АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-7156/10 Головуючий у 1-й інстанції: Кіяшко В.О.

Суддя-доповідач: Гончар О.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2010 року                         м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді     Бондаря М.С.

суддів             Гончара О.С., Кухаря С.В.

при секретарі         Белименко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 липня 2010 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райфайзен банк Аваль» (надалі Банк) до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИЛА:

Неодноразово уточнюючи і доповнюючи свої позовні вимоги та їх підстави, Банк звернувся в суд із вказаним позовом. Зазначав, що 29.12.2006 року між ВАТ «Райфайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райфайзен банк Аваль», і ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав від Банку 52430 доларів США кредитних коштів на умовах їх повернення до 28.12.2016 року із сплатою 9,99% річних в перші три місяці дії договору і 13% річних в наступні місяці. 20.04.2007 року між даними сторонами укладено додаткову угоду, якою збільшено розмір наданого кредиту до 69930 доларів США.

На забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором між Банком і відповідачем ОСОБА_2 29.12.2006 року було укладено договір поруки, за яким остання зобов’язувалася погасити борг ОСОБА_4 в сумі наданого кредиту, сплатити відсотки за ним і неустойки у випадку неналежного виконання зобов’язань позичальником.

Крім того, між Банком і відповідачем ОСОБА_2 17.01.2007 року було укладено договір іпотеки, яким забезпечувалось виконання кредитного договору від 29.12.2006 року та додаткової угоди до нього від 20.04.2007 року.

Позичальник своїх зобов’язань за кредитним договором належним чином не виконав. В зв’язку з чим, станом на 11.05.2010 року розмір простроченої заборгованості склав 18324,17 доларів США.

Посилаючись на передбачені п.3.4. умови договору іпотеки, Банк просив суд ухвалити рішення про дострокове стягнення всієї заборгованості в розмірі 76711,42 доларів США, що складає 608007,05 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки іпотечного договору : нежитлову будівлю загальною площею 244,6 кв.м. , що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 липня 2010 року позов задоволено. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить його рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.3 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право змінити це рішення.

Встановлено, 29.12.2006 року між ВАТ «Райфайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райфайзен банк Аваль», і ОСОБА_4 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав від Банку 52430 доларів США кредитних коштів на умовах їх повернення до 28.12.2016 року із сплатою 9,99% річних в перші три місяці дії договору і 13% річних в наступні місяці. 20.04.2007 року між даними сторонами укладено додаткову угоду, якою збільшено розмір наданого кредиту до 69930 доларів США. (т.2 а.с.10-20)

На забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором між Банком і відповідачем ОСОБА_2 29.12.2006 року було укладено договір поруки, за яким остання зобов’язувалася погасити борг ОСОБА_4 в сумі наданого кредиту, сплатити відсотки за ним і неустойки у випадку неналежного виконання зобов’язань позичальником. (т.2 а.с.21)

Крім того, між Банком і відповідачем ОСОБА_2 17.01.2007 року було укладено договір іпотеки, яким забезпечувалось виконання кредитного договору від 29.12.2006 року та додаткової угоди до нього від 20.04.2007 року. (т.1 а.с. 59-67)

Позичальник своїх зобов’язань за кредитним договором належним чином не виконав. В зв’язку з чим, станом на 11.05.2010 року розмір простроченої заборгованості склав 18324,17 доларів США. (т.1 а.с. 98-100)

17.04.2009 року відповідачі отримали вимогу Банку про погашення заборгованості в тридцятиденний термін. ОСОБА_2 була попереджена про можливість через непогашення заборгованості звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить їй на праві власності. (т.1 а.с. 68-72)

Проте у визначений строк заборгованість погашено не було.

Посилаючись на передбачені п.3.4. умови договору іпотеки, Банк просив суд ухвалити рішення про дострокове стягнення всієї заборгованості в розмірі 76711,42 доларів США, що складає 608007,05 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки іпотечного договору : нежитлову будівлю загальною площею 244,6 кв.м. , що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Згідно ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку на підставі наданих позивачем доказів про наявність боргу за кредитним договором, а, отже, й підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд відмічає, що в порушення вимог ст.39 Закону України «Про іпотеку» суд першої інстанції не зазначив спосіб реалізації предмета іпотеки: чи то шляхом проведення прилюдних торгів, чи то застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Проте, згідно ст. 308 ЦПК не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Адже, колегія суддів відмічає, що згідно ч.1 ст.41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" , з дотриманням вимог цього Закону.

В апеляційній скарзі підставами для скасування рішення суду зазначала, те що Банк не повідомляв її по існуючу заборгованість; звернення стягнення не можливо проводити за рішенням суду; справу розглянуто хоч і з повідомленням відповідачки, проте вона була відсутня з поважних причин; Банк не мав права надавати відповідачеві ОСОБА_4 валютний кредит, оскільки єдиною розрахунковою валютою в Україні є гривня.

Проте, колегія суддів критично ставиться до таких заперечень, оскільки частина з них спростовується наведеними матеріалами справи, а частина не узгоджується з вимогами закону.

Наведені заперечення не спростовують доказів, які суд поклав в основу свого рішення, і жодним чином не впливають на його висновки.

Рішення суду першої інстанції підлягає частковій зміні, оскільки в ньому неправильно зазначено назву позивача.

Керуючись ст.ст. 307, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 05 липня 2010 року в частині назви позивача змінити з Відкритого  акціонерного товариства «Райфайзен банк Аваль» на Публічне  акціонерне товариство «Райфайзен банк Аваль» в усіх відмінках і скороченнях.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя суддя суддя

Бондар М.С. Гончар О.С. Кухар С.В.