Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22ц – 13053/10
Категорія ГоловуючГ Головуючий у 1 й інстанції – Гнєзділов В.Є.
Доповідач – Каратаєва Л.О.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 жовтня 2010 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
Головуючого – Михайловської С.Ю.
Суддів – Каратаєвої Л.О., Дерев’янка О.Г.
При секретарі – Кононенко І.О.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 20 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв'язку з ДТП, -
ВСТАНОВИЛА:
Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 20 липня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв'язку з ДТП – задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на відшкодування матеріальної шкоди – 22 946 грн. 40 коп., на відшкодування моральної шкоди – 3 000 грн., витрати, пов’язані з проведенням судової експертизи – 600 грн. та вирішено питання про судові витрати.
В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія судді вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, котрим суд виконав всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, прийняте на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 214 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказані вимоги не врахував та прийняв рішення, яке не відповідає обставинам справи.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 визнаний винним в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 19 грудня 2008 р. (а.с.11). Внаслідок ДТП було ушкоджено автомобіль позивача ОСОБА_3 «Фольксваген Транспортер» державний знак НОМЕР_1. Відповідно до полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВА/5230938 (а.с.41) ОСОБА_2 є особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована ТДВСК «Кредо». Вказана страхова компанія виплатила позивачу суму матеріальних збитків 18787 грн. 06 коп., яка була визначена на підставі звіту № 7293 про проведення незалежної оцінки вартості відновлюваного ремонту дорожнього транспортного засобу від 16 січня 2009 р. (а.с.54-56).
Під час розгляду справи було проведено товарознавчу експертизу, за висновками якої від 27 листопада 2009 р. сума матеріальної шкоди складає 41223 грн. 46 коп. (61-73). В зв’язку з відсутністю транспортного засобу експертизу було проведено по фотознімкам та іншим копіям об’єкту, його описам та іншим матеріалам, доданим до справи у встановленому порядку.
На підставі наведеного та застосувавши до виниклих правовідносин ст.22, 386, 1166, 1187 ЦК, суд першої інстанції стягнув з відповідача різницю між сумою відшкодування сплаченою страховою компанією та сумою матеріальної шкоди визначеною товарознавчою експертизою 27 листопада 2009 р. в розмірі 22946 грн. 40 коп. та застосувавши ст. 23, 386, 1167 ЦК стягнув з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 3000 грн.
Але, з даними висновками погодитись не можна, оскільки суд першої інстанції не вірно визначився з характером виниклих правовідносин та не врахував наявність у відповідача полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВА/5230938 ТДВСК «Кредо» (а.с.41).
Проти залучення до участі у справі в якості відповідача ТДВСК «Кредо» позивач заперечував.
До ТДВСК «Кредо» позивач з вимогою про відшкодування додаткової суми матеріальної шкоди та моральної шкоди не звертався.
Відповідно до ст.1194 ЦК особа яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Статтею 22 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи. Потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог статті 23 Цивільного кодексу України. При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 статті 9 цього Закону. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди. Якщо судом встановлено відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену пунктами 3, 4 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України, таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди.
Вказані вимоги закону суд першої інстанції не врахував, а позивач не було доведено неможливість стягнення матеріальної та моральної шкоди з страхової компанії.
Відповідно до ст.10, 60 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог.
Враховуючи зазначене, позовні вимоги ОСОБА_3 в частині відшкодування матеріальної та моральної шкоди є такими, що не підлягають задоволенню. Через відмову у задоволені вказаних позовних вимог також не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягання витратна проведення експертизи та судових витрат.
Таким чином, колегія судді дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та скасування рішення суду першої інстанції з відмовою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3
На підставі викладеного, керуючись ст.303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 20 липня 2010 року скасувати.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.
Рішення апеляційного суду чинне з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців.
Судді