УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
1 Справа № 11-а- 2199 Категорія КК: ч. 2 ст. 286
Головуючий у першій інстанції Онищенко І.Л.
Доповідач Матієк Т.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді – Лясковської В.І.,
суддів – Матієк Т.В., Бовтук В.М.,
за участю прокурора – Мінакової Г.О.,
засудженого – ОСОБА_2
розглянула в відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляцією прокурора Петренка І.Л., який затвердив обвинувальний висновок, на вирок Солом’янського районного суду м. Києва від 5 серпня 2010 року щодо ОСОБА_2,
встановила:
Цим вироком
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с.В.Вільшанка Васильківського району Київської області, українець, громадянин України, освіта середня, одружений, не працює, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий,
засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік. На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку на 3 роки. На ОСОБА_2 покладено обов’язки, передбачені п.п. 2,3,4 ст.76 КК України.
Згідно з вироком, ОСОБА_2 09.02.2004 року о 06 год. 35 хв., керуючи засобом підвищеної небезпеки, а саме технічно справним автомобілем «ВАЗ-21013» д.н.з.НОМЕР_2, рухався зі швидкістю приблизно 50 км/год, по мокрому асфальтобетонному покриттю проїзної частини проспекту Повітрофлотського, з боку вул. Курської в напрямку вул. Стадіонної в м. Києві.
Під час руху в вказаному напрямку ОСОБА_2, проїжджаючи біля перехрестя пр. Повітрофлотського з вул. Фучика в м. Києві, грубо порушуючи та ігноруючи вимоги п.п. 1.3, 2.3./б/, 12.3., 18.1 Правил дорожнього руху України, рухаючись по вищевказаній проїзній частині, на ділянці дороги з необмеженою оглядовістю, проявив неуважність до дорожньої обстановки, під’їзджаючи до нерегульованого наземного пішохідного переходу, що розташований на перехресті пр. Повітрофлотського і вул. Фучіка в м. Києві, позначеного відповідною дорожньою розміткою, не обравши безпечну швидкість, щоб мати змогу безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах, не врахував дорожні умови та скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_3, який перетинав проїзну частину пр. Повітрофлотського в м. Києві по наземному пішохідному переходу, зліва на право по ходу руху автомобіля «ВАЗ-21013» д.н.з.НОМЕР_2, внаслідок чого пішохід ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження.
В апеляції прокурор Петренко І.Л., який затвердив обвинувальний висновок, не оспорюючи фактичні обставини справи та кваліфікацію дій засудженого, просив вирок суду в частині призначеного покарання скасувати в зв’язку з невідповідністю призначеного додаткового покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м’якості. Апелянт зазначив про те, що призначене судом додаткове покарання в виді позбавлення права керування транспортними засобами в мінімальному розмірі не відповідає ступеню тяжкості злочину, в наслідок вчинення якого потерпілому спричинено тяжкі тілесні ушкодження, та особі засудженого, який в ході досудового і судового слідства свою вину не визнав, чим перешкоджав встановленню істині по справі і, що свідчить про його намагання уникнути кримінальної відповідальності. А тому призначене засудженому додаткове покарання за своїм строком є м’яким та не відповідає вимогам ст. 65 КК України. Просив вирок суду в частині призначеного покарання скасувати, постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст.75 КК України звільнити засудженого від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку на 3 роки. На ОСОБА_2 покласти обов’язки, передбачені п.п. 2,3,4 ст.76 КК України.
У доповненнях до апеляції прокурор Петренко І.Л. підтримав доводи і підстави, викладені в своїй апеляції, та додатково просив виключити з вироку посилання на обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину щодо особи похилого віку, так, як ОСОБА_2 вчинив неумисний злочин.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, яка підтримала апеляцію з доповненнями до неї та просила її задовольнити, пояснення засудженого, який заперечував проти задоволення апеляції в частині постановлення нового вироку, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції з доповненнями до неї, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора з доповненнями підлягає до задоволення частково, а вирок суду належить змінити, виходячи з наступного.
Висновок суду в вироку про доведеність винуватості ОСОБА_2 в вчиненні зазначеного в вироку злочину при обставинах, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджений доказами, перевіреними судом та детально наведеними в вироку суду.
Зокрема, показаннями засудженого ОСОБА_2, який свою вину визнав частково, зазначив про те, що умислу на скоєння даного злочину в нього не було, зіткнення відбулося випадково; показаннями потерпілого ОСОБА_3 про те, що 9.02.2004 року о 6.00 годині при переході ним проїзної частини пр.Повітрофлотського в м.Києві на пішохідному переході його збив автомобіль під керуванням ОСОБА_2, показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5. на досудовому слідстві, оголошеними і дослідженими судом, про обставини фіксування ними події наїзду водія ОСОБА_2 на пішохода ОСОБА_3 9.02.2004 року, даними висновку судово-медичної експертизи №608/Є від 26.03.2004 року про спричинення ОСОБА_3 тяжких тілесних ушкоджень в наслідок ДТП (а.с.57-60), даними висновку судової авто-технічної експертизи №10ат від 07.02.2006 року(а.с. 65-71), даними протоколу огляду місця події (а.с. 19).
Проаналізувавши наведені докази в їх сукупності, суд дійшов до обгрунтованого висновку про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину. Дії ОСОБА_2 за ч.2 ст. 286 КК України, у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили потерпілому тяжке тілесне ушкодження, кваліфіковані правильно. Вказаний висновок суду апелянтом не заперечується.
У відповідності до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, з урахуванням тяжкості злочину, обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи зі ступені тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засудженого, суд обґрунтовано призначив ОСОБА_2 основне покарання у виді 4 років позбавлення волі, звільнивши його від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком на 3 роки. Вказаний висновок суду першої інстанції прокурором не оспорюється.
При призначенні додаткового покарання ОСОБА_2 в виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України є тяжким неумисним злочином, тобто враховано ті обставини, на які посилався апелянт, особу засудженого, який раніше не судимий, працює, позитивно характеризується за місцем проживання і роботи, відсутність обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання.
Крім того, як убачається з матеріалів справи, на утриманні засудженого перебувають двоє синів, 1994 та 1995 року народження, які є дітьми, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи (а.с.89-94), засуджений відповідно до посвідчення Серія НОМЕР_3 від 18.09.1998 року визнаний громадянином, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоактивного контролю ( а.с.89).
На а.с.138 міститься розписка потерпілого ОСОБА_3 про отримання ним 2.04.2010 року від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 12000 грн. на відшкодування завданої шкоди. Згідно заяви потерпілого від 17.06.2010 року в зв’язку з повним відшкодуванням засудженим позовних вимог про стягнення матеріального збитку і моральної шкоди, претензій до засудженого він не має (а.с.149).
Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вироку в частині призначеного засудженому додаткового покарання і постановлення нового вироку в цій частині. Вказане покарання за своїм розміром відповідає вимогам ст.65 КК України.
Те, що засуджений частково визнав свою вину є позицією його захисту, а тому не може бути безумовною підставою для збільшення призначеного його строку додаткового покарання. Апеляція прокурора в частині постановлення нового вироку задоволенню не підлягає.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами прокурора, викладеними в доповненнях до апеляції, про безпідставне визнання судом обставиною, що обтяжує покарання, - вчинення злочину відносно особи похилого віку. Прокурором правильно вказано на те, що злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України є неумисним злочином, а тому визнання обставиною, що обтяжує покарання, - вчинення злочину щодо особи похилого віку, не ґрунтується на вимогах КК України.
За таких обставин, вирок суду слід змінити, виключити з мотивувальної частини вироку посилання суду на обставину, що обтяжує покарання, - вчинення злочину щодо особи похилого віку, а апеляцію прокурора в цій частині слід задовольнити.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляцію з доповненнями до неї прокурора Петренка І.Л., який затвердив обвинувальний висновок, задовольнити частково.
Вирок Солом’янського районного суду м. Києва від 5 серпня 2010 року відносно ОСОБА_2 змінити, виключити з мотивувальної частини вироку посилання на обставину, що обтяжує покарання засудженого, - вчинення злочину щодо особи похилого віку.
В решті цей вирок залишити без змін.
Судді:
Лясковська В.І. Матієк Т.В. Бовтрук В.М.