Справа № 2- 140 - 2010 року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2010 року  Соснівський районний суду м. Черкаси в складі:

                                      головуючого судді – ПИРОЖЕНКО С.А.

                                      при секретарі –  ПОЛІЩУК Л.П.    

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання дій незаконними, зобов»язання вчинити певні дії та стягнення матеріальної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

          Позивач звернулася з позовом до відповідача про визнання дій незаконними, зобов»язання вчинити певні дії та стягнення матеріальної шкоди, посилаючись на те, що рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 28 листопада 2007 року між сторонами встановлено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1. Згідно даного рішення відповідачу в якості 14/25 часток частину земельної ділянки, прилеглу до її будівель та споруд площею 335 кв.м. в межах: 3.43, 8.78, 3.33, межа по користуванню житлового будинку літера А-1, 1.40, 3.00, 1.00, 5.93, 3.70, 7.00, 8.70, 23.49, 6.70. Позивачу виділено в якості 11/25 частин частину земельної ділянки, прилеглу до її будівель та споруд, площею 268 кв.м. в межах: 7.44, 30.71, 11.30, 7.00, 3.70, 5.93, 1.00, 3.00, 1.40 межа по користуванню в житловому будинку літ. А-1, 3.33, як позначено на проекті синім кольором. Рішення суду набрало законної сили та підлягає до виконання. Незважаючи на це рішення відповідач самовільно встановила на земельній ділянці позивача бетонний забор. Позивач вважає, що такі дії відповідача є незаконними та мають бути визнані судом незаконними.  

Крім того, при встановленні забору на куті прибудови літ. а2 , в прибудові а2  з’явилася тріщина, внаслідок чого цим прибудовам було нанесено матеріальну шкоду в сумі 9 722 грн.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги зменшив, від відшкодування матеріальної шкоди відмовився та просив визнати дії відповідача щодо встановлення залізобетонного забору на земельній ділянці позивача незаконними, зобов»язати відповідача демонтувати частину залізобетонного забору з земельної ділянки позивача, а також стягнути судові витрати по справі.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, досидівши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами цивільного та земельного законодавства.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 28 листопада 2007 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання відмови в погодженні меж земельної ділянки незаконною і встановлення порядку користування земельною ділянкою, між сторонами встановлено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1. Згідно даного рішення відповідачу в якості 14/25 часток частину земельної ділянки, прилеглу до її будівель та споруд площею 335 кв.м. в межах: 3.43, 8.78, 3.33, межа по користуванню житлового будинку літера А-1, 1.40, 3.00, 1.00, 5.93, 3.70, 7.00, 8.70, 23.49, 6.70.; позивачу виділено в якості 11/25 частин частину земельної ділянки, прилеглу до її будівель та споруд, площею 268 кв.м. в межах: 7.44, 30.71, 11.30, 7.00, 3.70, 5.93, 1.00, 3.00, 1.40 межа по користуванню в житловому будинку літ. А-1, 3.33, як позначено на проекті синім кольором. Рішення суду набрало законної сили та підлягає до виконання у встановленому законом порядку.

Ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Судом встановлено, що відповідачем на частині земельної ділянки ОСОБА_2 встановлено залізобетонний забор. Як вбачається з висновку № 887/246 – БТ судової будівельно-технічної експертизи від 17 вересня 2010 року, забор, встановлений ОСОБА_3 примикає до лівого тильного кута прибудови літ. а2 з дворового фасаду, що перешкоджає доступу для обслуговування до лівої бокової стіни прибудови літ. а2 позивачу. Згідно вимог нормативних документів, бетонний забор, встановлений ОСОБА_3 на спірній земельній ділянці, не відповідає вимогам ДБН 360-92** п.3.25, так як обмежений доступ та обслуговування до стіни прибудови літ. а2 з лівої сторони дворового фасаду.

Зіставляючи дані судово-технічної експертизи від 29 серпня 2006 року з вимірами в натурі під час обстеження земельної ділянки, зроблено висновок про те, що бетонний забор встановлений з невеликими відхиленнями в розмірах, від тих, що вказані на схемі експертизи від 29 серпня 2006 року.

Статтею ст. 96  ч. 1 п. г Земельного Кодексу України землекористувачі зобов’язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні їм права користування та розпорядження своїм майном.

    Ст. 90 ЗК України визначено, що власники земельних ділянок мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди тощо. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Таким чином, частина залізобетонного забору, встановленого відповідачем, знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_2 та не відповідає висновку № 10/5 – БТ додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 30 жовтня 2007 року (додаток № 1), згідно якої встановлено порядок користування спірною земельною ділянкою по АДРЕСА_1, в зв»язку з чим суд приходить до висновку, що позовна вимоги про зобов»язання відповідача демонтувати частину залізобетонного забору з земельної ділянки позивача є правомірною та такою, що підлягає до задоволення.

З-приводу позовної вимоги про визнання дій відповідача щодо встановлення залізобетонного забору на земельній ділянці позивача незаконними, суд вважає, що вона задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Відповідно до наданих представником позивача квитанцій розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення становить 30 грн., а розмір витрат по сплаті судового збору – 97 грн. 22 коп., які і підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача. Вимога про стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов»язаних з проведенням судової будівельно-технічної експертизи від 17 вересня 2010 року задоволенню не підлягає, так як документального підтвердження її оплати представником  позивача до суду не надано. Не підлягає задоволенню і позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 1 500 грн. за письмовий висновок експерта від 24 січня 2008 року, складеного ще до подачі позовної заяви до суду, експертиза проводилася не за ухвалою суду, а тому не може входити до складу судових витрат по справі.

Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме зобов»язання відповідача демонтувати частину залізобетонного забору з земельної ділянки позивача та стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в сумі 97 грн. 22 коп. та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 127 грн. 22 коп. В іншій частині, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

         Керуючись ст.ст. 10, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 391 ЦК України, 90, 96 ЗК України, суд –

В И Р І Ш И В:

            Позов задоволити частково.

     Зобов’язати ОСОБА_3 демонтувати частину залізобетонного забору з земельної ділянки ОСОБА_2 та привести залізобетонний забор у відповідність до висновку № 10/5 – БТ додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 30 жовтня 2007 року (додаток № 1).

    Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 97 грн. 22 коп. та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 127 грн. 22 коп.

     Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

    ГОЛОВУЮЧИЙ: