Справа №22ц-12508/2010р. Головуючий суддя у суді 1 інстанції – Чебикін В.П.
Категорія 5 Доповідач – суддя Можелянська З.М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2 листопада 2010 року. Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі :
головуючої судді Можелянської З.М., суддів Ремеза В.А., Прозорової М.Л.,
при секретареві Панченку Д.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпропетровськ цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровськ від 24 лютого 2009 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (третя особа: ОСОБА_1) про передачу у власність квартири у рахунок погашення боргу; за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Відділу державної виконавчої служби Індустріального районного управління юстиції Дніпропетровської області (третя особа: ОСОБА_3) про зупинення виконавчого провадження по виконавчому листу, скасування арешту частини квартири, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, про відшкодування моральної шкоди,-
в с т а н о в и л а :
У липні 2005 року ОСОБА_2 звернулась до ОСОБА_3. з позовом, у якому посилалась на невиконання відповідачем судового рішення про стягнення на її користь 42796грн.67коп. у зв’язку з визнанням у 1998 році недійсним їх договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та поверненням сторін договору у первинний стан. Просила у рахунок погашення боргу передати їй у власність вказану квартиру та стягнути з нього різницю її вартості у сумі 61 735грн.33коп. Пізніше, у лютому 2009 року ОСОБА_2 уточнила свої позовні вимоги та просила стягнути з ОСОБА_3. 260 352грн.40коп. проіндексованої суми вартості зазначеної квартири. Крім того просила скасувати виконавчі дії, що здійснюються згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження від 19.05.2000р. щодо її виселення з цієї квартири за рішенням суду від 5.11.1999р.
У листопаді 2005 року ОСОБА_1. звернулась до ОСОБА_2 з позовом, який пізніше доповнила та у якому посилалась на те, що за рішенням суду є власницею Ѕ частини спірної квартири, яка незаконно арештована за борг колишнього чоловіка ОСОБА_3. Просила зупинити виконавче провадження про виконання з ОСОБА_3. 42 796грн.67коп., виключити вказану квартиру з акту опису, скасувати накладений на неї ухвалою суду від 21.08.2000р. та постановами державного виконавця від 21.08.2000р., 11.10.2001р. арешт, усунути їй перешкоди у користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_2 та шляхом зобов’язання останньої забрати з неї свої речі, стягнути 10 000грн. на відшкодування завданої цим моральної шкоди.
Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровськ від 24 лютого 2009 року задоволено частково позов ОСОБА_2, на її користь з ОСОБА_3. стягнуто 217 555грн.73коп. боргу та судові витрати, в задоволенні позову ОСОБА_1. до ОСОБА_2, про зупинення виконавчого провадження по виконавчому листу, скасування арешту на Ѕ частини квартири, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення, про відшкодування моральної шкоди відмовлено (а.с.133-138 т.2).
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просила скасувати вказане судове рішення у частині відмови у задоволенні її позовних вимог та у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність вимогам закону судового рішення у вказаних частинах.
ОСОБА_2 судове рішення в апеляційному порядку не оскаржувала.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскарженій частині в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.
З матеріалів справи вбачається наступне.
Рішенням Індустріального райсуду м.Дніпропетровськ від 5.11.1999р. ухвалено: визнати за ОСОБА_1. права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1; визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири, укладений 24.03.1998р. від імені ОСОБА_3. з ОСОБА_2 з поверненням сторін у первісний стан. (а.с.9,10 т.1). Додатковим рішенням того ж суду від 5.07.2000р. внаслідок повернення сторін договору у первісний стан з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_2 стягнуто 42 796грн.67коп. (а.с.21 т.1). 20.07.2000р. постановою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Індустріального районного управління юстиції відкрито виконавче провадження по виконанню додаткового судового рішення про стягнення з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_2 42 796грн.67коп. з зазначенням у відповідному виконавчому листі про набрання чинності вказаного рішення 15.07.2000р. (а.с.33 т.1). Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється, що ОСОБА_3. рішення про стягнення з нього зазначеної суми не виконав. Стягнення з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_2 грошової суми є грошовим зобов’язанням, а згідно зі ст.599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Враховуючи зазначені вимоги закону та встановлені обставини, ОСОБА_3., як боржник зобов’язаний відшкодувати ОСОБА_2 інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми. За рішенням суду, що набрало законної сили 15.07.2000р., такою сумою є 42 796грн.67коп., а тому з урахуванням індексів інфляції за період з липня 2000р. по лютий 2009 року інфляційні витрати підлягають стягненню з ОСОБА_3. та складають 36 690 грн.09коп. (42796,67 х99,9х100,0х102,6х101,4х100,4х101,6х106,1х99,4х108,2х112,3х110,3х111,6х116,6х122,3 х 102,9х101,5= 36 690,09).
