ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/2553/24 Справа № 219/13704/18 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2024 року                                                                м.Кривий Ріг

колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

судді-доповідача                                 ОСОБА_2 ,

суддів                         ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання                 ОСОБА_5 ,

за участю

прокурора                                         ОСОБА_6 ,

захисника адвоката                                 ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Кривому Розі в режимі відеоконференції кримінальне провадження №12021052150001219 від 24.11.2021 року за апеляційною скаргою захисника адвоката ОСОБА_7 , діючої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 21 червня 2024 року, якою

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м.Бахмут, громадянину України, із середньо-спеціальною освітою, не одруженому, на утриманні неповнолітніх чи малолітніх дітей на маючого, офіційно не працевлаштованого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

-07.06.2021 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області за ч.2 ст.2296, ч.2 ст.2294, ст.42 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк три роки з конфіскацією майна;

-14.06.2012 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області за ч.1 ст.309 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 850,00 гривень;

-15.02.2016 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області за ч.3 ст.15, ч.1 ст.185 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 850,00 гривень;

-24.05.2016 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області за ч.2 ст.185 КК України до покарання у вигляді арешту на строк три місяці;

-16.07.2021 року Артемівським міськрайонним судом Донецької області за ч.1 ст.309 КК України до покарання у вигляді обмеження волі на строк один рік; на підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнений від відбування покарання із іспитовим строком один рік;

продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 19.08.2024 року включно, з визначенням застави у розмірі 32 120,00 гривень;

ВСТАНОВИЛА:

в провадженні Дружківського міського суду Донецької області на розгляді перебуває кримінальне провадження №12021052150001219 від 24.11.2021 року стосовно ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.307, ч.2 ст.309 КК України.

Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 21 червня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання захисника адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу на особисте зобов`язання; продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 на 60 днів до 19.08.2024 року включно з можливістю внесення застави у розмірі 11 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 32 120,00 гривень.

На зазначене рішення захисником адвокатом ОСОБА_7 , діючою в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 просить скасувати вищевказану ухвалу суду та застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. Вважає, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою, незаконною, постановленою із істотним порушенням норм кримінального процесуального закону.

Зазначає, що обвинувачений має задовільні побутові характеристики, має постійну реєстрацію та місце мешкання, має на утриманні цивільну дружину-інваліда І групи, з 2014 року постійно проживав зі своїми батьками-пенсіонерами, які потребують стороннього утримання, має міцні соціальні зв`язки.

Зауважує, що посилання місцевого суду на тяжкість обвинуваченням не може слугувати обґрунтуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Наголошує, що прокурор не навів документально підтверджених ризиків для продовження тримання під вартою та не надав суду письмових доказів в їх підтвердження.

Вважає, що заявлені ризики є голослівними, необґрунтованими, не доведеними та такими, які ґрунтуються лише на припущеннях та домислах сторони обвинувачення.

Звертає увагу, що місцевим судом не було з`ясовано питання про вручення обвинуваченому та захиснику клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, в судовому засіданні місцевий суд на надав можливості висловитися з даного приводу швидко вимкнувши відеозв`язок.

Заслухавши суддю-доповідача, захисника адвоката ОСОБА_7 , діючої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , яка підтримала доводи своєї апеляційної скарги, просила її задовольнити та змінити обвинуваченому запобіжний захід на особисте зобов`язання, прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив ухвалу місцевого суду без змін, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні матеріали провадження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення за таких підстав.

При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом вимог ст.ст. 177, 178, 194 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.

Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того,стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.

Відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Крім того, відповідно до ч.1ст.9 Конституції України,ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об`єднаного Королівства»).

З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.

ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства».

У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Конвенцією покладається обов`язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.

Як вбачається з наявних матеріалів та встановлено судом, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років з конфіскацією майна.

Виходячи із пред`явленого обвинувачення та враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_8 , колегія суддів вважає, що існує реальний ризик, що усвідомлюючи розмір кримінального покарання яке йому загрожує у разі визнання його винуватим, обвинувачений може вдатися до втечі та переховуватися від суду або здійснити тиск, на свідків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Дружківський міський суд Донецької областів обґрунтування прийнятого рішення про продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, керувався тим, що ризики передбачені ст.177 КПК України, які були підставою для обрання запобіжного заходу в даному кримінальному провадженні, продовжують існувати.

За вказаним кримінальним провадженням відбувається судовий розгляд у суді першої інстанції та рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого прийнято під час судового розгляду справи, наразі суд перебуває на стадії допиту свідків.

Судом апеляційної інстанції також зазначається правильність того, що при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого місцевий суд керувався вимогами ст. 177 КПК України, наголосивши, що суворість покарання, яке може бути призначене, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину.

