ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 695/2541/24

номер провадження 2-о/695/101/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2024 рокум. Золотоноша

Суддя Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області Ватажок-Сташинська А.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа – ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин,

ВСТАНОВИВ:

До Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області звернувся ОСОБА_1 із заявою, в якій просить суд встановити факт родинних відносин, а саме встановити, що заявник ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заяви зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер рідний батько заявника, який проживав в с. Мицалівка, Золотоніського району, Черкаської області, та після смерті якого відкрилась спадщина, яка складається з приватного домоволодіння з надвірними спорудами та присадибною ділянкою площею 0,54 га, а також 2 (двох) земельних ділянок (паїв) площею 3,89 га, та 3,0 га, відповідно. Однак, виконавчий комітет Новодмитрівської сільської ради відмовив заявнику у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку із невідповідністю анкетних даних заявника із анкетними даними спадкодавця. Також у заяві зазначено, що заявник звернувся із заявою про прийняття спадщини із пропуском шестимісячного строку та у провадженні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області перебуває позовна заява щодо визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Крім того у заяві вказано, що видане рідній сестрі заявника ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на спадкове майно є недійсним, оскільки видане на неіснуючого спадкодавця – ОСОБА_4 .

За змістом частини 7 статті 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорених прав.

Відповідно до ст.293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Окремому провадженню притаманні такі ознаки, які характеризують його структурну самостійність і прикладну значимість, і які визначаються такою суттєвою ознакою як безспірність розгляду справ, що віднесені до окремого провадження. Безспірність слід розуміти лише як відсутність спору про суб`єктивне матеріальне право, але не відсутність спору про існування факту, що встановлюється. Відтак, слід враховувати не тільки конкретну мету встановлення факту, а його зв`язок із певним суб`єктивним матеріальним правом.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню у судовому порядку, зазначений у ст. 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду у порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети – ні.

Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому, в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.

Під спором про право у справах окремого провадження розуміється конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб внаслідок заперечення такої особи проти задоволення заяви про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів або неоспорюваних прав, а також можливість виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків у третіх осіб внаслідок задоволення відповідної заяви.

Зазначене відповідає висновкам, викладеним у Постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.06.2018 (справа № 522/11740/14-ц, провадження № 61-19160св18), від 27.06.2018 (справа №522/10696/17, провадження № 61-12109св18), від 31.10.2018 (справа № 477/284/16-ц, провадження № 61-24391св18), у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19.03.2021 (справа № 643/14985/18-ц).

Також, згідно з правовою позицією викладеною у Постанові Верховного Суду від 29.06.2022 у справі 205/6338/21 під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

При цьому пунктом першим Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Таким чином, процесуальний закон передбачає умови, за яких у окремому провадженні можуть бути встановлені факти, що мають юридичне значення, зокрема: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них повинні безпосередньо залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи без повторного звернення до суду на підставі цього рішення; встановлення факту не пов`язано із вирішенням спору про право.

Звертаючись з даною заявою до суду у порядку окремого провадження, ОСОБА_1 просить встановити факт родинних відносин, а саме встановити, що заявник ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заяви зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер рідний батько заявника, який проживав в с. Мицалівка, Золотоніського району, Черкаської області, та після смерті якого відкрилась спадщина, яка складається з приватного домоволодіння з надвірними спорудами та присадибною ділянкою площею 0,54 га, а також 2 (двох) земельних ділянок (паїв) площею 3,89 га, та 3,0 га, відповідно. Однак, виконавчий комітет Новодмитрівської сільської ради відмовив заявнику у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку із невідповідністю анкетних даних заявника із анкетними даними спадкодавця. Також у заяві зазначено, що заявник звернувся із заявою про прийняття спадщини із пропуском шестимісячного строку та у провадженні Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області перебуває позовна заява щодо визначення додаткового строку на прийняття спадщини. Крім того у заяві вказано, що видане рідній сестрі заявника ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на спадкове майно є недійсним, оскільки видане на неіснуючого спадкодавця – ОСОБА_4 .

