Справа № 2-1124

                                                                                                                                           2010р.

                                             Р І Ш Е Н Н Я

                                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

    26 жовтня 2010р. Печерський районний суд м. Києва

    в складі : головуючого – судді Рейнарт І.М.

                           при секретарі – Віштак С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мироник Оксана Вікторівна
– про визнання заповіту недійсним –

                                                встановив:

позивач звернувся до суду з позовом, який представник позивача уточнив під час судового розгляду справи, та просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_4, складений 06 січня 2009р. та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В., посилаючись на те, що волевиявлення заповідачки не було вільним і не відповідало її волі, так як на момент складання заповіту вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ОСОБА_4 була його ма-тір'ю і проживала разом з ним, однак 24 листопада 2008р. в неї стався інсульт, у результаті чого вона втратила можливість самостійно пересуватися, не розмовляла, нікого не впізна-вала, її стан здоров'я був тяжкий, вона потребувала допомоги і він зі своєю родиною її доглядав.

Позивач стверджує, що 06 січня 2009р. відповідачка разом зі своїми батьками, скориставшись його відсутністю, силоміць, проти її волі забрали ОСОБА_4 та всі її документи до себе додому з метою складання заповіту на користь відповідачки, що і було зроблено.

Позивач вважає, що заповідач в момент складення заповіту не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати в силу свого тяжкого фізичного стану.

    Представник позивача у судовому засіданні уточнений позов та його підстави підтримав, додавши, що заповідач була паралізованою, не могла розмовляти, тому не могла висловити свою волю.

    Відповідачка та її представник у судовому засіданні позов не визнали, пояснивши, що ОСОБА_4 не хворіла на психічні хвороби, які могли б вплинути на її волевиявлення, заповіт нею був складений самостійно та відповідав її волі.

    Крім того, відповідачка пояснила, що ОСОБА_4 через свій похилий вік перебувала у безпорадному стані, потребувала постійного піклування, допомоги та догляду, однак позивач догляду не здійснював, допомоги не надавав,  перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння вчиняв над ОСОБА_4 фізичне насильство, а у неї з бабусею були дуже теплі відносини, вона про неї піклувалася, тому ОСОБА_4 склала заповіт на її користь та переїхала проживати до квартири, де вона проживає із батьками.

    Також відповідачка стверджує, що хоча спадкодавець за своїм станом здоров'я погано пересувалася, однак добре розуміла значення своїх дій, розмовляла і висловила свою волю у нотаріуса самостійно.

В подальшому відповідачка у судове засідання двічі не з'явилася, про час та дату судового засідання була повідомлена належним чином, причини неявки суду не пові-домила, тому суд визнав за можливе проводити судовий розгляд справи у її відсутність.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3. у судовому засіданні позов не підтримала, пояснивши, що 06 січня 2009р. вона посвідчила заповіт ОСОБА_4, з якою розмовляла особисто у своєму офісі, при

                                            - 2 -

цьому заповідач розмовляла вільно, чітко промовляла слова і висловила свою волю з приводу складання заповіту та його змісту.

Приватний нотаріус стверджує, що заповідач розуміла значення своїх дій, так як чітко та послідовно відповідала на запитання, адекватно себе поводила, самостійно обговорювала умови заповіту, тому у неї не було підстав для сумніву щодо дієздатності заповідача.

Приватний нотаріус пояснила, що посвідчення заповіту відбулося у присутності свідків, а заповіт підписаний не заповідачем з метою уникнення можливості у майбут-ньому оспорити заповіт, так як через похилий вік та стан здоров'я заповідача, вона не мог-ла чітко розписатися та написати необхідну фразу під заповітом. Заповіт був прочитаний вголос в присутності заповідача та свідків. Після прочитання заповідач підтвердила, що текст заповіту відповідає її волевиявленню.

В подальшому приватний нотаріус у судове засідання не з'явилася, про час та дату судового засідання була повідомлена належним чином, тому суд визнав за можливе проводити судовий розгляд справи без участі третьої особи.

    Вислухавши сторони, третю особу, свідків, вивчивши надані докази, судом вста-новлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 26 травня 2009р. Відділом реєстрації смерті у м. Києві (с.с.7).

Відповідно до свідоцтва про народження позивач є сином померлої ОСОБА_4 (с.с.8).

06 січня 2009р. ОСОБА_4 був складений заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироник О.В., відповідно до якого вона заповіла все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати їй на день смерті, і на що вона за законом матиме право ОСОБА_2, відповідачці по справі. Заповіт від імені заповідача підписаний ОСОБА_5 у присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_6 (с.с.6).

Відповідно до відмітки приватного нотаріуса Мироник О.В., станом на 7 травня 2009р. заповіт чинний (с.с.6 зворот).

Відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

    У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 на момент складання заповіту не була у встановленому законом порядку визнана недієздатною, не перебувала на обліку у психоневрологічному диспансері, не проходила лікування від психічної хвороби.

    Відповідно до медичної довідки про проходження обов'язкових попереднього та періодичних психіатричних оглядів, виданої 11 січня 2009р. Київським міським психоневрологічним диспансером № 4, ОСОБА_4 психічно здорова, на обліку не перебуває (с.с.37).

    Згідно акту посмертної судово-психіатричної експертизи від 02 липня 2010р. № 703, складеного експертною комісією Київського міського центру судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_4 на момент підписання заповіту страждала психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного ґенезу з психоорганічним і значно вираженим церебрастенічним синдромами, які сформувалися у неї внаслідок перенесеного нею в листопаді 2008р. гострого порушення мозкового кровообігу. ОСОБА_4 на момент підписання заповіту в своєму психічному стані виявляла такі психічні порушення, які за ступенем своєї вираженості істотно впливали на її можливість усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними ( с.с.93-95).

    При цьому, у акті посмертної судово-психіатричної експертизи не зазначено, що ОСОБА_4 страждала на психічну хворобу.

    Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_10 пояснили, що  до підписання заповіту нотаріус перевіряла дієздатність ОСОБА_4, задавала їй питання, на які остання чітко і послідовно відповідала.

    Також свідок ОСОБА_6 підтвердила, що ОСОБА_4 погано пересувалася,

                                                 - 3 -

за допомогою сторонніх осіб, однак розмовляла чітко, відповідала ясно, її мова була зрозумілою.

    Свідок ОСОБА_7, лікар-терапевт, пояснив, що у листопаді-грудні 2008р. він двічі навідував ОСОБА_4 у зв'язку із її хворобою, однак психічних розладів не зазначив.

    Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 пояснила, що навідували ОСОБА_4 у листопаді 2008р., коли вона перенесла інсульт, і стверджують, що вона не могла розмовляти та себе самостійно не обслуговувала, так як права сторона була паралізована. Однак дані свідки не пояснили, що ОСОБА_4 не адекватно себе поводила та страждала на психічну хворобу. У січні 2009р., коли був складений спірний заповіт, свідки з ОСОБА_4 не спілкувалися.

Таким чином у судовому засіданні не було встановлено, що у момент підписання заповіту ОСОБА_4 страждала на психічну хворобу, не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

    Частиною 1 ст. 1234 ЦК України передбачено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

    Діюче законодавство передбачає, що цивільна дієздатність фізичної особи може бути обмежена тільки судом ( ч.1 ст. 36 ЦК України). Дана норма передбачає, що суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

    Відповідно до ч. 4 ст. 36 ЦК України цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Як визнали сторони у судовому засіданні, за життя ОСОБА_4 питання про обмеження її цивільної дієздатності не порушувалося.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ОСОБА_4 мала право на вчинення заповіту.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи викладене, суд вважає, що у судовому засіданні не було достовірно встановлено, що ОСОБА_4 страждала на психічну хворобу, а психічні розлади, якими страждала ОСОБА_4 позбавляли її можливості при вчинені заповіту вільно висловити своє волевиявлення і воно не відповідало її волі.

Крім того, у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008р. роз'яснено, що заповіт може бути визнано недійсним, тільки якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

У судовому засіданні представником позивача не було надано жодного доказу у підтвердження того, що відповідачка або інші особи здійснювали на ОСОБА_4 фізичний або будь-який інший тиск при вчиненні нею спірного заповіту, або що заповідач через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати.

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_10 підтвердили, що у день складання заповіту ОСОБА_4 вела себе адекватно, її поведінка не викликала сумніву у її психічному здоров'ї і в тому, що вона розуміє свої дії та події, які відбувалися, заповіт був прочитаний у її присутності вголос, вона погодилася з викладеним у ньому. Також свідки підтвердили, що за станом здоров'я ОСОБА_4 не змогла підписати заповіт самостійно, тому заповіт від її імені був підписаний  ОСОБА_5 у присутності свідків.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у судовому засіданні беззаперечно не встановлені підстави, з яких заповіт, складений 6 січня 2009р. ОСОБА_4, може бути визнаний недійсним, тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.

                                     - 4 -

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 36, 225, 1233, 1234, 1257 ЦК України, ст.ст. 60, 212, 214, 215, 223 ЦПК України, суд

                                                вирішив:

у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                                          СУДДЯ