних листів ОСОБА_1 сам ОСОБА_1 не спростовує, визнає, що вони належать йому, а тому, у відповідності до ч. 1 ст. 61 ЦПК України, ця обставина доказуванню не підлягає.

До компетенції суду не належить право постановлення того чи іншого діагнозу, наявності чи відсутності психічного захворювання, і суд при вирішенні справи керується медичними висновками фахівців, встановленими лікарями діагнозами.

ОСОБА_1 просить суд зобов’язати спростувати постановлений йому діагноз – шизофренія параноїдна. При цьому, позивач не висуває клопотання про направлення його на незалежне обстеження до комісії лікарів, з метою спростувати раніше постановлений йому діагноз, що можливо лише таким шляхом. Нормами цивільного процесуального кодексу не передбачено право суду без медичних висновків чи будь – яких інших висновків, зроблених фахівцями медицини, самостійно ставити діагнози чи спростовувати раніше постановлені діагнози, а тому позовні вимоги позивача в частині зобов’язання спростувати постановлений йому діагноз не основані на законі, задоволенню не підлягають.

      Також відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає:

     1) у  фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

     2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

     3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової  репутації фізичної або юридичної особи.

Порядок та підстави надання прихіатричної допомоги вихначені Законом України «Про психіатричну допомогу».

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» психіатричний огляд особи може бути проведено без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обгрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона:

вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або

неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, або

завдасть значної шкоди своєму здоров’ю у зв’язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги.

Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.

У невідкладних випадках, коли за одержаними відомостями, що дають достатні підстави для обгрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, заява про психіатричний огляд особи може бути усною. У цих випадках рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром самостійно і психіатричний огляд проводиться ним негайно.

Отже, за заявою ОСОБА_3, ОСОБА_1 за місцем проживання а також у КЗ «ДОКПЛ» був оглянутий лікарями-психіатрами, які дійшли висновку про навність тяжкого психічного розладу  та необхідність лікування, та було подано заяву до суду.

Статтею 13 Закону передбачено, що особа може бути госпіталізована до психіатричного закладу в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, а також у випадках проведення експертизи стану психічного здоров’я особи або застосування до особи, яка страждає на психічний розлад і вчинила суспільно небезпечне діяння, примусового заходу медичного характеру на підставах та в порядку, передбачених законами України.

Підстави для примусової госпіталізації визначені ст. 14 Закону: особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона:

вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або

неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

У випадках, коли госпіталізація особи до психіатричного закладу в примусовому порядку визнається доцільною, що зазначено у ст. 16 Закону, представник психіатричного закладу, в якому перебуває особа, протягом 24 годин направляє до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про госпіталізацію особи до психіатричного закладу в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.

До заяви, в якій повинні бути викладені підстави госпіталізації особи до психіатричного закладу в примусовому порядку, передбачені статтею 14 цього Закону, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обгрунтування про необхідність такої госпіталізації.

До винесення судом рішення лікування може проводитися за рішенням лікаря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів).

Позивач ОСОБА_1 на підтвердження своїх доводів щодо психічного здоров’я надав сертфікат психіатра від 25.03.2008 року, проте в ньому не зазначено, що ОСОБА_1 є психічно здоровою особою, зазначено лише про можливість працювати охоронцем без зброї.

Навпаки, наявність у ОСОБА_1 тяжкого психічного захворювання підтверджується висновком комісії лікарів-психіатрів від 19.03.2008 року, що встановлено також у рішенні суду від 20.03.2008 року.

Отже, близький родич – батько позивача та відповідач ОСОБА_3, мав право звернутися із заявою про госпіталізацію свого сина, а психіатричні заклади в межах своєї компетенції повинні були вирішити питання з медичної точки зору щодо необхідності госпіталізації ОСОБА_1, що було проведено у встановленому законом порядку. Та обставина, що судом при розгляді заяви щодо надання психіатричної допомоги у примусовому порядку ОСОБА_1 не було встановлено юридичних підстав для госпіталізації, не свідчить щодо протиправної поведінки відповідачів. Також не знаходять свого підтвердження ушкодження здоров’я ОСОБА_1 при його доставці та перебуванні у прсихіатричному закладі.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись  ст. 23 Цивільного кодексу України, ст.ст. 11, 13, 14, 16 Закону України «Про психіатричну допомогу», ст.ст.4-8, 10, 11, 15, 18, 57-60, 88, 131, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м.Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. 

Суддя         (підпис)             А.О. Сухоруков

Згідно з оригіналом.

Суддя                         А.О. Сухоруков

Рішення законної сили не набрало.