АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВІННИЦЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа №22ц-3998/2010                                 оскаржуване рішення ухвалено

Категорія: 27                                         під головуванням Федчишена С.А.

Доповідач Міхасішин І.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

10 вересня 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі:

Головуючого: Міхасішина І.В.

Суддів: Іващука В.А., Колоса С.С.

При секретарі: Зозулі Н.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційного суду Вінницької області  апеляційну скаргу позивачки-відповідачки ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 25 червня 2010 року, -

В с т а н о в и л а :

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 25 червня 2010 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про розірвання кредитного договору відмовлено. Зустрічний позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції до ОСОБА_1 про розірвання кредитного договору, стягнення боргу за кредитним договором, звернення стягнення на нерухоме майно – земельну ділянку задоволено.

В апеляційній скарзі позивачка, вона же відповідачка ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове, яким її позов задовільнити, а у зустрічному позові відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі дійшла до висновку, що дану скаргу слід відхилити.

По справі установлено, що 13 грудня 2007 року між Київською регіональною дирекцією «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, предметом якого є кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 80167,18 доларів США, строком до 13 грудня 2017 року.

У рахунок забезпечення виконання зобовязання за кредитним договором від 13 грудня 2007 року, між Київською регіональною дирекцією «Райффайзен Банк Аваль» (далі Банк) і ОСОБА_1 13 грудня 2007 року укладено договір іпотеки, предметом якого є земельна ділянка площею 0,1179 га, розташована по вул. Дачна у селі Дмитрівка, Києво-Святошинського району, Київської області.

Факт виконання зобовязання Банком про надання коштів підтверджується меморіальним ордером №ОН6В50261 від 13 грудня 2007 року.

Із вимогою про розірвання кредитного договору ОСОБА_1 до Банку не зверталась.

Звертаючись до суду та обґрунтовуючи свої вимоги ОСОБА_1 посилалася на те, що у 2008 році відбулась істотна зміна обставин, якою вона керувалась, укладаючи кредитний договір, а саме: значне зростання курсу долара США по відношенню до курсу гривні України, що потягло за собою значне подорожчання кредитного курсу та суттєве зменшення ціни обєктів нерухомого майна – предмета іпотеки.

Вимагаючи розірвання кредитного договору на підставі ст. 652 ЦК України, ОСОБА_1, відповідно до ст. 60 ЦПК України не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладання договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого  валютного курсу не настане.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.

Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобовязання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обовязковий для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання (стаття 625 ЦК України).

Отже, відмовляючи у позові ОСОБА_1, суд виходив з того, що свої вимоги вона не довела.

Задовільняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовільнити свою вимогу за основним зобовязанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобовязання.

Цим же Законом у ч. 1 ст. 12 передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обовязків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобовязання, а в разі його невиконання – звернути стягнення на предмет іпотеки.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 порушила свої зобовязання за кредитним договором і договором іпотеки.

До таких висновків суд першої інстанції дійшов з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно із ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У х в а л и л а :

    Апеляційну скаргу позивачки – відповідачки ОСОБА_1 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 25 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом 20 днів.

Судді: /підписи/

З оригіналом вірно: