А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д В І Н Н И Ц Ь К О Ї О Б Л А С Т І
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 жовтня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого: Міхасішина І.В.,
суддів: Щолокової О.В., Колоса С.С.,
при секретарі: Топольській В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 14 травня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А-0549 про стягнення грошової компенсації за продовольчий пайок та стягнення моральної шкоди, -
в с т а н о в и л а :
В лютому 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини А-0549 про стягнення з відповідача суми вартості продовольчого пайка за нормою №7 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №316 від 12.03.1996 року за період з 29.09.2000 року та суми вартості харчування військовослужбовців за нормою №1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №426 від 20.03.2002 року за період з 30.03.2002 року по 26.07.2006 року на загальну суму 12115, 47 грн. та моральної шкоди у розмірі 3000 грн.
Постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 14 травня 2007 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини А-0549 про стягнення грошової компенсації за продовольчий пайок та стягнення моральної шкоди відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
По справі встановлено, що ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу за контрактом у військовій частині А-0170Л з 29.09.2000 року по 30.04.2004 року, а з 20.12.2004 року по 25.07.2006 року у військовій частині А0201Л, які знаходяться на продовольчому забезпеченні у військовій частині А00549.
Згідно з витягом з наказу начальника Генерального штабу – Головнокомандуючого Збройних Сил України від 21.07.2006 року №216 капітана ОСОБА_1, офіцера групи підготовки загального відділу секретаріату Командування було звільнено з військової служби у запас за пунктом 63 «г» (у зв’язку зі скороченням штатів) (а.с.10).
Приписами ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011 передбачено, що військовослужбовці отримують за рахунок держави грошове забезпечення, а також грошове майно та продовольчі пайки, або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Судова колегія дійшла висновку, що дії відповідача щодо невиплати грошової компенсації за продовольчий пайок не порушують вимог чинного законодавства, враховуючи наступне.
Дію ч.2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей згідно із Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року №1459-III призупинено в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, пріоритетними в даному випадку є положення Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» .
А тому до спірних правовідносин не могла бути застосована норма ч. 2 ст.9 Закону України « Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка, власне, і передбачала можливість отримання грошової компенсації замість продовольчого пайка .
Право на отримання грошової компенсації замість продовольчих пайків до моменту звернення позивача до суду відновлене не було, а тому компенсація за продовольчий пайок виплаті не підлягає.
З цих же підстав судом обгрунтовано відмовлено у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди.
Посилання позивача на те, що судом неправильно застосовано норму матеріального права, оскільки позовні вимоги було заявлено щодо стягнення вартості продовольчого забезпечення, а не компенсації за продовольчий пайок, не приймаються судом до уваги, оскільки нормою ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачено такий вид забезпечення військовослужбовців, як відшкодування вартості продовольчого забезпечення.
Відмовляючи у задоволенні позову, судом першої інстанції також правильно було враховано те, що відповідно до ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст. 161 КАС України під час прийняття постанови суд вирішує чи є інші фактичні дані (пропущення строку звернення до суду тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження.
Суд першої інстанції виконав вказані вимоги процесуального закону.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду про відмову у задоволенні позову є законною та обґрунтованою, прийнятою з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування не вбачається.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Враховуючи наведене, керуючись, ст. ст. 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Постанову Замостянського районного суду м. Вінниці від 14 травня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає .
Головуючий: /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом вірно: