РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/4831/22

провадження у справі № 2/0285/424/24

03 липня 2024 року                                                         м. Звягель

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області в складі:

головуючої судді……..………..……...Літвин О. О.,

секретаря………...................................Клечковської М. М.,

з участю:

позивача................................................ ОСОБА_1 ,

представника позивача........................ ОСОБА_2 ,

відповідача............................................ ОСОБА_3 ,

представника відповідача.................... ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_3 ,

Брониківської сільської ради Звягельського (колишня назва Новоград-Волинського) району Житомирської області,

третя особа: Звягельська (колишня назва Новоград-Волинська)

районна державна адміністрація Житомирської області

про визнання договорів купівлі-продажу земельних ділянок та державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними, –

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2022 року позивач звернулася до суду з даним позовом, у якому просила визнати недійсними: договори від 04.08.2008 купівлі-продажу земельних ділянок із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, укладені між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , площею 1,17 га, кадастровий номер 1824081701:02:000:0028, та прощею 1,51 га, кадастровий номер 1824081701:04:000:0005,

та Державні акти від 01.10.2008 на право власності на вказані земельні ділянки серії ЯД №557514, №557515, видані ОСОБА_3 .

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_6 , після смерті якого залишилося спадкове майно, земельні ділянки площами 1,1715 га та 1,5056 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в межах території Кам`яномайданської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області.

На підставі судового рішення від 25.11.2021 по цивільній справі №285/4998/21, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на вищезазначені земельні ділянки, 13.01.2022 за нею зареєстровано право власності на землі, про що було внесені і відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

У межах проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12022065530000087, відомості щодо якого були внесені 09.05.2022 до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань, їй стало відомо, що право власності на вищевказані земельні ділянки ще у 2008 році було зареєстровано за відповідачем на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯД №557514, № 557515. Останні були видані ОСОБА_3 на підставі договорів міни земельних ділянок від 04.08.2008, однак на підтвердження факту набуття права власності на ці земельні ділянки вона надала договори купівлі-продажу земельних ділянок від 04.08.2008 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, які були укладені між нею та ОСОБА_5 , що діяв начебто від імені та в інтересах її покійного діда. Відповідачкою не долучено до матеріалів справи договір доручення на представництво інтересів власника земельних ділянок.

Вважала, що її дід ОСОБА_6 не надавав повноважень ОСОБА_5 на продаж вищевказаних земельних ділянок із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. При цьому на той час продаж земельних ділянок було заборонено положеннями ЗК України.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Покійний ОСОБА_6 не був обізнаний про існування вказаних правочинів, тому ні він, ні позивач їх не оспорювали. Вказані договори купівлі-продажу є нікчемними в силу вимог закону, так як на час їх укладення діяли норми закону, згідно з яких не допускалося купівля-продаж земельних ділянок і зміна їх цільового призначення.

Правомірність набуття позивачем права власності на спірні земельні ділянки за заповітом встановлені рішенням суду, яке хоч і скасоване апеляційною інстанцією 12.06.2024, однак не позбавляє права ОСОБА_1 оскаржити його в касаційному порядку.

Підстав для отримання відповідачем державних актів на право власності на землю не було, вони були оформлені з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, до них внесенно інформацію про договори міни земельних ділянок, як підстава набуття права власності, що не відповідає дійсності, вони не підписані відповідною посадовою особою та на них відсутній відбиток печатки відповідного державного органу.

Наполягали, що за життя ОСОБА_6 набув право власності на землі саме товарного сільськогосподарського виробництва, а не особистого, які нікому не продавав і нікого не уповноважував на їх відчуження.

Відповідач та її представник у своєму відзиві та поясненнях заперечували щодо задоволення позову. Зокрема, набуті ОСОБА_3  земельні ділянки не входили до складу спадщини ОСОБА_6 , який не ставив під сумнів законність оспорюваних договорів.

Доказів того, що покійний отримав державні акти, які посвідчують право власності на спірні земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, немає. Навпаки, на момент укладення оспорених договорів купівлі-продажу землі, ОСОБА_6 належали земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. Тому нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу землі від 04.08.2008 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства укладено правомірно, оскільки дія мораторію на продаж такої категорії землі на той час не поширювалася.