Оскільки висновки суду першої інстанції у вказаній частині не відповідають вимогам закону, його рішення на підставі п.п.3,4 ст.309 ЦПК України підлягає зміні в частині присудження до стягнення суми з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_2 суми шляхом зменшення її розміру з 217 555грн.73коп. до 36690грн.09коп. У зв’язку з цим відповідно до вимог ч.1 ст.88 ЦПК України зменшенню підлягають і присуджені до стягнення з ОСОБА_3. судові витрати по поверненню сплаченого судового збору з 1700грн. до 366грн.90коп. (а.с.110 т.1).
Що стосується судового рішення у іншій оскарженій частині, то скасуванню воно не підлягає.
З матеріалів справи вбачається, що на протязі тривалого часу, майже десяти років, судове рішення про стягнення з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_2 суми не виконане навіть частково. Зазначена обставина про тривале неповернення ОСОБА_2 присуджених сум та надання ОСОБА_1. дозволу на зберігання майна у спірній квартирі стали причиною вселення ОСОБА_2 у вказану квартиру. ОСОБА_3. у судовому засіданні апеляційного суду заявив, що дозволяє ОСОБА_2 проживати у спірній квартирі та у рахунок боргу має намір залишити вказану квартиру за нею. У зв’язку з цим колегія суддів не вбачає підстав для виселення ОСОБА_2 зі спірної квартири та для відшкодування нею моральної шкоди. Крім того скасування накладеного постановами державного виконавця від 21.08.2000р., 11.10.2001р. арешту на квартиру АДРЕСА_1 у зв’язку з виконанням рішення суду про стягнення грошової суми може призвести до того, що примусове виконання вказаного рішення буде утруднене або і неможливе. Постанова державного виконавця від 11.10.2001р. про накладення арешту на квартиру здійснена ним на примусове виконання ухвали Індустріального райсуду м.Дніпропетровськ від 9.08.2001р., відомостей про скасування якої матеріали даної справи не містять (а.с.39 т.1). Вимога ОСОБА_1. про скасування ухвали суду першої інстанції від 6.08.2001р. також безпідставна, оскільки лежить поза межами матеріалів даної справи, у якій така ухвала фактично не була постановлена. Крім того постанову державного виконавця від 21.08.2000р., яка стосується частини квартири, що належить на праві власності ОСОБА_3. останній не оскаржував (а.с.38 т.1). Згідно ст.55 Закону України «Про виконавче провадження», ч.1 ст.385 ЦПК України скаргу на рішення державного виконавця може бути подано протягом десятиденного строку. Пропуск вказаного строку майже на чотири роки ОСОБА_1. не обґрунтовано поважними причинами.
Враховуючи наведена, апеляційна скарга ОСОБА_1. підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст.303,304,307, п.3,4 ст.309, ст.ст.316,319 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровськ від 24 лютого 2009 року змінити в частині розміру присудженої до стягнення суми боргу, розміру витрат на повернення судового збору.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 36690грн.09коп. інфляційних витрат у зв’язку з неповерненням боргу та 366грн.90коп. на повернення сплаченого нею судового збору.
В іншій частині рішення місцевого суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Судді :