У заяві зазначено, що встановлення даного факту родинних відносин з померлим батьком необхідне заявнику для оформлення спадщини на спадкове нерухоме майно, право власності, на яке у порядку спадкування вже оформлене за рідною сестрою заявника – ОСОБА_2 .

Згідно з п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 №7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Таким чином на підставі викладеного вище, вбачається, що звернення заявника із даною заявою у порядку окремого провадження впливає на права та законні інтереси особи, яка, на відміну від заявника, прийняла спадщину – ОСОБА_2 .

Крім того, як вже зазначено, вище у даній заяві заявником стверджено, що він також звернувся до суду із позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

У п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності зазначеним Кодексом.

Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. За наявності у спадковій справі заяви спадкоємця про відмову від права на спадщину його вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволенню не підлягають.

Доказів звернення заявника із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини після смерті спадкодавця, а так само постанови нотаріуса про відмову у вчиненні відповідної нотаріальної дії заявник, при звернені до суду не назвав та не надав.

Жодних доказів того, що у заявника виникли перешкоди в оформленні спадщини у нотаріальному порядку суду не названо та не надано.

Доказів того, що заявник звертався до нотаріуса та йому відмовлено з підстав зазначених у заяві, до заяви не додано.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 49 Закону України «Про нотаріат», на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови у письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Таким чином, передумовою звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав є наявність постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, виникають підстави для звернення до суду за захистом своїх прав. У протилежному випадку дії нотаріуса можуть бути оскаржені в передбаченому законом порядку.

Відповідно до гл. 13 п. 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 р. № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595 (далі Порядок № 296/5), нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у випадках, передбачених Законом.

Нотаріус на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов`язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. У постанові про відмову зазначаються: дата винесення постанови; прізвище, ініціали нотаріуса, який виніс постанову, найменування та місцезнаходження державної нотаріальної контори або найменування нотаріального округу та адреса розташування робочого місця приватного нотаріуса; прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, місце її проживання або найменування і місцезнаходження юридичної особи; про вчинення якої нотаріальної дії просила особа, що звернулася до нотаріуса (короткий зміст прохання); причини відмови у вчиненні нотаріальної дії з посиланням на чинне законодавство; порядок і строки оскарження відмови з посиланням на норми цивільного процесуального законодавства (гл.13 п.3 Порядку 296/5).

Таким чином, відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії оформлюється постановою, в якій викладаються мотиви її прийняття, що і надає можливість її подальшого оскарження.

Відсутність такої постанови свідчить про відсутність у заявника порушеного права та відсутність підстав для звернення до суду за захистом своїх прав саме з такими вимогами.

Крім того, як вже було зазначено вище, відповідно до п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Використання інституту окремого провадження з метою встановлення преюдиційних обставин для вирішення спору в порядку позовного провадження не передбачено вимогами ЦПК України та не гарантовано заявнику.

Частиною четвертою статті 315 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, – залишає заяву без розгляду.

Частиною шостою  статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Таким чином, на підставі викладеного вище, оскільки з даної заяви вбачається спір про право, який повинен розглядатися у порядку позовного провадження, дана заява не може бути розглянута у порядку окремого провадження, у зв`язку з чим належить відмовити у відкритті провадження у справі за даною заявою. 

Відмова у відкритті провадження у справі не позбавляє заявника права, передбаченого ст.3 ЦПК України, звертатися до суду за захистом своїх невизнаних чи оспорюваних прав в позовному провадженні з залученням до справи тих осіб, на права та обов`язки яких може вплинути вирішення спору.

Керуючись ст. 13, 258, 259, 260, 261, 294, 315, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи – ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що він має право подати позов на загальних підставах.

Ухвала може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення.

Суддя А.В. Ватажок-Сташинська