Державна реєстрація вказаних правочинів проведена, право власності на майно у покупця виникає з моменту реєстрації договору купівлі-продажу, незалежно від здійснення державної реєстрації права власності. При цьому ні ОСОБА_6 , який згідно з письмової розписки отримав грошові кошти за продаж землі, ні його онука ОСОБА_1 вказані договори купівлі-продажу з часу їх укладення не оспорювали.

Також за життя покійний не здійснював розпорядження щодо спірних земельних ділянок. Крім того, рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 25.11.2021 у справі №285/4998/21, яким визнано право власності ОСОБА_1 за заповітом на спірні земельні ділянки, скасовано постановою Житомирського апеляційного суду від 12.06.2024.

Державні акти на право власності на землю, які позивач просить визнати недійсними, не можуть вважатися такими, що посвідчують відповідне права власності, оскільки спірні земельні ділянки набуто ОСОБА_3 правомірно, згідно з правочинів купівлі-продажу.

Посилання представника позивача на те, що оспоренні державні акти за формою не відповідають вимогам закону, не заслуговують на увагу, так як ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Представники відповідача та третьої особи в заявах до суду просили проводити розгляд справи без їх участі, заперечень проти позову не надали.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи,

судом встановлено наступне.

04.08.2008 між ОСОБА_5 , який діяв від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності, посвідченої 12.05.2008 Майстрівською сільською радою Новоград-Волинського району Житомирської області, та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки прощею 1,17 га, кадастровий номер 1824081701:02:000:0028, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Ті ж особи 04.08.2008 уклали аналогічний договір купівлі-продажу земельної ділянки прощею 1,51 га, кадастровий номер 1824081701:04:000:0005, із цільовим призначення для ведення особистого селянського господарства.

Обидва договори посвідчені приватним нотаріусом Новоград-Волинського районного нотаріального округу Житомирської області Кайдановичем Е. Й. та зареєстровані.

З розписки ОСОБА_6 від 11.05.2008 слідує, що від ОСОБА_3 він отримав 45000 грн за свої земельні ділянки.

Посилання на повноваження ОСОБА_5 представляти інтереси ОСОБА_6 міститься у тексті оскаржуваних договорів. Будь-яких доказів на підтвердження або спростування таких повноважень суду не надано.

ОСОБА_3 на підставі зазначених договорів, отримала державні акти від 01.10.2008 серії ЯД №№557514, 557515 на право власності на земельні ділянки площею 1,1715 га, кадастровий номер 1824081701:02:000:0028, та площею 1,5056 га, кадастровий номер 1824081701:04:000:0005.

У липні 2018 року ОСОБА_6 помер, його спадкоємцями за заповітом є позивачка та ОСОБА_7 (рідна бабуся позивачки). Остання від спадщини відмовилась, а позивачка 02.06.2021 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку площею 1,3234 га за кадастровим номером 1824081701:02:000:0218. 

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 25.11.2021 по цивільній справі №285/4998/21 (далі по тексту Рішення №285/4998/21) визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно у вигляді земельних ділянок: площею 1,1715 га, кадастровий номер 1824081701:02:000:0028 та 1,5056 га, кадастровий номер 1824081701:04:000:0005, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в межах території Кам`яномайданської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області. На підставі даного судового рішення 13.01.2022 за позивачем зареєстровано право власності на зазначені земельні ділянки, про що було внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

У своїх позовних вимогах і в судовому засіданні позивач посилалася на те, що про наявність оскаржуваних правочинів вона дізналась у червні 2022 року з кримінального провадження №12022065530000087 від 09.05.2022.

Відповідно до ст.ст.3, 15 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ст.16 ЦК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (статті 12 ЦПК України), який забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним ніж протилежний. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам – учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі. Тобто, обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Згідно із ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст.41 Конституції України). Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК.

За ст.125 ЗК України в редакції, що діяла на дату укладання оспорюваних договорів купівлі-продажу земельних ділянок, право власності на земельну ділянку виникало після одержання її власником документа, що посвідчує право власності та його державної реєстрації, яким є Державний акт.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що на час укладення спірних договорів діяв мораторій на продаж землі з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (підпункт «б» пункту 15 Перехідних положень ЗК України), а тому вважала їх нікчемними. Разом з тим, ні позивачкою, ні її представником не було надано доказів того, що покійний ОСОБА_6 отримав державні акти, які посвідчують право власності на спірні земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Суд вважає безпідставними посилання представника позивачки на витяг з протоколу Кам`яномайданський сільської ради від 2003 року Про розподіл земельних ділянок між власниками земельних частин (паїв) реформованого КСП Гарт с. Кам`яний Майдан погодження власників сертифікатів розміщення земельних паїв їх площ, номерів і меж, для ведення товарного виробництва, згідно якого ОСОБА_6 був внесений в списки на жеребкування під номером № НОМЕР_1 і отримав сертифікат ЖТ0221681, в т.ч. рілля №24; 41, пасовище №356. З копій державних актів про право власності на земельну ділянку від 12.07.2004 серії ЖТ №№072524, 072539 вбачається, що вони були видані ОСОБА_6 на спірні земельні ділянки на підставі розпорядження Новоград-Волинської районної державної адміністрації від 21.06.2004, їх цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства.

Державна реєстрація вказаних правочинів підтверджується витягами з Державного реєстру правочинів №№6324859, № 6324778.

Після придбання вказаних земельних ділянок ОСОБА_3 замовлено та виготовлено технічну документацію, на місцевості визначено координати спірних земельних ділянок: площею 1,1715 га, кадастровий номер 1824081701:02:000:0028, та площею 1,5056 га, кадастровий номер 1824081701:04:000:0005; із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Верховний Суд у своєму рішенні від 22.06.2021 №334/3161/17 виснував, що до 01.01.2013 право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами ч.4 ст.334 ЦК України – з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК). Ні ОСОБА_6 , який отримав від відповідачки грошові кошти за продаж землі, ні його позивачка ОСОБА_1 вказані договори купівлі-продажу з часу їх укладення не оспорювали.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

З огляду на викладене, підстав стверджувати про нікчемність оспорюваних договорів купівлі-продажу землі із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства немає.

Щодо правомірності набуття права власності ОСОБА_1 на спірні земельні ділянки за заповітом, то суд зазначає, що у тексті заповіту ОСОБА_6 від 26.01.2011, яким він розпорядився усім своїм майном, відсутні розпорядження щодо спірних земельних ділянок. Позивачкою не надано доказів того, що спірні земельні ділянки на день смерті   ОСОБА_6  належали йому, а Рішення №285/4998/21, яким за позивачем визнано право власності на земельні ділянки площею 1,1715 га, 1,5056 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, постановою Житомирського апеляційного суду від 12.06.2024 скасовано і відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог.

Щодо посилань сторони позивача на не відповідність вимогам закону державних актів від 01.10.2008 серії ЯД №№557514, 557515 на право власності на земельні ділянки площею 1,1715 га, кадастровий номер 1824081701:02:000:0028, та площею 1,5056 га, кадастровий номер 1824081701:04:000:0005, які видані відповідачці, то суд зазначає, що вони не можуть вважатися такими, що посвідчують відповідне права власності, оскільки таке виникло у ОСОБА_3 з моменту укладення договорів купівлі-продажу землі та їх державної реєстрації. Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Графов проти України» вказав, що потреба виправити стару «помилку» не повинна непропорційно втручатися у нове право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій державного органу влади. Ризик будь-якої помилки державного органу влади має покладатися на саму державу, і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб.

При цьому позовні вимоги про визнання відповідних державних актів недійсними є неефективним способом судового захисту порушених прав, оскільки вказане не призведе до відновлення порушеного речового права й для цього не потрібно визнавати недійсними державні акти, оспорювати рішення органів місцевого самоврядування, правочини щодо спірного майна.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173). Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акту на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

З підстав наведеного, позовні вимоги є необґрунтованими, не доведеними матеріалами справи та не підлягають задоволенню.

Слід зазначити, що суд при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем, і не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутності визначенні процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

У цій справі позивач також пред`явила позов до Брониківської сільської ради, яка не була стороною оспорюваних договорів. Суду не надано доказів на підтвердження порушення цим органом місцевого самоврядування будь-яких прав або інтересів позивача ОСОБА_1 . Таким чином, дана юридична особа є неналежним відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог до неї.

Таким чином, в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 12, 13, 76-83, 258, 259, 264-265 ЦПК України, –

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Брониківської сільської ради Звягельського району Житомирської області про визнання договорів купівлі-продажу земельних ділянок та державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними.

Судове рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на нього протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення або з дня його складення, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи (ст.ст.352, 354 ЦПК України). Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо її не було подано; у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після апеляційного перегляду (ст.273 ЦПК України).

Дата виготовлення повного тексту рішення – 09.07.2024.

Головуюча суддя? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?                О. О. Літвин