Дніпровський апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу щодо обвинуваченого є правильними, оскільки відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, визначених у п. 1-5 частини 1 вказаної статті.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

В оскаржуваній ухвалі суд обґрунтовано зазначив, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України до теперішнього часу існують та не зменшилися. Тобто, судом враховані: дані про особу обвинуваченого, обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованого злочину, всі ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, які з огляду на вказане не зменшилися та продовжують існувати.

Зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, судом цілком правильно зазначено, що запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів не передбачається можливим.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів погоджується з висновками суду, викладеними в ухвалі, та вважає, що суд врахував наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, зокрема, ризику переховування від суду, а також можливість вчинити інше кримінальне правопорушення.

Ймовірність настання негативних наслідків, продовжують існувати, вони не зменшились та більш м`який запобіжний захід ніж тримання під вартою, на даному етапі, є недостатнім для запобігання вказаним ризикам, тому суд прийшов до обґрунтованого висновку доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою та неможливості застосування більш м`яких запобіжних заходів, оскільки більш м`який запобіжний захід не забезпечить його належну процесуальну поведінку.

Продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу та не суперечить позиції ЄСПЛ у справі Самойлович проти України (Samoylovichv. Ukraine, заява №28969/04, від 16.05.2013 року), яка полягає в тому, що «у випадку особливої тривалості тримання під вартою особи, підстави для цього повинні бути виключно серйозними».

Колегія суддів погоджується з висновками суду, що у даній конкретній справі суспільний інтерес превалює над принципом поваги до свободи обвинуваченого та саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, а менш суворі запобіжні заходи не зможуть забезпечити уникнення ризиків, передбачених ч.1ст.177 КПК України.

Таким чином, вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , суд першої інстанції в повній мірі обґрунтував своє рішення щодо необхідності продовження застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, про неможливість зміни або застосування більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного із звільненням обвинуваченого із під варти.

При цьому, поза увагою колегії суддів не залишився той факт, що місцевим судом передбачений альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, який за своєю квінтесенцією є більш м`яким запобіжним заходом, про що фактично і просить сторона захисту.

З урахуванням наданих матеріалів та встановленого в ході апеляційного розгляду, колегія суддів вважає рішення суду про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 законним, обґрунтованим та вмотивованим, а висновок про продовження строку тримання під вартою правильним, обмеження його права на свободу в цьому випадку є виправданим та необхідним, через неможливість в жодний інший спосіб запобігти ймовірній реалізації ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України і забезпечити виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

Доводи захисника адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на відсутність ризиків та необхідність доказів таких ризиків суд визнає надуманими, оскільки ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. Чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково, тобто, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, зазначені обставини лише мають бути ймовірними та вірогідними. Посилання сторони захисту на те, що відсутні будь-які відомості чи посилання на ризики, не мають смислового підґрунтя, оскільки факт наявності доказів, які просить адвокат на підтвердження ризиків, нівелюють саме розуміння ризиків, та переводять їх у площину фактичних реалізованих обставин.

Також, апеляційний суд, враховуючи висновки ЄСПЛ, вважає за необхідне зазначити, що не дивлячись на те, що тяжкість злочину не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою, однак вона має суттєве значення для даного запобіжного заходу, а тому доводи сторони захисту з цього приводу на мають законного підґрунтя.

Крім іншого, апеляційний суд зауважує, що обвинувачений ОСОБА_8 неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, судимий, офіційно не одружений, не працевлаштований, з огляду на що не має стійких соціальних зв`язків.

Також, колегія суддів звертає увагу на присутність в судовому засіданні в суді першої інстанції як обвинуваченого ОСОБА_8 , так і захисника адвоката ОСОБА_7 , у зв`язку з чим, доводи останньої щодо відсутності можливості висловитися щодо нез`ясування питання про вручення клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу до уваги не приймаються, при цьому, вказане не є підставою для скасування рішення місцевого суду.

Колегія суддів вважає доведеним продовження існування ризиків, передбачених п.1 та п.4 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, можливість переховуватися від суду та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Ці ризики доводяться, зокрема, тяжкістю покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК України, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі від 5 до 10 років.

Згідно з рішеннями ЄСПЛ у справах «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Нечипорук і Йонкало проти України» термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити злочин.

При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу має враховуватись саме обґрунтованість підозри, а не її доведеність, бо це завдання покладається на слідчого під час проведення ним досудового розслідування і на даному етапі провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчинені кримінальних правопорушень.

У справах «Феррарі-Браво проти Італії», «Мюррей проти Сполученого Королівства», «Чеботарь проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов`язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження чи навіть для пред`явлення обвинувачення.

Суд, продовжуючи дію запобіжного заходу, на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише чи є причетність особи до вчинення злочинів вірогідною та достатньою для застосування щодо особи запобіжного заходу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 197, 376, 404, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 , діючої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без задоволення.

Ухвалу Дружківського міського суду Донецької області від 21 червня 2024 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , залишити без змін.

Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді