Справа №  1312/2-1276/12                                        Головуючий у 1 інстанції: Гирич С.В.  

Провадження №  22-ц/1390/5028/12                     Доповідач в 2-й інстанції:   Цяцяк  Р.  П.

Категорія справи: 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

24 грудня 2012 року     колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого –судді Цяцяка Р.П.,  

суддів  Гірник Т.А.  і  Шеремети Н.О.,  

при секретарі  Служалі А.Ю.,

за участю ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 ;

відповідачки ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 01 червня 2012 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Оскаржуваним рішенням ОСОБА_2 відмовлено за безпідставністю позовних вимог у задоволенні її позову до ОСОБА_3 про стягнення зі згаданої відповідачки 210 000 грн. за договором позики.

Дане рішення оскаржила ОСОБА_1 - представник позивачки ОСОБА_2 .

Апелянт просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Звертає увагу на те, що відповідачка визнала, що отримала від позивачки кошти у розмірі 210 000 грн. та висловила в судовому засіданні бажання укласти мирову угоду з визначенням графіку повернення нею коштів, а також на те, що норма, встановлена ч.2 ст. 1047 ЦК України, не ставить факт передачі коштів у залежність від дати оформлення розписки, а відтак вважає неправомірним посилання суду на те, що розписка про отримання відповідачкою коштів від позивачки була написаною пізніше від передачі спірних коштів.

Вважає, що твердження відповідачки про ведення з позивачкою спільного бізнесу жодними належними і допустимими доказами не підтвердженні.

Документи, отримані від ТзОВ „ЮДЕ” (розписку та накладні), не вважає належними і допустимими доказами по справі, оскільки ці документи не містять підписів позивачки,   не мають жодного відношення до предмету спору, не спростовують факту передачі позивачкою відповідачці спірних коштів та не підтверджують повернення цих коштів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони відповідачки, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відмову у задоволенні позову за безпідставністю позовних вимог суд мотивував тим, що на час передачі позивачкою ОСОБА_2 коштів у сумі 210 000 грн. відповідачці ОСОБА_3 (у 2009 році) письмовий договір позики між згаданими сторонами              не укладався, а наявна у матеріалах справи розписка ОСОБА_3 була написана значно пізніше, однак відповідачка заперечує факт позики, стверджуючи, що ці кошти позивачкою було надано для ведення ними спільного бізнесу та на закупівлю косметичної продукції.

Однак з вище наведеними висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.

ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості і що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст.ст. 10 і 60); доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, і що ці дані встановлюються на підставі (зокрема) пояснень сторін, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів (ст. 57), і що докази мають бути належними і допустимими (ст.ст. 58 і 59).  

Факт передачі позивачкою ОСОБА_2 коштів у сумі 210 000 грн. відповідачці ОСОБА_3 визнається сторонами спору, в т.ч. –і відповідачкою ОСОБА_3 , а відтак ця обставина в силу норми, передбаченої ч.1 ст. 61 ЦПК України, доказуванню не підлягає.

Однак є розбіжності у твердженнях сторін спору про правову природу цих 210 000 грн.: позивачка стверджує, що ці 210 000 грн. є її позикою відповідачці, а відповідачка стверджує, що ці гроші їй було надано позивачкою для ведення ними спільного бізнесу та на закупівлю косметичної продукції.

В обґрунтування своїх доводів позивачка подала до суду рукописну розписку наступного змісту: „Я, ОСОБА_3 , паспорт ..., позичила в ОСОБА_4  210 000 гривень (двісті десять тисяч гривень). (Підпис) ОСОБА_3 ” (а.с. 6) –факт власноручного написання цієї розписки нею відповідачка ОСОБА_3 визнає і не заперечує.

В обґрунтування своїх доводів (про те, що гроші їй було надано позивачкою для ведення ними спільного бізнесу та на закупівлю косметичної продукції) відповідачка подала до суду „Расписку (Справку)” ТОВ „ЮДЕ” від 31.10.2009 року (а.с. 23), „Список продукции” ТОВ „ЮДЕ” (а.с. 24), копії накладних № 27 і № 25 від 31.10.2009 року, виписані ТОВ „ЮДЕ” (а.с. 37, 38).

На жодному з вище наведених документів підпису позивачки ОСОБА_2    не має, хоча у згаданій „Расписке (Справке)” ТОВ „ЮДЕ” від 31.10.2009 року стверджується, що кошти в сумі 210 000 грн. за продукцію торгової фірми „Хелси Джой” (згідно списку, що додається) отримано саме від ОСОБА_2 (а.с. 23). При цьому у списку, що додається до згаданої „Расписки (Справки)”, продукції зазначено на загальну суму 300 000 грн. (а.с. 24), тобто –на суму, що значно більша від суми отриманих коштів (на 90 000 грн.).

Копії накладних № 27 і № 25 від 31.10.2009 року, виписані ТОВ „ЮДЕ”, фактично дублюють вище згадані „Расписку (Справку)” та список до неї (а.с. 37, 38).

За вище наведеного згадані документи аж ніяк не можуть бути визнані належними і допустимими доказами отримання позивачкою від відповідачки взамін переданих 210 000 грн. продукції на цю ж суму (чи на суму 300 000 грн. ?).   

Будь-яких інших доказів про ведення спільного бізнесу з позивачкою чи про передачу їй продукції взамін отриманих грошей відповідачкою до суду подано не було.

В той же час, текс поданої позивачкою до суду розписки чітко засвідчує про правову природу отриманих відповідачкою від неї грошей, як про позику („позичила”).

З урахуванням вище наведеного, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового –про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п. 2-4, 314 ч.2, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

          Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 01 червня 2012 року скасувати і ухвалити нове, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 210 000 грн. боргу за договором позики, а також 3 150 грн. судових витрат, а всього –213 150 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскарженим у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

                    Головуючий:                              

                    Судді: