Справа № 2-604/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

13 вересня 2010 року  Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

                                      головуючого судді Журби С.О.

                                      при секретарі Йосипенко І.І.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі Соснівського районного суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, кредитної спілки «Альянс» про визнання договору недійсним,

      В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів про зобов’язання вчинити певні дії, мотивуючи свої вимог наступним:

19 червня 1982 року позивач з відповідачем ОСОБА_2 зареєстрували шлюб. З моменту укладення шлюбу і по теперішній час вони проживають однією сім’єю.

28 серпня 2007 року на адресу: АДРЕСА_1, за якою проживає позивач та відповідач ОСОБА_2 надійшов лист № 466 від КС «Альянс» про добровільне виселення. З тексту даної заяви позивачу стало відомо, що між КС «Альянс» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір кредитної лінії № 1538 від 30.08.2004 року, відповідно до якого відповідач ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 45000,00 грн. Забезпеченням договору кредитної лінії є договір іпотеки № 7290 від 01.10.2004 року, за яким предметом іпотеки є їх квартира АДРЕСА_1. Раніше про існування вказаних договорів позивач не знала, оскільки відповідач ОСОБА_2 не повідомив позивача про це, інших листів від КС «Альянс» вона не отримувала і згоди на укладання договору кредиту вона не давала. Поспілкувавшись з відповідачем ОСОБА_2, позивачу стало відомо, що отримані кошти в КС «Альянс» було витрачено в інтересах сім’ї. Позивач вважає, що договір кредитної лінії укладено без врахування інтересів дітей, інших членів сім’ї, які відповідно до чинного законодавства мають право користуватися вказаною квартирою.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та видавати письмові зобов’язання.

При укладенні відповідачем ОСОБА_2 договору кредитної лінії такого дозволу отримано не було, що суперечить чинному законодавству.

Також з договору кредитної лінії позивачу незрозуміло, яку саме суму отримав ОСОБА_2, на який строк, яким чином буде повертати, мета отримання кредиту тощо. Графік погашення кредиту спілка з  ОСОБА_2 не погоджувала, він його навіть не бачив. При укладенні договору кредитної лінії відповідачі не уклали між собою відповідні окремі договори, що призвело до відсутності погодження сторін договору щодо всіх його істотних умов.

Позивач вважає, що два факти, які являються підставами визнання недійсним договору кредитної лінії, а саме відсутність її згоди на укладення договору кредитної лінії та відсутність відповідного дозволу органу опіки та піклування, за аналогією потрібно використовувати як підстави для визнання недійсним і договору іпотеки.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги уточнила та просила визнати недійсним договір кредитної лінії № 1538 від 30.09.2004 року, укладений між   ОСОБА_2 та КС «Альянс»; визнати недійсним договір іпотеки № 7290 від 01.10.2004 року, укладений між   ОСОБА_2 та КС «Альянс»; застосувати наслідки недійсності правочинів згідно з ст. 216 ЦК України.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився.

Представник КС «Альянс» уточнені позовні вимоги не визнала та проти їх задоволення заперечувала, мотивуючи наступним:

В позовній заяві позивач посилається на статті Сімейного кодексу України щодо майнових договорів. Але позивач оспорює договір кредитної лінії, відносини при виконанні якого регулюються Цивільним кодексом України.

Кредит був одержаний ОСОБА_2 особисто, без згоди позивача. Про отримання чоловіком кредиту позивач дізналася лише через три роки, а саме 28.08.2007 року після отримання листа від КС «Альянс» з вимогою про виселення. На що витратив ОСОБА_2 кредит невідомо, а твердження позивача, що кошти використані на сімейні потреби є надуманим, безпідставним, нічим не підтвердженим та недоведеним. Оскільки договір кредитної лінії був укладений лише з ОСОБА_2, він є єдиним власником цих коштів, тому розпоряджався ними на власний розсуд. Отже, сума одержана за договором кредитної лінії не є майном спільної сумісної власності.

Стаття 60 СК України чітко визначає, що до спільного сумісного майна відноситься майно набуте подружжям за час шлюбу.

За договором кредитної лінії ОСОБА_2 взяв сам у борг суму, яку повинен віддати, а не розпорядився майном спільної сумісної власності, як це стверджує позивач.

Відповідно до Сімейного кодексі України є спільні й особисті борги дружини і чоловіка. Борги є спільними, якщо договір укладено одним із подружжя за згодою другого. Якщо той з подружжя, хто не укладав угоду, доведе, що він не давав згоди на її укладення другим з подружжя, спільний борг дружини і чоловіка не виникає. Як стверджує позивач, згоди на укладення договору кредитної лінії вона не давала. Таким чином, борг за даним договором є особистим боргом ОСОБА_2

Договір кредитної лінії оспорюється лише позичальником і у випадках, якщо грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором, що передбачено ст. 1051 ЦК України. Гроші були одержані ОСОБА_2 у повній сумі. Отже, позивач не вправі оспорювати договір кредитної лінії та не може бути стороною в даній справі.

Жодна норма чинного законодавства не зобов’язує кредитодавця при наданні кредиту позичальнику, у якого є неповнолітні діти, отримувати письмову згоду органу опіки та піклування на укладення договору кредиту.

Договір кредитної лінії – це не попередня угода, а договір позики (кредиту), за яким ОСОБА_2 отримав суму грошей та не відмовлявся від договору.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики (кредиту) є укладеним з моменту передання грошей.

Видача кредиту підтверджена видатковим касовим ордером № 15310 від 01.10.2004 року на суму 30000,00 грн. та видатковим касовим ордером № 17344 від 04.11.2004 року на суму 15000,00 грн. Істотними вважаються умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору - це умови відносно предмета договору, строку договору та розміру відсотків за користування кредитом. Відповідно до умов договору кредиту спілка відкриває позичальникові кредитну лінію загальним розміром не більше 74000,00 грн. на видачу кредиту, на засадах строковості, зворотності, платності та забезпеченості, строк дії договору становить 24 місяці, тобто з 30.09.2004 року по 30.09.2006 року, відсоткова ставка по кредиту становить 3,33% на місяць.

Передана в іпотеку квартира АДРЕСА_1 належить іпотекодавцю – ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності на підставі договору дарування від 13.03.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Довгань О.Я.

Відповідно до ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування.

Відповідно до п. 45 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» правочин щодо розпорядження майном, що подається для нотаріального посвідчення може бути посвідчено нотаріусом без згоди другого з подружжя у разі, якщо з правовстановлюваного документа випливає, що зазначене майно є особистою приватною власністю одного з подружжя, тобто набуте за час реєстрації шлюбу, але за договором дарування. Інструкція «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» не зобов’язує нотаріуса при посвідченні договору іпотеки, іпотекодавцем в якому є батько (мати) неповнолітніх дітей, вимагати дозвіл органу опіки та піклування. Відповідно до даної інструкції договори іпотеки посвідчуються нотаріально за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що передається в іпотеку та витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Згідно ст. 71 ЦК України та п. 40 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення право чинів, які підлягають нотаріальному посвідченню, лише якщо правочин вчиняється за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування. Діти ОСОБА_2 не є стороною оспорюваного договору іпотеки і над ними не встановлена опіка та піклування.

Іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання. При належному виконанні ОСОБА_2 основного зобов’язання, на предмет іпотеки стягнення не зверталося б. Крім того, нотаріуси при посвідченні договорів іпотеки станом на 01.10.2004 року не вимагали довідку про склад осіб, які зареєстровані та проживають в квартирі, яка передається в іпотеку.

01 січня 2006 року набрав чинність Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». Відповідно до ст. 12 Закон України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

З 01 січня 2006 року нотаріуси при посвідченні договору іпотеки за наявності в квартирі, що передається в іпотеку, зареєстрованих неповнолітніх осіб, недієздатних та обмежено дієздатних осіб, перевіряють наявність згоди органу опіки та піклування.

Оспорюваний договір іпотеки укладено 01.10.2004 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей».

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Таким чином, представник КС «Альянс» вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.  

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини:

30.08.2004 року між КС «Альянс» та ОСОБА_2 був укладений договір кредитної лінії № 1538. В забезпечення зобов’язань за договором кредитної лінії було укладено договір іпотеки № 7290 від 01.10.2004 року, відповідно до якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1. Означена квартира є особистою власністю відповідача ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 13.03.2002 р. Той факт, що спірна квартира є  особистою власністю ОСОБА_2 визнавався як позивачем, так і відповідачем.

В своєму позові позивач стверджує, що договір кредитної лінії підлягає визнанню недійсним, оскільки вона не давала згоду на його укладення, а відповідно до положень ст. 65 СК України, така згода є необхідною.

З огляду на позицію позивача суд приходить до висновку про те, що нею невірно трактуються норми матеріального права. Так, ст. 65 СК України регулює порядок розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. При цьому дана норма дійсно передбачає необхідність взаємної згоди обох з подружжя. Ч. 2 означеної статті вказує, що при  укладенні договорів одним із подружжя вважається,  що він діє за згодою другого з подружжя.  Дружина, чоловік має право на  звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

В той же час позивач невірно вважає отримання кредиту договором розпорядження спільним майном. Кредитні правовідносини регулюють порядок отримання позичальником коштів в борг та порядок їх повернення, а не розпорядження спільним майном.

Також позивач аргументувала необхідність отримання її згоди на укладення договору тим, що отримані кошти були використані в інтересах сім'ї, що на підставі положень ч. 4 ст. 65 СК України створює обов’язки і для неї. Оскільки такої згоди не було – договір підлягає визнанню недійсним. З точки зору суду дана позиція позивача є спірною. По-перше, норма, на яку посилається позивач, регламентує порядок виникнення зобов’язань одного із подружжя саме у разі укладення договору іншим із подружжя без отримання на це згоди першого з подружжя, і тому не може слугувати підставою для обґрунтування визнання договору недійсним через відсутність такої згоди. По-друге, в ході розгляду справи позивачем жодним чином не було доведено факт використання отриманих коштів для потреб сім’ї. Надані до суду копія диплому ОСОБА_4 та довідка Київського національного університету внутрішніх справ про навчання ОСОБА_4 на юридичному факультеті вказаного навчального закладу з вересня 2001 р. по червень 2006 р. жодним чином не засвідчують той факт, що для сплати вартості навчання (розмір якої також не було доведено) використовувалися саме отримані в кредит кошти. За таких умов суд вважає твердження позивача про витрачення кредитних коштів на потреби сім’ї недоведеним.

Суперечить позиції про використання коштів на потреби сім’ї і саме твердження позивача  про те, що сім’я позичальника навіть не відала про отримання кредиту, чим позивач обґрунтовує пропуск терміну позовної давності.  

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що кредитні зобов’язання  ОСОБА_2 перед КС «Альянс» є його особистими зобов’язаннями, а при їх виникнення отримання згоди позивача на укладення договору не було обов’язковим.

Не підлягає договір визнанню недійсним і через посилання позивача на те, що при його укладенні не було отримано згоди на це органу опіки і піклування як того вимагає ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства». Так, на час укладення договору сину відповідача ОСОБА_2 дійсно було 15 років. В той же час дана стаття означеного закону регулює права дитини на майно. Оскільки як вже було встановлено вище, укладений договір кредитної лінії не є договором по розпорядженню майна, порядок його укладення не регулюється означеною нормою.

Окрім наведеного слід прийняти до уваги той факт, що вимога про виселення з квартири була висунута спілкою 28.08.2007 р., тобто вже після досягнення сина позивача повноліття. До того ж часу неповнолітній безперешкодно користувався квартирою, у зв’язку з чим жодних порушень прав неповнолітнього суд не вбачає.

Не може суд погодитися ї з позицією позивача щодо недійсності договору кредитної лінії і через відсутність в ньому істотних умов кредитного договору, зокрема точної суми кредиту, графіку його повернення, тощо. В обґрунтування своєї позиції позивач наводить положення п. 1.3. договору кредитної лінії, відповідно до яких розмір окремих кредитів, їх строки та інші особливі умови мають регламентуватися окремими додатками до договору. В той же час обґрунтовуючи свій позов тим, що по конкретній отриманій ОСОБА_2 сумі кредиту, такого додатку укладено не було, позивач не довів, яким чином даний факт може визначати недійсність усього договору кредитної лінії, хоча саме таку вимогу він висуває. При цьому суд враховує ще й той факт, що ОСОБА_2 фактично отримав кредитні кошти, не оспорював ні факту їх видачі, ні необхідності їх повернення в граничну дату, визначену договором кредитної лінії.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про безпідставність посилань позивача на недійсність договору кредитної лінії. За таких умов не підлягає задоволенню і вимоги позивача про визнання недійсним договору іпотеки як договору, укладеного на забезпечення основного зобов’язання. Не підлягає він визнанню недійсним і через претензії до нього позивача, аналогічні тим, що той висував до договору кредитної лінії. По-перше, договір іпотеки є договором, що регламентує порядок забезпечення основного кредитного зобов’язання, і не може вважатися договором щодо відчуження майна, а по-друге, предметом застави є особисте майно ОСОБА_2, яким він має право розпоряджатися вільно.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.10, 60, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

      В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

ГОЛОВУЮЧИЙ: